Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №947/24729/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6117/26

Справа № 947/24729/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1

представник заявника - ОСОБА_2

заінтересовані особи - Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Огородника Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Скриль Ю.А., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні військовослужбовця,-

установив:

Короткий зміст заяви.

Заявниця через свого представника звернулась до суду із заявою про встановлення факту перебування нею на утриманні свого брата.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вони зі своїм братом усе життя проживали разом, він завжди допомагав їй, а після звільнення її з роботи у 2013 році допомагав матеріально, та саме за рахунок вказаних коштів вони утримувала себе, а потім згодом і свого сина.

Також зазначає, що родинні відносини між братом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 06.03.1986, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 05.10.2017 року, де в графі мати зазначено: ОСОБА_4 .

Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , зазначено, що, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено відповідний актовий запис № 207231.

Крім того, згідно з актом від 08.07.2024 року, виданого ТОВ «Керуюча компанія МІГ 555», ОСОБА_3 дійсно проживав з сестрою ОСОБА_1 спільно за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, у довідці № 42/02-14 від 24.03.2025 року зазначено, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В. 24.03.2025 відкрито спадкову справу № 4/2025 після померлого громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також повідомлено, що станом на 24.03.2025 року єдиним спадкоємцем, що прийняла спадщину за законом після його смерті є сестра - заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Також заявниця в обґрунтування свої доводів та аргументів посилається та долучає до заяви нотаріально посвідчені Заяви-пояснення їх з братом сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Метою встановлення факту перебування заявниці на утриманні військовослужбовця обумовлено є реалізація права на отримання соціальних виплат, передбачених Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей", в тому числі на отримання виплати грошового забезпечення, належного військовослужбовцю, який зник безвісти та особам, які перебували на утриманні такого військовослужбовця, отримання державної допомоги членам сім`ї загиблого.

У зв`язку з чим, на підставі вищевикладеного, просить (з урахуванням усунених на виконання ухвали суду від 21.07.2025 про залишення заяви без руху недоліків) встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні рідного брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з липня 2013 року по 12.12.2023, тобто до дня зникнення безвісти.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні військовослужбовця - відмовлено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що заявницею не надано інших належних і беззаперечних доказів, які б підтверджували її перебування на утриманні брата, який загинув, нею не зазначено і не доведено, чому вона не могла самостійно себе утримувати, а покладалася лише на утримання загиблого. Доказів отримання такої допомоги зі сторони заявниці не представлено.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник заявника звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2026 року - скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні військовослужбовця - задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилається на неповне з`ясування обставин справи, неправильну оцінку доказів та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд безпідставно критично оцінив нотаріально посвідчені пояснення свідків, які підтверджували спільне проживання заявниці з братом, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету та систематичне надання ОСОБА_3 матеріальної допомоги сестрі.

Представник наголошує, що відсутність документально підтверджених банківських переказів сама по собі не спростовує факту перебування на утриманні, оскільки такий факт може встановлюватися на підставі сукупності належних доказів.

На думку скаржника, суд застосував надмірно формалізований підхід до доказування та не врахував у сукупності відсутність у заявниці власних доходів із 2013 року, тривале спільне проживання з братом, ведення спільного господарства та надання ним систематичної матеріальної допомоги.

Також вважає помилковим посилання суду на перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, оскільки саме по собі існування шлюбу не свідчить про фактичне утримання її чоловіком, при цьому суд не врахував пояснення про те, що з 2019 року подружжя спільно не проживало.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник заінтересованої особи надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 20.03.2026 - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України заперечує проти її задоволення та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Зазначає, що для визнання особи утриманцем загиблого військовослужбовця необхідно встановити, що вона перебувала на його повному утриманні або отримувала від нього допомогу, яка була постійним та основним джерелом засобів до існування.

Міністерство оборони посилається на те, що ОСОБА_1 не надала належних доказів отримання від брата грошових коштів та їх розміру, а також відомостей про власні доходи й інші джерела існування, що унеможливлює встановлення того, що допомога ОСОБА_3 була для неї основним і постійним джерелом засобів до існування.

Крім того, на момент смерті брата заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі, в якому подружжя за законом зобов`язане матеріально підтримувати одне одного.

Також у відзиві наголошено, що заявниця не довела належності до категорії осіб, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а тому встановлення заявленого факту не породжує для неї права на одноразову грошову допомогу.

Щодо явки сторін.

