Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №127/40636/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/40636/25

Провадження № 2/127/9812/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 серпня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Таліон Плюс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 лютого 2025 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 142719983 у формі електронного документа. За умовами зазначеного договору первісний кредитор зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідач – повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором.

Позивач зазначає, що укладення кредитного договору здійснювалося із використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця шляхом заповнення відповідачем заявки в особистому кабінеті на офіційному вебсайті фінансової установи. Під час оформлення заявки відповідачем були зазначені персональні дані, реквізити документа, що посвідчує особу, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти та реквізити банківської платіжної картки, на яку він бажав отримати кредитні кошти.

Після автоматизованої перевірки поданої заявки інформаційно-комунікаційною системою первісного кредитора було сформовано електронний договір, який містив усі істотні умови кредитування та був розміщений в особистому кабінеті відповідача, а також направлений на вказану ним адресу електронної пошти. На підтвердження прийняття умов договору відповідач, як зазначає позивач, здійснив акцепт оферти шляхом введення одноразового ідентифікатора у відповідному полі інформаційної системи та натискання кнопки «Підписати/Відправити». Таким чином, договір був укладений в електронній формі та підписаний сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Законів України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг».

Позивач посилається на те, що на виконання умов кредитного договору первісним кредитором були перераховані кредитні кошти у сумі 11 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення кредиту. На підтвердження факту видачі кредиту до матеріалів справи долучено документи щодо ініціювання платіжної операції та перерахування кредитних коштів, а також на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію про те, що зазначена платіжна картка емітована на ім`я відповідача та надало виписку за відповідним рахунком за період з 18 лютого 2025 року по 20 лютого 2025 року.

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору відповідач отримав кредитні кошти на умовах сплати процентів за користування кредитом за базовою процентною ставкою у розмірі 0,98 % на день від суми залишку кредиту, що еквівалентно 357,70 % річних. Крім того, договором була передбачена одноразова комісія за надання кредиту, а також визначено порядок нарахування процентів, застосування знижок, дисконтного періоду та пролонгації строку користування кредитом.

За твердженням позивача, відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, у встановлені договором строки кредитні кошти не повернув, проценти та інші платежі не сплатив, у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість.

Крім того, позивач зазначає, що 22 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/32, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 142719983. На підтвердження переходу права вимоги до матеріалів справи долучено договір факторингу, витяг із реєстру прав вимоги, а також документи, які, за твердженням позивача, підтверджують оплату фінансування за договором факторингу.

Позивач також зазначає, що про відступлення права вимоги відповідача було повідомлено у спосіб, визначений кредитним договором та Законом України «Про споживче кредитування», шляхом направлення повідомлення на адресу електронної пошти, вказану ним під час укладення договору.

У зв`язку із порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасного виконання зобов`язань новий кредитор скористався правом на дострокове припинення кредитного договору та направив відповідачу повідомлення про його дострокове розірвання. Позивач зазначає, що з 16 вересня 2025 року нарахування договірних процентів було припинено, а подальше нарахування процентів за користування кредитом після зазначеної дати не здійснювалося.

На підтвердження розміру заявленої до стягнення заборгованості позивачем до суду подано детальний розрахунок заборгованості первісного кредитора за період з дати укладення кредитного договору до моменту відступлення права вимоги, а також окремий розрахунок заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за період після набуття права вимоги до дати дострокового розірвання договору.

Відповідно до наведеного позивач зазначає, що станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 34 180,40 грн, з яких: 11 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 22 520,40 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом та 660,00 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту. При цьому позивач зазначає, що штрафні санкції, нараховані відповідно до умов договору, до складу позовних вимог не включені та їх стягнення не заявляється.

Посилаючись на те, що відповідач добровільно свої договірні зобов`язання не виконав, а право вимоги за кредитним договором у встановленому законом порядку перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 180,40 грн, а також судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у сумі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Позивач не заперечує проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та можливого ухвалення заочного рішення.

Крім того, представником позивача подано до суду клопотання про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк», які становлять банківську таємницю.

Ухвалою суду від 13.01.2026 відкрито провадження та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача та витребувано докази у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, у позовній заяві та поданій заяві вказав, що просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся в установленому законом порядку, засобами поштового зв`язку за адресою зареєстрованого місця проживання, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзиву на позовну заяву чи заяв з процесуальних питань від відповідача не надійшло.

Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України проводить заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до наказу ДСА «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, складання внутрішнього опису здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

На виконання вимог ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» листом від 26 травня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260520/83587-БТ повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ). До листа банком було додано виписку за зазначеним рахунком за період з 18 лютого 2025 року по 20 лютого 2025 року.

Судом досліджено письмові докази, надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, зокрема: договір кредитної лінії № 142719983 від 18 лютого 2025 року, паспорт споживчого кредиту, заяву на отримання кредиту, кредитний договір у вигляді електронного документа разом із файлом електронного підпису, правила надання грошових коштів у позику, документи, що підтверджують порядок укладення електронного договору, документи щодо перерахування кредитних коштів, довідку про ініціювання платіжної операції, договір факторингу № МВ-ТП/32 від 22 квітня 2025 року, витяг із реєстру прав вимоги, повідомлення про відступлення права вимоги, повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору, детальні розрахунки заборгованості первісного кредитора та нового кредитора, досудову вимогу, а також відповідь АТ КБ «ПриватБанк» з доданою банківською випискою.

Оцінивши наведені сторонами доводи, дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, та з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, суд переходить до оцінки встановлених обставин і правового аналізу спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 18 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 142719983 у формі електронного документа.

На підтвердження укладення договору позивачем до матеріалів справи надано копію кредитного договору, паспорт споживчого кредиту, заяву на отримання кредиту, правила надання грошових коштів у позику, порядок укладення електронних договорів із відображенням усіх етапів укладення договору в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, а також оригінал електронного договору із файлом електронного підпису, який містить відомості про дату та час його підписання сторонами.

З наданих доказів убачається, що відповідач самостійно здійснив реєстрацію в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, створив особистий кабінет, заповнив анкету-заяву, вказав свої персональні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, контактний номер телефону, адресу електронної пошти, реквізити банківської картки, на яку просив перерахувати кредитні кошти, після чого подав заявку на отримання кредиту.

Після автоматизованої обробки поданої заявки інформаційно-комунікаційною системою кредитодавця було сформовано електронний договір, який містив усі істотні умови кредитування, зокрема предмет договору, розмір кредиту, порядок його надання, строк користування кредитом, порядок повернення кредитних коштів, розмір процентної ставки, порядок її застосування, розмір комісії, права та обов`язки сторін, підстави дострокового припинення договору, а також інші умови кредитування.

Вказаний електронний договір був розміщений в особистому кабінеті позичальника та направлений на електронну адресу, зазначену відповідачем під час реєстрації.

Як убачається зі змісту договору та матеріалів справи, акцепт пропозиції кредитодавця був здійснений відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора, отриманого на погоджений ним засіб зв`язку, у відповідне поле інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця з подальшим підтвердженням укладення договору шляхом натискання відповідної кнопки підтвердження.

Інформація про використаний одноразовий ідентифікатор, дату та час підписання договору міститься у реквізитах електронного документа та файлі електронного підпису, які долучені до матеріалів справи.

Таким чином, судом встановлено, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а волевиявлення відповідача на його укладення було виражене шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або у письмовій (електронній) формі.

Згідно із частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Частиною другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту, а моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Правова позиція щодо належності такого способу укладення кредитного договору неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, у яких зазначено, що електронний договір, укладений із застосуванням одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», є належною письмовою формою договору та породжує для сторін такі самі цивільні права й обов`язки, як і договір, укладений у паперовій формі.

Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що кредитний договір № 142719983 від 18 лютого 2025 року укладено сторонами відповідно до вимог чинного законодавства, він містить усі істотні умови кредитного договору, а тому є належною правовою підставою виникнення між сторонами цивільних прав та обов`язків.

Крім того, відповідно до умов розділів 2, 3, 7, 8 та 11 договору кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти у формі кредитної лінії, а позичальник — своєчасно повернути отримані кошти, сплачувати проценти за користування кредитом та комісію за його надання. Договором передбачено, що проценти нараховуються на фактичний залишок кредитної заборгованості за фіксованою базовою процентною ставкою 0,98 % за кожен день користування кредитом, що еквівалентно 357,70 % річних, а комісія за надання кредиту нараховується одноразово при видачі відповідного траншу. Також договором визначено порядок застосування дисконтного періоду, пролонгації кредитування, підстави дострокового розірвання договору та право кредитодавця вимагати дострокового повернення всієї суми кредитної заборгованості у випадках, передбачених договором.

На виконання умов укладеного кредитного договору первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Так, відповідно до умов Договору кредитні кошти надавалися шляхом безготівкового перерахування на платіжну картку, реквізити якої були зазначені позичальником під час оформлення заявки на отримання кредиту в особистому кабінеті інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 11 000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , реквізити якої були зазначені відповідачем під час укладення кредитного договору.

На підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем до матеріалів справи долучено документи про ініціювання платіжної операції, довідку про здійснення переказу коштів, а також документи, що підтверджують виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредиту.

З метою перевірки зазначених обставин ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області було витребувано від Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» інформацію щодо належності банківської картки, на яку були перераховані кредитні кошти.

На виконання зазначеної ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» листом від 26 травня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260520/83587-БТ повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ).

Крім того, банком надано виписку за вказаним картковим рахунком за період з 18 лютого 2025 року по 20 лютого 2025 року, яка містить інформацію про рух коштів за відповідним рахунком.

Наведені докази у своїй сукупності підтверджують, що платіжна картка, на яку були перераховані кредитні кошти, належала саме відповідачу, а тому суд приходить до висновку, що кредитні кошти були надані кредитодавцем належному отримувачу відповідно до умов кредитного договору.

При цьому суд враховує, що відповідач не подав відзиву на позов, не заперечив факту належності йому зазначеної банківської картки, не спростував відомостей, наданих АТ КБ «ПриватБанк», та не надав жодних доказів того, що кредитні кошти ним фактично не отримувалися або були перераховані іншій особі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, а зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином свої зобов`язання не виконував, своєчасне повернення кредитних коштів та сплату процентів відповідно до графіка платежів не здійснив, унаслідок чого допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору виникла прострочена заборгованість, що стало підставою для реалізації кредитором передбаченого договором права на дострокове припинення кредитного договору та пред`явлення вимоги про повернення всієї суми заборгованості.

Матеріалами справи підтверджується, що після виникнення простроченої заборгованості новим кредитором на адресу відповідача було направлено повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору, яке відповідає умовам договору та положенням чинного законодавства.

Згідно з умовами договору з 16 вересня 2025 року кредитний договір вважається достроково припиненим, а після зазначеної дати договірні проценти позивачем більше не нараховувалися.

Як убачається з матеріалів справи, після виникнення між сторонами кредитних правовідносин первісний кредитор – Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» – відступив право грошової вимоги за кредитним договором № 142719983 від 18 лютого 2025 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс».

З наданих позивачем доказів встановлено, що 22 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/32, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а фактор набув права грошової вимоги за договорами споживчого кредитування, перелік яких визначено у Реєстрі прав вимоги, що є невід`ємною частиною зазначеного договору.

На підтвердження переходу права вимоги до матеріалів справи долучено копію договору факторингу, витяг з Реєстру прав вимоги, з якого вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги саме до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 142719983 від 18 лютого 2025 року, а також платіжну інструкцію, що підтверджує здійснення фактором фінансування відповідно до умов договору факторингу.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 4.1 договору факторингу право вимоги переходить до фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги сторонами договору.

Таким чином, починаючи з 22 квітня 2025 року саме ТОВ «Таліон Плюс» набуло статусу кредитора у спірному зобов`язанні та всіх прав, які належали первісному кредитору на момент переходу права вимоги.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Судом також враховано, що пунктом 9.1.1.5 кредитного договору сторони прямо погодили право кредитодавця без отримання окремої згоди позичальника відступити право грошової вимоги будь-якій фінансовій установі шляхом укладення договору факторингу або іншого правочину, не забороненого законом.

Крім того, аналогічні положення містяться у Правилах надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору та з якими відповідач погодився під час його укладення.

Матеріалами справи підтверджується, що після переходу права вимоги відповідача було повідомлено про заміну кредитора шляхом направлення повідомлення на електронну адресу, зазначену ним при укладенні кредитного договору, що відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» та умовам укладеного сторонами договору.

При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 516 ЦК України неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не впливає на дійсність самого переходу права вимоги, а лише покладає на нового кредитора ризик несприятливих наслідків у випадку виконання боржником зобов`язання первісному кредитору.

Доказів того, що відповідач після переходу права вимоги виконав зобов`язання перед первісним кредитором або сплатив спірну заборгованість іншій особі, матеріали справи не містять, а відповідач таких доказів суду не надав.

Оцінивши надані позивачем докази відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що факт переходу права вимоги від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» підтверджений належними, допустимими та достовірними доказами, а тому саме позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах та має право на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Дослідивши надані позивачем розрахунки заборгованості, суд приходить до висновку, що вони відповідають умовам укладеного між сторонами кредитного договору, підтверджуються письмовими доказами, які містяться у матеріалах справи, та узгоджуються між собою.

Так, позивачем надано два окремих детальних розрахунки заборгованості, а саме:

розрахунок, складений первісним кредитором – ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», який відображає рух заборгованості з моменту укладення кредитного договору 18 лютого 2025 року до моменту відступлення права вимоги 22 квітня 2025 року;

розрахунок, складений ТОВ «Таліон Плюс», який відображає стан заборгованості після переходу права вимоги та містить інформацію про подальший облік кредитної заборгованості до моменту дострокового припинення кредитного договору 16 вересня 2025 року.

Зі змісту наведених розрахунків убачається, що в першому розрахунку останнім рядком відображено передачу права вимоги новому кредитору із зазначенням залишку основного боргу, нарахованих процентів, комісії та інших складових заборгованості, а у другому розрахунку першим рядком відображено прийняття зазначеної заборгованості новим кредитором на бухгалтерський облік.

Таким чином, зазначені документи є взаємоузгодженими та підтверджують безперервність обліку кредитної заборгованості після укладення договору факторингу.

Із поданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на день звернення до суду загальна сума заборгованості відповідача становить 34 180,40 грн, яка складається із: 11 000,00 грн — простроченої заборгованості за тілом кредиту; 22 520,40 грн — заборгованості за процентами за користування кредитом; 660,00 грн — заборгованості за комісією за надання кредиту.

Будь-яких штрафних санкцій, пені чи інших видів цивільно-правової відповідальності позивач до стягнення не заявив, що прямо зазначено у позовній заяві.

Суд зазначає, що відповідно до умов кредитного договору проценти є платою за користування грошовими коштами, а не видом відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі та порядку, визначених договором.

Як встановлено судом, умовами кредитного договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються на фактичний залишок кредитної заборгованості за фіксованою процентною ставкою 0,98 % за кожний день користування кредитом, що становить 357,70 % річних, із розрахунку 365 календарних днів на рік.

Крім того, договором передбачено нарахування одноразової комісії за надання кредиту, яка входить до загальної вартості кредиту та підлягає сплаті позичальником відповідно до погоджених сторонами умов.

При цьому суд враховує, що відповідно до умов договору та наданого позивачем розрахунку після направлення відповідачу повідомлення про дострокове припинення договору з 16 вересня 2025 року нарахування договірних процентів було припинено.

Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якої після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а подальші права кредитора забезпечуються положеннями статті 625 ЦК України, якщо відповідні вимоги заявлено.

У даній справі позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат чи трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України не заявлено.

Судом встановлено, що проценти, заявлені до стягнення у сумі 22 520,40 грн, нараховані виключно за період дії кредитного договору до моменту його дострокового припинення та не включають процентів за період після 16 вересня 2025 року.

Отже, доводи позивача щодо порядку нарахування процентів відповідають умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства.

Разом із цим судом перевірено правильність визначення основної суми боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав кредитні кошти у сумі 11 000,00 грн, тоді як належних та допустимих доказів повернення всієї суми кредиту або її частини суду не надано.

Так само відповідачем не надано доказів сплати нарахованих процентів чи комісії, не подано власного контррозрахунку заборгованості, не заявлено клопотань про проведення перевірки правильності нарахувань або призначення відповідної експертизи.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами та не спростував розрахунок позивача належними доказами, а судом під час дослідження матеріалів справи не встановлено суперечностей чи арифметичних помилок у поданому розрахунку, підстав для неврахування зазначеного розрахунку суд не вбачає.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 000,00 грн основного боргу, 22 520,40 грн процентів за користування кредитом та 660,00 грн комісії є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд робить наступні висновки.

Так, відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно платіжної інструкції при пред`явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги повністю задоволено судом, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає вся сума судового збору.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на правочинну допомогу в розмірі 7000 грн., суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року по справі № 751/3840/15-ц.

Так, у матеріалах справи міститься: копія договору про надання правничої допомоги № 5 від 02.12.2024, копія додаткової угоди № 2031 від 06.11.2025, копія акту прийому-передачі наданих послуг від 06.11.2025 на суму 5000 грн., платіжна інструкція № 134 від 02.09.2025 на суму 5000,00 грн., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.

На думку суду, витрати позивача на професійну допомогу є документально підтвердженими. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем не подавалося, хоча відповідно до положень частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності

У своїй Постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24) Верховний Суд висловив позицію про те, що саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Таким чином, суд позбавлений можливості зменшення заявлених судових витрат на правничу допомогу за власною ініціативою та вважає необхідним стягнути їх з відповідача на користь позивача в заявленому останнім розмірі.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у загальному розмірі 7422,40 грн.

Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

Керуючись ст.12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 211, 223, 263,265, 285,289 ЦПК України, ст. 11, 16, 215, 216, 509, 525, 526, 530, 546, 610, 625, 629, 638, 639, 1052, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії № 142719983 від 18 лютого 2025 року у загальному розмірі 34 180 (тридцять чотири тисячі сто вісімдесят) гривень 40 копійок, яка складається з 11000 (одинадцять тисяч) гривень 00 копійок – заборгованість за тілом кредиту; 22 520 (двадцять дві тисячі п`ятсот двадцять) гривень 40 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом; 660 (шістсот шістдесят) гривень 00 копійок – заборгованість за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ 39700642, адреса місця знаходження: м. Чернігів, вул. Жабинського, 13.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлений 20.08.2026.

Суддя: