Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №522/15042/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6177/26

Справа № 522/15042/25

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

представник відповідача – Саінчук Аріадна Олександрівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Саінчук Аріадни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О.П., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

07 липня 2025 року до Приморського районного суду міста Одеси надійшла справа № 522/15042/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила, на підставі ст. 110 СК України розірвати шлюб з відповідачем, зареєстрований 11 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1685 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 11.10.2013 року).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задоволено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що позов обґрунтований, оскільки від примирення запропонованого відповідачем, позивач відмовилась, про що зазначила у заяві від 12.02.2026 року, наразі шлюб між сторонами існує формально, докази про можливість збереження сім`ї сторін відсутні, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2026 року, прийняти нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки справу було розглянуто за відсутності належного повідомлення відповідача про судове засідання: судова повістка надійшла до його електронного кабінету вже після ухвалення рішення, чим на його думку, порушено принципи змагальності та рівності сторін.

Також зазначає, що суд не з`ясував належним чином фактичні взаємини подружжя, дійсні причини розірвання шлюбу та не встановив, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечать інтересам одного з подружжя.

Відповідач наполягає, що підтримує сімейні відносини, матеріально забезпечує дружину та дитину, має намір зберегти сім`ю та просив надати строк для примирення.

Окремо посилається на те, що суд безпідставно не надав подружжю строку для примирення, хоча відповідач про це просив та, на його переконання, існували реальні передумови для збереження сім`ї.

Крім того, скаржник вказує на процесуальні порушення при ухваленні та проголошенні рішення, оскільки суд повідомив про його проголошення 12 березня 2026 року, однак фактично рішення не проголосив, а підписав КЕП та направив до Реєстру раніше, чим порушив вимоги статті 244 ЦПК України.

Також відповідач ставить під сумнів справжність підпису позивачки на позовній заяві та договорі про надання правничої допомоги, вказує на недоліки позовної заяви щодо вимог статті 175 ЦПК України та вважає, що суд мав залишити її без руху або без розгляду.

Щодо явки сторін.

Представники сторін з`явились до судового засідання та надали свої пояснення.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справ, оцінивши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між сторонами був зареєстрований шлюб 11 жовтня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1685 (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 11.10.2013 року).

У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 10.03.2016 року.

У сторін спільне життя не склалось, вони не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного господарства.

З огляду на наведене та враховуючи положення ч. 1 ст. 24 СК України, згідно з якою шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, суд доходить висновку, що подальше спільне життя сторін та збереження їх шлюбу суперечило б інтересам позивача.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Підсумовуючи, суд вважає, що позов обґрунтований, оскільки від примирення запропонованого відповідачем, позивач відмовилась, про що зазначила у заяві від 12.02.2026 року, наразі шлюб між сторонами існує формально, докази про можливість збереження сім`ї сторін відсутні, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Враховуючи викладені вище обставини та виходячи з положень ст. 24 СК України про добровільність шлюбу, суд вважає, що вжиття заходів щодо збереження сім`ї не може дати позитивного результату та буде суперечити інтересам сторін, а тому шлюб слід розірвати.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Судова колегія, перевіряючи доводи апеляційної скарги в межах апеляційного перегляду, вважає їх такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні Приморського районного суду міста Одеси 02 березня 2026 року, за результатами якого було вирішено справу по суті, був присутній уповноважений представник відповідача ОСОБА_3 .

Отже, відповідач реалізував своє право на участь у судовому розгляді через представника, який був безпосередньо присутній у судовому засіданні, був обізнаний про розгляд справи та мав можливість від імені довірителя користуватися процесуальними правами, надавати пояснення, заявляти клопотання, подавати докази та заперечувати проти заявлених позовних вимог.

За таких обставин посилання на те, що судова повістка, адресована стороні відповідача була доставлена до його електронного кабінету 03 березня 2026 року, тобто після проведення судового засідання, не свідчить про те, що сторона відповідача була позбавлена права на участь у судовому розгляді чи можливості реалізувати принцип змагальності.

Відтак передбачені пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування рішення у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасника, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, у даному випадку відсутні.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні взаємини подружжя, не встановив дійсних причин розірвання шлюбу та безпідставно дійшов висновку про неможливість його збереження.

Відповідно до статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

За змістом статті 112 СК України при вирішенні такого спору суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При цьому шлюб відповідно до положень статті 24 СК України ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а частинами третьою, четвертою статті 56 СК України закріплено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини та встановлено, що примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка, звернувшись із цим позовом, висловила волю на припинення шлюбу, а в подальшому від запропонованого відповідачем примирення відмовилася, про що зазначила у заяві від 12 лютого 2026 року.

Таким чином, волевиявлення позивачки щодо припинення шлюбних відносин є послідовним та однозначним.

Доводи відповідача про те, що він продовжує матеріально забезпечувати дружину та дитину, сплачує страхові внески за членів сім`ї, бере участь у вихованні доньки, підтримує спілкування з позивачкою, має до неї почуття та бажає зберегти сім`ю, не спростовують встановленого судом волевиявлення позивачки щодо припинення шлюбу.

Вказані обставини можуть характеризувати ставлення відповідача до дружини та дитини, однак самі по собі не є достатньою правовою підставою для збереження шлюбу за відсутності вільної згоди іншого з подружжя на продовження шлюбних відносин.

Незгода одного з подружжя з розірванням шлюбу не може бути перешкодою для його припинення, якщо встановлено, що інший із подружжя не бажає продовжувати шлюбні відносини та їх збереження суперечить його інтересам, оскільки протилежний підхід фактично означав би примушування особи до збереження шлюбу.

Тому наведені скаржником обставини не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність передбачених статтею 112 СК України підстав для розірвання шлюбу.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне ненадання судом першої інстанції строку для примирення подружжя, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Разом із тим положення вказаної норми не можуть тлумачитися як такі, що зобов`язують суд у кожній справі про розірвання шлюбу надавати подружжю строк для примирення лише з огляду на відповідне бажання одного з подружжя.

Метою застосування заходів щодо примирення є створення реальної можливості для відновлення сімейних відносин, а не формальне відкладення вирішення спору за наявності однозначного волевиявлення одного з подружжя на припинення шлюбу.

У даній справі суд першої інстанції врахував заявлене відповідачем бажання примиритися з дружиною, однак позивачка від примирення прямо відмовилася та продовжувала наполягати на припиненні шлюбу. Крім того, судова колегія враховує тривалий строк розгляду справи понад півроку який фактично міг бути використаний для примірення (а.с.1, 61), якє не відбулось.

За таких обставин сам по собі факт того, що відповідач бажає зберегти сім`ю і просив надати шестимісячний строк для примирення, не свідчить про наявність реальної перспективи відновлення подружніх відносин та не спростовує висновку суду про недоцільність надання такого строку.

Наявність у сторін спільної неповнолітньої дитини також була врахована судом, однак ця обставина не може бути самостійною підставою для примусового збереження шлюбу, оскільки розірвання шлюбу між батьками не припиняє їхніх прав та обов`язків щодо дитини.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо ненадання строку на примирення висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо того, що позовна заява та договір про надання правничої допомоги нібито не були підписані позивачкою.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, такі твердження відповідач обґрунтовує тим, що він знає підпис своєї дружини, підписи на поданих документах, на його думку, відрізняються, а позивачка тривалий час перебуває за межами України.

Разом із тим такі твердження мають характер припущень і самі по собі не підтверджують факту підроблення підпису позивачки.

Колегія суддів враховує на необхідності перевірки доводів про те, що позов фактично не подавався відповідною особою та підпис на процесуальних документах їй не належить. Водночас у цій справі такі твердження виходять не від самої позивачки, яка заперечує факт звернення до суду, а від відповідача, тоді як подальша процесуальна поведінка сторони позивача узгоджується із заявленою вимогою про розірвання шлюбу.

Зокрема, позовні вимоги в ході розгляду справи підтримувалися, а позивачкою було висловлено позицію щодо відмови від примирення з відповідачем.

Представник позивачки також бере участь у судовому провадженні та підтримує заявлену вимогу про розірвання шлюбу.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позов подано всупереч волі ОСОБА_1 , її підпис підроблено або представник діє без відповідних повноважень, скаржником не надано.

Саме лише перебування позивачки за межами України не свідчить ані про відсутність її волевиявлення на звернення до суду, ані про неможливість реалізації нею процесуальних прав через представника.

За таких обставин підстав для висновку про те, що позовна заява була подана неуповноваженою особою або всупереч волі позивачки, колегія суддів не встановила.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність позовної заяви вимогам статті 175 ЦПК України, зокрема щодо повноти зазначення відомостей про сторін, електронний кабінет та викладення обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Недотримання встановлених процесуальним законом формальних вимог до оформлення позовної заяви є підставою для застосування передбаченого ЦПК України механізму усунення її недоліків.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що предмет та підстави позовних вимог були чітко визначені, відповідач був обізнаний зі змістом позову, заперечував проти його задоволення, надавав письмові пояснення, заявляв клопотання, користувався професійною правничою допомогою та через свого представника брав участь у розгляді справи.

Тобто наведені в апеляційній скарзі зауваження щодо оформлення позовної заяви не призвели до обмеження можливості відповідача захищатися проти заявлених вимог та не вплинули на правильність вирішення справи по суті.

При цьому правильне по суті судове рішення не може бути скасоване виключно з формальних міркувань, якщо відповідне процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів також перевірила доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції порядку ухвалення та проголошення рішення.

Представник відповідача зазначає, що 02 березня 2026 року суд першої інстанції повідомив про проголошення судового рішення 12 березня 2026 року о 16 годині 10 хвилин, однак у зазначену дату його не проголосив, тоді як рішення, датоване 02 березня 2026 року, було підписане кваліфікованим електронним підписом судді 05 березня 2026 року та направлене до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Стаття 244 ЦПК України передбачає, щопісля судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Разом із тим зазначені скаржником обставини щодо порядку та часу проголошення судового рішення не спростовують встановлених судом обставин спору та правильності застосування норм матеріального права.

Саме по собі недотримання судом окремих вимог процесуального закону щодо порядку проголошення рішення не віднесене статтею 376 ЦПК України до безумовних підстав для скасування судового рішення.

При цьому відповідач отримав текст оскаржуваного рішення, був ознайомлений із його змістом та реалізував право на апеляційне оскарження, виклавши в апеляційній скарзі заперечення як щодо встановлених судом фактичних обставин, так і щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Отже, скаржником не доведено, яким саме чином зазначені ним недоліки порядку проголошення рішення призвели до неправильного вирішення справи по суті або позбавили його можливості реалізувати право на судовий захист.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неналежного повідомлення відповідача про судовий розгляд, неповного встановлення фактичних взаємин подружжя, наявності можливості для збереження сім`ї, ненадання строку для примирення, сумнівів у справжності підпису позивачки, недотримання вимог до форми та змісту позовної заяви, а також порядку ухвалення і проголошення судового рішення не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання шлюбу.

Бажання відповідача зберегти сім`ю заслуговує на врахування при встановленні характеру сімейних відносин сторін, однак не може бути підставою для примусового збереження шлюбу за наявності чітко висловленої волі іншого з подружжя на його припинення.

З огляду на принцип добровільності шлюбу, послідовну позицію позивачки щодо його розірвання та відсутність її волі на примирення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, а вжиття додаткових заходів щодо примирення сторін не забезпечило б досягнення мети сімейного законодавства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення, а фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та іншого бачення ним перспектив збереження сім`ї, що саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Саінчук Аріадни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді Ю.П. Лозко

В.А. Коновалова