Сторона заявника та представник скаржника зявились та надали суду свої пояснення, клопотань про відкладення не надходило, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, оцінивши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2024 у справі № 947/30649/24, яким ОСОБА_3 оголошено померлим від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойових завдань із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України, з визначенням місцем смерті населеного пункту Кринки Херсонської області, Україна, встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є братом ОСОБА_1 .

Рішення суду набрало законної сили 17.12.2024.

Отже родинні відносини між братом заявниці ОСОБА_3 та заявницею ОСОБА_1 є встановленим фактом згідно з рішенням районного суду м. Одеси від 11.11.2024 у справі № 947/30649/24 та відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України та не потребує доказуванню.

Також вказаним рішенням ОСОБА_3 оголошено померлим від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойових завдань із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України, з визначенням місцем смерті населеного пункту Кринки Херсонської області, Україна.

У судовому засіданні заявниця зазначила, що до 2000 року вона разом із братом ОСОБА_3 та матір`ю проживали разом у будинку. З 2004 року та по 2023 рік після смерті матері проживали разом у квартирі у АДРЕСА_1 . Після одруження з вони з чоловіком та братом проживали за її адресою: АДРЕСА_1 . Чоловік її не отримував, а брат завжди їй допомагав матеріально. Після розлучення (рішення надрало законної сили) брат надав їй грошові кошти, за які вона сплачувала комунальні послуги, купляла продукти харчування, віддавала борги, за рахунок яких жила. Головним квартиронаймачем вказаної квартири був ОСОБА_3 . Заявниця також повідомила, що з 2013 року не працює, живе за рахунок коштів, які надавав їй брат, а коли не надавав - за рахунок запозичених у знайомих або друзів коштів, які після матеріальної допомоги брата повертала. Грошові кошти брат надав їй готівкою, оскільки за місцем роботи до військової служби, отримував заробітну плату у готівковій формі, тому докази на підтвердження перерахування братом коштів відсутні. Також під час проходження військової служби ОСОБА_3 не перераховував та не відраховував на її рахунок грошових коштів зі своєї заробітної плати. Грошову допомогу він надавав особисто коли приїздив на лікування до госпіталю під час служби. З наданих пояснень та рішення Київського районного суду встановлено, що ОСОБА_3 був призваний на військову службу 02.02.2023, та зник безвісти 12.12.2023. При цьому заявниця зазначила, що факт спільного ведення господарства та перебування її на утриманні брата підтверджується, нотаріально завіреними Заявами-поясненнями сусідів.

Із заочного рішення Болградського районного суду Одеської області від 16.09.2025 у справі № 497/779/25, яким розірваний шлюб між заявницею ОСОБА_1 та ОСОБА_8 вбачається, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03.11.2015, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 2347. Від шлюбу сторони мають дитину - сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також рішенням суду встановлено, що з 2022 року сторони не підтримують шлюбні відносини. На момент ухвалення рішення, суд встановив, що сторони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть.

Вказане рішення суду набрало законної сили 17.10.2025.

Отже перебування заявниці у зареєстрованому шлюбі з 03.11.2015 по 16.09.2025 є встановленим фактом відповідно до рішення Болградського районного суду Одеської області від 16.09.2025 у справі № 497/779/25 та відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України та не потребує доказуванню.

Також суд вважає встановленим вказаним рішенням суду факту не проживання заявниці з її колишнім чоловіком на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання шлюбу, тобто з 03.04.2025.

На підтвердження факт спільного проживання заявниці та її брата, ведення спільного господарства та її утримання братом ОСОБА_1 надала суду нотаріально засвідчені Заяви-Пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 .

Зі змісту наданих Заяв-пояснень вбачається, що кожна з вищевказаних осіб є сусідкою заявниці ОСОБА_1 , «неодноразово перебували у її будинку, де вона проживала разом зі своїм сином, і разом з нею проживав її рідний брат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і був там зареєстрований. Після повномасштабного вторгнення збройної агресії російської федерації на територію України ОСОБА_11 призваний на військову службу по загальній мобілізації, 02.02.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_6 . Під час проживання ОСОБА_1 із своїм братом ОСОБА_12 вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, оскільки брат мав більший дохід, він утримував її та були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. ОСОБА_11 постійно допомагав по господарству сестрі ОСОБА_1 надавав її постійно фінансову підтримку і перераховував її кошти із отриманої зарплатні під час проходження військової служби. Оскільки ОСОБА_1 , не працювала та не мала ніякого доходу, вона була на утриманні свого брата ОСОБА_13 ».

Крім того, з метою встановлення фактичних обставин та виходячи з норм статті 263 ЦПК України, суд шляхом доступу через «Електронний суд» отримав відповідь № 2423376 від 05.03.2026 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів стосовно отриманих заявницею ОСОБА_1 доходів з І кварталу 1998 року по 4 квартал 2023 року.

Відповідно до вказаної відповіді встановлено, що ОСОБА_1 у період з ІІ кварталу 2006 року по І квартал 2007 року (включно) працювала Одеській філії ТОВ «НОВАСЕЛ»; у період з ІІ кварталу 2007 року по І квартал 2013 року працювала у ТОВ «АРІКОЛ», звільнена 22.02.2013. Після чого згідно з інформацією з органів податкової служби заявниця дохід у вигляді офіційної заробітної плати не отримувала.

Отже судом встановлено, що починаючи з 22.02.2013 заявниця офіційно працевлаштована не була.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Згідно п. 7 Порядку «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30 листопада 2018 року виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, викладеної у листі Верховного суду від 01.01.2012, до заяви про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, в якій зазначається мета цього встановлення, можуть надаватися: 1) докази, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні особи, яка померла (документи, акти, листи ділового й особистого характеру); 2) докази, які встановлюють, що надані заявнику матеріальні засоби є основним і постійним джерелом його існування (корінці поштових переказів, квитанції та інші документи, що свідчать про одержання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника); 3) довідка із ЖЕКу або сільської ради про те, що заявник звертався до них за одержанням документа про перебування на утриманні померлого, однак йому в цьому було відмовлено через відсутність відомостей про утримання або на тій підставі, що заявник не був на утриманні; 4) документи, які свідчать про те, що заявник є членом сім`ї померлого (крім спадкування за ч. 2 ст. 1265 ЦК утриманцю не потрібно доводити, що він є членом сім`ї померлого) - копія свідоцтва про шлюб, народження, усиновлення тощо; 5) документи, які встановлюють, що заявник був неповнолітньою або непрацездатною особою, не був членом сім`ї спадкодавця, але перебував на утриманні останнього не менше п`яти років та одержував від нього матеріальну допомогу, що була єдиним джерелом засобів до існування (копія свідоцтва про народження, довідка про інвалідність, інші письмові докази); 6) копія свідоцтва про смерть годувальника.

За загальним правилом судом може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, що має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії, відшкодування шкоди чи отримання грошової допомоги тощо.

Факт перебування особи на утриманні померлого має місце за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю (заявнику), була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.

Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Тому, отримання заявником інших виплат не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування його на утриманні.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.

Суд першої інстанції зазначив, що ставиться критично до наданих заявницею нотаріально засвідчених Заяв-Пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , оскільки твердження вказаних осіб про те, що «.. ОСОБА_11 постійно допомагав по господарству сестрі ОСОБА_1 надавав її постійно фінансову підтримку і перераховував її кошти із отриманої зарплатні під час проходження військової служби…» спростовується наданими поясненнями самою заявницею у судовому засіданні, чим остання обґрунтовує відсутність будь-яких доказів про перерахування на її рахунок грошових коштів від ОСОБА_3 .

Зі змісту вказаних заяв-пояснень вбачається, що будучи сусідами вказані особи не були свідками зазначених у заявах обставин, а отже отримані з чужих слів. Крім іншого клопотання про виклик їх у судове засідання в якості свідків заявницею не порушувалось ані під час звернення із вказаною заявою, ані під час розгляду справи.

При цьому суд звенув увагу на те, що пояснення свідків є допоміжним доказом, оскільки вони можуть підтвердити або спростувати фактичні обставини справи, але само по собі не є достатнім для встановлення юридичного факту.

Для повного встановлення факту суду потрібні додаткові, належні та достовірні докази, які в сукупності дозволяють зробити обґрунтований висновок про дійсні обставини. Пояснення свідка - це лише відомості про певні факти, а не сам факт.

Для встановлення юридичного факту потрібна сукупність доказів, які підтверджують його існування, такі як: докази, які підтверджують факт перебування заявника на утриманні особи, яка померла (документи, акти, листи ділового і особистого характеру, які містять відомості про перебування заявника на утриманні); докази, які встановлюють, що надані заявнику матеріальні засоби є основним ї постійним джерелом його існування (корінці поштових переказів, листи та інші документи, які свідчать про одержання заявником грошей або іншої допомоги від годувальника); довідка житлово-експлуатаційної організації або сільської Ради про те, що заявник звертався до них за одержанням документа про перебування на утриманні померлого, але йому у цьому відмовлено (через відсутність відомостей про утримання або на тій підставі, що заявник не був на утриманні); документи, які встановлюють, що заявник був неповнолітньою або непрацездатною персоною, не був членом сім`ї спадкодавця, але перебував на утриманні спадкодавця не менш як п`ять років та одержував від спадкодавця матеріальну допомогу, що була для нього єдиним джерелом засобів для існування (копія свідоцтва про народження, довідка про інвалідність, інші письмові докази), якщо встановлення факту перебування на утриманні необхідне для оформлення права на спадщину.

Довідка ТОВ "Керуюча компанія МІГ 555" від 08.07.2024 про спільне проживання, яка видана після смерті ОСОБА_3 , не є належним доказом перебування заявниці саме на утриманні, а підтверджує лише спільне проживання заявниці з її братом.

Заявницею не надано інших належних і беззаперечних доказів, які б підтверджували її перебування на утриманні брата, який загинув, нею не зазначено і не доведено, чому вона не могла самостійно себе утримувати, а покладалася лише на утримання загиблого. Доказів отримання такої допомоги зі сторони заявниці не представлено.

Окрім цього, суд приймає заперечення (письмові пояснення) представника Міністерства оборони України та зауважує, що ОСОБА_1 у період з 03.11.2025 року по 16.09.2025 (рішення суду про розірвання шлюбу) перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Всупереч вимогам частини 1 статті 81 ЦПК України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому зважаючи, що заявник в підтвердження своїх вимог щодо встановлення факту перебування на утриманні брата належних доказів не надав і судом їх не здобуто, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги у межах, визначених статтею 367 ЦПК України, погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для встановлення заявленого ОСОБА_1 факту.

Для встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні необхідним є встановлення не лише факту надання їй певної матеріальної допомоги, а й того, що така допомога мала систематичний характер та була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.

За змістом статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, самі по собі родинні відносини, спільне проживання, ведення спільного побуту та навіть періодичне надання матеріальної допомоги не є безумовними і достатніми підставами для встановлення факту перебування особи на утриманні.

Визначальним є характер такої допомоги, її систематичність та значення для забезпечення основних життєвих потреб заявника.

Колегія суддів враховує, що матеріалами справи підтверджується спільне проживання ОСОБА_1 та її брата ОСОБА_3 , а також те, що заявниця після звільнення 22 лютого 2013 року офіційної заробітної плати не отримувала.

Разом із тим наведені обставини самі по собі не свідчать про те, що саме допомога ОСОБА_3 протягом усього заявленого періоду з липня 2013 року по 12 грудня 2023 року була постійним та основним джерелом засобів до існування ОСОБА_1 .

Відсутність офіційного працевлаштування або офіційної заробітної плати не створює презумпції перебування особи на утриманні іншої особи, оскільки предметом доказування у цій справі є не лише відсутність у заявниці певного виду доходу, а й фактичне одержання нею від ОСОБА_3 допомоги, її періодичність, розмір та основний характер порівняно з іншими можливими джерелами засобів до існування.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що відсутність у ОСОБА_1 офіційного доходу з 2013 року у сукупності зі спільним проживанням із братом сама по собі підтверджує перебування на його утриманні, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Колегія суддів також не погоджується із твердженнями про те, що суд першої інстанції пов`язав відмову у задоволенні заяви виключно з відсутністю банківських переказів від ОСОБА_3 на користь заявниці.

Дійсно, закон не встановлює виключного переліку доказів, якими може бути підтверджено перебування особи на утриманні, а тому відсутність банківських переказів сама по собі не виключає можливості встановлення відповідного юридичного факту.

Обставини утримання можуть підтверджуватися сукупністю письмових доказів, показаннями свідків та іншими передбаченими процесуальним законом засобами доказування.

Однак зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції виходив не лише з відсутності документів про переказ коштів, а оцінив усю сукупність поданих заявницею доказів, у тому числі акт про спільне проживання, нотаріально посвідчені заяви-пояснення сусідів, відомості щодо доходів заявниці та її власні пояснення, надані безпосередньо в судовому засіданні.

При цьому судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу на суперечності між змістом нотаріально посвідчених заяв-пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та поясненнями самої заявниці. Враховуючи зазначену позицію та порушення вимог стадійності та виключності судова колегія відмовила в задоволенні клопотання про допит свідків в суді апеляційної інстанції .

Так, у зазначених заявах-поясненнях містяться твердження про те, що ОСОБА_3 під час проходження військової служби постійно фінансово підтримував сестру та перераховував їй кошти з отриманої заробітної плати.

Водночас сама ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснювала, що під час проходження військової служби ОСОБА_3 грошові кошти на її рахунок не перераховував і не здійснював відрахувань із грошового забезпечення, а допомогу, за її твердженням, передавав особисто готівкою під час приїздів на лікування до госпіталю.

За таких обставин суд першої інстанції мав підстави критично оцінити наведені у нотаріально посвідчених заявах твердження саме щодо способу, систематичності та обсягу матеріальної допомоги.

Крім того, сам факт нотаріального посвідчення письмової заяви особи не усуває необхідності перевірки джерела її обізнаності щодо викладених у ній обставин.

За змістом статті 90 ЦПК України показаннями свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи відповідно до статті 91 ЦПК України.

Надані заявницею письмові пояснення сусідів підтверджують передусім обставини спільного проживання ОСОБА_1 із братом та ведення ними спільного побуту, водночас із них не вбачається, на підставі яких безпосередньо сприйнятих обставин цим особам був відомий розмір коштів, які ОСОБА_3 нібито передавав заявниці, періодичність їх надання, співвідношення такої допомоги з іншими джерелами її існування та те, що саме ця допомога була основним і постійним джерелом забезпечення заявниці.

Отже, посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив заяви-пояснення зазначених осіб, не спростовують висновків суду, оскільки такі документи були оцінені судом у сукупності з іншими доказами, а мотиви їх критичної оцінки наведені в оскаржуваному рішенні.

Щодо заявленого в суді апеляційної інстанції клопотання представника заявниці про виклик та допит ОСОБА_5 , ОСОБА_10 як свідків колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, нотаріально посвідчені заяви-пояснення зазначених осіб були подані заявницею ще до суду першої інстанції, однак клопотання про їх виклик та допит як свідків заявницею чи її представником у суді першої інстанції не заявлялося.

Ця обставина також була безпосередньо відображена судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.

Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

В ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

Водночас відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заявницею та її представником не наведено обставин, які б свідчили про існування об`єктивних перешкод для заявлення відповідного клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції.

Навпаки, особи про допит яких просить представник заявниці, були відомі їй на момент звернення до суду, а їх нотаріально посвідчені заяви були покладені самою заявницею в обґрунтування заявлених вимог.

За таких обставин колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання про виклик зазначених осіб як свідків, оскільки таке клопотання у суді першої інстанції заявлено не було, а заявником не наведено об`єктивних причин, які перешкоджали його своєчасному заявленню.

Апеляційний перегляд судового рішення не має на меті повторний розгляд справи із наданням стороні можливості після ухвалення несприятливого для неї рішення доповнити доказову базу тими доказами, про необхідність подання або дослідження яких їй було відомо під час розгляду справи судом першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє також доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 75 СК України у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.

Сам по собі факт перебування заявниці у зареєстрованому шлюбі не виключає можливості одержання нею матеріальної допомоги від іншої особи та не є самостійною і безумовною підставою для висновку про відсутність утримання з боку брата.

Водночас ця обставина має оцінюватися судом поряд з іншими обставинами справи при з`ясуванні джерел засобів до існування заявниці.

Матеріалами справи підтверджено, що шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був зареєстрований 03 листопада 2015 року та розірваний рішенням суду від 16 вересня 2025 року, причому вказаним рішенням установлено, що шлюбні відносини сторони не підтримували з 2022 року.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на перебування заявниці у зареєстрованому шлюбі не може розцінюватися як самостійна підстава для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.

Разом із тим наведене не впливає на правильність кінцевого висновку суду першої інстанції, оскільки визначальною підставою для відмови стало недоведення заявницею того, що матеріальна допомога ОСОБА_3 була для неї протягом заявленого періоду постійним та основним джерелом засобів до існування.

Не спростовує такого висновку й посилання на те, що заявниця з 2013 року офіційно не працювала.

Як зазначено вище, відсутність офіційної заробітної плати доводить лише відповідну обставину щодо офіційної зайнятості заявниці, однак не підтверджує автоматично ні факту отримання нею коштів саме від ОСОБА_3 , ні розміру такої допомоги, ні її систематичності та основного характеру.

Отже, суд першої інстанції дослідив подані заявницею докази в їх сукупності та дійшов правильного по суті висновку про те, що вони підтверджують родинні відносини та спільне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , однак не є достатніми для достовірного встановлення того, що заявниця перебувала на повному утриманні брата або одержувала від нього матеріальну допомогу, яка протягом заявленого періоду була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявниці з наданою судом оцінкою доказів та надання цим самим доказам інше доказове значення, однак не містять обставин, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності заявленого юридичного факту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи, та не спростовують правильного по суті висновку про відсутність достатніх доказів перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 у заявлений нею період.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Огородника Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді Ю.П. Лозко

В.А. Коновалова