Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №165/1287/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 165/1287/26 пров. № А/857/40638/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Довгої О.І., Затолочного В.С.,

за участю:

секретаря судового засідання: Загрева М.С.,

представника позивача: Данилюк Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року (головуючий суддя Василюк А.В.)

у справі № 165/1287/26

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,

найменування суду 1 інстанції Нововолинський міський суд Волинської області

дата ухвалення рішення 13.07.2026

суддя 1 інстанції Василюк А.В.

місце ухвалення рішення м. Нововолинськ

дата складання повного тексту судового рішення 13.07.2026

УСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА. РУХ СПРАВИ

09 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Нововолинського міського суду Волинської області з адміністративним позовом до ГУНП у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №6880743 від 21 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу, відмовлено.

27 липня 2026 року Восьмим апеляційним адміністративним судом зареєстровано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року, яка подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року, в якій просить скасувати рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13.07.2026 у справі №165/1287/26 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, скасувавши постанову серії ЕНА №6880743 від 21.03.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення даної апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача Данилюк Я.П. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ухвалене без встановлення фактичних обставин справи, без належної оцінки доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, згідно з постановою ДОП Володимирського РВП ГУНП у Волинській області Марчука Р.И. серії ЕНА №6880743 від 21.03.2026 – ОСОБА_1 о 18 год. 23 хв. 21 березня 2026 року по вул. Шахтарській у м. Нововолинську керував транспортним засобом МERCEDES-BENZ E 220, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування, чим порушив п.2.1а ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП. У зв`язку з викладеним до ОСОБА_1 було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 гривень.

Не погодившись з винесеною постановою, позивач оскаржив дану постанову до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з дослідженого відеозапису із боді-камери, що знаходиться на DVD-диску (а.с. 47), суд встановив, що інспектор поліції чітко зафіксував початок розгляду справи, встановив час і місце вчинення правопорушення за ч.4 ст.126 КУпАП, а також особу, яка його вчинила. Крім того, оголошено особі яка притягується до адміністративної відповідальності про права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП і чітко оголошено особу, яка буде розглядати справу.

Відповідно до п.2.4. ПДР України, на вимогу працівника поліції, водій повинен пред`явити для перевірки документи, зазначення у п.2.1 вказаних правил.

За пунктом 2.1«а» ПДР України кожен водій механічного транспортного засобу зобов`язаний мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частиною 4 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

При ухваленні рішення у справі, суд враховує та бере до уваги постанову Нововолинського міського суду від 28 січня 2026 року, що набрала законної сили 10.02.2026. Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП з накладенням на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік (а.с.42-44). Відомості про постанову внесено у ІП «Адмінпрактика» в системі ЄДРСР «Судова влада» (а.с.41).

При розгляді вказаної справи суд встановив, що ОСОБА_1 достовірно знав про наявність щодо нього складеного протоколу про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та йому було відомо про те, що справа буде розглядатися Нововолинським міським судом Волинської області, однак він не цікавився станом розгляду справи і не з`явився у судове засідання будучи належним чином повідомленим про час а місце розгляду справи, що, як зазначається в постанові, та підтверджується довідкою про доставку на його номер телефону смс-повідомлення (зворот а.с.42).

Суд також враховує, що санкція ст.130 КУпАП є безальтернативною та передбачає крім основного адміністративного стягнення у виді штрафу додаткове стягнення у виді позбавлення винної особи права керування транспортними засобами.

Пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності в застосунку «Дія» вищевказаної постанови та будь-яких повісток суду, суд до уваги не бере, оскільки учасник у справі повинен добросовісно користуватися процесуальними правами (ст.268 КУпАП), включно вживати заходів з метою володіння інформацією про стан розгляду судового провадження і ухваленого у справі рішення (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»).

Більше того, позивач не оскаржив в апеляційному порядку постанову Нововолинського міського суду від 28 січня 2026 року, як таку, що була ухвалена без належного його повідомлення.

З огляду на викладене, до позову суду не надано жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на об`єктивність зазначених представником позивача у позові та відповіді на відзив обставин.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вказане рішення суду першої інстанції на думку апелянта є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ухвалене без встановлення фактичних обставин справи, без належної оцінки доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

У поданій позовній заяві зазначалося, що зупинка транспортного засобу була здійснена без передбачених законом підстав, однак суд першої інстанції не лише не перевірив ці доводи, а взагалі не надав їм жодної оцінки, хоча відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу допускається виключно у визначених випадках, доказів наявності яких відповідачем не надано, а отже законність самої зупинки, яка стала підставою для притягнення до відповідальності, судом не встановлена.

Крім того, матеріали справи містять відеозапис з бодікамери ДОП Володимирського РУП ГУНП у Волинській області, на якому зафіксовано, що позивач під час спілкування з працівниками поліції повідомляє про намір скористатися правовою допомогою, телефонує адвокату, наполягає на необхідності його прибуття та прямо зазначає, що без адвоката жодних документів підписувати не буде, однак зазначеним обставинам суд не надав жодної правової оцінки, фактично проігнорувавши гарантоване ст.268 КУпАП право особи на захист.

Вирішуючи справу, суд зосередився виключно на наявності постанови суду за ч.1 ст.130 КУпАП, при цьому не встановив і не дослідив ключову обставину — чи був позивач належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та чи знав він про ухвалене рішення і позбавлення права керування транспортними засобами, хоча саме ця обставина є визначальною для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП.

Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач отримував судові повістки, був повідомлений про дату та час розгляду справи, отримував копію постанови суду або іншим чином був обізнаний про її ухвалення, що прямо суперечить вимогам ст.277-2, 285 КУпАП, однак суд ці обставини не встановив, а висновок про обізнаність позивача зробив виключно на рівні припущення.

Посилання суду на правову позицію ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» є помилковим, оскільки суд фактично обмежився цитуванням п.41 цього рішення, проігнорувавши його зміст у системному зв`язку з п.40 та п.п. 42–43, в яких ЄСПЛ прямо наголошує на обов`язку держави забезпечити належне повідомлення особи про судовий розгляд та його результати і констатує порушення права на справедливий суд саме у випадку відсутності такого повідомлення, тоді як обов`язок сторони проявляти розумну обачність не означає обов`язку самостійно розшукувати рішення, про існування якого особу не повідомлено, а відтак суд безпідставно переклав обов`язок держави на позивача.

За відсутності доказів належного повідомлення позивача про розгляд справи за ч.1 ст.130 КУпАП та вручення йому постанови суду відсутні підстави вважати, що він був обізнаний про позбавлення права керування транспортними засобами, а відтак відсутня вина як обов`язковий елемент складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП. Суд першої інстанції цих обставин не встановив, доводи позивача не спростував, належної оцінки доказам не надав, що свідчить про формальний характер ухваленого рішення та його невідповідність вимогам ст.242 КАС України.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, в призмі доводів апеляційної скарги, відзначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пп. «а» п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено з матеріалів справи, автомобіль МERCEDES-BENZ E 220, д.н.з. НОМЕР_1 рухався під керуванням ОСОБА_1 .

Дана обставина вбачається з відеодоказу, наданого відповідачем та не заперечувалась позивачем ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Факт керування автомобілем 21.03.2026 о 18 год. 19 хв. в м. Нововолинськ по вул. Шахтарській, позивачем не заперечується.

Разом з тим, визначальною обставиною в межах даної справи є факт позбавлення права керування транспортним засобом ОСОБА_1 станом на 21.03.2026 чи відсутність даної обставини.

Досліджуючи вказане питання, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 28.01.2026 у справі №165/3249/25 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн., з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік; стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір (а.с.16-17).

Копію постанови ОСОБА_1 отримано 23.03.2026.

З відеозапису з бодікамер судом чітко встановлено, що ОСОБА_1 знав про розгляд адміністратвиної справи судом щодо притягнення його за ч. 1 ст. 130 КУпАП, адже, чітко повідомив інспеткора, що справа була розглянута у його відсутність та апеляційну скаргу він на постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 т. 130 КУпАП не подавав, адже цим питанням займається адвокат.

Втім, з апеляційною скаргою на постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 28.01.2026 у справі №165/3249/25 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП – останній не звертався.

Постановою серії ЕНА №6880743 від 21.03.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП щодо керування транспортним засобом марки МERCEDES-BENZ E 220, д.н.з. НОМЕР_1 , без права керування транспортним засобом 21.03.2026 о 18 год. 19 хв. в м. Нововолинськ по вул. Шахтарській.

Згідно з абз.2 ст.287 КУпАП постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Враховуючи вказане, а також те, що позивач будучи обізнаним про розгляд справи №165/3249/25 відносно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП, участі у розгляді справи не брав, постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 28.01.2026 у справі №165/3249/25, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не оскаржив, колегія суддів приходить до висновку, що станом на 21.03.2026 постанова Нововолинського міського суду Волинської області від 28.01.2026 у справі №165/3249/25 набрала законної сили – 10.02.2026.

