Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №646/2864/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/2864/26

№ провадження 2/646/2899/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого – судді Барабанової В.В.,

при секретарі судового засіданні Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, в якому позивачка просила: 1) визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 січня 1993 року між позивачем і відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 1993 року січня місяця 15 числа за записом № 04 у відділі РАГС Куп`янського міському Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 .

Згодом, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.08.2003, зареєстрованого в реєстрі за № 980, посвідченого приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Букреєвою В.М., подружжя придбало трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Квартиру було зареєстровано на відповідача.

Позивач неодноразово зверталась до свого чоловіка з проханням поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак відповідач у категоричній формі відмовляв позивачеві з посиланням на те, що усе майно належить безпосередньо йому.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду міста Харкова від 16.03.2026 роз`єднано у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено в провадженні у справі №646/1176/26, провадження № 2/646/2199/2026.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя виділено у самостійне провадження та передано до канцелярії суду для присвоєння реєстраційного номеру та розподілу згідно вимог ЦПК України.

12.03.2026 та 16.03.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому представник просив задовольнити позовні вимоги, а саме: визнати 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 - за позивачкою, та 1/2 частину цієї ж квартири за відповідачем; щодо вимоги стосовно стягнення з відповідача судових витрат – відмовити у задоволенні.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.03.2026 присвоєно №646/2864/26.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду міста Харкова від 18.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя – залишено без руху.

24.03.2026 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду від 30.03.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено цивільну справу до розгляду в загальному позовному провадженні у підготовче судове засідання.

11.05.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому представник зазначив про таке.

15 січня 1993 року між позивачем і відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 1993 року січня місяця 15 числа за записом № 04 у відділі РАГС Куп`янського міському Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 .

Згодом, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.08.2003, зареєстрованого в реєстрі за №980, посвідченого приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Букреєвою В.М., подружжя придбало трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Квартиру було зареєстровано на Відповідача.

З 2016 року взаємовідносини між позивачем та відповідачем погіршились.

На даний час позивача та відповідача нічого вже не пов`язує, вони не ведуть спільного господарства, не підгримують подружніх стосунків, не проживають разом. Фактично на сьогоднішній день шлюбно-сімейні відносини припинені, а шлюб існує лише формально.

У позовній заяві позивачем зазначено, що вартість спільної квартири становить 1 172 265,04 грн, однак Відповідач категорично не погоджується з вказаною оцінкою, оскільки вона є необґрунтовано завищеною, не підтверджена належними та допустимими доказами та не відповідає реальній ринковій вартості об`єкта нерухомості.

Слід звернути увагу суду на те, що при придбанні спірної квартири її вартість становила 14 310 гривень, що істотно відрізняється від суми, зазначеної позивачем у позові. При цьому позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував підстави такого значного збільшення вартості майна, зокрема відсутні звіти суб`єктів оціночної діяльності, виконані відповідно до вимог чинного законодавства України.

Водночас, визначення дійсної ринкової вартості майна має істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема для забезпечення принципів справедливості, рівності сторін та недопущення безпідставного порушення майнових прав відповідача.

З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що зазначена позивачем вартість квартири є довільною, не відповідає дійсності та не може бути покладена в основу судового рішення.

Крім того, представник вказав, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Однак, до позовної заяви не долучено документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Таким чином, вимоги, викладені позивачем у позовній заяві, є безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України.

12.05.2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій він вказав, що під час звернення до суду із позовною заявою позивач просила визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 . Тобто, незважаючи на вартість квартири, у випадку задоволення позовних вимог, як за позивачем так й за відповідачем буде визнано право власності на 50% квартири за кожним.

Тому в контексті предмета позову вартість спірної квартири, є несуттєвою.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 15.06.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Зачепіло З.Я. про призначення у справі судової експертизи – відмовлено, закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, звернулись із заявою, в якій вимоги позову підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, звернулися із клопотанням, в якому просили розгляд справи проводити без їх участі.

Встановивши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши усі докази у справі, суд приходить наступного висновку.

Судом встановлено, що 15 січня 1993 року між позивачем і відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований в Книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 1993 року січня місяця 15 числа за записом № 04 у відділі РАГС Куп`янського міському Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.08.2003, зареєстрованого в реєстрі за № 980, посвідченого приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Букреєвою В.М., ОСОБА_2 придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Загальна площа 64,1 кв.м., житлова площа – 38,5 кв.м. Право власності зареєстровано Куп`янським бюро технічної інвентаризації за №15544, в реєстр. книзі №116 від 03.10.2003.

Таким чином, під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована на праві власності за відповідачем ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Основ`янського районного суду міста Харкова у справі №646/1176/26 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 29.05.2026.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із вимогами ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Згідно ч.1, ч.4 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Крім того, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Виходячи зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує та зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Також суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також, суд звертає увагу, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Судом встановлено, що спірне майно, а саме: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4

набута сторонами під час перебування у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу.

Враховуючи те, що сторони добровільно не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд погоджується, що запропонований позивачем поділ майна, буде справедливим та відповідатиме інтересам обох сторін.

З огляду на встановлені судом обставини справи, норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог, а тому вважає за можливе поділити майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , по 1/2 частині за кожним з них.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору, в сумі 4 689,06 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 8-10, 60, 63, 65, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280, 282 ЦК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя– задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 4 689,06 грн.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 ;

представник позивача: адвокат Шипіцин Олександр Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2698 від 07 листопада 2007 року, адреса: м. Київ, пр-т Берестейський, буд. 67, корп. 1, оф. 217;

відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 ;

представник відповідача: адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №004668 від 22 травня 2024 року, адреса: м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 132, пов. 10, оф. 6.

Суддя: В.В. Барабанова