Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №500/1246/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1246/25 пров. № А/857/24417/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Подлісна І.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 09.05.2025р., м.Тернопіль; дата складання повного рішення суду І інстанції: 12.05.2025р.),-

В С Т А Н О В И В:

04.03.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного Фонду /ПФ/ України в Закарпатській обл. № 961180117154 від 28.01.2025р. про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

зобов`язати відповідача ГУ ПФ України в Тернопільській обл. здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024р., виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн. на підставі довідки Територіальне управління /ТУ/ Державної судової адміністрації /ДСА/ України в Тернопільській обл. № 5 від 06.01.2025р., з урахуванням раніше виплачених сум;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с.1-6).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.15 і на звороті).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 961180117154 від 28.01.2025р. про відмову позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язано ГУ ПФ України в Закарпатській обл. здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024р., виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн. на підставі довідки ТУ ДСА України в Тернопільській обл. № 5 від 06.01.2025р., з урахуванням раніше виплачених сум; вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.33-36).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Закарпатській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.39-41).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що згідно п.1 ч.3 ст.135 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; судді Верховного суду – 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Починаючи з січня 2021 року, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн. Статтею 7 Закону України № 3460-ІХ від 09.11.2023р. «Про Державний бюджет на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді складає – 2102 грн., тобто, на рівні 2020 року.

Отже, зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2024р. не відбулося.

Відтак, у пенсійного органу відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, оскільки з 01.01.2024р. не відбулось зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Окрім цього, позивачем не дотримані строки звернення до суду; під час вирішення спору суд фактично перебрав на себе дискреційні повноваження пенсійного органу.

Позивач ОСОБА_1 скерувала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.52-57).

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, починаючи з 16.11.2016р., позивач перебуває на обліку в Бережанському об`єднаному управлінні ПФ України Тернопільської обл. та отримує довічне грошове утримання як суддя у відставці, призначене відповідно до Закону України № 1402-VIII від 02.09.2016р. «Про судоустрій і статус суддів». Така виплата здійснюється на підставі довідки ТУ ДСА в Тернопільській обл., якою визначений розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.11.2024р. у справі № 500/6065/24 зобов`язано ТУ ДСА України в Тернопільській обл. видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024р., виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із розрахунку встановленого ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024р. прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн. Зазначене рішення набрало законної сили (а.с.8-11).

21.01.2025р. позивач звернулась в сервісний центр Управління ПФ України в Підгаєцькому районі Тернопільської обл. із заявою, в якій просила здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки ТУ ДСА України в Тернопільській обл. № 5 від 06.01.2025р.

За принципом екстериторіальності дана заява розглянута відповідачем ГУ ПФ України у Закарпатській обл.

Рішенням ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 961180117154 від 28.01.2025р. відмовлено в перерахунку пенсії позивача згідно заяви № 88 від 21.01.2025р. (а.с.7).

Відмова мотивована тим, що згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, за 2024 рік не змінювався і становить 2102 грн. Отже, підстави для проведення перерахунку із урахуванням суддівської винагороди, яка визначена із прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн., є відсутніми.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням пенсійного органу, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання спірне питання врегульовано положеннями Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Таким чином, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов`язання ГУ ПФ України в Закарпатській обл. здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА України в Тернопільській обл. № 5 від 06.01.2025р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Ключовим питанням для вирішення спірних правовідносин у цій справі є наявність законних підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням довідки ТУ ДСА України в Тернопільській обл. № 5 від 06.01.2025р. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої з урахуванням поточного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Суть спору полягає у визначенні, який саме прожитковий мінімум, установлений цим Законом, підлягає застосуванню при обчисленні суддівської винагороди для цілей перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці - загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб чи спеціальний, передбачений для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

В преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно ч.2 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з ч.5 ст.135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Постановою правління ПФ України № 3-1 від 25.01.2008р. затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України (надалі - Порядок № 3-1).

Відповідно до п.2 розділу І цього Порядку заява про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 1) подається до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь (далі - органи, що призначають щомісячне довічне утримання) через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи (далі - уповноважена особа).

Пунктом 6 розділу IV Порядку № 3-1 визначено, що заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) або довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці (додаток 3) подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

У разі надсилання заяви і документів для перерахунку щомісячного довічного утримання поштою, днем звернення за перерахунком вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абз.3 п.6 розділу IV Порядку № 3-1).

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 3-1 визначено, що до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Згідно з п.2 розділу ІІІ Порядку № 3-1 для призначення (перерахунку) щомісячного довічного утримання подаються оригінали документів.

Відповідно до п.8 розділу ІV Порядку № 3-1 орган, що приймає рішення про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, не пізніше 10 днів після винесення рішення інформує особу про перегляд щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням його розміру або про відмову в перегляді щомісячного довічного грошового утримання із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відтак, правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни розміру грошового утримання або складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Як вбачається з положень Закону № 1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є базовою складовою суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначене обумовлює необхідність визначення, який саме прожитковий мінімум підлягає застосуванню - загальний чи спеціальний, передбачений для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України № 966-XIV від 15.07.1999р. «Про прожитковий мінімум» (надалі - Закон № 966-XIV)

За визначенням, наведеним у ст.1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 7 Закону України № 3460-IX від 09.11.2023р. «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028 гривень. При цьому, для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено прожитковий мінімум у розмірі 2102 гривні.

Отже, відповідно до Закону про Державний бюджет на 2024 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (Рішення від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 01.12.2004р. № 19-рп/2004, від 11.10.2005р. № 8-рп/2005, від 22.05.2008р. № 10-рп/2008, від 03.06.2013р. № 3-рп/2013, від 04.12.2018р. № 11-р/2018).

30.09.2016р. набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України № 1401-VIII від 02.06.2016р. «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано ст.135 Закону № 1402-VIII (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні ч.2 ст.130 Конституції України), пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зазначити, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас, норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн), на підставі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024р. у справі № 580/2522/24, від 13.11.2024р. у справі № 200/1707/24, від 20.02.2025р. у справі № 420/3716/24.

Крім того Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026р. у справі № 200/2309/25 сформував такий висновок щодо спірних правовідносин:

«у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.»

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне вказати на неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 24.04.2025р. у справі № 240/9028/24, оскільки спірні правовідносини у справі № 240/9028/24 стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді. Натомість, у справі, що розглядається, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Беручи до уваги вищевказану зміну правової позиції Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про те, рішення ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 961180117154 від 28.01.2025р. про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі згаданої довідки ТУ ДСА України в Тернопільській обл. про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправним та правомірно скасовано судом першої інстанції.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020р. визнано неконституційним положення п.3 ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII в редакції Закону України № 193-ІХ від 16.10.2019р.

Положення п.3 ч. 3 ст.135 Закону № 1402-VIII в редакції Закону України № 193-ІХ від 16.10.2019р. стосувались розміру суддівської винагороди діючого судді Верховного Суду.

Наведене в сукупності свідчить, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішень № 2-р/2020 від 18.02.2020р. та №11-р/2020 від 11.03.2020р. Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Відтак, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.

Отже, видана ТУ ДСА України в Тернопільській обл. довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання позивача.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує про право позивача перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, починаючи з 01.01.2024р. відповідно до довідки ТУ ДСА України в Тернопільській обл. № 5 від 06.01.2025р., з урахуванням виплачених сум.

У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновує, що предметом є оскарження рішення ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 961180117154 від 28.01.2025р. про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; з позовом до суду позивач звернулася 04.03.2025р. (дата вхідної реєстрації суду).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними при вирішенні питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі.

Вирішуючи питання про поважність причин пропущення строку, суд повинен надавати оцінку всім доводам, викладеним заявником у клопотанні/заяві про поновлення строку та причинам, що зумовили пропущення такого строку.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду необхідно виходити з того, що причина пропущення строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які вона (сторона) вчиняла, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Із матеріалів справи вбачається, рішенням відповідача ГУ ПФ України в Закарпатській обл. № 961180117154 від 28.01.2025р. відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; з позовом до суду позивач звернулася 04.03.2025р. (дата вхідної реєстрації суду).

Таким чином, про відмову в призначенні пенсії за віком позивач дізналася в момент отримання та ознайомлення із спірним рішенням № 961180117154 від 28.01.2025р.

При цьому, із матеріалів справи неможливо встановити момент отримання позивачем вказаного рішення; за наявними помітками на копії вказаного рішення позивач ознайомилася з ним 25.02.2025р.; вказана обставина не спростовується відповідачами.

Відтак, враховуючи вищевказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що шестимісячний строк звернення до суду із розглядуваним позовом не пропущений.

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

З огляду на фактичні обставини справи колегія суддів не убачає будь-якого втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача, а обраний судом спосіб захисту прав позивача відповідає приписам ст.245 КАС України та усталеній судовій практиці вирішення аналогічних спорів з участю пенсійних органів.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Закарпатській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.05.2025р. в адміністративній справі № 500/1246/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 20.08.2026р.