Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №646/5753/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/5753/26

№ провадження 2/646/4086/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді Демченко І.М., за участю секретарів судового засідання Кочитової Я.О. та Разєнкової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Харкові у режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ГО «НОН-СТОП УКРАЇНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною, зобов`язання вилучити її із загального доступу та спростувати

за участю позивача ОСОБА_1

УСТАНОВИВ:

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ГО «НОН-СТОП УКРАЇНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просить: визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 » інформацію у публікаціях в мережі Інтернет за посиланнями: зокрема у TikTok, Facebook, Telegram:

-

ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- ІНФОРМАЦІЯ_13;

- ІНФОРМАЦІЯ_9, а також у письмових документах вих. №27/04/2026-1 від 27.04.2026 та №04/05/2026-2 від 04.05.2026, яка міститься у висловлюваннях: « ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та старший слідчий ОСОБА_5 налагодили схему вимагання,….у травні 2025 року вони відкрили провадження №120250000000001398, що стало виключно інструментом тиску», « ОСОБА_6 систематично паралізує діяльність бізнесу нескінченими допитами та безпідставними слідчими діями, тримаючи підприємців під постійним процесуальним психологічним тиском», «роль зовнішнього комунікатора в цьому угрупуванні виконує слідчий …, який фактично діє в інтересах столичної верхівки, озвучуючи вимоги та координуючи перемовини з постраждалими бізнесменами», «репутація самого ОСОБА_6 вже давно заплямована, зокрема через ДТП у 2022 році тоді справу №761/1483/23 проти нього дивним чином закрили за відсутністю складу злочину, попри очевидні докази його провини», «заступник начальника ГСУ НПУ ОСОБА_12 та начальник управління ОСОБА_7 фактично вибудували вертикаль тиску на підприємців, залучивши до схеми старшого слідчого ОСОБА_8 », « у головному слідчому управління НПУ ключові посадові особи перетворили процесуальні повноваження на інструмент системного рекету», «кінцева мета цього тиску завжди однакова -змусити бізнес вирішувати питання фінансово», «ми наполягаємо на юридичній оцінці безпідставного внесення відомостей до ЄРДР, порушення підслідності та вимагання коштів», « ОСОБА_1 … умисно, з корисливих мотивів, вчиняє дії, спрямовані на незаконний вплив на суб`єктів господарювання… з метою одержання неправомірної вигоди», « ОСОБА_6 ДО. Та ОСОБА_9 … висувають вимоги щодо передачі грошових коштів за припинення подальших слідчих (розшукових) дій», «після одержання грошових коштів від суб`єктів господарювання ОСОБА_1 через певний проміжок часу повторно ініціює проведення слідчих (розшукових) дій… та знову висуває вимоги про надання неправомірної вигоди»; також твердження про «умисне внесення недостовірних відомостей до декларацій ОСОБА_1 » та необхідність перевірки джерел походження активів як таких, що мають ознаки необґрунтованості.

Також просить зобов`язати ОСОБА_2 та ГО «НОН СТОП УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 45775786) протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду по справі припинити поширення недостовірної інформації щодо позивача та вилучити з загального доступу відеоролики та публікації за вищевказаними посиланнями; зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 та ГРОМАДСЬКУ ОРГАНІЗАЦІЮ «НОН-СТОП Україна» протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду по справі спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 у спосіб, максимально наближений до способу її поширення, а саме шляхом опублікування спростування на інформаційних ресурсах ГО "НОН-СТОП Україна" в facebook, tiktok, шляхом направлення письмового спростування до органів державної влади, правоохоронних органів, підприємств, установ, організацій та посадових осіб, яким були направлені інформаційний запит вих.№27/04/2026-1 від 27.04.2026 та скарга за вих.№04/05/2026-2 від 04.05.2025. Стягнути солідарно з Співвідповідачів на користь Позивача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що висловлювання у вищенаведених відео та текстах мають негативний зміст стосовно нього, цими висловлюваннями порушено особисті немайнові права позивача, а саме, право на повагу до честі, гідності та право на недоторканість ділової репутації. Поширення про позивача недостовірної негативної інформації серед широкого кола осіб підриває його авторитет та завдає шкоди його діловій репутації.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду міста Харкова від 21.05.2026 відкрито провадження у справі та її призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

30.06.2026 від відповідачів через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони зазначили, що вказані в ній доводи ґрунтуються переважно на припущеннях, суб`єктивному сприйнятті позивачем змісту спірної інформації та неправильному тлумаченні норм матеріального права, позивачем безпідставно ототожнені оціночні судження, реалізацію відповідачами конституційного права на звернення до органів державної влади, здійснення громадського контролю за діяльністю посадових осіб та повідомлення компетентних органів про можливі порушення законодавства із поширенням недостовірної інформації, що суперечить положенням статті 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про громадські об`єднання», статті 30 Закону України «Про інформацію», практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Крім того, позивачем не доведено наявності усіх обов`язкових елементів юридичного складу правопорушення, необхідних для застосування передбачених статтею 277 Цивільного кодексу України способів захисту. Зокрема, позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів недостовірності усіх оспорюваних висловлювань, не доведено факту порушення особистих немайнових прав, не підтверджено настання будь-яких негативних наслідків для честі, гідності чи ділової репутації, а також не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та нібито завданою шкодою.

Окремо звертають увагу суду, що після отримання ухвали про відкриття провадження у даній справі відповідачами добровільно видалено всі інформаційні матеріали, які зазначені позивачем у позовній заяві. Зокрема, після отримання ухвали суду відповідачем було добровільно припинено поширення інформації та видалено з відкритого доступу всі інформаційні матеріали, а саме: відеоматеріал, розміщений у соціальній мережі TikTok за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 публікацію, розміщену у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 відеопублікацію, розміщену у соціальній мережі Facebook за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 публікацію у месенджері Telegram під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », яка була розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 публікацію у месенджері Telegram під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », розміщену за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 , таким чином фактично усунуто обставини, що стали підставою для звернення до суду.

Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки необхідність застосування судом способу захисту у вигляді зобов`язання відповідачів видалити відповідні матеріали відсутня. Вважає, що направлення відповідачами інформаційних запитів, заяв та звернень до компетентних органів державної влади є реалізацією гарантованого статтею 40 Конституції України права на звернення та не може розцінюватися як поширення недостовірної інформації у розумінні статті 277 Цивільного кодексу України, позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами ані факт порушення його особистих немайнових прав, ані факт настання будь-яких негативних наслідків для його честі, гідності чи ділової репутації, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та заявленими позивачем порушеннями. Судові витрати у справі просить покласти на позивача.

03.07.2026 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій він зазначив, що вказані у відзиві пояснення не спростовують позов, а навпаки, підтверджують, що спірні матеріали існували, вони були поширені на інформаційних ресурсах, пов`язаних із відповідачами, які мали реальну можливість впливати на їх видалення, сам факт якого не є доказом відсутності порушення та не усуває наслідків її попереднього поширення, не відновлює порушені особисті немайнові права позивача та не є спростуванням поширеної недостовірної інформації. Видалення окремих матеріалів може стосуватися лише припинення доступу до них у майбутньому, однак не замінює судового встановлення факту недостовірності інформації та не звільняє відповідачів від обов`язку спростувати поширені твердження у спосіб, максимально наближений до способу їх поширення.

Видалення публікації є лише приховуванням її з відкритого доступу на майбутнє. Спростування ж має іншу правову природу, воно спрямоване на доведення до того самого або максимально наближеного кола осіб інформації про те, що раніше поширені твердження були недостовірними. Без такого спростування репутаційна шкода та негативне уявлення про позивача у тих осіб, які вже ознайомилися з публікаціями або отримали звернення, не усуваються. Звернення до органів державної влади не дає заявнику права бездоказово приписувати іншій особі участь у корупційних схемах, рекеті, фабрикуванні доказів, незаконному тиску на бізнес, прикритті протиправної діяльності чи інших діях, які за своїм змістом мають ознаки злочинної або явно протиправної поведінки. Крім того, у цій справі предметом спору є не лише направлення запиту чи скарги до компетентних органів, а й публічне поширення аналогічної інформації через Telegram, Facebook, TikTok, офіційний вебсайт ГО «НОН-СТОП» та її подальше ретранслювання іншими інтернет-ресурсами. Таке поширення відбулося серед невизначеного кола осіб та не може бути прикрите лише посиланням на статтю 40 Конституції України. Відповідачі безпідставно намагаються представити всі поширені ними твердження як оціночні судження. Однак спірні публікації та звернення містять не лише загальну критику, а й конкретні фактичні твердження щодо позивача, які можуть бути перевірені на предмет достовірності. Зокрема, у відповідних матеріалах Позивачу фактично приписується використання службового становища для тиску на бізнес, відкриття або використання кримінальних проваджень без доказової бази, фабрикування доказів, сприяння схемам, уникнення відповідальності та перебування у системі внутрішнього прикриття. Такі твердження не є абстрактною критикою, гіперболою чи сатирою. Вони формують у читача переконання про нібито вчинення позивачем конкретних неправомірних дій. Оціночним судженням може бути суб`єктивна думка, яка не містить фактичних даних та не може бути перевірена. Натомість твердження про фабрикування доказів, рекет, тиск на бізнес, поставлення бізнесу на «лічильник», участь у прикритті протиправної діяльності або уникнення відповідальності є фактичними твердженнями, оскільки передбачають наявність або відсутність конкретних подій, дій та доказів. Відповідачі не надали суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували достовірність таких тверджень. Саме тому їхні посилання на свободу вираження поглядів та оціночні судження не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову. Позивач усвідомлює, що як службова особа Національної поліції України, може бути об`єктом суспільної критики. Водночас межі допустимої критики посадової особи не означають права бездоказово поширювати відносно неї твердження про вчинення злочинів, корупційних дій, рекету, фабрикування доказів або інші факти, які мають очевидно негативний характер. Свобода слова та громадський контроль не скасовують обов`язку діяти добросовісно, не поширювати недостовірні відомості та не порушувати особисті немайнові права іншої особи. Навіть публічна особа має право на захист честі, гідності та ділової репутації від поширення неправдивих фактичних тверджень.

10.07.2026 відповідачами надані суду заперечення на відповідь на відзив, у яких вказано, що твердження позивача про нібито визнання відповідачами позовних вимог у зв`язку з видаленням окремих інформаційних матеріалів є необґрунтованим. Одним із ключових аргументів, наведених позивачем у відповіді на відзив, є твердження про те, що добровільне видалення відповідачами окремих інформаційних матеріалів після звернення позивача до суду нібито свідчить про фактичне визнання ними недостовірності поширеної інформації, а відтак - про визнання позовних вимог. Проте такі твердження є юридично неспроможними, необґрунтованими та такими, що ґрунтуються виключно на довільному тлумаченні позивачем процесуальної поведінки відповідачів. Насамперед слід зазначити, що чинне цивільне процесуальне законодавство України чітко розмежовує процесуальні права сторін та не пов`язує здійснення певних фактичних дій стороною спору із автоматичним визнанням нею заявлених позовних вимог чи обставин, на яких вони ґрунтуються. Сам по собі факт видалення окремих інформаційних матеріалів із відкритого доступу не є юридичним фактом, який може свідчити про визнання їх недостовірності, неправомірності їх поширення або про згоду відповідачів із твердженнями позивача. Такі дії не містять жодного волевиявлення відповідачів щодо визнання обставин, на які посилається позивач, а також не можуть розцінюватися як визнання позову у розумінні цивільного процесуального законодавства. Наголошує, що жодних заяв про повне чи часткове визнання позовних вимог, визнання недостовірності поширеної інформації або погодження з правовою позицією позивача ним не здійснювалося ні під час розгляду справи, ні поза межами судового провадження. Навпаки, із самого початку розгляду справи відповідачі послідовно заперечують проти заявлених позовних вимог, що підтверджується поданим відзивом, викладеною у ньому правовою позицією та долученими доказами. Доводи позивача фактично ґрунтуються на припущенні про те, що будь-яка дія відповідачів щодо припинення поширення певної інформації автоматично свідчить про визнання ними неправомірності власних дій. Такий висновок не має жодного нормативного підґрунтя, суперечить принципам цивільного судочинства та не підтверджується положеннями чинного законодавства України. Водночас добровільне видалення окремих інформаційних матеріалів могло бути зумовлене виключно прагненням відповідачів мінімізувати подальший розвиток конфлікту між сторонами, уникнути безпідставної ескалації спору та забезпечити максимально об`єктивний і неупереджений судовий розгляд справи. Вчинення таких дій жодним чином не змінює правової позиції відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позову та не свідчить про визнання ними будь-яких обставин, на які посилається позивач. Крім того, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України визнання позову є окремою процесуальною дією сторони, яка повинна бути чіткою, однозначною та безумовною, а також виражати беззаперечне волевиявлення відповідача щодо повного або часткового погодження із заявленими позовними вимогами. Жодних процесуальних документів чи заяв, які б свідчили про таке волевиявлення відповідачів, матеріали справи не містять. Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово наголошував, що оцінка процесуальної поведінки сторін повинна здійснюватися виключно у сукупності з іншими доказами у справі, а окремі дії сторони не можуть автоматично тлумачитися як визнання позовних вимог чи підтвердження обставин, на які посилається інша сторона. Сам по собі факт вчинення певних дій після виникнення спору не свідчить про згоду особи із заявленими вимогами та не звільняє позивача від обов`язку довести всі обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Отже, наведені позивачем доводи про те, що добровільне видалення відповідачами окремих інформаційних матеріалів є підтвердженням недостовірності поширеної інформації або свідчить про фактичне визнання позову, є юридично необґрунтованими, не підтверджуються жодною нормою чинного законодавства України, суперечать правовій природі інституту визнання позову та не можуть бути покладені судом в основу рішення у даній справі. Разом із тим позивач не навів жодних доводів щодо того, які саме висловлювання можуть бути перевірені на предмет їх істинності, яким способом така перевірка можлива та які саме фактичні дані містяться у кожному із висловлювань, що оспорюються. Фактично позивач пропонує суду визнати всі поширені відповідачами висловлювання фактичними твердженнями лише з огляду на власне суб`єктивне сприйняття їх змісту, що не відповідає вимогам законодавства та усталеній судовій практиці. Так, позивач обмежується загальними твердженнями про нібито завдання шкоди його честі, гідності та діловій репутації, однак не наводить жодних належних доказів того, у чому саме полягає таке порушення, які конкретні негативні наслідки настали для нього внаслідок поширення оспорюваної інформації, яким чином відповідні відомості вплинули на його суспільну оцінку, професійну діяльність чи інші охоронювані законом особисті немайнові права. При цьому сама по собі незгода особи зі змістом поширеної інформації або її суб`єктивне переконання про порушення власних прав не є достатньою підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, скарги від громадян і суб`єктів господарювання щодо можливих неправомірних дій окремих службових осіб правоохоронних органів. За результатами їх аналізу, а також проведеної правозахисної роботи, організацією було встановлено обставини, які, на переконання відповідачів, потребували перевірки компетентними державними органами. Саме з цією метою ГО «НОН-СТОП УКРАЇНА» були підготовлені та направлені відповідні звернення, скарги й інформаційні запити до уповноважених органів державної влади, у яких викладено встановлені обставини та порушено питання щодо необхідності проведення перевірок і надання їм належної правової оцінки. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами відповідних звернень та скарг, зокрема повторною скаргою від 20.05.2026, у якій викладено результати проведеної правозахисної роботи, наведено обставини, встановлені організацією, та поставлено питання про проведення компетентними органами відповідних перевірок. Водночас окремі публікації, які є предметом даного спору, були видалені виключно після звернення керівництва Національної поліції України із проханням тимчасово прибрати їх із відкритого доступу на час проведення відповідних перевірок та службового реагування. Таким чином, зазначені дії відповідачів були проявом добросовісної співпраці з компетентними органами державної влади та спрямовувалися виключно на недопущення перешкод у проведенні відповідних перевірочних заходів. При цьому відповідачі жодним чином не визнавали недостовірності викладених відомостей, не відмовлялися від своєї правової позиції та не робили будь-яких заяв про визнання позовних вимог чи погодження із доводами позивача. Сам по собі факт добровільного видалення окремих інформаційних матеріалів не може розцінюватися як визнання їх недостовірності або як підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки мотиви такого видалення були обумовлені виключно необхідністю забезпечення належної взаємодії з правоохоронними органами. Посилання позивача на інші публікації, які не зазначені у позовній заяві, фактично розширює предмет спору вже після відкриття провадження та створює ситуацію правової невизначеності щодо того, які саме інформаційні матеріали підлягають оцінці судом.

