Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №523/1743/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4962/26

Справа № 523/1743/25

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним - ОСОБА_1

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шепітка Григорія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Сувертак І.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договору удаваним, про визнання договору про наміри попереднім договором, про визнання договору недійсним,-

установив:

Короткий зміст обставин справи.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в лютому 2025 року звернувся до суду з позовом (а.с.1-9 т.1) до ОСОБА_4 в якому просить стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) суму в розмірі 73000 (сімдесят три тисячі) доларів США, з яких 60000 (шістдесят тисяч) доларів США - аванс, сплачений ОСОБА_1 за Договором про наміри від 11.11.2022 р.; 13000 (тринадцять тисяч) доларів США - штраф згідно пункту 4.3. Договору про наміри від 11.11.2022 р., за курсом НБУ, станом на момент виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 листопада 2022 року між ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_5 , на підставі довіреності, посвідченої 23.12.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 2643, та ОСОБА_1 укладено Договір про наміри, у відповідності до пункту 1.1. якого предметом Договору є наміри Сторін укласти у майбутньому Договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, а саме:

- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,848 га, в тому числі за земельними угіддями: рілля 0,848 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (чотири), кадастровий номер земельної ділянки 5121085200:01:001:0272 (РНОНМ: 1984454951210);

- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,9269 га, в тому числі за земельними угіддями: рілля 0,9269 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5121085200:01:001:0214 (РНОНМ: 1984441651210).

Згідно пункту 2.1. Договору Сторони домовились, що ціна об`єктів нерухомого майна, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. цього Договору, незалежно від даних нормативної грошової оцінки та/або звітів про визначення ринкової вартості, які будуть складені суб`єктами оціночної діяльності станом на дату укладення Основних договорів, повинна бути еквівалентна сумі 130000 (сто тридцять тисяч доларів) США, виходячи з того, що вартість кожного об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки) дорівнює сумі, що еквівалентна 65000 (шістдесят п`ять тисяч) доларів США.

У відповідності до п. 2.2. Договору в день підписання цього Договору Сторона 2 сплачує Стороні 1 аванс в сумі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США. Факт підписання Стороною 1 цього Договору є достатнім підтвердженням отримання нею суми, визначеної в цьому пункті Договору. На підтвердження факту сплати вказаної суми Стороною 1 може бути представлена Стороні 2 розписка. Фінансових, майнових або будь-яких інших претензій з приводу передачі Стороною 2 Стороні 1 авансу Сторони одна до одної не мають.

Відповідно до частини 1 статті 545 Цивільного кодексу України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

У цьому зв`язку пункт 2.2. Договору про наміри в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання представником Відповідача грошей, є розпискою.

Крім того, додатковим підтвердженням передачі Позивачем грошових коштів представнику Відповідача на виконання пункту 2.2. Договору про наміри від 11.11.2022 власноруч складена та підписана ОСОБА_5 розписка від 11.11.2022.

Згідно ж пункту 3.1 Сторони домовились, що Основні договори повинні бути укладені Сторонами протягом 10-ти (десяти) банківських днів після скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про обтяження (арештів) об`єктів нерухомого майна, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. цього Договору, за наступними номерами: 35240187, 37299376, 41379501, 35240053, 37343831, 41394860, а також інших записів про обтяження у випадку їх внесення до Реєстру, але в будь-якому разі не пізніше 11.11.2024 року (одинадцятого листопада дві тисячі двадцять четвертого року) та за умови залишення без змін рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27.01.2021 у цивільній справі № 496/5051/19 судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Проте, не дивлячись на викладене та не зважаючи на домовленість, досягнуту Сторонами в Договорі про наміри, між Позивачем та Відповідачем у строк до 11.11.2024 Договори купівлі-продажу земельних ділянок, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. Договору, укладені не були.

В свою чергу, пунктом 4.2 Договору про наміри передбачено, що в разі якщо Основні договори (Договори купівлі-продажу земельних ділянок) не будуть укладені в строк, вказаний у пункті 3.1. цього Договору, Сторона 1 зобов`язується повернути Стороні 2 суму в розмірі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США, яка сплачена Стороною 2 Стороні 1 в якості авансу на виконання пункту 2.2. Договору.

Пунктом 4.3 договору про наміри сторони встановили, що в разі невиконання Стороною 1 зобов`язання, визначеного пунктом 3.2. цього Договору, Сторона 1 сплачує Стороні 2 штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від загальної ціни об`єктів нерухомого майна, яка (ціна) вказана в пункті 2.1. Договору.

Згідно ж пункту 2.1. Договору сторони домовились, що ціна об`єктів нерухомого майна, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. цього Договору, незалежно від даних нормативної грошової оцінки та/або звітів про визначення ринкової вартості, які будуть складені суб`єктами оціночної діяльності станом на дату укладення Основних договорів, повинна бути еквівалентна сумі 130000 (сто тридцять тисяч доларів) США, виходячи з того, що вартість кожного об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки) дорівнює сумі, що еквівалентна 65000 (шістдесят п`ять тисяч) доларів США.

Отже, з Відповідача на користь Позивача, окрім основної суми боргу, підлягає стягненню штрафна санкція у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) доларів США (10% х 130000 : 100 = 13000), всього разом з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню в судовому порядку 73000 (сімдесят три тисячі) доларів США, з яких 60000, 00 доларів США - основна сума боргу (аванс), 13000, 00 доларів США - штраф за Договором.

06 лютого 2025 року (а.с. 49) провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

21 лютого 2025 року відповідач ОСОБА_4 подала зустрічну позовну заяву (а.с.55-65 т.1) та просила визнати Договір про наміри від 11.11.2022 року оформлений між ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від імені ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з однієї сторони, та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з іншої сторони, - удаваним.

Визнати Договір про наміри від 11.11.2022 року оформлений між ОСОБА_5 , від імені ОСОБА_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, - попереднім договором.

Визнати Договір про наміри від 11.11.2022 року оформлений між ОСОБА_5 , від імені ОСОБА_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, який по своїй сутії є попереднім договором - недійсним.

Вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що 23.12.2019 року ОСОБА_4 на підставі укладеного в усній формі договору доручення з ОСОБА_5 , було видано довіреність, у відповідності до якої уповноважено останнього бути представником ОСОБА_4 з усіма необхідними повноваженнями з питань, що пов`язані з розпорядженням (у разі необхідності продажем) належними ОСОБА_4 земельними ділянками котрі їй належать, строком на три роки до 23.12.2022 року.

Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., зареєстрована в реєстрі за № 2643.

Як зазначила позивачка за зустрічним позовом, у вказаний період з 23.12.2019 року по 23.12.2022 рік, ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_5 будь-які договори відчуження (купівлі-продажу, дарування та інші), договори оренди, попередні договори та договори про наміри щодо вказаних земельних ділянок не укладалися та будь-які грошові кошти ОСОБА_4 не передавалися та ОСОБА_4 не отримувала.

Договір про наміри, як вважає ОСОБА_4 , підлягає визнанню недійсним з наступних підстав:

З ОСОБА_1 ОСОБА_4 не знайома. Про оформлення вказаного договору ОСОБА_4 не знала та не повідомлялася. Укладання будь-яких договорів з вказаною особою ОСОБА_4 не планувалося. Договір про наміри з вказаною особою не укладався.

У період з 23.12.2019 року по 23.12.2022 року (термін дії довіреності) вказаний договір ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_5 , не оформлювався та не підписувався, укладатися та підписуватися не міг. Грошові суми, що зазначені у вказаному договорі ОСОБА_4 не отримувала.

В матеріалах справи відсутні будь-які данні про виплату грошових коштів ОСОБА_4 , як власнику земельних ділянок. Вказаний договір був оформлений від імені власника, після спливу терміну дії довіреності особою, яка не мала обумовлених законом підстав для його підписання. ОСОБА_5 , діяв недобросовісно, уклав договір на свою користь та цей правочин вчинено не в інтересах ОСОБА_4 .

Водночас, незважаючи на назву вказаного договору - "Договір про наміри" його правова природа, волевиявлення сторін та фактичні правовідносини відповідають суті попереднього договору, яким узгоджено усі істотні умови передбачені законом для відповідного Основного договору, в даному випадку договору купівлі-продажу земельних ділянок, а саме:

- об`єкт нерухомості, що має бути відчуженим - земельні ділянки;

- ціна основного договору - сума коштів, за яку має бути продані земельні ділянки - 130000,00 доларів США;

- валюта виконання грошового зобов`язання - долари США;

- сплата Стороні 1 авансу в сумі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США;

- підписання Стороною 1 цього Договору є підтвердженням отримання нею суми, визначеної в цьому пункті Договору;

- строк укладення основного договору - не пізніше 11.11.2024 року;

- умови забезпечення виконання цього договору та відповідальність за його невиконання, а також

- зобов`язання сторін укласти в обумовлений строк основний договір на умовах, встановлених цим договором.

Наведені обставини, свідчать про те, що сторони спірного правочину під час його укладання мали намір приховати фактичні правовідносини, а саме укладання сторонами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок.

На відміну від договору про наміри купівлі-продажу земельних ділянок, сторона попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок зобов`язується протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором та попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору купівлі-продажу земельної ділянки - у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому внесення плати (авансу) і отримання вказаної плати продавцем за відчужуємо майно (земельну ділянку) є істотною умовою попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок.

За змістом ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 635 ЦК України.

Отже, враховуючи, що договір про наміри від 11.11.2022 року було оформлено ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , з метою приховання іншого правочину - попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, то він у відповідності до вимог ч. 1 ст. 235 ЦК України - є удаваним.

Договір про наміри приховує фактично укладений попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок з метою уникнення правових наслідків неналежної форми фактично укладеного попереднього договору купівлі-продажу а саме, порушення вимог діючого законодавства стосовно нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , за відсутністю права у ОСОБА_5 , на представництво інтересів ОСОБА_4 , не мали можливості оформити попередній договір купівлі-продажу та належний договір про наміри, так як останній потребував нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 , діючи недобросовісно, в супереч інтересам ОСОБА_4 , використав довіреність та оформив вказаний договір про наміри у своїх інтересах та отримав грошові кошти у розмірі 60000 доларів США, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Вказані обставини підтверджуються розпискою ОСОБА_5 про отримання 60000 (шістдесят тисяч) доларів США.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_5 , що є повіреним отримав, а ОСОБА_1 оплатив, в супереч вимогам ст. 130 ЗК України, готівкою на користь ОСОБА_5 - 60000 (шістдесят тисяч) доларів США.

