Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №906/1634/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Справа № 906/1634/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М. , суддя Хабарова М.В.

секретар судового засідання Кульчин Д.А.

за участю представників сторін:

позивача: Грибинюк Т.М., Охрименко Я.В.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Звягельської міської ради на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 (повна ухвала складена 03.07.2026) у справі № 906/1634/25, (суддя Нестерчук С.С.)

за позовом Звягельської міської ради

до Стриївської сільської ради

про визнання протиправним та скасування рішення Стриївської сільської ради від 21.01.2025, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі №906/1634/25 позов Звягельської міської ради до Стриївської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення Стриївської сільської ради від 21.01.2025, зобов`язання вчинити дії - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Звягельська міська рада подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у даній справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 202, 226 та 236 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту - ГПК України), внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.

На думку скаржника, місцевий господарський суд безпідставно застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах №905/458/21 та №910/17906/21, оскільки фактичні обставини цих справ не є подібними до обставин даної справи. Апелянт наголошує, що зазначені правові позиції стосувалися повторної неявки позивача у судові засідання по суті спору, тоді як у цій справі мала місце лише одноразова неявка представника позивача у підготовче засідання.

Скаржник також зазначає, що залишення позову без розгляду на стадії підготовчого провадження є передчасним, оскільки суд першої інстанції не дослідив усіх обставин справи, не встановив, що неявка представника позивача об`єктивно перешкоджала подальшому розгляду спору, та не навів мотивів неможливості продовження підготовчого провадження за наявними у справі матеріалами. При цьому апелянт звертає увагу, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, відповідач також не з`явився у підготовче засідання та не подав відзиву, а тому навіть за відсутності позивача справа підлягала відкладенню з інших процесуальних підстав.

Крім того, апелянт вказує, що протягом розгляду справи добросовісно реалізовував свої процесуальні права, забезпечував участь представників у судових засіданнях, подавав необхідні процесуальні документи та не вчиняв дій, спрямованих на затягування судового розгляду. На переконання скаржника, одноразова неявка представника у підготовче засідання не свідчить про зловживання процесуальними правами, а тому не могла бути достатньою підставою для залишення позову без розгляду.

Також апелянт наголошує, що оскаржувана ухвала призвела до непропорційного обмеження права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд формально застосував процесуальні норми, не врахувавши необхідності забезпечення ефективного судового захисту та можливості вирішення спору по суті. На думку скаржника, суд першої інстанції не встановив, що саме неявка позивача унеможливила розгляд справи, а тому ухвала про залишення позову без розгляду є передчасною, необґрунтованою та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Кульчій І.М., суддя Хабарова М.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2026 відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача Звягельської міської ради на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 у справі №906/1634/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.08.2026 о 15:15 год.

Відповідач у встановлений судом строк відзив не подав, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило. Згідно ч.3 ст.263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, а тому справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 17.08.2026 представники скаржника підтримали свою апеляційну скаргу в повному обсязі та надали пояснення в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання апеляційної інстанції, причин неявки суду не повідомив, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, до Господарського суду Житомирської області Звягельська міська рада звернулася з позовом до Стриївської сільської ради, у якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Стриївської сільської ради від 21.01.2025 №VIII/2025/31-22 про відмову у погодженні меж території Звягельської міської територіальної громади Звягельського району Житомирської області;

2) визнати погодженими, встановленими та такими, що відповідають Постанові Верховної Ради України від 17.06.2014 року №1503-VІІ «Про зміну і встановлення меж міста Новоград-Волинський і Новоград-Волинського району Житомирської області», розпорядженню Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. №711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області» межі Звягельської міської територіальної громади з межами Стріївської сільської територіальної громади.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 01.01.2026 відкрив провадження у справі №906/1634/25 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.03.2026 закрито провадження у справі №906/1634/25, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 апеляційну скаргу Звягельської міської ради на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.03.2026 у справі №906/1634/25 задоволено; ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.03.2026 скасовано; справу №906/1634/25 повернуто до Господарського суду Житомирської області для продовження розгляду.

15.06.2026 справа повернулась до Господарського суду Житомирської області та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026 для розгляду справи №906/1634/25 визначено суддю Нестерчук С.С..

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.06.2026 прийняв справу №906/1634/25 до свого провадження, призначив підготовче засідання у справі на 29.06.2026.

У вказаній ухвалі суд роз`яснив, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином було повідомлено про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених статтею 202 ГПК України.

Відповідно до довідки наявної у матеріалах справи від 29.06.2026 у підготовче засідання, призначене на 29.06.2026 о 14:15 год по справі №906/1634/25 не з`явилися представники Звягельської міської ради (позивач) та Стриївської сільської ради (відповідач). У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалося (а.с. 169).

Позивач та його представник Грибинюк Т.М. були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання шляхом надсилання ухвали в електронній формі, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету в системі «Електронний суд» 18.06.2026 о 19:33 та 19:38 відповідно.

Як зазначалося вище, Господарський суд Житомирської області ухвалою від 29.06.2026 у справі №906/1634/25 позов Звягельської міської ради до Стриївської сільської ради про визнання протиправним, скасування рішення Стриївської сільської ради від 21.01.2025 та зобов`язання вчинити дії залишив без розгляду.

Оцінивши встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні всі передбачені ч.4 ст.202 та п.4 ч.1 ст.226 ГПК України підстави для залишення позову без розгляду, а саме: позивач був належним чином повідомлений про судове засідання, не з`явився без поважних причин, не повідомив про причини неявки та не подав заяви про розгляд справи за його відсутності.

Суд вказав, що як ініціатор судового провадження, позивач повинен проявляти належну процесуальну активність та добросовісно користуватися наданими йому процесуальними правами. Обов`язок повідомляти суд про поважні причини неявки та належним чином організовувати свою участь у процесі покладається саме на учасника справи.

Підготовче провадження є самостійною та обов`язковою стадією судового процесу, головним завданням якої є створення умов для правильного, своєчасного та справедливого вирішення спору.

Оскільки позивач та його представник у підготовче засідання 29.06.2026 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили та заяви про розгляд справи за їх відсутності не подали, підстави для відкладення підготовчого засідання за пунктом 2 частини другої статті 202 ГПК України відсутні.

За таких обставин до правових наслідків неявки позивача підлягають застосуванню приписи частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України.

Суд першої інстанції зазначив, що наведені норми мають імперативний характер та не надають суду дискреційних повноважень щодо ухвалення іншого процесуального рішення, а тому за таких обставин суд зобов`язаний залишити позов без розгляду. При цьому суд врахував відповідні правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 18.11.2022 у справі №905/458/21 та від 17.03.2023 у справі №910/17906/21.

Окрім того, суд першої інстанції врахував, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду після усунення обставин, які стали підставою для такого процесуального рішення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом апеляційного оскарження у даній справі є ухвала Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 про залишення позову без розгляду.

З огляду на доводи апеляційної скарги, предметом дослідження суду апеляційної інстанції у даному випадку є наявність або відсутність передбачених ч.4 ст.202 та п.4 ч.1 ст.226 ГПК України підстав для залишення позову без розгляду, зокрема щодо належного застосування судом першої інстанції процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання, перевірка наявності чи відсутності обставин, які об`єктивно перешкоджали їх участі у судовому засіданні, а також дотримання місцевим господарським судом принципів справедливості, пропорційності та недопущення надмірного процесуального формалізму при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст.129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, і разом з тим учасники справи зобов`язані з`явитися за викликом суду в судове засідання, якщо їх явка визнана обов`язковою.

Відповідно до ч.1 ст.120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Водночас згідно з ч.2 ст.120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою.

Частиною 1 ст.121 ГПК України передбачено, що ухвала, якою суд викликає учасника справи у судове засідання, повинна містити, зокрема, роз`яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи та про обов`язок повідомити суд про причини неявки. Натомість відповідно до ч.2 ст.121 ГПК України ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити відомості про дату, час і місце судового засідання, а також зазначення про те, що участь у ньому для відповідної особи не є обов`язковою.

Частиною четвертою статті 202 ГПК України встановлено, що в разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За вимогами пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України позовна заява залишається без розгляду, якщо, позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів зазначає, що наведені обставини самі по собі не виключають можливості застосування передбачених процесуальним законом наслідків неявки учасника справи у судове засідання, однак мають враховуватися судом при оцінці правомірності та пропорційності застосування такого процесуального наслідку як залишення позову без розгляду.

Правова позиція щодо застосування пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.09.2019 у справі №916/3616/15, від 05.06.2020 у справі №910/16978/19, від 16.10.2020 у справі №910/8816/19, від 18.11.2022 у справі №905/458/21.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2023 у справі №910/17906/21 зазначено, що правове значення для прийняття судом рішення про залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання, передбаченої цими нормами процесуального права, має одночасна наявність таких обставин, так звані умови для залишення позову без розгляду у випадку неявки позивача в судове засідання: 1) належне повідомлення судом позивача про час і місце судового засідання; 2) неявка позивача в судове засідання або неповідомлення позивачем суду причин його неявки в судове засідання; 3) неподання позивачем суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

При цьому Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила, що зміст частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України свідчить про те, що передбачена цими нормами процесуального права така процесуальна дія суду як залишення позову без розгляду з підстави нез`явлення позивача у судове засідання або неповідомлення про причини своєї неявки не залежить від того, чи була визнана судом явка позивача в судове засідання обов`язковою.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 18.11.2022 у справі №905/458/21 звернула увагу на те, що сформовано висновок щодо застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України без встановлення заборон чи обмежень судам у кожному конкретному випадку надавати оцінку діям сторін у справі та іншим обставинам, зокрема з урахуванням введення воєнного стану в Україні, і відповідно визначати подальші процесуальні дії, які суди повинні вчинити для розгляду кожної конкретної справи.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 02.10.2024 у справі №911/3092/23 підкреслив, що: судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення з метою захисту прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону, що узгоджується із нормою частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; тлумачення частини четвертої статті 202 ГПК України, за яким її приписи застосовуються буквально, не зважаючи на процесуальну єдність стадії розгляду справи по суті та її безперервність, що виражається у послідовному здійсненні процесуальних дій судом, може привести до нерозумного результату, за яким навіть у разі відсутності позивача на оголошенні рішення суду це формально може бути сприйнято як підстава залишення позову без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про можливість застосування частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, як підстави для залишення позову без розгляду, суд повинен виходити з комплексного, а не формального підходу до оцінки поведінки позивача.

Зазначені норми, безумовно, визначають процесуальні передумови для застосування такого заходу у разі встановлення в їх сукупності трьох ключових обставин: належного повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, його неявки без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності. Водночас їхнє буквальне тлумачення, і відповідно застосування, не розкриває повного змісту правового регулювання і не може застосовуватися ізольовано від загальних засад господарського процесу, які визначають спрямованість судового процесу на досягнення реального, а не формального правосуддя.

Інакше кажучи, господарський суд може залишити позов без розгляду лише тоді, коли в їх сукупності встановлено всі передбачені законом умови, а з матеріалів справи не вбачається ознак процесуальної зацікавленості позивача та/або виявлено недобросовісне користування ним процесуальними правами. Формальне ж дотримання лише трьох вищенаведених умов без оцінки загальної динаміки процесуальної поведінки сторони не може вважатися достатньою підставою для ухвалення рішення про залишення позову без розгляду.

