Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №380/22128/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22128/24 пров. № А/857/8919/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №380/22128/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції – Кондратюк Ю. С.,

час ухвалення рішення – 13 лютого 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 13 лютого 2025 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів – Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23 серпня 2024 року №913270148076 про відмову у її переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця за нормами та у порядку встановленому Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до стажу державної служби періоди її роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 01 березня 2003 року по 03 серпня 2015 року та здійснити переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723, п. п. 10, 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23 серпня 2024 року №913270148076. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 16 серпня 2024 року переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п.п. 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», період роботи в органах місцевого самоврядування з 01 березня 2003 року по 03 серпня 2015 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач з 01 березня 2003 року по 03 серпня 2015 року працювала в Самбірському міському управлінні праці та соціального захисту населення (управління соціального захисту населення) на посадах: спеціаліст першої категорії, головний спеціаліст відділу, завідувач сектору, заступник начальника відділу. Особі присвоювались чергові ранги посадової особи органів місцевого самоврядування. Станом на 01 травня 2016 року стаж державної служби становить 8 місяців 28 днів, на дату звільнення з роботи — 8 років 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії державного службовця. Звертає увагу на те, що 04 липня 2001 року набрав чинності Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” №2493-ІІІ від 07.06.2001 та ст.21 цього Закону передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003. Вказані норми Закону на час виникнення спірних правовідносин є чинними, неконституційними не визнавалися, а отже підлягають обов`язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України. Таким чином, час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (№3723-ХІІ від 16.12.1993 р.) до 04 липня 2001 року, тобто до дати набуття чинності Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с.10).

16 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до п.12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу».

За результатами розгляду за принципом екстериторіальності заяви та наданих позивачем документів, відповідач-2 прийняв рішення від №913270148076 від 23 серпня 2024 року про відмову у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону 1058 на пенсію за віком відповідно до Закону 889-VIII.

Рішення мотивоване тим, що у заявниці відсутній необхідний стаж державної служби.

Вважаючи рішення пенсійного органу протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23 серпня 2024 року №913270148076, яким відмовлено у переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на момент її звернення до пенсійного органу у неї наявні всі умови, які необхідні для призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про держану службу», п.п.10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889 №«Про державну службу», а саме: позивач досягла 61 річного віку, набула більше 30 років загального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, стаж державної служби позивача станом на 01 травня 2016 року становив більше 10 років та позивач продовжувала працювати на посаді державної служби, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 16 серпня 2024 року переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п.п.10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», період роботи в органах місцевого самоврядування з 01 березня 2003 року по 03 серпня 2015 року.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

За змістом ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з ч.1 ст.9, ч.1 ст.10 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 3 ст.45 Закону №1058-IV унормовано порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Пенсійне забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року регулювалося Законом України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII).

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Підпунктом 1 п. 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до п.10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом України займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 11 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VІІІ унормовано, що перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених вказаним Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За змістом ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається у розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, право на пенсію державного службовця за змістом ч. 1 ст.37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які: досягли певного віку; мають передбачений законодавством страховий стаж; станом на 01 травня 2016 року мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на зазначену дату займали посади державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII.

Разом з тим, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст.37 вказаного Закону України і п. 10, 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №560/2398/19, від 22 травня 2024 року у справі №500/1404/23.

Абзацом 1 ч.1 ст.28 Закону №1058-IV регламентовано, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством (п. 8 розділу XI “Прикінцевих та перехідних положень” Закону №889-VIII), а саме відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - порядок №283).

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що набутий до 01 травня 2016 року стаж роботи на посадах державної служби зараховується до стажу державної служби, розмір якого, серед іншого (страхового стажу, віку особи), впливає на наявність в особи права на пенсію, що призначається на підставі п.10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VIII.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позивачці відмовлено в переході на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII у зв`язку із відсутністю необхідного стажу державної служби (а.с.17).

Разом з тим, згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працювала на таких посадах: 01 березня 2003 року прийнята в Самбірське міське управління праці та соціального захисту населення спеціалістом І-ої категорії та присвоєно 13-й ранг посадової особи органів місцевого самоврядування (6 категорія посад). Прийняла присягу службовця органів місцевого самоврядування; 20 червня 2006 року переведена на посаду спеціаліста І-ої категорії відділу соціальних виплат та допомог управління праці та соцзахисту населення; 01 квітня 2008 року переведена на посаду головного спеціаліста відділу прийняття рішень щодо надання допомог та соціальних виплат управління праці та соціального захисту населення як така, що успішно пройшла стажування; 01 березня 2011 року переведена на посаду головного спеціаліста з прийняття рішень сектору прийняття рішень відділу надання допомог та соціальних виплат управління соціального захисту населення; 08 червня 2011 року переведена на посаду завідувача сектору прийняття рішень, заступника начальника відділу надання допомоги та соціальних виплат управління соціального захисту населення як така, що успішно пройшла стажування; 03 серпня 2015 року звільнена з посади завідувача сектору прийняття рішень, заступника начальника відділу надання допомоги та соціальних виплат управління соціального захисту населення в порядку переведення на посаду начальника управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації. 04 серпня 2015 року призначена на посаду начальника управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації. Прийняла присягу державного службовця; 01 березня 2024 року звільнена з посади начальника управління соціального захисту населення районної державної адміністрації.

Так, правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III).

Відповідно до ст.1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування, у розумінні ст.2 Закону №2493-III є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з п.4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Також постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (далі- Порядок №229), який є чинним на даний час та діяв на час звільнення позивачки з органів місцевого самоврядування.

Так, за змістом п.4 Порядку №229 до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Відповідно до п.6 Порядку №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VIII.

Згідно з п.8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року (до набрання чинності Законом України №889-VIII) здійснюється згідно з Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), який необхідно застосовувати у даному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №735/939/17, від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17, від 10 квітня 2019 року у справі №607/2474/17, від 19 березня 2019 року у справі №466/5138/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17.

За змістом п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України “Про державну службу” поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року у справі №351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Законом №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону №889-VIII та пункту 4 Порядку №229 час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування” зараховується до стажу державної служби.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23 серпня 2024 року №913270148076, яким відмовлено у переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки на момент її звернення до пенсійного органу у неї наявні всі умови, які необхідні для призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про держану службу», п.п.10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889 №«Про державну службу», а саме: позивач досягла 61 річного віку, набула більше 30 років загального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, стаж державної служби позивача станом на 01 травня 2016 року становив більше 10 років та позивач продовжувала працювати на посаді державної служби, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 16 серпня 2024 року переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п.п.10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», період роботи в органах місцевого самоврядування з 01 березня 2003 року по 03 серпня 2015 року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №380/22128/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 21 серпня 2026 року.