Таким чином, на день складання оскаржуваної постанови ЕНА №6880743 від 21.03.2026 про притягнення ОСОБА_1 за ч.4 ст.126 КУпАП позивач був позбавлений права керування транспортними засобами, а отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова серії ЕНА №6880743 від 21.03.2026 є правомірною.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що факт не вилучення посвідчення водія не може бути визначальною обставиною з урахуванням набрання законної сили постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 28.01.2026 у справі №165/3249/25.

Щодо доводів апелянта в частині того, що зупинка транспортного засобу була здійснена без передбачених законом підстав, колегія суддів зазначає наступне.

З п. 7 постанови про накладення адміністративного стягнення відносно позивача вбачається, що до неї надано відео з нагрудної камери 0003, 0002.

Статтею 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис (якщо такий запис здійснювався) у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідачем суду були надані суду відеозаписи з нагрудної камери інспектора, у зв`язку з чим суд приймає данні відеозаписи як належний та допустимий доказ.

Так, з відеозапису з бодікамер (18:11:21) встановлений факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 , що не заперечувалось і ОСОБА_1 та встановлено, що під час зупинки транспортного засобу інспектор назвався, назвав причину зупинки, а саме: керування транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки без пристебнутого ременем безпеки та попросив надати документи для перевірки.

Таким чином, судом встановлено правомірність зупинення транспортного засобу марки МERCEDES-BENZ E 220, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта в частині того, що матеріали справи містять відеозапис з бодікамери ДОП Володимирського РУП ГУНП у Волинській області, на якому зафіксовано, що позивач під час спілкування з працівниками поліції повідомляє про намір скористатися правовою допомогою, телефонує адвокату, наполягає на необхідності його прибуття та прямо зазначає, що без адвоката жодних документів підписувати не буде, однак зазначеним обставинам суд не надав жодної правової оцінки, фактично проігнорувавши гарантоване ст.268 КУпАП право особи на захист, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з відеозапису з бодікамер (18:21:39, 18:21:43) встановлений факт, що ОСОБА_1 спочатку мав намір скористатися послугами адвоката, втім, після розяснення йому прав, передбачених ст. 63 Конституції, ст. 266 КУпАП та ст. 268 КУпАП, клопотань про намір скористатися послугами адвоката не заявив, а лише сказав, що всім буде займатися його адвокат та від отриманян копії оскаржуваної пстанови відмовився, про що свідчить також запис в п.9 оскаржуваної постанови.

Щодо доводів апелянта в частині того, що матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач отримував судові повістки, був повідомлений про дату та час розгляду справи, отримував копію постанови суду або іншим чином був обізнаний про її ухвалення, що прямо суперечить вимогам ст.277-2, 285 КУпАП, однак суд ці обставини не встановив, а висновок про обізнаність позивача щодо позбавлення його права керування зробив виключно на рівні припущення, колегія суддів зазначає наступне.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007 (п. 27) «Трух проти України» (заява № 50966/99) від 14 жовтня 2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.

Суд також зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 268 КУпАП, яка не передбачає обов`язкової участі особи при розгляді справи за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також з урахуванням принципу судочинства, зазначеного в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, а також з урахуванням того, що ОСОБА_1 був обізнаний щодо складання відносно нього протоклу про адміністратвине правоопрушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а отже останній мав вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження.

Окрім того, з відеозапису з бодікамер чітко встановлено, що ОСОБА_1 знав про розгляд адміністратвиної справи судом щодо притягнення його за ч. 1 ст. 130 КУпАП, адже, чітко повідомив інспеткора, що справа була розглянута у його відсутність та апеляційну скаргу він на постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 т. 130 КУпАП не подавав, адже цим питанням займається адвокат.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності в застосунку «Дія» вищевказаної постанови та будь-яких повісток суду, суд до уваги не бере, оскільки учасник у справі повинен добросовісно користуватися процесуальними правами (ст.268 КУпАП), включно вживати заходів з метою володіння інформацією про стан розгляду судового провадження і ухваленого у справі рішення (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України»). Більше того, позивач не оскаржив в апеляційному порядку постанову Нововолинського міського суду від 28 січня 2026 року, як таку, що була ухвалена без належного його повідомлення.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій надав оцінку усім обставинам справи, що мають значення для її вирішення, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 13 липня 2026 року у справі № 165/1287/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

В. С. Затолочний

Повне судове рішення складено 20.08.26