Отже, оцінка добросовісності поведінки сторони становить обов`язковий елемент судового аналізу при вирішенні питання про залишення позову без розгляду. Її відсутність зводить застосування відповідних норм до прояву процесуального формалізму, що нівелює завдання господарського судочинства забезпечити справедливий, ефективний і змістовний захист порушених прав.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, насамперед вважає за необхідне оцінити перебіг розгляду справи та процесуальну поведінку позивача.

Як встановлено матеріалами справи, 12.12.2025 Звягельська міська рада звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Стриївської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення Стриївської сільської ради від 21.01.2025 №VIII/2025/31-22 про відмову у погодженні меж території Звягельської міської територіальної громади Звягельського району Житомирської області, а також про визнання погодженими, встановленими та такими, що відповідають постанові Верховної Ради України від 17.06.2014 №1503-VII та розпорядженню Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №711-р, меж Звягельської територіальної громади з межами Стриївської сільської територіальної громади. Заявлені вимоги позивач обґрунтовував, зокрема, положеннями статей 12, 46-1, 80, 83 Земельного кодексу України, частиною третьою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Верховної Ради України від 17.06.2014 №1503-VII та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №711-р.

При цьому зверненню до господарського суду передувало звернення Звягельської міської ради до суду адміністративної юрисдикції. Так, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі №240/12219/25 міській раді відмовлено у відкритті провадження за позовом до Стриївської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 21.01.2025 №VIII/2025/31-22 та зобов`язання погодити межі території Звягельської міської територіальної громади. Відмовляючи у відкритті провадження, адміністративний суд дійшов висновку, що спір між сторонами має приватно-майновий характер, тобто стосується спору про право, а тому не є публічно-правовим.

Таким чином, після отримання рішення адміністративного суду про необхідність вирішення спору за правилами господарського судочинства Звягельська міська рада звернулася з відповідними вимогами до Господарського суду Житомирської області.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2026 та 10.03.2026 представники Звягельської міської ради Грибинюк Т.М., Грабовська Н.М. та Охрименко Я.В. брали участь у судових засіданнях. Позивач також забезпечував подання до суду заяв, клопотань, заперечень та доказів, підтримував заявлені позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.03.2026 у справі №906/1634/25 провадження у справі було закрито з висновком про те, що спір не є господарським ані за суб`єктним складом правовідносин, ані за підставами та предметом позову, ані за характером спірних матеріальних правовідносин, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким процесуальним рішенням, Звягельська міська рада скористалася правом на його апеляційне оскарження. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10.03.2026 скасовано, а справу №906/1634/25 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Отже, матеріали справи свідчать, що звернення позивача до господарського суду не було наслідком довільного вибору юрисдикції чи недобросовісної процесуальної поведінки, а відбулося після того, як суд адміністративної юрисдикції безпосередньо вказав на необхідність вирішення спору за правилами господарського судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, після ухвалення Північно-західним апеляційним господарським судом 21.05.2026 постанови про скасування ухвали про закриття провадження та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.06.2026 справу було прийнято до провадження.

Водночас 29.06.2026 судом першої інстанції постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду у зв`язку із наявністю усіх умов для залишення позову без розгляду: позивач був належним чином повідомлений про підготовче засідання 29.06.2026, у засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.

Звягельська міська рада не погодилась із залишенням позову без розгляду та скористалась передбаченим законом правом на апеляційне оскарження відповідної ухвали.

Розглядаючи апеляційну скаргу по суті колегія суддів звертає увагу, що Господарський суд Житомирської області залишаючи позов Звягельської міської ради без розгляду враховував належне повідомлення позивача про час і місце судового засідання, його неявку без повідомлення поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність усіх передбачених частиною четвертою статті 202 та пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України умов для залишення позовної заяви без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи зазначену процесуальну поведінку позивача у справі, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.

Так, зі змісту ухвали Господарського суду Житомирської області 18.06.2026 у справі вбачається, що явка позивача або його представника обов`язковою не визнавалась. Зокрема, судом першої інстанції у їх резолютивних частинах зазначалось, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, визначених ст.202 ГПК України.

Таким чином, на переконання колегії суддів, зважаючи на належність та своєчасність повідомлення позивача та його представника про дату, час та місце підготовчого засідання 29.06.2026, враховуючи неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача, судове рішення суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є обґрунтованим.

При цьому, вірним є висновок суд першої інстанції, що як ініціатор судового провадження, позивач повинен проявляти належну процесуальну активність та добросовісно користуватися наданими йому процесуальними правами. Обов`язок повідомляти суд про поважні причини неявки та належним чином організовувати свою участь у процесі покладається саме на учасника справи.

Підготовче провадження є самостійною та обов`язковою стадією судового процесу, головним завданням якої є створення умов для правильного, своєчасного та справедливого вирішення спору.

Оскільки позивач та його представник у підготовче засідання 29.06.2026 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили та заяви про розгляд справи за їх відсутності не подали, підстави для відкладення підготовчого засідання за пунктом 2 частини другої статті 202 ГПК України у суду першої інстанції були відсутні.

За таких обставин до правових наслідків неявки позивача правомірно застосовано приписи частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11.09.97 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення ЄСПЛ від 04.12.95 у справі «Беллє проти Франції»). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Колегія суддів зазначає про те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.98 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п.1 ст.6 Конвенції.

Водночас передбачене ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989 року).

При цьому, колегія суддів враховує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 18.12.2019 у справі №9901/949/18, законодавче формулювання «… якщо неявка перешкоджає розгляду справи» означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов`язаний цього робити. Це законодавче формулювання змістовно викладено у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації, казусові) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які диктують її застосування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Згідно висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, норми, закріплені у частині четвертій статті 202 та у пункті 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, за методом правового регулювання є імперативними, що означає те, що відповідно до цих норм процесуального права у разі неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду.

Учасник справи не може відмовитися від свого права на участь в судових засіданнях за принципом мовчання, його волевиявлення щодо цього має бути формалізовано.

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні приписами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з обов`язком такої особи подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за її відсутності.

У цій постанові наголошено на праві позивача самостійно визначати характер своєї участі в судовому засіданні, зокрема й через неявку до нього, повинне бути здійснене у належний, тобто визначений процесуальним законом спосіб: шляхом подання позивачем до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Лише, якщо позивач чітко висловив своє волевиявлення через клопотання про розгляд справи за його відсутності та за умови можливості розгляду справи за відсутності позивача в судовому засіданні, можливий судовий розгляд справи за відсутності позивача в судовому засіданні.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, здійснюючи аналіз частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, також виснувала, що виключенням для обов`язкового залишення позову без розгляду можуть вважатися обставини, якщо позивач подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто суд розглядає справу по суті за умов, якщо: позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. При цьому, суд може розглянути можливість вирішення спору за відсутності позивача (з`ясувати, чи не перешкоджає нез`явлення позивача вирішенню спору) лише якщо від позивача надійшло клопотання про такий розгляд (про розгляд справи за відсутності позивача).

Положення цих норм не пов`язують можливість залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з`явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судом у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, однак звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності.

При цьому, позивач, відповідно до приписів чинного законодавства, не позбавлений права звернутися до суду з цим позовом повторно.

Отже, залишення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду у зв`язку з неявкою позивача у судове засідання та неподанням ним заяви про розгляд справи за його відсутності є передбачуваним і пропорційним процесуальним наслідком, прямо встановленим нормами Господарського процесуального кодексу України, та не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки не позбавляє позивача можливості повторного звернення до суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Звягельської міської ради на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 29.06.2026 про залишення позову без розгляду у справі №906/1634/25 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

3. Матеріали справи №906/1634/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повна постанова складена "18" серпня 2026 р.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Кульчій І.М.

Суддя Хабарова М.В.