Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №160/9688/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/9688/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення в період з 08.10.2022 року по 04.03.2026 року та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року;

- зобов`язати відповідача здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період з 08.10.2022 року по 04.03.2026 року та виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що в період з 08.10.2022 р. по 04.03.2026 р. позивач проходив військову службу. А саме з 08.10.2022 року по 27.12.2025 року, з 28.07.2025 по 04.03.2026 року у ВЧ НОМЕР_1 та з 28.12.2023 р. по 27.07.2025 р. у ВЧ НОМЕР_2 (наразі ВЧ НОМЕР_2 розформована, її правонаступником є ВЧ НОМЕР_1 ). При звільненні з військової частини йому не вручалося письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, що є порушення норм КЗпП України. При цьому, відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1 762 грн, що призвело до порушення його майнових прав, а саме, гарантованого ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, премії. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Також цією ухвалою витребувано від відповідача картки особового рахунку позивача за період 08.10.2022 року по 04.03.2026 року; довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період 08.10.2022 року по 04.03.2026 року (з урахуванням всіх складових, зокрема надбавок, додаткових виплат, тощо) та інформацію та належним чином завірені копії документів щодо розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період 08.10.2022 року по 04.03.2026 року із зазначенням розміру прожиткового мінімуму, який був використаний для нарахування та виплати.

Від відповідача 04.05.2026 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що в періоді проходження позивача військової служби п.4 постанови № 704 було викладено у двох редакціях і відповідно до вимог чинного законодавства здійснювались нарахування та виплати. В періоді з 08.10.2022 року по 19.05.2023 року п.4 постанови № 704 був викладений у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 р. № 2246-VIII, встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року у розмірі 1 762 грн. Тобто, при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовця, на підставі діючого законодавства, в обох календарних роках була за основу використана сума, що становить 1 762 грн та відповідно до встановленого порядку відбувалось множення на коефіцієнти. Позивачу було достеменно відомо про складові його грошового забезпечення (в тому числі, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), яке він отримував за час проходження військової служби та він мав доступ до нормативно-правових актів, які регламентують порядок нарахування грошового забезпечення та міг самостійно ознайомитись з ними. За час проходження військової служби позивач жодного разу не звернувся зі скаргою або рапортом до командування військової частини щодо неправомірного на його думку нарахування грошового забезпечення. У зв`язку з викладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Разом з відзивом до матеріалів справи відповідачем долучено картки особового рахунку позивача за період з 2022 р. по 2026 р. (включно).

24.06.2026 року до суду надійшло клопотання від позивача, в якому зазначено, що питання щодо застосування положень постанови №704, в редакції змін, внесених постановою №481, до скасування вказаних змін у судовому порядку, було предметом дослідження Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №520/5814/24 (постанова від 17.02.2026), з урахуванням зазначеної правової позиції Верховного суду просить задовольнити позовну заяву повністю.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , дата видачі 10.05.2023 року.

Відповідно до військового квитка № НОМЕР_4 позивач з 08.10.2022 року по 27.12.2025 року, з 28.07.2025 по 04.03.2026 року перебував на посаді у ВЧ НОМЕР_1 та з 28.12.2023 року по 27.07.2025 рік у ВЧ НОМЕР_2 .

Згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від (по стройовій частині) від 04.03.226 року № 65 старшого сержанта ОСОБА_1 , водія-електрика радіолокаційної станції зенітної ракетної батареї зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10 лютого 2026 року №25-РС, у запас за підпунктом "б" - за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", наказано вважати таким, що вибув для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказано з 04 березня 2026 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 05 березня 2026 року.

07.04.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати його оклад за період з 08.10.2022 р. по 04.03.2026 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно із пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та нараховувати всі види доплат та надбавок виходячи із розміру перерахованого окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та виплатити йому відповідні кошти після перерахунку.

Відповідь на заяву на теперішній час в матеріалах справи відсутня.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону № 2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону № 2011-XII).

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Слід зазначити, що Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади 30.08.2017 року прийняв постанову від 30.08.2017 року № 704, якою затвердив, зокрема, тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Постанова КМУ від 30.08.2017 року № 704 набрала чинності 01.03.2018 року.

Згідно із п.2 постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За приписами п.4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 р. КМУ прийнято постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - постанова №103), якою внесено зміни до постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13 і 14" (п.6 постанови № 103).

Постанова №103 набрала чинності 24.02.2018 р.

Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до п.4 постанови №704.

Тобто, з 29.01.2020 р. була відновлена дія п.4 постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не на 01.01.2018 р.

Так, 12.05.2023 р. КМУ прийняв постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою КМУ від 21.02.2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704" (далі - постанова № 481), п.2 якої внесено зміни до п.4 постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13 і 14".

Пунктом 3 постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності постановою № 481 від 20.05.2023 р. КМУ замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01 календарного року" запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1 762 грн.

Таким чином, з 20.05.2023 р. розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1 762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01 календарного року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обчислення та виплата позивачу у заниженому розмірі з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року всіх виплат без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними.

Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені позивачу відповідачем у спірний період, зокрема, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Таким чином, станом на 20.05.2023 р. п.2 постанови КМУ від 12.05.2023 р. № 481 був чинним та у передбаченому законом порядку не скасований, відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний був керуватись цією нормою.

Викладення пункту 4 постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 р., свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 р. до 17.06.2025 року, виходячи з такого.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. по справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 р., окремі положення п.2 постанови КМУ від 12.05.2023 р. № 481 було визнано протиправними та нечинними.

Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. у справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025 р.

У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно із положенням ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відтак, визнання у судовому порядку п.2 постанови КМУ від 12.05.2023 р. № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків за період з 20.05.2023 р. до 17.06.2025 р., оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 р. у справі № 280/8605/24, який суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України).

З огляду на наведене, постанова КМУ від 12.05.2023 р. № 481 є нечинною лише з 18.06.2025 р.

Відтак, з 18.06.2025 р. - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 320/29450/24 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати він мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно із постановою № 704 відповідно до вимог ст.9 Закону №2011-ХІІ.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 р. - 1 762 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 р. №1928-ІХ розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2 481 грн.

Станом на 01.01.2023 року встановлений в розмірі 2 684 грн (стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік").

В свою чергу, ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 року - 3028 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно із постановою № 704 відповідно до вимог ст.9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

За таких обставин, суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 р. по 04.03.2026 р. шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити за період з 08.10.2022 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 04.03.2026 року перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, додаткові види, щомісячні, одноразові додаткові види грошового забезпечення) шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Також позивач просить перерахувати та виплатити йому допомогу для оздоровлення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 08.10.2022 року по 04.03.2026 року.

Так, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Згідно із п.6 Розділу XXIII (Виплата грошової допомоги для оздоровлення) Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до п.7 Розділу XXIV (Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) Порядку №260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно із п.6 Розділу XXXI (Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби) Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Яка видно з матеріалів справи, в періоди з 08.10.2022 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 04.03.2026 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача неправомірно обчислені із застосуванням заниженої розрахункової величини, їхній перерахунок тягне за собою збільшення грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, розмір яких визначається саме з урахуванням цих окладів.

Відповідач разом з відзивом на позовну заяву надав до суду довідки грошового забезпечення за період з 2022 року по 2026 рік.

За результатом дослідження зазначених документів судом встановлено наступне.

Відповідно до довідок грошового забезпечення військовослужбовця 2020 - 2026 роки одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні відпустки, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога виплачена у наступних розмірах:

- 2022 р. - грошова допомога на оздоровлення - 14 044,35 грн;

- 2023 р. - грошова допомога на оздоровлення - 21 906,75 грн;

- 2024 р. - грошова допомога на оздоровлення - 23 710,05 грн;

- 2025 р. - грошова допомога на оздоровлення - 24 573,75 грн;

- 2026 р. - грошова допомога на оздоровлення - 22 534,95 грн.

- одноразова грошова допомога при звільненні - 37 858,72 грн;

- грошова компенсація за невикористані дні відпустки - 66 853,24 грн.

З огляду на дати виплати зазначених допомог, суд вважає, що позивач має право на перерахунок виплачених за період з 08.10.2022 року по 19.05.2023 року та з 18.06.2025 року по 04.03.2026 року грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2025 та 2026 роки.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 - 2026 роки, а тому її перерахунок та виплата є неможливою.

Тобто, у задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року та зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період з 08.10.2022 року по 19.05.2023 року, з 18.06.2025 року по 04.03.2026 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2025 та 2026 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно із пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", і провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного стр..

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період з 08.10.2022 року по 19.05.2023 року, з 18.06.2025 року по 04.03.2026 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022 р., 2023 р., 2025 р. та 2026 р., одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно із пунктом 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", і провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма