Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №140/12337/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/12337/25 пров. № А/857/19462/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Кушнір В.О., Носа С.П.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року (судді Плахтій Н.Б., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі № 140/12337/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 за №104250022033 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі – Закон №796-ХІІ); зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 та періоди військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003, а також призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 08.05.2025..

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 15.05.2025 за №104250022033 в частині не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 та періодів військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 та періоди військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 198 р., що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 (категорія 4) (а.с.18).

08.05.2025 позивач у віці 56 років звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку (а.с.67).

ГУ ПФУ у Волинській області відповідно до принципу екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 15.05.2025 №104250022033 про відмову у призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт постійного проживання або постійної роботи позивача у зоні станом на 01.01.1993 не менше 3 років. У зазначеному рішенні відповідач вказав, що до періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1987-21.06.1993, оскільки заявник навчався на територіях, які не відносяться до територій радіоактивного забруднення. Крім того, до страхового стажу не зараховано періоди: - період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства; - період з 04.03.1998 по 13.09.2000 згідно з витягу з послужного списку від 10.03.2025, оскільки відсутні накази на прийняття і звільнення; - період військової служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 згідно довідки про доходи, оскільки відсутні дані згідно довідки ОК-5 (а.с.16-17, 57-58).

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 рік.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина перша статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою пенсійного органу у зарахуванні позивачу до страхового стажу періодів роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994, оскільки відсутня назва підприємства, з 04.03.1998 по 13.09.2000, так як відсутні накази на прийняття та звільнення зі служби, з 06.12.2002 по 31.12.2003 через відсутність сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в період з 26.08.1993 по 10.03.1994 працював на малому приватному підприємстві «Будівельник» (а.с.22-23, 82-84).

Разом з тим, вказаний період роботи ОСОБА_1 не зарахований відповідачем до страхового стажу з тих підстав, що відсутня назва підприємства, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Однак суд зазначає, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Враховуючи вищенаведені приписи Інструкції №58 та беручи до уваги досліджені судом письмові докази, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що у трудовій книжці ОСОБА_1 заповнені всі поля без виправлень. Так, записи в трудовій книжці про роботу позивача та звільнення (записи №5, 6) в період з 26.08.1993 по 10.03.1994 відповідають всім вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посади на яких працював позивач та відбиток печатки підприємства.

Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Разом з тим, відсутність назви підприємства перед здійсненням записів про прийняття та звільнення з роботи працівника не може позбавляти особу на зарахування такого періоду роботи до страхового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Таким чином, відповідач при розгляді документів позивача протиправно не врахував до його страхового стажу періоди роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 у малому приватному підприємстві «Будівельник», оскільки факт роботи позивача на даному підприємстві підтверджується записами в його трудовій книжці.

Щодо не зарахування відповідачем1 до страхового стажу позивача періодів військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я та віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Відповідно до пункту 2 Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2017 №468 (далі – Інструкція №468) основними завданнями обліку особового складу є, зокрема, документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Держприкордонслужби (далі - працівники).

Згідно з пунктами 12 та 13 Інструкції №468 послужний список - призначений для внесення відомостей про військовослужбовця, його близьких осіб та документального відображення проходження ним військової служби. Послужний список заповнюється посадовою особою кадрового підрозділу (підрозділу комплектування) відповідно до розподілу повноважень на підставі особистих документів військовослужбовців (кандидатів на військову службу за контрактом) або їх копій, засвідчених у встановленому законодавством порядку, власноруч написаної анкети, наказів та інших відомостей. Достовірність записів у послужному списку військовослужбовець (кандидат на військову службу за контрактом) засвідчує своїм підписом. Послужний список підписується посадовою особою, яка його склала, засвідчується підписом керівника кадрового підрозділу (підрозділу комплектування) і скріплюється печаткою з дійсним найменуванням органу Держприкордонслужби. Записи в послужному списку робляться без скорочень та виправлень, власноруч, чітким розбірливим почерком. Для зручності в роботі дозволяється робити записи в послужному списку друкарським способом або за допомогою комп`ютерної техніки.

Складені послужні списки ведуться протягом усієї військової служби військовослужбовців.

З аналізу наведених норм убачається, що послужний список є належним і допустимим доказом, який достовірно підтверджує період проходження особою військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження проходження військової служби подано витяг із послужного списку майора ОСОБА_1 , з якого слідує, що у спірні періоди з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003 позивач проходив військову службу у прикордонних військах України (а.с.24).

За таких обставин відсутність наказів про прийняття на військову службу та звільнення з неї не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідних періодів проходження військової служби до страхового стажу.

Водночас суд не надає оцінки наказам про прийняття та звільнення позивача з військової служби, долученим до позовної заяви, оскільки зазначені документи не подавалися відповідачу та, відповідно, не були предметом оцінки під час прийняття оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, доказів того, що відповідач-апелянт таким правом скористався, матеріали справи не містять.

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 . Форми ОК-5 (а.с.71-73) за період військової служби позивача з 06.12.2002 по 31.12.2003 відсутні дані про сплату страхових внесків, що в свою чергу стало підставою для не зарахування відповідачем1 вказаного періоду до страхового стажу. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду – суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Крім того, згідно із частиною 6 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески.

Таким чином, оскільки витяг із послужного списку майора ОСОБА_1 містить період проходження військової служби, зокрема, з 06.12.2002 по 31.12.2003, тому,= колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані обставини є достатніми для підтвердження права на врахування періоду з 06.12.2002 по 31.12.2003 до страхового стажу, а довідкою в/ч НОМЕР_3 від 12.03.2025 №09/1109/25 (а.с.36) підтверджується, що позивачу за період служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 було нараховане та виплачене грошове забезпечення.

Колегія суддів вважає, що відповідач-апелянт протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби з 06.12.2002 по 31.12.2003 у в/ч НОМЕР_3 , оскільки відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу інформації про нараховане грошове забезпечення та сплату страхових внесків за спірний період, що з урахуванням наведених доказів не може бути підставою для не зарахування цього періоду до страхового стажу.

Суд наголошує, що механізм державного соціального страхування передбачає державні гарантії реалізації застрахованими особами їхніх конституційних прав, а тому позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій через те, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків, своєчасно не вжив дієвих заходів, що призвело до порушення гарантованого державою права на отримання позивачем належної пенсії із солідарної системи з урахуванням страхового стажу. Застраховані особи самостійно, без сприяння державних органів, позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність сплати роботодавцями страхових внесків.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 15.05.2025 за №104250022033 про відмову у призначенні пенсії в частині не зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 26.08.1993 по 10.03.1994 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1987 та періодів військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003; зобов`язання відповідача1 зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 26.08.1993 по 10.03.1994 та періоди військової служби з 04.03.1998 по 13.09.2000, з 06.12.2002 по 31.12.2003, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №140/12337/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос