Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №521/17952/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4941/26

Справа № 521/17952/25

Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач – Державне підприємство «Український державний центр радіочастот»

представник позивача - Калініна Сніжана Вікторівна

відповідач – ОСОБА_1

представник відповідача – Смирнов Андрій Ігорович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Смирнова Андрія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Ганошенка С.А., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,-

установив:

Короткий зміст позовних вимог.

13 жовтня 2025 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 16.07.2024 року на вулиці І.Рабіна у м. Одесі автомобіль Lexus GS 350, державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив проїзд по вулиці І. Рабіна у м. Одесі на забороняючий червоний сигнал світлофору, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Renault Duster державний номер НОМЕР_2 , який належить державному підприємству «Український державний центр радіочастот», в особі Південної філії державного підприємства «Український державний центр радіочастот».

Працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення № 114861 від 16.07.2024 р. по ст. 124 КУпАП, усі матеріали були направлені до суду.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси №521/12749/24 від 16.08.2024 року ОСОБА_1 було визнано винним у вищеозначеному правопорушенні.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню.

Протиправними діями відповідача ОСОБА_1 було нанесено матеріальну шкоду позивачу.

Відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/116-25/15924-АВ від 07.08.2025 р., виданого Одеським Науково-Дослідним Експертно-Криміналістичним Центром (далі - ОНДЕКЦ), вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Renault Duster державний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП, складає 258604,88 грн.

Відповідно до укладеного договору №1071 від 18.07.2025 року з ОНДЕКЦ на проведення експертизи позивач сплатив послуги експерта у розмірі 12301,32 грн. 28.10.2024 року на рахунок філії від Моторного (транспортного) страхового бюро України було перераховано суму у розмірі 160000 грн.(у відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюється компенсація МТСБУ у разі відсутності страхування правопорушника).

Відповідач на той час не мав діючого договору страхування.

Сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем по висновкам експертизи складає 98604,88 грн.(258604,88 – 160000 = 98604,88 грн.).

Загальні витрати позивача склали у тому числі:

-на експертні послуги склали 12301,32 грн.;

-поштові витрати склали -90,00 грн.

Загальна сума, яка підлягає компенсації з боку відповідача на день подання позову складає 111001,20 грн.

Згідно із уточненої позовної заяви сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем по висновкам експертизи складає 358987,52 грн. (358987,52 грн.– 160000 = 198987,52 грн.).

Збільшення позовних вимог позивачем обгрунтовано тим, що позивач має укладений по процедурі закупівель договір з ТОВ «Авто Груп+» та відповідні документи, які підтверджують достатню кваліфікацію фахівців та рівень СТО. (Ідентифікатор закупівлі ua-2025-01-10-006189-a).

Згідно заявки від 24.10.2025 р. на ремонт автомобіля загальна сума складає 358987,52 грн. Рахунок-фактура № АГСЧ0009851 від 24.11.2025 р. виставлений на суму 358987,52 грн.

Акт виконаних робіт №АГЗН0035966 від 24.11.2025 р. підписано також на суму 358987,52 грн.

Відповідно до укладеного договору №1071 від 18.07.2025 року з ОНДЕКЦ на проведення експертизи позивач сплатив послуги експерта у розмірі 12301,32 грн.

28.10.2024 року на рахунок філії від Моторного (транспортного) страхового бюро України було перераховано суму у розмірі 160000 грн.(у відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюється компенсація МТСБУ у разі відсутності страхування правопорушника).

Відповідач на той час не мав діючого договору страхування.

З огляду на вищенаведене позивач просить суд стягнути з відповідача суму нанесеної матеріальної шкоди позивачу у розмірі - 198987,52 грн. (358987,52 грн.– 160000 = 198987,52 грн.).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23 грудня 2025 року позовні вимоги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди задоволено..