Також, до первісної позовної заяви позивачем, у якості доказів приєднано повідомлення ТОВ «ПРОГРЕС-МАРКЕТ» від 11.11.2022 року вих. №11/11-22 юр., відповідно до якого ТОВ «ПРОГРЕС-МАРКЕТ», нібито, повідомляє про надання згоди на укладення договорів про наміри укласти договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, попередніх договорів та ін.

При цьому, як зазначила ОСОБА_4 , ані вона, ані будь-які представники від її імені у вказаний період жодні договори оренди не укладали та земельну ділянку в оренду не передавали. ОСОБА_4 жодні виплати згідно договорів оренди не отримувала. Будь-які повідомлення, заяви та ін. від ТОВ «ПРОГРЕС-МАРКЕТ» на її адресу не надсилалися та нею не отримувалися.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договору удаваним, про визнання договору про наміри - попереднім договором, про визнання договору недійсним - задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що незважаючи на назву спірного договору - "Договір про наміри" його правова природа, волевиявлення сторін та фактичні правовідносини відповідають суті попереднього договору, яким узгоджено усі істотні умови передбачені законом для відповідного Основного договору, в даному випадку договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Наведені обставини, свідчать про те, що сторони спірного правочину під час його укладання мали намір приховати фактичні правовідносини, а саме укладання сторонами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок.

На відміну від договору про наміри купівлі-продажу земельних ділянок, сторона попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором та попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору купівлі-продажу земельної ділянки - у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому внесення плати (авансу) і отримання вказаної плати продавцем за відчужуєме майно (земельну ділянку) є істотною умовою попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Таким чином, оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 635 ЦК України.

Отже, враховуючи, що договір про наміри від 11.11.2022 року було оформлено ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , з метою приховання іншого правочину - попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, то він у відповідності до вимог ч. 1 ст. 235 ЦК України - є удаваним.

Договір про наміри приховує фактично укладений попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок з метою уникнення правових наслідків неналежної форми фактично укладеного попереднього договору купівлі-продажу а саме, порушення вимог діючого законодавства стосовно нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , за відсутністю права у ОСОБА_5 , на представництво інтересів ОСОБА_4 , не мали можливості оформити попередній договір купівлі-продажу та належний договір про наміри, так як останній потребував нотаріального посвідчення.

Зміст оформленого ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договору, яким узгоджено усі істотні умови договору купівлі-продажу земельних ділянок по своєї суті є - Попереднім договором. Встановлені в договорі умови: внесення плати (авансу) і отримання вказаної плати ОСОБА_5 за відчужувані земельні ділянки, зобов`язання протягом певного строку (у певний термін) укласти договір купівлі-продажу земельних ділянок в майбутньому (основний договір), є істотними умовами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 130 ЗК України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) розрахунки, пов`язані із сплатою ціни земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, проводяться в безготівковій формі.

У відповідності до даної норми закону та згідно п. 2.2. вказаного, Договору про наміри, розрахунок повинен був бути проведений в безготівковій формі, у зв`язку з чим саме ОСОБА_1 повинен був розрахуватися безпосередньо зі ОСОБА_4 в безготівковій формі.

Саме ОСОБА_1 , якщо би дійсно проводилася оплата за вказаним Договором намірів, був зобов`язаний перерахувати кошти у безготівковій формі на рахунок ОСОБА_4 .

Вказані обставини свідчать про незаконність договору про наміри та наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним рішенням, адвокат Шепітко Г.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання договору удаваним, про визнання договору про наміри попереднім договором, про визнання договору недійсним - відмовити.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та неналежно оцінив наявні докази, унаслідок чого безпідставно відмовив у задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний позов.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд помилково дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_5 повноважень на укладення договору про наміри від 11.11.2022 року, оскільки довіреність, видана ОСОБА_4 , була чинною на момент його укладення, не була скасована та не припинила свою дію.

Вказує, що суд безпідставно проігнорував письмові докази, які підтверджують факт укладення договору саме 11.11.2022 року та передачу ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 60 000 доларів США, зокрема договір про наміри та власноручну розписку ОСОБА_5 ..

Висновки про недоведеність передачі коштів ґрунтуються не на оцінці доказів, а на їх фактичному ігноруванні, що порушує принцип змагальності та вимоги щодо оцінки доказів.

Зазначає, що навіть за наявності претензій ОСОБА_4 до дій свого представника, негативні наслідки таких дій не можуть покладатися на добросовісну третю особу ОСОБА_1 , який діяв, покладаючись на чинну довіреність.

Суд безпідставно визнав договір про наміри удаваним та таким, що приховує попередній договір, оскільки сторони фактично мали намір укласти саме договір про наміри, який не породжував обов`язку укладення основного договору та був зумовлений існуванням арештів і обтяжень щодо земельних ділянок.

Зазначає, що відсутні докази того, що сторони приховували інший правочин, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 235 ЦК України щодо удаваного правочину.

Суд неправильно застосував частину 5 статті 130 Земельного кодексу України, оскільки передані кошти не були оплатою вартості земельних ділянок, а мали характер авансу, що підтверджував серйозність намірів сторін щодо можливого укладення договорів у майбутньому.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 12.12.2025 - відхилити та рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 12.12.2025 року залишити без змін.

В обґрунтування зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин та ґрунтуються на вибірковому тлумаченні доказів.

Зокрема, у відзиві зазначено, що спірний договір про наміри від 11.11.2022 року є сфальсифікованим документом, який був створений для приховання іншого правочину попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, а тому правильно визнаний судом удаваним відповідно до статті 235 ЦК України;

ОСОБА_5 діяв недобросовісно та не в інтересах довірителя, а договір укладено фактично на користь інших осіб всупереч інтересам ОСОБА_4 ..

Жодних належних доказів передачі ОСОБА_4 60 000 доларів США матеріали справи не містять, ані розписки про отримання коштів власником земельних ділянок, ані банківських документів про їх перерахування.

Вказує, що зміст договору свідчить, що він фактично містить усі істотні умови попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок: предмет, ціну, строк укладення основного договору, порядок розрахунків та відповідальність сторін.

Оскільки попередній договір щодо відчуження земельних ділянок мав бути укладений у нотаріальній формі, а цього зроблено не було, такий правочин є недійсним.

Також вказує, що передача коштів у готівковій формі суперечить вимогам частини п`ятої статті 130 ЗК України, яка передбачає безготівкову форму розрахунків за земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Сторони не дотрималися процедури реалізації переважного права орендаря на придбання земельних ділянок, передбаченої статтею 130-1 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про удаваність правочину, відсутність доказів передачі коштів, недотримання нотаріальної форми та порушення вимог земельного законодавства.

Щодо явки сторін.

Сторони з`явились до судового засідання та надали свої пояснення до судових дебат, також представник ОСОБА_1 - Вінчковський В`ячеслав Леонідович та ОСОБА_4 надали суду письмову промову в судових дебатах.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах первісного та зустрічного позову та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Однак вказаним вище вимогам оскаржуване рішення в повному обсязі не відповідає з огляду на таке.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 23.12.2019 ОСОБА_4 на підставі усного договору доручення з ОСОБА_5 , було видано довіреність, у відповідності до якої уповноважено останнього бути представником ОСОБА_4 з усіма необхідними повноваженнями з питань, що пов`язані з розпорядженням (у разі необхідності продажем) належними ОСОБА_4 земельними ділянками котрі їй належать, строком на три роки до 23.12.2022 року.

Для чого представнику надається право представляти інтереси ОСОБА_4 та виступати від її імені в усіх передбачених законом органах державної влади та місцевого самоврядування, державних, громадських, господарських та інших установах та організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності, в управлінні земельних ресурсів, в ДЕЗах або організаціях, що їх заміняють, в нотаріальних конторах, проводити розрахунки по укладеному договору купівлі - продажу, підписати договір купівлі - продажу земельної ділянки, вести переговори та подавати від її імені та отримувати заяви (у тому числі про мій сімейний стан), необхідність у поданні яких буде викликана її інтересами як власника вищевказаної земельної ділянки, чи вимогами чинного законодавства України, довідки та інші документи, сплачувати державне мито та відповідні збори, а також виконувати всі інші дії та формальності, пов`язані з цією довіреністю.

11 листопада 2022 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 оформлено Договір про наміри, у відповідності до пункту 1.1. якого предметом Договору є наміри Сторін укласти у майбутньому Договори купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, а саме:

- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,848 га, в тому числі за земельними угіддями: рілля 0,848 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (чотири), кадастровий номер земельної ділянки 5121085200:01:001:0272 (РНОНМ: 1984454951210);

- земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,9269 га, в тому числі за земельними угіддями: рілля 0,9269 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 5121085200:01:001:0214 (РНОНМ: 1984441651210).

Згідно пункту 2.1. Договору Сторони домовились, що ціна об`єктів нерухомого майна, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. цього Договору, незалежно від даних нормативної грошової оцінки та/або звітів про визначення ринкової вартості, які будуть складені суб`єктами оціночної діяльності станом на дату укладення Основних договорів, повинна бути еквівалентна сумі 130000 (сто тридцять тисяч доларів) США, виходячи з того, що вартість кожного об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки) дорівнює сумі, що еквівалентна 65000 (шістдесят п`ять тисяч) доларів США.

У відповідності до п. 2.2. Договору в день підписання цього Договору Сторона 2 сплачує Стороні 1 аванс в сумі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США. Факт підписання Стороною 1 цього Договору є достатнім підтвердженням отримання нею суми, визначеної в цьому пункті Договору. На підтвердження факту сплати вказаної суми Стороною 1 може бути представлена Стороні 2 розписка. Фінансових, майнових або будь-яких інших претензій з приводу передачі Стороною 2 Стороні 1 авансу Сторони одна до одної не мають.

Згідно ж пункту 3.1 Сторони домовились, що Основні договори повинні бути укладені Сторонами протягом 10-ти (десяти) банківських днів після скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (надалі за текстом - Реєстр) записів про обтяження (арештів) об`єктів нерухомого майна, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. цього Договору, за наступними номерами: 35240187, 37299376, 41379501, 35240053, 37343831, 41394860, а також інших записів про обтяження у випадку їх внесення до Реєстру, але в будь-якому разі не пізніше 11.11.2024 року (одинадцятого листопада дві тисячі двадцять четвертого року) та за умови залишення без змін рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27.01.2021 у цивільній справі № 496/5051/19 судами апеляційної та касаційної інстанцій. (а.с. 17,18).

Згідно розписки, котра датована 11 листопада 2022 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , діючий від імені ОСОБА_4 , цією розпискою повідомив та підтвердив, що на виконання п. 2.2 Договору про наміри від 11.11.2022 року ним від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримано грошові кошти в сумі 60000 доларів США в якості авансу в рахунок продажу земельної ділянки. (а.с. 20).

Договори купівлі-продажу земельних ділянок, відомості про які зазначені у пп. 1.1.1., 1.1.2. Договору, укладені не були.

В свою чергу, пунктом 4.2 Договору про наміри передбачено, що в разі якщо Основні договори (Договори купівлі-продажу земельних ділянок) не будуть укладені в строк, вказаний у пункті 3.1. цього Договору, Сторона 1 зобов`язується повернути Стороні 2 суму в розмірі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США, яка сплачена Стороною 2 Стороні 1 в якості авансу на виконання пункту 2.2. Договору.

Суд першої інстанції задовольнивши зустрічні позовні вимоги та відмовивши у первісних позовних вимогах зазначив, що доказів того, що Договір про наміри було укладено 11 листопада 2022 року матеріали справи не містять.

Належних доказів того, що грошові кошти у розмірі 60000 доларів США 11 листопада 2022 року передавались ОСОБА_1 відповідачу за зустрічним позовом - ОСОБА_6 матеріали справи не містять.

Крім того, стороною позивача за первісним позовом не надано доказів законності походження та фактичної наявності наданих грошових коштів у розмірі 60000 доларів США. (виписки з банківського рахунку, декларацій про доходи, довідок податкової-фіскальної служби, тощо).

Вказав, що договір про наміри від 11.11.2022 року було оформлено ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , з метою приховання іншого правочину - попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок, то він у відповідності до вимог ч. 1 ст. 235 ЦК України - є удаваним.

Договір про наміри приховує фактично укладений попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок з метою уникнення правових наслідків неналежної форми фактично укладеного попереднього договору купівлі-продажу а саме, порушення вимог діючого законодавства стосовно нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 , за відсутністю права у ОСОБА_5 , на представництво інтересів ОСОБА_4 , не мали можливості оформити попередній договір купівлі-продажу та належний договір про наміри, так як останній потребував нотаріального посвідчення.

Зміст оформленого ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договору, яким узгоджено усі істотні умови договору купівлі-продажу земельних ділянок по своєї суті є - Попереднім договором. Встановлені в договорі умови: внесення плати (авансу) і отримання вказаної плати ОСОБА_5 за відчужувані земельні ділянки, зобов`язання протягом певного строку (у певний термін) укласти договір купівлі-продажу земельних ділянок в майбутньому (основний договір), є істотними умовами попереднього договору купівлі-продажу земельних ділянок.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 130 ЗК України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) розрахунки, пов`язані із сплатою ціни земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, проводяться в безготівковій формі.

У відповідності до даної норми закону та згідно п. 2.2. вказаного, Договору про наміри, розрахунок повинен був бути проведений в безготівковій формі, у зв`язку з чим саме ОСОБА_1 повинен був розрахуватися безпосередньо зі ОСОБА_4 в безготівковій формі.

Саме ОСОБА_1 , якщо би дійсно проводилася оплата за вказаним Договором намірів, був зобов`язаний перерахувати кошти у безготівковій формі на рахунок ОСОБА_4 .

Вказані обставини свідчать про незаконність договору про наміри та наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Однак колегія суддів частково не погоджується із мотивами прийняття такого рішення, разом з тим помилковість окремих мотивів, покладених судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, за встановлених у справі обставин не свідчить про неправильність кінцевого результату вирішення спору, оскільки висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 є правильними по суті, однак підлягають іншому правовому мотивуванню.

Частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 237 ЦК України визначає, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Стаття 238 ЦК України встановлює, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Стаття 239 вказує, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно статті 244 - 245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до статті 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Згідно стаття 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Безвідклична довіреність з корпоративних прав видається відповідно до закону, що регулює діяльність відповідних господарських товариств.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо помилковості категоричного висновку суду першої інстанції про відсутність належних доказів фактичної передачі ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США.

Матеріали справи містять розписку, датовану 11 листопада 2022 року, відповідно до якої ОСОБА_5 , зазначаючи про те, що діє від імені ОСОБА_4 , підтвердив отримання від ОСОБА_1 60 000 доларів США як авансу на виконання пункту 2.2 договору про наміри.

Крім того, пункт 2.2 самого договору містить положення про сплату стороною 2 стороні 1 авансу в сумі 60 000 доларів США та про те, що факт підписання договору стороною 1 є достатнім підтвердженням отримання такої суми.

Саме такі умови договору та зміст розписки встановлені матеріалами справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 звернула увагу на те, що розписка є письмовим доказом, який може містити відомості, зокрема про одержання однією особою від іншої грошових коштів.

Тому відсутність банківських виписок, декларацій про доходи або інших документів про походження коштів сама по собі не спростовує факту їх передачі особі, яка своїм підписом підтвердила їх отримання.

Отже, колегія суддів виходить із доведеності факту передачі ОСОБА_1 60 000 доларів США ОСОБА_5 ..

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_5 повноважень у зв`язку із закінченням строку дії довіреності на момент оформлення договору не відповідає встановленим обставинам справи.

Як убачається з матеріалів справи, довіреність ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_5 посвідчена приватним нотаріусом 23 грудня 2019 року та видана строком на три роки до 23 грудня 2022 року.

