Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №260/157/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/157/26 пров. № А/857/30901/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Затолочного В.С., Калмикової Ю.О.,

за участі секретаря судового засідання Слободян І.М.,

представник позивача: Пересоляк О.С.,

представника відповідача: Курило Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 260/157/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя в 1-й інстанції – Плеханова З.Б.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – 08 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

14 січня 2026 року ОСОБА_2 , який представляє позивача Мірошніченко Іллю Юрійовича ( ордер Серія АО №1213428) до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 31 грудня 2025 року, про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 (через міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород»).

Позовні вимоги обгрунтовує наступним. 31 грудня 2025 року позивач прибув у міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» з метою перетину та виїзду з України, в якості супроводжуючої особи своєї дружини ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю І групи. З цією метою заступнику начальника віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшому лейтенанту ОСОБА_5 для проходження прикордонного контролю пред`явлено оригінали документів, які підтверджують право перетину державного кордону України, виїзду з України. За наслідками перевірки наданих документів як правової підстави перетину державного кордону України та виїзду з України відповідач протиправно відмовив позивачу у виїзді з України, про що відповідачем було ухвалено рішення від 31 грудня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 . Підставою слугувала відсутність підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин порушив вимоги абзацу 13 п.2.1 Правил, тобто порушення умов супроводу. Водночас, позивач наголошує, що наявність у відповідача інформації про те, що ОСОБА_1 , який супроводжував ОСОБА_4 (особу із інвалідністю І групи) повернувся пізніше ніж дружина, яку він супроводжував, не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу в перетинанні державного кордону України за наявності в останнього на те законних підстав, визначених абзацом 3 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України.

Позивач зазначає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у перетині державного кордону, послався на «порушення умов супроводу», що не передбачено ні правилами, ні законом. З огляду на наведене, в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної правової підстави для прийняття відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачем, а така підстава як «у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як громадянин порушив вимоги абзацу 13 п.2.1 Правил, тобто порушення умов супроводу» не ґрунтується на положеннях закону. позивач вважає, що вищевказані дії заступника начальника віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_3 та прийняте рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є протиправними та такими що порушують права позивача, а отже рішення про відмову в перетинанні державного кордону України підлягає скасуванню.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначає, що позивач здійснював супровід дружини на законних підставах, маючи всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством для перетину державного кордону у такій категорії правовідносин.

Вказує, що суд безпідставно дійшов висновку, що відповідач нібито зазначив нормативні та фактичні підстави для відмови. Водночас ані відповідач, ані суд не навели жодної конкретної норми права, яка б прямо передбачала можливість відмови у перетині державного кордону за таких обставин, існування відповідної санкції та механізм її застосування. Таким чином, оскаржуване рішення фактично ґрунтується не на законі, а на довільному трактуванні посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону власних повноважень.

Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі №260/157/26 та ухвалити нове рішення по справі №260/157/26, яким задовольнити позовні вимоги, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 31 грудня 2025 року, про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 (через міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород»).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляціних вимог, просить рішення Закарпатського окружного адміністратвиного суду залишити без змін.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що 31 грудня 2025 року ОСОБА_1 прибув у міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» з метою перетину та виїзду з України, в якості супроводжуючої особи своєї дружини ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю І групи.

Для здійснення прикордонного контролю позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України такі документи:

- паспорт громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_3 від 15.02.2024 року;

- свідоцтво про шлюб;

- електронний військово обліковий документ «Резерв +»;

-посвідчення особи з інвалідністю (яке належить його дружині ОСОБА_4 ).

За результатом проходження паспортного контролю 31.12.2025 року, заступником начальника віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_6 , прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 31.12.2025 року та відмовлено ОСОБА_1 у виїзді з України, з причини:

« Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 р.», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадянину України ОСОБА_7 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин порушив вимоги абзацу 13 п.2.1 Правил, тобто порушення умов супроводу.».

Судом також досліджено лиси Головного центу обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 30.03.2026 №04.4.2/23278-26-Вих., в якому надано витяг з наявною у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» інформацією щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України в період з 01.01.2025 по 31.12.2025, з якої вбачається, що

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виїхали з України на автобусі 351 Київ-Кишинів через пункт пропуску « М.-Подільський» - 13.01.2025 року:

ОСОБА_1 - 13.01.2025 о 00:29 год.;

ОСОБА_4 - 13.01.2025 о 00:31 год.

13.01.2025 о 15:35 год. ОСОБА_4 через пункт пропуску « Маяки Удобне» повернулася на територію України на автомобілі GXP888

Натомість ОСОБА_1 здійснив в`їзд на територію України на автобусі 352 Кишинів- Київ через пункт пропуску «М.-Подільський» - 18.01.2025 о 04:34 год

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід дружини з інвалідністю, яка за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже поверталася з-за кордону без особи, яка її супроводжувала. Суд першої інстанції вказав, що у розглядуваних правовідносинах відповідач дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення пункту 2-1 Правил № 57, у зв`язку з чим спірним рішенням підставно відмовив позивачу в перетинанні державного кордону України.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 64 Конституції України, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

Пунктом 3 цього Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частиною 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати (далі районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За приписами абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абз. 13 ч.1 призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають особи які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон України №3857-XIІ) документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Згідно з ст. 3 Закону України №3857-XIІ перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57),

Відповідно до п. 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з підп. 3, 4 п. 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:

особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;

особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням

Відповідно до підп. 13 пункту п. 2-1 Правил № 57 громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Відтак суд зазначає про те, що право на перетин кордону в умовах воєнного стану наділені особи, які мають які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю. Водночас такі особи зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.

Суд встановив, що 31 грудня 2025 року позивач, супроводжував свою дружину, ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю І групи. Під час спроби перетину державного кордону України в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» він отримав рішення від 31.12.2025 року яке винесене заступником начальника віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_6 про відмову в перетинанні державного кордону.

Суд наголошує про те, що під час здійснення прикордонного контролю позивача 31.12.2025 року, відповідачем встановлено, що згідно з інформацією, яка міститься у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», 31.12.2025 року позивач та ОСОБА_4 перетинали державний кордон України на виїзд. ОСОБА_4 в цей же день 31.12.2025 року повернулася без супроводження, натомість позивач повернувся на територію України 18.01.2025 року та без особи, яку супроводжував на виїзд.

У спірній ситуації під час здійснення прикордонного контролю позивача відповідачем встановлено, що відповідно до інформації у відповідних базах даних щодо дотримання приписів абз.13 п. 2-1 Правил № 57 особою, що здійснювала супровід особи з інвалідністю не було дотримано приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, а саме недотримано обов`язку щодо повернення такого в Україну не пізніше повернення на територію України особи, яку такий супроводжував.

Тобто підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід дружини з інвалідністю, яка за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже поверталася з-за кордону без особи, яка її супроводжувала.

Отже, у розглядуваних правовідносинах відповідач дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення пункту 2-1 Правил № 57, у зв`язку з чим спірним рішенням відмовив позивачу в перетинанні державного кордону України.

Спірне рішення відповідача від 31.12.2025 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457.

У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його ухвалення (як нормативні, такі і фактичні), а саме: позивач порушив умови пункту 2.1 Постанови КМ України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон.

Верховний Суд, застосовуючи критерії, визначені ст. 2 КАС України, у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 дійшов висновку про те, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

Щодо аргументів позивача про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не було вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, то суд виходить з такого.

Як вже зазначалось судом, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль».

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.

Ця форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов`язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.

Також суд повторно зазначає, що перелік підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020.

При цьому, посадовою особою відповідача зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивача тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 260/157/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді В. С. Затолочний

Ю. О. Калмикова

Повне судове рішення складено 20.08.26