Публікації, що стали предметом даної справи, були підготовлені на підставі численних звернень громадян, проведеної правозахисної діяльності та результатів аналізу отриманої інформації, яка знайшла своє відображення у повторному інформаційному запиті вих. № 20/05/2026-4 від 20.05.2026 та повторній скарзі вих. № 20/05/2026-5 від 20.05.2026, направлених до компетентних органів державної влади з метою проведення перевірки викладених у них обставин. Відповідно, дії відповідачів були спрямовані виключно на реалізацію гарантованого статтею 40 Конституції України права на звернення до органів державної влади та здійснення громадського контролю, а не на поширення недостовірної інформації. Водночас позивач так і не спростував ключових доводів відповідачів щодо правової природи оспорюваних висловлювань, не навів жодних переконливих аргументів щодо помилковості застосування статті 30 Закону України «Про інформацію», не спростував правових висновків Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень, а також не довів неправомірності реалізації відповідачами конституційного права на звернення до компетентних органів. Крім того, позивач не виконав покладений на нього процесуальний обов`язок доказування та не довів належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами наявності усіх обов`язкових елементів юридичного складу правопорушення, необхідних для застосування способів захисту, передбачених статтею 277 Цивільного кодексу України. Зокрема, позивач не довів недостовірності поширеної інформації, не підтвердив належними доказами порушення своїх особистих немайнових прав, не спростував доказів, поданих відповідачами, та не встановив причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів і нібито заподіяною шкодою. За таких обставин відповідачі вважають, що подана позивачем відповідь на відзив не містить жодних нових юридично значимих обставин, які б спростовували правову позицію відповідачів.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 06.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судовому засідання позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачі належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не прибули в судове засідання, жодних заяв, повідомлень чи клопотань до суду з даного приводу не надавали.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є старшим слідчим в особливо важливих справах 1-го відділу управління розслідування особливо тяжких злочинів Головного слідчого управління Національної поліції України, яке є органом державної влади.

ОСОБА_2 є засновником та керівником Громадської організації «НОН-СТОП УКРАЇНА», що підтверджується відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Місцезнаходженням громадської організації є адреса: АДРЕСА_1 .

У квітні-травні 2026 року у соціальних мережах TikTok, Facebook, Telegram на акаунті gononstopukraine, за посиланнями : ІНФОРМАЦІЯ_14; ІНФОРМАЦІЯ_15; ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

ІНФОРМАЦІЯ_10 поширена або повторно опублікована (репост) інформація, яка містить такі вислови 1. « ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та старший слідчий ОСОБА_5 налагодили схему вимагання»; 2. «У травні 2025 року вони відкрили провадження №12025000000001398, яке стало виключно інструментом тиску»; 3. «ОСОБА_6 систематично паралізує діяльність бізнесу нескінченними допитами та безпідставними слідчими діями, тримаючи підприємців під постійним процесуальним психологічним тиском»; 4. «Роль зовнішнього комунікатора в цьому угрупованні виконує слідчий Ніжинського РУП ОСОБА_11 , який ... фактично діє в інтересах столичної «верхівки», озвучуючи вимоги та координуючи перемовини з постраждалими бізнесменами»; 5. «Репутація самого ОСОБА_6 вже давно заплямована, зокрема, через ДТП у 2022 році. Тоді справу №761/1483/23 проти нього дивним чином закрили за відсутністю складу злочину, попри очевидні докази його провини»; 6. «Заступник начальника ГСУ НПУ ОСОБА_12 та начальник управління ОСОБА_7 фактично вибудували вертикаль тиску на підприємців, залучивши до схеми ... старшого слідчого ОСОБА_8 »; 7. «...у Головному слідчому управлінні Національної поліції України, де ключові посадові особи перетворили процесуальні повноваження на інструмент системного рекету»; 8. «Кінцева мета цього тиску завжди однакова - змусити бізнес «вирішити питання» фінансово»; Документ сформований в системі «Електронний суд» 19.05.2026 4 9. «Ми наполягаємо на юридичній оцінці безпідставного внесення відомостей до ЄРДР, порушення підслідності та вимагання коштів»; 10. « ОСОБА_1 ... умисно, з корисливих мотивів, вчиняє дії, спрямовані на незаконний вплив на суб`єктів господарювання ... з метою одержання неправомірної вигоди»; 11. « ОСОБА_1 та ОСОБА_9 ... висувають вимоги щодо передачі грошових коштів за припинення подальших слідчих (розшукових) дій»; 12. «Після одержання грошових коштів від суб`єктів господарювання ОСОБА_1 через певний проміжок часу повторно ініціює проведення слідчих (розшукових) дій ... та знову висуває вимоги про надання неправомірної вигоди»; 13. «... ОСОБА_1 створили організовану злочинну групу, діяльність якої спрямована на незаконний вплив на суб`єктів господарювання ... з метою одержання неправомірної вигоди»; 14. Твердження про «умисне внесення недостовірних відомостей до декларацій ОСОБА_1 » та необхідність перевірки джерел походження моїх активів як таких, що нібито мають ознаки необґрунтованості, де фігурує прізвище позивача.

Статтею 275 ЦК України визначено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно з ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частиною 4 ст. 277 ЦК України передбачено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Відповідно до ч. 5 ст.277 ЦК України, якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Частиною 6 ст. 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Статтею 280 ЦК України передбачено: якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.

Статтями 297 та 299 ЦК України гарантоване право кожного має право на повагу до його гідності та честі та на недоторканність своєї ділової репутації.

Цими правовими нормами встановлено, що гідність та честь фізичної особи є недоторканними, і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі, а також про захист своєї ділової репутації.

У постанові від 21.11.2019 у справі №927/ 791/18 Верховний Суд зазначив, що за приписами статті 200 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Крім того, у постанові від 18.03.2021 у справі №927/791/18 Верховний Суд зазначив, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Також вищевказані спірні висловлювання не є критикою, оскільки містить твердження про конкретні фактичні обставини.

У законодавстві не міститься визначення такого поняття як критика. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови (укладач і головний редактор В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с. - ISBN 966-569-013-2) надано визначення критики як розгляду і оцінки когось, чогось із метою виявлення та усунення вад, хиб. В свою чергу. «твердження» визначено як думка, положення, вислів, що доводить, підтверджує що-небудь, лежить в основі чогось; логічний вираз, який вважається істинним.

Проте, вищевказані висловлювання не містять розмірковування та оцінки тих фактів, про які в них йдеться, а викладені, як констатація фактів.

Разом з тим, відповідачами не надано суду доказів на підтвердження цих фактичних обставин.

Таким чином, висловлювання містять недостовірну інформацію, є негативними по відношенню до позивача, оскільки створюють у стороннього об`єктивного спостерігача його негативний образ як особи, яка вчиняє корупційні правопорушення, а також інші дії на шкоду суспільним та державним інтересам України.

Решта спірних висловлювань, окрім вищезазначеної недостовірної інформації, яка стосується позивача, є оціночним судженням та критикою діяльності інших посадових осіб, у тому числі позивача, як публічної особи, працівника правоохоронного органу .

При цьому суд зазначає, що межі допустимої критики діяльності публічних осіб значно ширші, ніж пересічних осіб.

Так, у постанові від 10.05.2018 у справі №758/5922/18 Верховний Суд зазначив, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Також відповідальність за поширення недостовірної інформації та, як наслідок, порушення права позивача на повагу до її честі, гідності та ділової репутації, несе ГО «НОН-СТОП УКРАЇНА» як власник сторінок (акаунтів) у соціальних мережах, на яких було поширено відеоролики.

Це узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі №918/186/17 (постанова від 13.03.2018), а також п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Щодо доводів відповідача про недоведеність факту завдання шкоди позивачу, суд зазначає таке.

Сам факт поширення недостовірної негативної інформації про особу завдає шкоди її немайновим правам, оскільки посягає на соціальне буття особи.

Згідно з ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інформацію» суб`єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Обставини розміщення такої інформації не заперечували учасники справи, тому вони не підлягають доказуванню в розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.

Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачами інформації, суд вважає, що висловлювання відносно ОСОБА_1 щодо його причетності до «налагодження схеми вимагання», «систематичної паралізації діяльності бізнесу нескінченими допитами та безпідставними слідчими діями», «заплямованої репутації через ДТП», «вчинення умисно, з корисливих мотивів дій, спрямованих на незаконний вплив на суб`єктів господарювання з метою одержання неправомірної вигоди», «створення організованої злочинної групи, діяльність якої спрямована на незаконний влив на суб`єктів господарювання з метою отримання неправомірної вигоди», «умисне внесення недостовірних відомостей до декларації», мають стверджувальну форму та висловлення фактичних даних про вчинення позивачем кримінальних та корупційних правопорушень.

Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Однак ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Враховуючи, що висловлювання ОСОБА_2 , які розміщені у соціальних мережах за вищевказаними посиланнями, інформаційному запиті та скарзі, мають стверджувальну форму фактичних даних про вчинення ОСОБА_1 кримінальних та корупційних правопорушень, суд дійшов висновку, що вони є твердженням про факти, а не оціночними судженням, оскільки така інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, отже, може бути перевірена на предмет дійсності.

Оскільки вказана недостовірна інформація містила звинувачення позивача у вчиненні злочину, суд доходить висновку, що вона є такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

Зважаючи на те, що є позивач є працівником правоохоронного органу, стверджувальні вислови, які вказують на вчинення позивачем протиправних дій та які чинним законодавством кваліфікуються як злочин і дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону, а тому її слід визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, порушує презумпцію його невинуватості, яка підлягає спростуванню.

Позовна вимога про зобов`язання припинити поширення недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 та вилучити її із загального доступу у ході судового розгляду справи фактично втратила актуальність, оскільки відповідачі добровільно вжили заходів щодо усунення обставин, які стали підставою для звернення до суду, припинивши поширення інформації та видаливши її з відкритого доступу, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки виконання судового рішення, у разі задоволення позову, буде об`єктивно неможливим через втрату актуальності.

Судовий збір підлягає стягненню зі співвідповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Законом не передбачено солідарного стягнення судового збору з відповідачів, тому, зважаючи на те, що вони однаково сприяли поширенню недостовірної інформації, судовий збір стягується з них у рівних частинах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 11-13, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ГО «НОН-СТОП УКРАЇНА» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною, зобов`язання вилучити її із загального доступу та спростувати- задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує право на честь, гідність і недоторканність ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 та Громадською організацією «НОН-СТОП УКРАЇНА» на інформаційних ресурсах Громадської організації «НОН-СТОП УКРАЇНА» в мережі Інтернет, зокрема у TikTok, Facebook, Telegram, а також у письмових документах вих. №27/04/2026-1 від 27.04.2026 та №04/05/2026-2 від 04.05.2026, у частині тверджень про те, що ОСОБА_1 нібито налагодив схему вимагання, бере участь в організованій злочинній групі, здійснює незаконний тиск на бізнес, одержує неправомірну вигоду, висуває вимоги про передачу грошових коштів, штучно утримує кримінальні провадження для контролю над бізнесом, вносить недостовірні відомості до декларацій або має необґрунтовані активи.

Зобов`язати ОСОБА_2 та Громадську організацію «НОН-СТОП УКРАЇНА» протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 у спосіб, максимально наближений до способу її поширення, а саме шляхом опублікування спростування на інформаційних ресурсах Громадської організації «НОН-СТОП УКРАЇНА» у Facebook, Telegram та TikTok, а також шляхом направлення письмового спростування до органів державної влади, правоохоронних органів, підприємств, установ, організацій та посадових осіб, яким були направлений інформаційний запит вих. №27/04/2026-1 від 27.04.2026 та скарга вих. №04/05/2026-2 від 04.05.2026.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та Громадської організації «НОН-СТОП УКРАЇНА» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 328, 00 грн. (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок) у рівних частках, тобто по 1 664, 00 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні 00 копійок) з кожного.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ "НОН-СТОП УКРАЇНА", місцезнаходження: місто Харків, провулок Банний, будинок 1, квартира 32, ЄДРПОУ 45775786.

Повний текст судового рішення складено 24.08.2026.

Головуючий І.М.Демченко