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що протиправними діями відповідача ОСОБА_1 позивачу було нанесено матеріальну шкоду у зв`язку з чим сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем складає 358987,52 грн., що підтверджується висновком експертизи, рахунком – фактурі №АГСЧ 0009851 від 24.11.2025 року на ремонт автомобіля та актом виконаних робіт.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, та необхідність їх задоволення, а тому стягнув з відповідача матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у сумі 198987,52 грн., а також витрати за послуги проведення експертизи у сумі 12301,32 грн., та поштові витрати у сумі 90,00 грн.

Доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням, адвокат Смирнов А.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ДП «Український державний центр радіочастот» відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Вказує, що докази, подані позивачем, судом першої інстанції були досліджені неповно та поверхово, а також їм не було надано належної правової оцінки. Суд першої інстанції формально прийняв зазначений висновок, не перевіривши його на відповідність вимогам належності, допустимості, достовірності доказів, чим порушив вимоги ст. 76, 77, 78, 79, 89 ЦПК України.

Вважає, що висновок експертного дослідження № ЕД-19/116-25/15924-АВ від 07.08.2025 року, не може вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження обставин реальності та обґрунтованості суми заявлених позивачем збитків, оскільки за відсутності первинних документів, якими керувався експерт, встановити обґрунтованість суми реальних збитків є неможливим, у тому числі і встановити належність та допустимість поданого експертного дослідження.

Вказує, що у висновку експертного дослідження № ЕД-19/116-25/15924-АВ від 07.08.2025 року не враховано знос транспортного засобу та його фактичний технічний стан до настання дорожньо-транспортної пригоди, оскільки матеріали експертного дослідження не містять відомостей про попередній стан транспортного засобу, наявність чи відсутність раніше існуючих пошкоджень, ступінь зносу окремих деталей транспортного засобу

Зазначає, що посилання позивача на преюдиціальність постанови Малиновського районного суду м. Одеси №521/12749/24 від 16.08.2024 року у справі про адміністративне правопорушення не було належним чином оцінено судом першої інстанції, а положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України були застосовані не вірно.

Суд першої інстанції фактично ототожнив встановлення факту вини відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди з доведеністю розміру цивільно-правової шкоди, що суперечить змісту зазначеної норми закону.

Скаржник вказує, що позиція суду першої інстанції щодо належного повідомлення про справу відповідача є суперечливою.

Адже, поштові повідомлення з судовими повістками повернулися з відміткою про відсутність відповідача за вказаною адресою, тобто він не отримав належного повідомлення про судові засідання і, відповідно, не мав можливості виконати обов`язок щодо повідомлення суду про зміну місця проживання. Таким чином, фактично суд визнає, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, і тому не міг здійснити жодних процесуальних дій.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник ДП «Український державний центр радіочастот» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

В обґрунтування зазначили, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а отже підстави для його скасування відсутні.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання не зявились, клопотань про відкладення не подали, що не перешкоджає апеляційному розгляду.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 16.07.2024 року на вулиці І.Рабіна у м. Одесі автомобіль Lexus GS 350, державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив проїзд по вулиці І. Рабіна у м. Одесі на забороняючий червоний сигнал світлофору, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Renault Duster державний номер НОМЕР_2 , який належить державному підприємству «Український державний центр радіочастот», в особі Південної філії державного підприємства «Український державний центр радіочастот».

Працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення№ 114861 від 16.07.2024 р. по ст. 124 КУпАП, який разом із матеріалами справи було направлено до суду.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси №521/12749/24 від 16.08.2024 року ОСОБА_1 було визнано винним у вищеозначеному правопорушенні.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню.

Протиправними діями відповідача ОСОБА_1 було нанесено матеріальну шкоду позивачу.

Відповідно до висновку експертного дослідження № ЕД-19/116-25/15924-АВ від 07.08.2025 р., виданого Одеським Науково-Дослідним Експертно-Криміналістичним Центром (далі - ОНДЕКЦ), вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Renault Duster державний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП, склала - 258604,88 грн.

Сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем по висновкам експертизи склала 98604,88 грн. (258604,88 – 160000 = 98604,88 грн.).

Позивачем до суду першої інстанції було подано позовну заяву, у якій позовні вимоги були збільшені.

Збільшення позовних вимог позивачем було обґрунтовано тим, що позивач має укладений по процедурі закупівель договір з ТОВ «Авто Груп+» та відповідні документи, які підтверджують достатню кваліфікацію фахівців та рівень СТО. (Ідентифікатор закупівлі ua-2025-01-10-006189-a). Згідно заявки від 24.10.2025 р. на ремонт автомобіля загальна сума склала 358987,52 грн. Рахунок-фактура № АГСЧ0009851 від 24.11.2025 р. виставлений на суму 358987,52 грн. Акт виконаних робіт №АГЗН0035966 від 24.11.2025 р. підписано також на суму 358987,52 грн.

28.10.2024 року на рахунок філії позивача від Моторного (транспортного) страхового бюро України було перераховано суму у розмірі 160000 грн., що підтверджується листом МТСБУ “Про прийняте рішення ” №105483 та випискою за рахунком АТ “Райфайзен Банк” від 28.10.2024 року.

Відповідач на той час не мав діючого договору страхування.

З огляду на вищенаведене сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем по висновкам експертизи склав 358987,52 грн.

Відповідно до укладеного договору №1071 від 18.07.2025 року з ОНДЕКЦ на проведення експертизи позивач сплатив послуги експерта у розмірі 12301,32 грн. 28.10.2024 року на рахунок філії від Моторного (транспортного) страхового бюро України було перераховано суму у розмірі 160000 грн.(у відповідності до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відп овідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюється компенсація МТСБУ у разі відсутності страхування правопорушника).

Завдана сума матеріальної шкоди у добровільному порядку відповідачем сплачена не була.

Згідно із уточненої позовної заяви сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем по висновкам експертизи та по рахунку – фактурі №АГСЧ 0009851 від 24.11.2025 року на ремонт автомобіля та акту виконаних робіт складає -198987,52 грн. (358987,52 грн.– 160000 = 198987,52 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що протиправними діями відповідача ОСОБА_1 позивачу було нанесено матеріальну шкоду у зв`язку з чим сума нанесеної матеріальної шкоди позивачу відповідачем складає 358987,52 грн., що підтверджується висновком експертизи, рахунком – фактурі №АГСЧ 0009851 від 24.11.2025 року на ремонт автомобіля та актом виконаних робіт.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тобто, зазначеною нормою закону встановлено відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця. На володільця не може бути покладено обов`язок з відшкодування такої шкоди, лише якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, саме відповідач повинен довести, що шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Статтею 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за № 4 від 01 березня 2014року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01 липня 2004 року (далі-Закон№1961-IV) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно ст.5 Закону №1961-IVоб`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Пунктом 12.1. статті 12 Закону №1961-IV передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно ст. 9 Закону №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За змістом ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону №1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що "Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/І5-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі ст. 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч. 2 ст. 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону №1961-IV- виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 із змінами (далі Методика) - вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Пунктом 2.4. Методики зазначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Згідно з роз`ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку із заподіянням шкоди майну. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, системний аналіз ст. 22, абзацу третього п. 3 ч.1 ст. 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

За таких обставин, на користь позивача суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у сумі 198987,52 грн. , а також витрати за послуги проведення експертизи у сумі 12301,32 грн., та поштові витрати у сумі 90,00 грн.

Позивач правомірно звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, оскільки з вини останнього сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивачу була спричинена матеріальна шкода.

Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для звільнення відповідача від відповідальності за завдану ним шкоду.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції формально прийняв висновок№ ЕД-19/116-25/15924-АВ від 07.08.2025 року, не перевіривши його на відповідність вимогам належності, допустимості, достовірності доказів, чим порушив вимоги ст. 76, 77, 78, 79, 89 ЦПК України, колегія суддів відхиляє зважаючи на наступне.

Наданий позивачем висновок замовлявся не для суду, а для визначення вартості матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП. Та у висновку були визначенні вартість матеріального збитку. Цей висновок доданий до позовної заяви як письмовий доказ.

Верховний Суд у Постанові від 17.12.2019 року № 210/5206/16-ц зазначив: «Висновок експертизи може бути відповідним доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною (зокрема, як додаток до позовної заяви), тобто експертиза проведена відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися судом виключно як письмовий доказ, що підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, враховуючи характер матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення проведення судової експертизи.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18)».

В противагу оскаржуваному висновку скаржник з клопотанням про проведення вказаної експертизи до суду першої інстанції та апеляційної не звертався.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновок експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи від 07.08.2025, складений експертом Маковецьким Р.В., який попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України.

Стосовно посилання скаржника на не врахування у висновку експерта зносу транспортного засобу, то колегія суддів зазначає, що оскільки строк експлуатації досліджуваного КТЗ «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не перевищує 7 років (3,42), тому коефіцієнт фізичного зносу Ез приймається рівним-0,0%.

Отже, висновок експерта № ЕД-19/116-25/15924-АВ від 07.08.2025 року, складений експертом Маковецьким Р.В., є належним, достатнім та достовірним доказом, крім того, колегія суддів акцентує увагу, що судом першої інстанції, окрім висновку експерта при визначенні матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП бралось до уваги також рахунок-фактура № АГСЧ0009851 від 24.11.2025 та акт виконаних робіт №АГЗН0035966 від 24.11.2025, що також підтверджує суму нанесеної шкоди позивачу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу без належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду є безпідставними.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Положеннями статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Частиною п`ятою статті 130 ЦПК України визначено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Визначено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін та призначено справу до судового розгляду на 19.11.2025 року о 12 год. 30 хвилин.

19 листопада 2025 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява від сторони позивача про відкладання розгляду справи, яка була задоволена судом, та розгляд справи було відкладено на 23.12.2025 на 13:30.

Судова повістка про виклик до суду була направлена судом першої інстанції на адресу місце проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , яка ним була зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення № 114861 від 16 липня 2024 року, як місце фактичного місця проживання. ОСОБА_1 підписав даний протокол без будь-яких зауважень, щодо його змісту.

Крім того, у свої апеляційній скарзі відповідач не заперечує факту проживання за вказаною адресою, а лише зазначає про неналежне повідомлення про розгляд справи, що спростовується матеріалами справи.

Отже, ОСОБА_1 належним чином був повідомлений про судове засідання, призначене судом першої інстанції на 23 грудня 2025 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, незважаючи на те, що надіслана йому судова повістка-повідомлення про розгляд справи повернулася до суду з відміткою поштової служби «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 17), що відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України свідчить про вручення повісток у день проставлення у поштових повідомленнях таких відміток (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження 61-185св23).

Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що його належним чином не було повідомлено судом про розгляд справи.

Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції фактично ототожнив встановлення факту вини відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди з доведеністю розміру цивільно-правової шкоди, що суперечить змісту норм закону, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, 16.07.2024 року на вулиці І.Рабіна у м. Одесі автомобіль Lexus GS 350, державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснив проїзд по вулиці І. Рабіна у м. Одесі на забороняючий червоний сигнал світлофору, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Renault Duster державний номер НОМЕР_2 , який належить державному підприємству «Український державний центр радіочастот», в особі Південної філії державного підприємства «Український державний центр радіочастот».

Працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення № 114861 від 16.07.2024 р. по ст. 124 КУпАП, який разом із матеріалами справи було направлено до суду.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси №521/12749/24 від 16.08.2024 року ОСОБА_1 було визнано винним у вищеозначеному правопорушенні.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є преюдиціальним фактом, та не підлягає доказуванню.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно дані доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими, адже суд першої інстанції не ототожнив встановлення факту вини відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди з доведеністю розміру цивільно-правової шкоди, а встановив факт доведення вини відповідача у вчинення ДТП, що підтверджується раніше зазначеною постановою.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Смирнова Андрія Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 23 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова