Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №380/7628/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 20 серпня 2026 р.

Справа: №380/7628/25

Суддя: Шавель Руслан Миронович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7628/25 пров. № А/857/26456/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл., представника адвоката Турчиняка Ярослава Ігоровича, діючого на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Турчиняка Ярослава Ігоровича, діючого на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в переведенні на пенсію державного службовця, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Москаль Р.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16.06.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

16.04.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції – 17.04.2025р.) представник адвокат Турчиняк Я.І., діючий на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся за допомогою системи «Електронний суд» до суду із позовом, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Донецькій обл. № 913200128497 від 06.01.2025р. щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати ГУ ПФ України в Донецькій обл. зарахувати до стажу державної служби наступні періоди роботи ОСОБА_1 :

* служба в лавах Радянської Армії з 04.05.1976р. по 25.04.1978р.;

* сільський голова Станимирської сільської ради з 21.04.1998р. по 11.12.2020р.;

* староста сіл Станимира, Ганачівка, Лагодів виконавчого комітету Перемишлянської міської ради з 28.12.2020р. по 30.11.2021р.;

* староста Станимирського старостинського округу Перемишлянської міської ради з 01.12.2021р. по 30.12.2024р.;

та перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 19.12.1993р. «Про державну службу», п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», на підставі поданої заяви від 30.12.2024р. з урахуванням довідок №№ 914 і 915 від 30.12.2024р., виданих Виконавчим комітетом Перемишлянської міської ради Львівської обл.;

здійснити розподіл судових витрат (Т.1, а.с.1-12).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (Т.1, а.с.111 і на звороті).

Під час розгляду справи представник позивача подав до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, в якій просив стягнути з відповідача ГУ ПФ України в Донецькій обл. на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн. (Т.1, а.с.166-167).

Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Донецькій обл. № 913200128497 від 06.01.2025р. про відмову ОСОБА_1 про перехід на пенсію за Законом України «Про державну службу» відповідно до заяви від 30.12.2024р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Донецькій обл. призначити ОСОБА_1 з 30.12.2024р. пенсію за віком на підставі пп.10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII та ст.37 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу»; з метою виконання цього рішення суд встановив такий порядок та спосіб його виконання: ГУ ПФ України в Донецькій обл. зобов`язано зарахувати позивачу до стажу державної служби період роботи: сільським головою Станимирської сільської ради з 11.07.2001р. по 11.12.2020р.; старостою сіл Станимира, Ганачівка, Лагодів Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради з 28.12.2020р. по 30.11.2021р.; старостою Станимирського старостинського округу Перемишлянської міської ради з 01.12.2021р. по 30.12.2024р.; службу в армії з 04.05.1976р. по 25.04.1978р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Донецькій обл. на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2422 грн. 40 коп. (Т.1, а.с.169-176).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржили сторони.

У своїй апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФ України в Донецькій обл., покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (Т.1, а.с.178-180).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач перебував з 04.07.2001р. по 01.05.2016р. на службі в органах місцевого самоврядування. Вказані посади мають окреме правове регулювання та не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби, визначених положеннями ст.25 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу» та ст.6 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу». Період проходження військової служби не враховується до стажу державного службовця, оскільки таке чинним законодавством не передбачено. До стажу державної служби позивача зараховано період роботи з 21.04.1998р. по 03.07.2001р. тривалістю 03 роки 02 місяці 20 днів.

У зв`язку із викладеним, правові підстави для переведення позивача на пенсію державного службовця є відсутніми.

В поданій апеляційній скарзі представник адвокат Турчиняк Я.І., діючий на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції (Т.1, а.с.190-195).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що суд помилково не врахував представлені стороною позивача довідки №№ 914 і 915 від 30.12.2024р., видані Виконавчим комітетом Перемишлянської міської ради Львівської обл.

Також суд протиправно зменшив відшкодування витрат на правничу допомогу з 20000 грн. до 2422 грн. 40 коп.

Представник позивача адвокат Турчиняк Я.І. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Донецькій обл., в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення (Т.1, а.с.243-249).

Також представник позивач подав до апеляційного суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в якій просить стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. (Т.2, а.с.6-8).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника адвоката Турчиняка Я.І., діючого на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , підлягає до часткового задоволення, а апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Донецькій обл. належить відхилити, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, згідно матеріалів пенсійної справи № 913200128497 позивач ОСОБА_1 отримував пенсію по інвалідності (ІІІ група внаслідок загального захворювання) з 07.06.2012р. відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Починаючи з 14.02.2018р., на підставі поданої заяви позивач переведений на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Т.1, а.с.37-38, 46-54).

Із змісту записів трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що позивач:

з 04.05.1976р. по 25.04.1978р. проходив службу в радянській армії;

з 21.04.1998р. по 11.12.2020р. обраний на посаду сільського голови Станимирської сільської ради;

з 28.12.2020р. по 30.11.2021р. - староста сіл Станимира, Ганачівка, Лагодів Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради;

з 01.12.2021р. по 30.12.2024р. - староста Станимирського старостинського округу Перемишлянської міської ради;

21.04.1998р. прийняв присягу службовця з присвоєнням 11 рангу державного службовця; 29.06.2000р. присвоєно 10 ранг державного службовця; 11.07.2001р. склав присягу відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»; 04.06.2002р. присвоєно 9 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування; 30.03.2005р. присвоєно 8 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування; 13.07.2007р. присвоєно 7 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування (Т.1, а.с.26-28).

Виконавчий комітет Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської обл. видав позивачу довідки № 914 від 30.12.2024р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 915 від 30.12.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (Т.1, а.с.23, 24).

ОСОБА_1 звернувся до територіального пенсійного органу із заявою від 30.12.2024р. про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (Т.1, а.с.55 і на звороті).

За результатами розгляду цієї заяви відповідач ГУ ПФ України в Донецькій обл. відмовив у її задоволенні з мотивів того, що згідно записів трудової книжки ранг державного службовця позивачу встановлено з 21.04.1998р. по 10.07.2001р. (03 роки 02 місяці 20 днів), у зв`язку із чим стаж на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців визначених ст.25 Закону України «Про державну службу», становить менше 10 років (а.с.25).

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на 01.05.2016р. перебував на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст.14 Закону № 2493-III (сільського голови Станимирської сільської ради). Отже, цей стаж має включатися до стажу державної служби, що дає право на пенсійне забезпечення у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Станом на 01.05.2016р. позивач:

1) мав сумарно 20 років 02 дні стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, що є більшим за 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби (зарахований стаж пенсійним органом 03 роки 02 місяці 20 днів + стаж роботи в органах місцевого самоврядування 14 років 09 місяців 21 день + служба в радянській армії 01 рік 11 місяців 22 дні);

2) займав посаду сільського голови Станимирської сільської ради, котра відноситься до відповідних категорій посад державних службовців.

Отже, відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ. Враховуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що рішення № 913200128497 від 06.01.2025р. про відмову в перерахунку пенсії відповідно до заяви від 30.12.2024р. є необґрунтованим, таке слід скасувати як протиправне.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вирішив зобов`язати відповідача перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію за віком відповідно до Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VІІІ від 10.12.2015р. «Про державну службу» з 30.12.2024р. (з дати подання заяви про переведення на інший вид пенсії).

Водночас, вимоги позивача щодо врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця при перерахунку пенсії є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, який наділений такими повноваженнями. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо виникнуть у майбутньому, в задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Оцінюючи витрати позивача на адвоката, пов`язані з розглядом цієї справи в суді, зважаючи на складність цієї справи, якість підготовлених адвокатом документів, витрачений адвокатом час, суд визнає співмірними з ринковими цінами адвокатських послуг. Разом з тим суд, враховуючи складність та категорію цієї справи, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Зазначена категорія справ належить до справ незначної складності, відповідно до даних єдиного державного реєстру судових рішень наявна велика кількість рішень цієї категорії, що значно спрощує та скорочує час на написання позовної заяви. Тому заявлена сума витрат та витрачений час є очевидно завищеними. Суд визнав, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Враховуючи незначну складність справи, суд вважав, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягали судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2422 грн. 40 коп. (сума двох судових зборів, сплачених за вирішення цього спору професійним суддею).

Між тим, такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не у повній мірі відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Із змісту заявленого позову слідує, що його предметом є перехід позивача із загальної пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями абз.2 ч.3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії..

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.

Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

При цьому, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» вік та страховий стаж.

Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018р. у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018р. у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019р. у справі № 607/2474/17.

Як установлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 отримував пенсію по інвалідності з 07.06.2012р. відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У подальшому ОСОБА_1 звернувся до територіального пенсійного органу із заявою від 30.12.2024р. про перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

До заяви долучено довідки № 914 від 30.12.2024р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 915 від 30.12.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, які видані Виконавчим комітетом Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської обл.

Отже, спірним в розглядуваній справі є питанням зарахування до стажу державної служби, зокрема, періоду перебування особи на службі в органах місцевого самоврядування та строкової служби в армії.

Пунктом 4 ч.2 ст.46 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» визначено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно із ст.1 Закону України № 2493-III від 07.06.2001р. «Про службу в органах місцевого самоврядування» /Закон № 2493-III/, в редакції станом на 01.05.2016р., служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Приписами ст.ст.2, 3 Закону № 2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до ч.7 ст.21 Закону № 2493-III пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Згідно з п.6 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 229 від 25.03.2016р., стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VIII.

У свою чергу, відповідно до п.8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Таким чином, належить керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 283 від 03.05.1994р. /Порядок № 283/.

Статтею 14 Закону № 2493-III встановлено класифікацію посад в органах місцевого самоврядування 7 категорій посад.

Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.

Абз.13 п.2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема: на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених ст.14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 :

з 04.05.1976р. по 25.04.1978р. проходив службу в лавах Радянській Армії;

з 21.04.1998р. по 11.12.2020р. обраний на посаду сільського голови Станимирської сільської ради;

з 01.12.2021р. по 30.12.2024р. - староста Станимирського старостинського округу Перемишлянської міської ради;

З огляду на викладене, оскільки час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби, тому правові підстави для неврахування до стажу державної служби періодів роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування, є відсутніми.

Вищевикладеним спростовуються доводи пенсійного органу про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування зараховувався до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця, лише до 04.07.2001р.

Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.04.2023р. у справі № 1.380.2019.003855.

Таким чином, приймаючи рішення про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з незарахуванням до стажу державної служби періодів роботи позивача в органах місцевого самоврядування, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

При цьому, апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2018р. в справі № 351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Закону України № 889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до ст.46 Закону України № 889-VIII та п.4 Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 229 від 25.03.2016р., час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», зараховується до стажу державної служби.

Звідси, стаж роботи позивача (також після 04.07.2001р) на різних посадах в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до стажу державного службовця.

Згідно довідки Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради № 03-16/01/2571 від 30.12.2024р. стаж державної служби позивача станом на 30.12.2024р. склав 28 років 07 місяців 16 днів, в тому числі стаж служби в органах місцевого самоврядування, який зараховується до стажу державної служби, - 26 років 07 місяців 24 дні; служба в лавах Радянської Армії – 01 рік 11 місяців 22 дні (Т.1, а.с.124).

Щодо зарахування позивачу до стажу державної служби періоду проходження військової служби в лавах Радянської Армії з 04.05.1976р. по 25.04.1978р., апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до п.3 Порядку № 283 до стажу державної служби включається, зокрема час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

При цьому, до стажу державної служби осіб включаються усі види військової служби, які вони проходили у Збройних Силах та інших військових формуваннях України та колишнього СРСР до 01.05.2016р.

Частиною 2 ст.46 Закону № 889-VIII та п.3 вказаного Порядку передбачено періоди роботи, служби та навчання, які зараховуються до стажу державної служби, зокрема до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Крім того, абз.2 п.1 ст.8 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях зараховується до стажу державної служби.

Аналогічна позиція викладена в Роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби № 105-р/з від 23.07.2020р. (Т.1, а.с.97 і на звороті).

Встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивач у позивач у період з 04.05.1976р. по 25.04.1978р. перебував на службі в лавах радянської армії.

Враховуючи викладене, період проходження позивачем військової служби з 04.05.1976р. по 25.04.1978р. підлягає зарахуванню до стажу державної служби позивача.

Отже, матеріалами справи стверджується, що станом на 01.05.2016р. позивач:

Отже, відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення ГУ ПФ України в Донецькій обл. № 913200128497 від 06.01.2025р. щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» не ґрунтується на вимогах закону.

В частині врахування представлених позивачем довідок колегія суддів наголошує на такому.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 108/95-ВР від 24.03.1993р. «Про оплату праці» /Закон № 108/95-ВР/ заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з ч.1 ст.66 Закону України № 1788-ХІІ від 05.11.1991р «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до п.4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затв. постановою КМ України № 622 від 14.09.2016р. (в редакції, на момент видачі спірних довідок), пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу» та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано пенсійному органу:

довідку Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівської обл. № 914 від 30.12.2024р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);

довідку Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівської обл. № 915 від 30.12.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

Факт долучення вказаних довідок до заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідачем не заперечується.

Зазначені довідки складені за формою, затвердженою постановою правління ПФ України № 1-3 від 17.01.2017р. «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» та Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затв. постановою КМ України № 622 від 14.09.2016р., містять відображення складових заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, на які нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У затвердженій цією постановою формі довідки складові заробітної плати складаються з: посадового окладу, надбавку за ранг, надбавки за вислугу років, на які нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, всі відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тому вони мають прийматися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивача.

Статтею 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плазу (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема:

1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;

2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України;

3) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону;

4) суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із сплачених страхових внесків за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії, оскільки як перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначена за спеціальними законами.

Реалізація права на соціальний захист та неприпустимість обмеження прав громадян на достатній життєвий рівень закріплений нормами Конституції України, відповідно до яких конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При цьому в розрізі передчасності заявлених вимог суд апеляційної інстанції зауважує, що пенсійний орган не був позбавлений об`єктивної можливості визначити розмір пенсії позивача, врахувавши належні складові заробітної плати, які були зазначені в поданих ним довідках, навести доводи щодо їх неприйнятності.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2024р. у справі № 620/11015/23.

Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення від 29.06.2010р. № 17-рп/2010); «принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017р. № 2-р/2017).

Конституційний Суд України в своїх рішеннях виходить з того, що громадяни розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а тому непередбачувані й часті зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на врахування довідок Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівської обл. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 915 від 30.12.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, під час нарахування та виплати пенсії державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу» на підставі розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу».

За правилами ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Виходячи з вищевикладеного, правильним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернувся до суду, слід вважати зобов`язання зобов`язати ГУ ПФ України в Донецькій обл.:

зарахувати до стажу державної служби позивача наступні періоди роботи в органах місцевого самоврядування: сільським головою Станимирської сільської ради з 11.07.2001р. по 11.12.2020р; старостою сіл Станимира, Ганачівка, Лагодів Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради з 28.12.2020р. по 30.11.2021р.; старостою Станимирського старостинського округу Перемишлянської міської ради з 01.12.2021р. по 30.12.2024р.; а також період служби в армії з 04.05.1976р. по 25.04.1978р.;

перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на загальних підставах на пенсію державного службовця за віком відповідно до п.п.10 і 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» на підставі заяви від 30.12.2024р. з часу її подання, а саме: з 30.12.2024р. за № 2533;

визначити розмір спірної пенсії ОСОБА_1 з урахуванням виданих Виконавчим комітетом Перемишлянської міської ради довідок № 915 від 30.12.2024р. та № 914 від 30.12.2024р.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

З огляду на фактичні обставини справи колегія суддів не убачає будь-якого втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, а обраний судом спосіб захисту прав позивача відповідає приписам ст.245 КАС України та усталеній судовій практиці вирішення аналогічних спорів з участю пенсійних органів.

Стосовно доводів апеляційної скарги представника позивача про неправильне вирішення вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції колегія суддів керується таким.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), за наявності - документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від Адвокатського бюро «Ярослава Турчиняка» в загальному розмірі 20000 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги позивач представив наступні письмові докази (в копіях):

договір № 26012025 від 26.01.2025р. про надання правничої допомоги, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Ярослава Турчиняка» (Т.1, а.с.159 і на звороті);

додаткову угоду № 1 від 26.04.2025р. до вказаного договору, в якій сторони визначили фіксований розмір гонорару адвоката за ведення справи в суді першої інстанції в сумі 20000 грн. (Т.1, а.с.160);

детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі № 380/7628/25 (Т.1, а.с.162-163);

акт приймання-передачі наданих послуг до договору № 26012025 від 26.01.2025р. про надання правової допомоги з урахуванням додаткової угоди № 1 від 26.04.2025р. до вказаного договору (Т.1, а.с.164-165).

Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Окрім цього, згідно зі ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС має перевірити, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2023р. у справі № 826/7778/17.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх сторона уже сплатила, чи їх вона ще має сплатити.

Так, Верховний Суд у постанові від 01.11.2022р. по справі № 757/24445/21-ц дійшов висновку, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у постанові Великої Палати від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, в постановах Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими під час вирішення наведеного спору.

Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді підготовки та поданні позовної заяви та відповіді на відзив, що охоплювалися представництвом інтересів позивача в суді першої інстанції.

Враховуючи складність розглядуваної справи (спір, який стосується оскарження рішення пенсійного органу щодо відмови у переведенні на інший вид пенсії), обсяг та якість виконаних адвокатом робіт (розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, обсяг представлених позивачем доказів), витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в загальному розмірі 4000 грн.

Отже, такий розмір витрат на правову допомогу адвоката є співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та значенням справи для сторони.

Окрім цього, вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у ч.7 ст.139, ч.3 ст.143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст.252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Окрім цього, підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, із цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

У свою чергу, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також докази на їх підтвердження, були подані в межах строку, встановленого ч.7 ст.139 КАС України.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

На підтвердження надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції позивачем представлено:

договір № 21062025 від 21.06.2025р. про надання правничої допомоги, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Ярослава Турчиняка», в якому сторони визначили фіксований розмір гонорару адвоката за ведення справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10000 грн. (Т.2, а.с.13 і на звороті);

детальний опис робіт (наданих послуг) від 18.07.2025р., виконаних адвокатом у справі № 380/7628/25 в суді апеляційної інстанції (Т.2, а.с.12 і на звороті);

акт приймання-передачі наданих послуг від 18.07.2025р. до договору № 21062025 від 21.06.2025р. про надання правової допомоги (Т.2, а.с.11 і на звороті).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді такої послуги (роботи) як підготовка апеляційної скарги і відзиву на апеляційну скаргу іншої сторони.

Враховуючи складність справи, часткове задоволення апеляційної скарги представника позивача на рішення суду першої інстанції, неспівмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції, в загальному розмірі 3000 грн.

Вирішуючи наведений спір, апеляційний суд надає перевагу найбільш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України, у зв`язку з чим дійшов до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, з вищенаведених мотивів.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги представника адвоката Турчиняка Я.І., діючого на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.

З цих же мотивів апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Донецькій обл. слід залишити без задоволення.

Враховуючи результат апеляційного розгляду, та в силу приписів ст.139 КАС України слід змінити розподіл судових витрат та стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Донецькій обл. судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 2664 грн. 64 коп. (Т.1, а.с.107, 211, 239), витрат на правову допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції в загальній сумі 7000 грн., всього: 9664 грн. 64 коп.; понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання іншої апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Донецькій обл.

Колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача всю суму сплаченого судового збору, оскільки, незважаючи на часткове задоволення позовних та апеляційних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб`єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено на користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно із способом захисту порушених прав. Також з таких умов правильним є застосування принципу визначення розміру судових витрат (виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог, який стосується часткового задоволення судом вимог немайнового характеру, за якого визначити у відсотковому відношенні суму судового збору є неможливо).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Турчиняка Ярослава Ігоровича, діючого на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025р. в адміністративній справі № 380/7628/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов представника адвоката Турчиняка Ярослава Ігоровича, діючого на підставі на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл. № 913200128497 від 06.01.2025р. «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл.:

зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 наступні періоди роботи в органах місцевого самоврядування: сільським головою Станимирської сільської ради з 11.07.2001р. по 11.12.2020р; старостою сіл Станимира, Ганачівка, Лагодів Виконавчого комітету Перемишлянської міської ради з 28.12.2020р. по 30.11.2021р.; старостою Станимирського старостинського округу Перемишлянської міської ради з 01.12.2021р. по 30.12.2024р.; а також період служби в армії з 04.05.1976р. по 25.04.1978р.

визначити розмір спірної пенсії ОСОБА_1 з урахуванням виданих Виконавчим комітетом Перемишлянської міської ради довідки № 915 від 30.12.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідки № 914 від 30.12.2024р. про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл. залишити без задоволення.

Змінити розподіл судових витрат:

стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл. (84122, Донецька обл., м.Слов`янськ, пл.Соборна, буд.3; код ЄДРПОУ 13486010) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 2664 грн. 64 коп. та витрат на правову допомогу адвоката в суді першої та апеляційної інстанції в загальній сумі 7000 грн., всього: 9664 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 64 коп.;

понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання іншої апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 21.08.2026р.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua