Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №380/22171/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22171/24 пров. № А/857/4598/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів – Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, прийняте суддею Коморним О.І. у м. Львові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області (далі - відповідач), у якому просила:

- визнати бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит від 29.05.2024 та запитуваної у ньому інформації;

- зобов`язати у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили надати відповідь на запит від 29.05.2024 та запитувану у ньому інформацію.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 відмовлено в позові.

Суд зазначив, що оскільки не встановлено отримання відповідачем запиту на інформацію, а лише є доказ надіслання, то відсутні підстави визнавати бездіяльність Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області протиправною щодо ненадання відповіді на запит від 29.05.2024 та запитуваної у ньому інформації, оскільки належних та допустимих доказів отримання відповідачем такого запиту матеріали справи не містять.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, порушивши принцип офіційного з`ясування усіх обставин у справі, виклав в основу свого рішення невмотивований висновок про те, що «… наявність листа у папці «відправлені» у позивача та відсутність листа у папці «вхідні» на електронній пошті відповідача відповідно не свідчить про отримання/ неотримання листа відповідачем, а лише про наявність/відсутність цифрових даних.

Доказів того, що відправлений позивачем запит відповідачем отриманий (звіт про доставку електронного листа відповідачеві на офіційну електронну адресу), а тим більше прочитаний, позивачем до справи не поданий», оскільки у налаштуваннях інтерфейсу електронної пошти FREEMAIL (mail.ukr.net) відсутня функція підтвердження доставки адресатові електронного листа, розміщеного у папці «Надіслані», а не «Відправлені».

Як вбачалося з долученого до позовної заяви скріншоту електронного листа, запит від 29.05.2024 про надання публічної інформації був направлений на вірно зазначену та дійсну офіційну електронну адресу Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області.

З огляду на це, при розгляді справи по суті суд повинен був виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про це повідомлення. Відтак, запит від 29.05.2024 про надання публічної інформації, надісланий на офіційну електронну адресу Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області, вважається офіційно врученим і не потребує підтвердження про його отримання.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції діяв упереджено по відношенню до неї та з порушенням норм ст. 2, 8, 9, 44, 162, 163, 171, 261 КАС України.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити позов.

Третя Львівська державна нотаріальна контора Львівської області у відзиві звертає увагу на те, що із долученого до матеріалів справи скриншоту електронної пошти (info_3@lv.lv.notary.gov.ua) вбачається, що відповідач 29.05.2024 не отримувала жодних інформаційних повідомлень, у тому числі від позивачки.

Відтак, у діях відповідача немає ознак протиправної бездіяльності.

Зазначає, що Третя Львівська державна нотаріальна контора не заперечує проти наявності електронної адреси. Однак, сам факт наявності такої адреси не породжує обов`язку надавати відповіді на інформаційні запити, адже такий запит необхідно отримати.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29 травня 2024 на офіційну електронну адресу Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області позивачем надіслано запит щодо надання копій табелів обліку використання робочого часу державних нотаріусів Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області за листопад, грудень місяці 2019 та січень місяць 2020, відповідь на який просила надіслати в електронному та паперовому вигляді на зазначені поштові адреси у термін, визначений ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання.

Станом на 29.10.2024 відповідачем не надано відповіді на запит від 29.05.2024 та запитуваної у ньому інформації.

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Ця конституційна норма знайшла розвиток у нормах Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), статтею 5 якого встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» (надалі – Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів… Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У практиці ЄСПЛ склався усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції (до прикладу, рішення Суду від 10.07.2006 у справі «Співдружність матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic), заява № 19101/03; від 14.04.2009 у справі «Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary), заява № 37374/05; від 26.05.2009 у справі «Кенеді проти Угорщини» (Kenedi v. Hungary), заява № 31475/05).

У рішенні у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах, спір в яких стосувався права особи на доступ до публічної інформації, та виокремила такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій дає змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).

Згідно зі статтею 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Відповідно до статті 12 цього Закону суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI).

Частиною першою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга цієї статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відтак, підсумовуючи вище наведене, суд приходить до висновку про необхідність встановлення дня отримання відповідачем запиту від позивачки.

Позивачкою до позовної заяви долучено скриншот пошти Укрнет з відправленим запитом відповідачеві.

Разом з тим, із поданого доказу неможливо встановити факт отримання Третьою Львівською державною нотаріальною конторою Львівської області поданого позивачкою запиту.

Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що доказів того, що відправлений позивачем запит відповідачем отриманий (звіт про доставку електронного листа відповідачеві на офіційну електронну адресу), а тим більше прочитаний, позивачем до справи не поданий.

Ба більше, жодних інших доказів, які б підтвердили факт отримання відповідачем запиту, ОСОБА_1 не додано.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 380/22171/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш