Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №380/2132/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2132/26 пров. № А/857/24878/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року (суддя Морська Г.М.) про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

06.02.2026 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) через свого уповноваженого представника - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича (далі - представник позивача), звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - військова частина НОМЕР_1 або відповідач), в якому заявив такі позовні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21, за весь час затримки виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 13.11.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21, за весь час затримки виплати з грудня 2015 року по день фактичної виплати 13.11.2025.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 відкрито провадження у справі вказаним позовом, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні). При цьому в ухвалі зазначено, що питанню дотримання строку звернення до суду буде надана оцінка після отримання від відповідача доказів виплати позивачу індексації грошового забезпечення, проведеної на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/18038/21.

03.03.2026 представник військової частини НОМЕР_1 надіслав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з установленням позивачу (його представнику) строку для усунення недоліків позовної заяви у спосіб надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду разом із доказами на поважність причин його пропуску.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 у справі № 380/2132/26 залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, у зв`язку із пропуском позивачем без поважних причин строку звернення до суду.

Суд виходив із того, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/18038/21 відповідач 26.10.2023 здійснив виплату на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 43 910,44 грн. Водночас із позовом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації позивач звернувся лише у лютому 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 233 КЗпП України. Поважних причин, які б перешкодили своєчасно звернутися до суду позивач не навів, так само як і не надав доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які б свідчили про неможливість пред`явлення відповідного позову у передбачений законом строк.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить зазначену ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, покликаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що відповідно до платіжної інструкції від 26.10.2023 № 5090, на виконання рішення суду у справі № 380/18038/21 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у сумі 43 910,44 грн. Однак позивач не був обізнаний про зарахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 , оскільки такий було закрито, і лише з відкриття нового карткового рахунку 13.11.2025 вказані кошти були зараховані на рахунок НОМЕР_3 . Отже, моментом коли позивач зміг дізнатися про порушення своїх прав у спірних правовідносинах треба вважати момент його ознайомлення 21.11.2026 з випискою з карткового рахунку про надходження 13.11.2025 коштів в сумі 43 896,62 грн від військової частини НОМЕР_1 . При цьому скаржник наголошує, що жодних дій щодо повідомлення позивача про виплату індексації грошового забезпечення відповідач не вчинив, як того вимагає стаття 110 КЗпП України.

Просить врахувати той факт, що позивач ОСОБА_1 з 15.06.2022 перебуває за межами України, що підтверджується відповідною відміткою у закордонному паспорті, копія якого знаходиться в матеріалах справи. У зв`язку з цим позивач не користувався мобільними чи онлайн-додатками банку та був позбавлений можливості здійснювати операції або перевіряти стан рахунків через електронні сервіси банку. Відтак об`єктивної можливості дізнатися про факт здійснення виплати на виконання рішення суду у позивача не було. На думку скаржника, це підтверджується тим, що у зв`язку з некористуванням послуг АТ КБ "Приватбанк", 11.12.2024 відбулося закриття рахунку за НОМЕР_2 і лише після відкриття нового карткового рахунку НОМЕР_4 банк здійснив 13.11.2025 перерахування коштів на новий рахунок на суму 43 896,82 грн. Саме з цього моменту ОСОБА_1 дізнався про виплачену йому індексацію грошового забезпечення та у тримісячний строк з дня відповідної виплати звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому вимоги апелянта заперечує та просить залишити в силі оскаржувану ухвалу суду.

Відповідач не погоджується з твердженням позивача щодо незнання про зарахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 у зв`язку з його закриттям, оскільки відповідно до виписки з АТ КБ "ПриватБанк" картковий рахунок НОМЕР_2 було закрито 11.12.2024, в той час як кошти на виконання рішення суду у справі № 380/18038/21 були перераховані на цей рахунок ще 28.10.2023, тобто в період коли такий рахунок був активний. Відтак позивачу мало бути відомо про зарахування на його картковий рахунок коштів.

Щодо не користування позивачем застосунком Приват 24 протягом 2023-2024 років, то, на думку відповідача, ця обставина не може свідчити про обґрунтованість підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки, отримавши позитивне рішення про нарахування та виплату певних видів грошового забезпечення, позивач повинен цікавитись ходом виконання рішення суду, зокрема шляхом перевірки стану банківського рахунку чи надання відповідачу інформації про актуальні банківський рахунок, на який слід провести виплату перерахованого грошового забезпечення.

Крім того, відповідач звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця додатково повідомляти особу про перерахування коштів у разі їх сплати за наслідками вирішення судом спору на користь працівника.

Згідно з ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026 апеляційний розгляд справи вирішено здійснити в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.03.2018 № 53-ос "По особовому складу" припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби прапорщика ОСОБА_1 , на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.04.2018 № 77-ос "По особовому складу" позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 01.04.2018.

Вважаючи, що у період проходження військової служби нарахування та виплату індексації грошового забезпечення відповідач проводив з порушенням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно з урахуванням листопада 2012 року та вересня 2016 року як місяців для обчислення індексу споживчих цін (базових місяців). Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року включно з урахуванням базового місяця січень 2008 року відповідно до вимог Порядку № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.

26.10.2023 на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21 військова частина НОМЕР_1 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ КБ "Приватбанк" донараховану індексацію грошового забезпечення в сумі 43 910, 44 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5090 від 26.10.2023.

Разом з тим, оскільки під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період починаючи з грудня 2015 року і по день фактичної виплати, позивач вирішив звернутися до суду з цим позовом.

Водночас датою фактичної виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21 позивач вважає 13.11.2025, а саме дату, коли у зв`язку з відкриттям нового карткового рахунку НОМЕР_3 йому було перераховано кошти в сумі 43 896,82 грн зі старого карткового рахунку, про перерахування яких військовою частиною у жовтні 2023 року він не знав з об`єктивних причин.

Колегія суддів апеляційної інстанції оцінила наведені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи, переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення у справі, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якої визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У цій справі позивача оскаржує бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Водночас усталеною є правова позиція, згідно з якою кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошової індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі № 380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а, від 25 березня 2026 року у справі № 620/2119/25, від 09 квітня 2026 року у справі № 120/15898/23.

Поряд з цим варто зауважити, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді таких справ, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що правовідносини у цій справі в частині строків звернення до суду регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Аналогічна права позиція наведена у постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 380/21384/24.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, який полягає у наступному.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем, як колишнім військовослужбовцем, заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21.

Тобто позов пред`явлено до суду вже після звільнення позивача зі служби, а спірні правовідносини виникли під час дії нової редакції статті 233 КЗпП України, згідно з якою: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1); із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2).

З огляду на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин і підстави для їх виникнення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо застосування у даному випадку частини другої статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк звернення до суду.

Водночас колегія суддів відхиляє твердження представника позивача, що цей строк необхідно обчислювати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Дійсно, за усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у справах про перерахунок грошового забезпечення звільненого зі служби військовослужбовця, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період після 19 липня 2022 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, грошового атестата тощо.

Відповідний підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі № 440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі № 420/3504/25, від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 та ін.

Разом з тим, на думку колегії суддів, зазначений підхід не може бути застосований до цієї справи, за обставинами якої позивач вимагає виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21.

У справі № 280/8933/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення за період військової служби позивача ОСОБА_1 з грудня 2015 року по лютий 2018 року була нарахована та виплачена військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21 та вже після звільнення позивача зі служби, безпідставними є доводи скаржника про те, що момент перебігу тримісячного строку звернення до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної індексації потрібно пов`язувати з отриманням позивачем письмового повідомлення від військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення виплати індексації відповідно до платіжної інструкції № 5090 від 26.10.2023.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 дійшла таких висновків:

у спорах про компенсацію втрати частини доходів застосовується шестимісячний строк звернення до суду за частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав;

компенсація підлягає нарахуванню і виплаті в тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості, а тому з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав;

отримання листа від суб`єкта владних повноважень у відповідь на звернення не змінює час, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права.

Наведені висновки стосуються правовідносин та строків звернення до суду з вимогою нарахування та виплати компенсації за втрату частини пенсії, однак колегія суддів вважає можливим застосувати їх до спірних правовідносин в частині визначення початку перебігу строку звернення до суду.

Ураховуючи викладене, правильною, на думку апеляційного суду, є позиція суду першої інстанції, який при обчисленні тримісячного строку, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, для звернення позивача з вимогами про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 04.05.2023 у справі № 380/18038/21, виходив із того, що такий строк слід обчислювати з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав внаслідок невиплати спірної компенсації, який, у свою чергу, пов`язаний із виплатою відповідної суми індексації грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з платіжною інструкцією № 5090 від 26.10.2023 військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок позивача кошти в сумі 43 910,44 грн, призначення платежу "1002030, 2800, Індексація грош.за-ння. ОСОБА_1 зг.ріш.Львів.окр.адм.суд.сп№380/18038/21 від 04.05.23".

Вказані кошти фактично були зараховані на картковий рахунок позивача НОМЕР_2 в АТ КБ "Приватбанк", який у подальшому (11.12.2024) був закритий.

Після відкриття за ініціативою позивача нового карткового рахунку НОМЕР_4 , відповідні кошти в сумі 43 896,82 грн були перераховані 13.11.2025 на цей новий банківський рахунок.

Як зазначає позивач, він не був обізнаний про зарахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 , оскільки такий було закрито і лише з відкриття нового карткового рахунку 13.11.2025 кошти були зараховані на рахунок НОМЕР_3 .

Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з твердженням позивача щодо незнання про зарахування коштів на картковий рахунок НОМЕР_2 у зв`язку з його закриттям.

Відповідно до виписки з АТ КБ "ПриватБанк" картковий рахунок НОМЕР_2 було закрито 11.12.2024, в той час як кошти на виконання рішення суду у справі № 380/18038/21 були перераховані на цей рахунок ще 28.10.2023 (дата проведення перерахунку ГУ ДКСУ у Львівській області), тобто в період коли такий рахунок був активний. Відтак позивачу мало бути відомо про зарахування 28.10.2023 на його картковий рахунок коштів у сумі 43 910,44 грн.

Щодо доводів позивача про неповідомлення його військовою частини НОМЕР_1 про перерахування цих коштів, то такі правомірно відхилені судом першої інстанції зважаючи на те, що нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку роботодавця щодо додаткового повідомлення звільненого працівника про перерахування коштів на виконання судового рішення, які в силу приписів статті 117 КЗпП України вважаються відшкодуванням.

Водночас посилання скаржника на норми статті 110 КЗпП України колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наведені вище мотиви суду апеляційної інстанції щодо порядку застосування у даному випадку положень статті 233 КЗпП України, а також беручи до уваги предмет регулювання цієї статті, який стосується обов`язку роботодавця при кожній виплаті заробітної плати повідомляти саме діючого працівника про розміри оплати праці.

Щодо посилання позивача на 13.11.2025 як на дату, коли він дізнався про перерахування коштів на виконання рішення суду у справі № 380/18038/21, то необхідно наголосити, що 13.11.2025 позивач вчинив дії щодо переведення коштів у сумі 43 896,82 грн з його неактивного карткового рахунку на активний, що і відображено в графі "призначення платежу - Зарахування з карти". Однак це не змінює початку перебігу строку звернення до суду, адже відповідні кошти були перераховані військовою частиною НОМЕР_1 ще 26.10.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 5090, та органами казначейства не повертались у зв`язку з неможливістю їх зарахування на рахунок отримувача.

Наведене у своїй сукупності свідчить про те, що позивач мав змогу та повинен був дізнатися про виплату йому індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення та, відповідно, про не нарахування відповідачем компенсації втрати частини доходів на суму такої індексації, але, попри це, жодних дій для отримання інформації про виконання рішення суду у справі № 380/18038/21 з жовтня 2023 року не вчиняв.

У свою чергу, тривала (протягом 2023-2025 років) пасивна поведінка позивача не може свідчити про обґрунтованість підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції, отримавши позитивне рішення про нарахування та виплату певних видів грошового забезпечення, позивач повинен був цікавитись ходом виконання рішення суду, зокрема шляхом перевірки стану свого банківського рахунку, призначеного для отримання коштів, чи надання відповідачу інформації про інший актуальний банківський рахунок, на який слід провести виплату перерахованого грошового забезпечення.

Колегія суддів зауважує, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року).

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Німеччини" (Teuschler v. Germany, заява № 47636/99) від 04 жовтня 2001 року).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі №820/2819/18, при визначенні початку перебігу строку для звернення, суд має з`ясовувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про порушення, а не момент, коли вона з`ясувала для себе, що певні дії є порушенням. Термін "повинна" тлумачиться як неможливість незнання або висока вірогідність дізнатися.

Також, згідно з постановою Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі №260/8779/23, невжиття особою активних дій протягом тривалого часу, свідчить про пасивність поведінки, що є підставою для залишення позову без розгляду. Поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об`єктивно непереборні обставини, що не залежать від волі особи.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Застосування наслідків пропуску такого строку за відсутності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду не порушує сутності права на доступ до суду, оскільки переслідує легітимну мету забезпечення юридичної визначеності.

У цьому контексті колегія суддів враховує сталу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження належать до сфери регулювання держави, яка має певну свободу розсуду, однак вони не повинні звужувати доступ особи до суду у такий спосіб або до такої міри, щоб було порушено саму сутність цього права (рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі "Зубац проти Хорватії" / Zubac v. Croatia [GC], заява № 40160/12, пункт 78).

Таким чином, застосування судами норм процесуального закону щодо строків звернення до суду саме по собі не становить порушення права на доступ до суду, якщо таке застосування переслідує легітимну мету юридичної визначеності та не є непропорційним.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 560/14349/23).

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеною процесуальною нормою окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Для цього особа, зацікавлена у зверненні до суду за захистом своїх прав, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, звернувшись до суду з цим позовом у лютому 2026 року, позивач ОСОБА_1 пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду та при цьому не навів достатніх підстав для його поновлення.

Підхід суду першої інстанції до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду не можна вважати надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

Доводи апеляційної скарги не виправдовують тривалої пасивної поведінки позивача при виконанні ним процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку звернення до суду та не свідчать про поважність причин його пропуску.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду ґрунтується на правильному застосуванні норм права та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанцій - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 380/2132/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 20.08.26