Отже, виходячи із зазначеної безпосередньо у спірному договорі дати його оформлення 11 листопада 2022 року, довіреність на цей час була чинною.

Належних та допустимих доказів того, що підписи на договорі та розписці були проставлені після припинення строку дії довіреності, матеріали справи не містять.

Посилання ОСОБА_4 на оформлення договору «заднім числом» саме по собі, без інших доказів, які б дозволяли достовірно встановити іншу дату його підписання, не є достатнім для відповідного висновку.

Щодо правової природи договору про наміри від 11 листопада 2022 року та його удаваності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Будь-які платежі на підтвердження зобов`язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов`язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості не допускаються.

Таким чином, визначальним для розмежування договору про наміри та попереднього договору є не найменування документа саме по собі, а характер погоджених сторонами прав і обов`язків та спрямованість їх спільного волевиявлення.

Зі змісту договору від 11 листопада 2022 року вбачається, що його положення не обмежуються декларативною домовленістю сторін у майбутньому провести переговори щодо можливого відчуження земельних ділянок.

Незважаючи на назву спірного договору - "Договір про наміри" його правова природа, волевиявлення сторін та фактичні правовідносини відповідають суті попереднього договору, яким узгоджено усі істотні умови передбачені законом для відповідного Основного договору, в даному випадку договору купівлі-продажу земельних ділянок, а саме:

- об`єкт нерухомості, що має бути відчуженим - земельні ділянки;

- ціна основного договору - сума коштів, за яку має бути продані земельні ділянки - 130000,00 доларів США;

- валюта виконання грошового зобов`язання - долари США;

- сплата Стороні 1 авансу в сумі 60000 (шістдесят тисяч) доларів США;

- підписання Стороною 1 цього Договору є підтвердженням отримання нею суми, визначеної в цьому пункті Договору;

- строк укладення основного договору - не пізніше 11.11.2024 року;

- умови забезпечення виконання цього договору та відповідальність за його невиконання, а також

- зобов`язання сторін укласти в обумовлений строк основний договір на умовах, встановлених цим договором.

Крім того, відповідна домовленість не залишилася на рівні намірів про можливі майбутні переговори, оскільки одночасно з її оформленням ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 60 000 доларів США саме на виконання пункту 2.2 цього договору.

Таким чином, поведінка підписантів договору та його зміст свідчать про їх спільне волевиявлення на виникнення юридично обов`язкових відносин щодо майбутнього укладення конкретних договорів купівлі-продажу на попередньо погоджених умовах, а не лише на фіксацію намірів провести відповідні переговори.

Отже, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції, що документ, названий його підписантами «Договором про наміри», за своїм дійсним змістом та спрямованістю волі його підписантів приховував інший правочин - попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Стаття 235 ЦК України визначає наслідком установлення удаваності не автоматичну недійсність зовнішньо оформленого правочину, а необхідність встановити правочин, який сторони насправді вчинили, після чого застосувати до нього норми матеріального права, що регулюють такий правочин.

Відповідно до статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

За змістом статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі..

Отже, попередній договір, предметом якого є майбутнє укладення договорів купівлі-продажу належних ОСОБА_4 земельних ділянок, також мав бути нотаріально посвідчений.

Договір від 11 листопада 2022 року нотаріально посвідчений не був.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, правочин, який фактично був прихований під назвою «Договір про наміри», а саме попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок, має також порушення форми, з яким закон пов`язує його нікчемність.

Щодо посилання ОСОБА_4 на те, що представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє..

При цьому частина 2 статті 237 ЦК України окремо визначає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Так в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20, суд надійшов висновку про те, що згідно з частиною третьою ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Водночас словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною (цього правочину) або у інший спосіб па шкоду інтересам довірителя, зокрема на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Верховний Суд у вказаній вище постанові також надійшов висновку про те, що у випадку укладення представником договору на свою користь довіритель не повинен доводити, що цей правочин вчинено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя.

За змістом частини третьої статті 238 ЦК України довіритель наділений правом визнати недійсним вказаний договір незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.

Такі висновки сформульовані у аналогічній справі у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 4 серпня 2023 року у справі № 388/353/20, провадження № 61-7839св23.

Тому передбачене довіреністю право ОСОБА_5 «вести переговори» саме по собі не означає його повноваження приймати від імені ОСОБА_4 самостійні юридично обов`язкові зобов`язання за попереднім договором.

Відповідно до положень статей 1003, 1004, 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Зі змісту нотаріально посвідченої довіреності від 23 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_5 представляти її з питань, пов`язаних із розпорядженням, у разі необхідності продажем, належних їй земельних ділянок, вести переговори, підписати договори купівлі-продажу земельних ділянок та проводити розрахунки по укладеному договору купівлі-продажу, а також виконувати інші дії та формальності, пов`язані з цією довіреністю.

Водночас довіреність не містить прямо визначених повноважень ОСОБА_5 на укладення від імені ОСОБА_4 попереднього договору; укладення правочину, яким на ОСОБА_4 покладається самостійний обов`язок у майбутньому укласти основні договори; отримання до укладення основного договору авансу в сумі 60 000 доларів США; прийняття від імені довірителя самостійного грошового зобов`язання щодо повернення 60 000 доларів США; встановлення від імені довірителя договірної відповідальності в розмірі 13 000 доларів США.

Особливого значення набуває те, що право представника на проведення розрахунків безпосередньо пов`язано текстом довіреності з «укладеним договором купівлі-продажу».

Основні договори купівлі-продажу земельних ділянок між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладені не були.

Отримання 60 000 доларів США за окремим попереднім правочином до укладення договорів купівлі-продажу не є проведенням розрахунку за вже укладеним договором купівлі-продажу.

Так само укладення попереднього договору не є лише технічною дією або формальністю, необхідною для виконання довіреності.

Такий договір є самостійним цивільним правочином, яким у цій справі встановлено для особи, яку представляють, нові самостійні майнові зобов`язання, а саме укласти основні договори, повернути 60 000 доларів США та за певних умов сплатити 13 000 доларів США штрафу.

Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 910/13716/19, застосовуючи статтю 1003 ЦК України, звернув увагу, що у разі спору про наявність у повіреного повноваження на певну юридичну дію необхідно виходити із конкретного змісту доручення та довіреності; у цій справі Верховний Суд скасував попередні рішення та визнав недійсним попередній договір, укладений представником за відсутності належного повноваження на його укладення.

Отже, сама чинність довіреності станом на 11 листопада 2022 року не свідчить про наявність у ОСОБА_5 повноваження на укладення саме такого попереднього договору та отримання за ним 60 000 доларів США.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 є добросовісною третьою особою, яка покладалася на чинну довіреність, не спростовує наведених висновків.

ОСОБА_1 укладав правочин не безпосередньо з власницею земельних ділянок, а з її представником, який посилався на конкретну нотаріально посвідчену довіреність.

Отже, для визначення обсягу повноважень представника значення має не тільки факт існування довіреності, а й її зміст.

Довіреність містила конкретні повноваження щодо підписання договору купівлі-продажу та проведення розрахунків за укладеним договором купівлі-продажу, але не містила повноваження на укладення попереднього договору та отримання за ним авансового платежу.

Тому сама по собі добросовісність ОСОБА_1 не може розширити обсяг повноважень представника понад той, який визначений довірителем.

Відповідно до частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Верховний Суд роз`яснював, що поняття «у своїх інтересах» не обмежується випадком, коли представник формально є другою стороною договору. Воно охоплює також ситуацію, коли представник іншим способом вчиняє правочин на шкоду інтересам довірителя та на користь себе або інших осіб; доведене вчинення такого правочину є підставою для його визнання недійсним.

Аналогічно у справах № 388/339/20 та № 388/353/20 Верховний Суд застосовував положення статей 203, 215, 238 ЦК України до правочинів представника, вчинених не в інтересах довірителя. Зокрема, у справі № 388/353/20 Верховний Суд залишив без змін висновок про недійсність правочину саме через дії представника у власних інтересах.

Колегія суддів враховує, що фактичні обставини зазначених справ не є тотожними обставинам справи, яка переглядається, проте застосовним є загальний правовий висновок щодо змісту частини 3 статті 238 ЦК України.

За обставинами цієї справи саме ОСОБА_5 особисто одержав 60 000 доларів США, прямого повноваження на отримання такого авансу довіреність не містила, основні договори купівлі-продажу укладені не були, об`єктивних доказів фактичної передачі отриманих ОСОБА_5 60 000 доларів США ОСОБА_4 матеріали справи не містять та одночасно правочином, укладеним без особистої участі ОСОБА_4 , саме на неї було покладено значні майнові зобов`язання щодо повернення 60 000 доларів США та сплати 13 000 доларів США штрафу.

У сукупності наведене дає підстави для висновку, що відповідні дії ОСОБА_5 не відповідали інтересам довірителя та вийшли за межі наданого йому доручення.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 після оформлення договору від 11 листопада 2022 року схвалила укладений ОСОБА_5 правочин або його дії щодо отримання 60 000 доларів США.

ОСОБА_4 основних договорів купівлі-продажу з ОСОБА_1 не укладала, обов`язку повернути 60 000 доларів США не визнавала, фактичне отримання цих коштів заперечила та пред`явила зустрічний позов, оспоривши відповідний правочин.

Належних та допустимих доказів перерахування, передачі чи іншого надходження 60 000 доларів США до ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Таким чином, передбачені статтею 241 ЦК України підстави для поширення на ОСОБА_4 правових наслідків дій ОСОБА_5 відсутні.

За змістом статей 203, 215 ЦК України недодержання під час вчинення правочину передбачених законом вимог може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Ураховуючи встановлений судом вихід ОСОБА_5 за межі конкретно визначених йому повноважень, особисте отримання ним значної суми грошових коштів без належних доказів їх передачі довірителю, прийняття від імені ОСОБА_4 самостійних значних майнових зобов`язань, а також відсутність наступного схвалення цих дій останньою, колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Таким чином, встановлення обставин передачі ОСОБА_1 60 000 доларів США ОСОБА_5 не дає підстав для їх стягнення саме з ОСОБА_4 ..

Насамперед ОСОБА_1 не може вимагати від ОСОБА_4 примусового виконання пункту 4.2 договору як звичайного договірного зобов`язання, оскільки правочин, з якого він виводить відповідний обов`язок ОСОБА_4 , не створює для останньої заявлених ним договірних наслідків.

Крім того, навіть розглядаючи вимогу про повернення грошових коштів через правила про наслідки недійсності правочину або положення глави 83 ЦК України, необхідною залишається наявність факту одержання відповідного майна особою, з якої позивач просить його стягнути.

За частиною першою статті 216 ЦК України кожна сторона недійсного правочину повертає іншій стороні те, що вона одержала на виконання правочину.

Відповідно до статті 1212 ЦК України обов`язок повернути безпідставно набуте майно виникає в особи, яка набула або зберегла відповідне майно за рахунок потерпілого.

Положення статті 1212 ЦК України застосовуються також до повернення виконаного за недійсним правочином. Ці правила залишаються чинними у поточній редакції ЦК України.

У цій справі судом встановлено факт отримання коштів ОСОБА_5 , однак факт набуття або збереження саме ОСОБА_4 60 000 доларів США належними та допустимими доказами не підтверджений.

Самого посилання у розписці ОСОБА_5 на те, що він діє від імені ОСОБА_4 , недостатньо для юридичного ототожнення отримання ним коштів із отриманням їх довірителем, оскільки саме отримання авансу за попереднім договором не охоплювалося наданими йому повноваженнями, а його дії ОСОБА_4 надалі схвалені не були.

Щодо посилання адвоката Вінчковського В.Л. на висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин та фактичних обставин цієї справи, оскільки сформульовані за іншого фактичного складу, відмінних підстав позову та змісту правовідносин між учасниками справи, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин без урахування конкретних обставин цієї справи.

Так, у справі № 199/1308/19 Верховний Суд погодився зі стягненням авансу саме з довірителя, хоча фактично кошти отримав представник, однак визначальною відмінністю тієї справи є зміст довіреності.

Довіреність у справі № 199/1308/19 прямо надавала представнику право підписувати попередній договір, отримувати аванс, гроші за відчужуване нерухоме майно та проводити відповідні розрахунки та Верховний Суд прямо встановив такий зміст довіреності.

Саме тому отримання представником коштів у тій справі було юридично одержанням їх у межах наданого довірителем доручення.

Довіреність ОСОБА_4 такого повноваження не містить.

Так само у справі № 127/13491/21-ц суди виходили з іншого обсягу представництва та встановленого факту отримання коштів представником у межах відповідних повноважень.

Таким чином, визначальною обставиною у наведених справах було не саме фізичне отримання коштів особою, яка мала статус представника, а те, що одержання відповідних коштів охоплювалося наданими їй повноваженнями.

Саме ця юридично значима обставина відсутня у справі, яка переглядається.

А питання про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 самостійної вимоги безпосередньо до ОСОБА_5 як особи, яка фактично одержала 60 000 доларів США, не є предметом первісного позову у справі, яка переглядається, а тому апеляційним судом не вирішується.

Отже, підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 60 000 доларів США відсутні.

Враховуючи встановлену колегією суддів відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_4 обов`язку щодо повернення ОСОБА_1 60 000 доларів США, відсутні й правові підстави для застосування до неї передбаченої спірним договором відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 13 000 доларів США.

Вимога про стягнення штрафних санкцій за своєю правовою природою є похідною від наявності дійсного основного зобов`язання та його порушення особою, до якої заявлена відповідна вимога. Оскільки встановлені обставини справи не дають підстав вважати, що спірний правочин створив для ОСОБА_4 заявлені ОСОБА_1 договірні обов`язки, підстави для покладення на неї передбаченої цим же правочином договірної відповідальності також відсутні.

Таким чином, первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення 73 000 доларів США в цілому є необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні є правильним по суті.

Виходячи із сукупності встановлених обставин справи, змісту спірного правочину, меж наданих ОСОБА_5 повноважень та наведених норм матеріального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 , однак частково помилився щодо мотивів, з яких такі вимоги підлягали задоволенню.

Зокрема, неправильними є мотиви місцевого суду щодо припинення повноважень ОСОБА_5 у зв`язку із закінченням строку дії довіреності станом на дату, зазначену у спірному договорі, щодо недоведеності самого факту передачі ОСОБА_1 ОСОБА_5 60 000 доларів США, а також щодо надання визначального значення відсутності доказів походження відповідних коштів та їх передачі у безготівковій формі.

Водночас помилковість зазначених мотивів не спростовує правильності кінцевого висновку суду першої інстанції щодо вирішення зустрічного позову, оскільки встановлені під час апеляційного перегляду обставини підтверджують, що за назвою «Договір про наміри» його підписанти фактично приховали попередній договір купівлі-продажу земельних ділянок, а ОСОБА_5 , укладаючи такий правочин від імені ОСОБА_4 та отримуючи за ним 60 000 доларів США, вийшов за межі конкретно визначених довірителем повноважень і діяв усупереч її інтересам, при цьому наступного схвалення таких дій ОСОБА_4 не відбулося.

Отже, результат вирішення зустрічного позову судом першої інстанції є правильним, а його рішення в цій частині підлягає зміні виключно щодо мотивів такого висновку, без зміни резолютивної частини рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження щодо неправильності окремих мотивів рішення суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційна скарга адвоката Шепітка Г. І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню виключно в частині доводів щодо мотивів оскаржуваного рішення, а рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2025 року зміні в мотивувальній частині з викладенням мотивів у редакції цієї постанови.

Оскільки внаслідок апеляційного перегляду результат вирішення заявлених сторонами позовних вимог не змінюється, підстав для нового розподілу судових витрат між сторонами немає.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Шепітка Григорія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова