Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №197/690/26 — Широківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 197/690/26

Провадження № 2/197/702/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року с-ще Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Панчука М.В.,

за участі секретаря судового засідання Гетьманенко О.І.,

представника позивачки - адвоката Дуброва Є.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому у засіданні в залі суду с-ща Широке цивільну справу за позовом представника - адвоката Дуброва Євгена Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,

встановив:

представник ОСОБА_1 - адвокат Дубров Є.В. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, а саме просить суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 04.02.2025 в розмірі 12000 доларів США, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 234,74 доларів США, судові витрати та витрати на правничу допомогу. Обґрунтовує позов тим, що 04.02.2025 ОСОБА_1 надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 12000 доларів США. Факт укладення усного договору позики підтверджується розпискою та згідно умов даної розписки, яка написана власноручно відповідачкою, ОСОБА_2 бере в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12000 доларів США, які зобов`язується повернути в строк до 30.09.2025. Однак, у період часу з 30.09.2025 по 26.05.2026 відповідачка не виконувала покладених на неї договором зобов`язань, зокрема не повертала ні у повному обсязі, ні частково суму позики. Станом на момент звернення до суду із позовною заявою відповідачем умови договору не виконано, грошові кошти у визначений договором строк не повернуто. Разом з тим, відповідачка всіляко уникає виконання своїх зобов`язання за договором, протягом вказаного проміжку часу не вживала жодних заходів, спрямованих на повернення суми позики, а також уникає спілкування із позивачкою. З огляду на те, що відповідачка порушила умови договору позики в частині повернення позивачці грошових коштів у встановлений договором строк, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, сума 3% річних за період прострочення станом на момент звернення до суду становить 234,74 долари США. Відтак просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 03.06.2026 позовну заяву було залишено без руху.

06 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника позивачки надійшла заява про усунення недоліків, якою було усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 08.06.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також витребувано у позивача оригінал розписки від 04.02.2025, який знахордиться в матеріалах справи (а.с. 45).

Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві та просив задовольнити їх в повному обсязі, зазначивши, що борг відповідачкою не погашений, а тому порушене право позивачки підлягає судовому захисту. Не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідачкка в судове засідання не з`явилася, будучи належно повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв чи клопотань від відповідачки в суд не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд, враховуючи ту обставину, що позивачу та відповідачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення, а тому зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 223, 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 04 лютого 2025 року, ОСОБА_2 отримала (взяла в борг) від ОСОБА_1 кошти в сумі 12000 (дванадцять тисяч) доларів США, які зобов`язалася повернути в строк до 30 вересня 2025 року (а.с. 45).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частина 2 статті 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

Відповідно змісту ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження №61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово "позика", адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц (провадження № 61-11280св18), у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли договірні відносини внаслідок отримання відповідачкою коштів у борг. Відповідачка відзиву чи заперечень на позов не подала, фактично отримані та використані грошові кошти у добровільному порядку не повернуті, тож ОСОБА_2 не виконала обов`язок з повернення коштів і позивач вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів в частині основної суми позики.

Також, позивачка в позовній заяві вказує, що ОСОБА_2 відповідно до розписки від 04.02.2025 зобов`язалася повернути кошти в строк до 30.09.2025. Однак, у період часу з 30.09.2025 по 26.05.2026 відповідачка не виконувала покладених на неї договором зобов`язань, зокрема не повертала ні у повному обсязі, ні частково суму позики. З огляду на те, що відповідачка порушила умови договору позики в частині повернення позивачці грошових коштів у встановлений договором строк, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, сума 3% річних за період прострочення станом на момент звернення до суду становить 234,74 долари США.

Разом з тим, щодо стягнення 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що стягнення таких у розмірі 234,74 доларів США, не відповідає п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, яка вказує про те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Вказана норма діє на час виникнення спору, а відтак, у стягненні з відповідачки вказаних 3 % річних 234,74 доларів США слід відмовити.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин справи, суд всебічно та повно з`ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 12000 доларів США (основна сума боргу), при цьому у вимозі про стягнення 3 % річних у розмірі 234,74 доларів США - слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір в загальному розмірі 5417,14 грн, який підлягає відшкодуванню попорційно задоволенню позовних вимог, а саме 12000 доларів США/12234,74 доларів США*5417,14 грн (відповідно за курсом НБУ станом на 27.05.2026 дол.США до гривні - 44,2767 грн) відтак 531320,40 грн/541713,91 грн *5417,14 грн =5313,20 грн.

Керуючись ст.ст. 89, 141, 247, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 6, 509, 512, 526, 536, 625, 626, 629, 638, 1050, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

позов представника - адвоката Дуброва Євгена Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення боргу за розпискою - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою від 04 лютого 2025 року в розмірі 12000 (дванадцять тисяч) доларів США.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі у розмірі 5313 (п`ять тисяч триста тринадцять) гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення – 24 серпня 2026 року.

Суддя М.В. Панчук