Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №947/38570/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4117/26

Справа № 947/38570/24

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

учасники справи: позивач – Фізична особа-підприємець « ОСОБА_1 », відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3

на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2025 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Петренка В.С. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому із посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 993, 27 Закону України «Про страхування», ст. 1166, ч. 1, 2 ст. 1187, 1194 ЦК України (далі - Закон N 1961-IV), просив стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » збитки в порядку регресу у розмірі 3706,29 грн, судовий збір в розмірі 1211,20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 12793,30 грн.

Позов мотивований тим, що 18.10.2021 близько 11:57 год. по вул. Комарова, 31 в м. Одесі, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Suzuki Grand Vitara, номерний знак НОМЕР_1 , перетнув подвійну суцільну смугу, тим самим створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху та здійснив зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ номерний знак НОМЕР_2 , який повертав ліворуч попереду в попутному напрямку. Після вказаних обставин автомобіль ЗАЗ номерний знак НОМЕР_2 втратив керування та здійснив наїзд на припаркований автомобіль Mercedes-Benz S 350, номерний знак НОМЕР_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

25.11.2021 постановою Київського районного суду м. Одеси по справі № 947/34840/21 ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні вказаного ДТП, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Mercedes-Benz S 350, номерний знак НОМЕР_3 , був застрахований в ПрАТ «СК «Вусо» за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 16897225-02-16-001 від 22.07.2021 року.

Фактичними витратами, понесеними ПрАТ СК «Вусо» по договору страхування, є сума у розмірі 17433,90 грн, які останні перерахував на рахунок позивача.

Транспортний засіб Suzuki Grand Vitara, номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, був забезпечений Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту ЕР № 202706830 в АТ «СК «АРКС», яке сплатило ПрАТ СК «Вусо» суму матеріального збитку з урахуванням зносу та франшизи у розмірі 13727,61 грн.

АТ «СК «АРСК» визнало подію від 0209.2021 страховою та здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПРАТ «СК «ВУСО» згідно Полісу ЕР № 202706830 з урахуванням амортизаційного зносу та вирахування франшизи в розмірі 13727,61 грн.

Враховуючи недостатність страхової виплати, для повного відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди, відповідач як завдавач шкоди має виплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою АТ «СК «АРКС», що становить 3706,29 грн.

29.07.2024 ПрАТ «СК «Вусо» та ФОП ОСОБА_1 уклали Договір № 29/07/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведено у Додатку № 1 до Договору. В тому числі новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 16897225-02-16-001 від 22.07.2021 року.

Таким чином, відповідач зобов`язаний відшкодувати ФОП ОСОБА_1 вищенаведену різницю між фактичними витратами по Договору страхування та розміром страхового відшкодування, яке було сплачено ПрАТ «СК «Вусо», - 3706,29 грн.

Заочним рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2025 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 3706,29 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 12793,30 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника Дімітріу В.В. просить застосувати до даних правовідносин позовну давність та відмовити ФОП ОСОБА_1 в задоволенні позову про відшкодування збитків в порядку регресу, у зв`язку зі спливом строку позовної давності, скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позовна заява подана 27.11.2024, тобто після спливу строку позовної давності.

Судом першої інстанції не було застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, а саме: норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 3, 9), який діяв на момент спірних правовідносин, у зв`язку з чим ухвалив необґрунтоване судове рішення. Тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Крім того вказує, що сума збитку у розмірі 3706,29 грн не узгоджена між АТ «СК «АРКС» та ПрАТ «СК «Вусо», оскільки наявними є два страхових акти, які встановлюють різні суми відшкодування: 17433,90 грн (ПрАТ «СК «Вусо») та 13727,61 грн (АТ «СК «АРСКС»), отже страхова компанія заподіювача шкоди мала нести відповідальність саме в межах страхової суми, яка встановлена Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно, належним відповідачем щодо стягнення відшкодування шкоди є страховик АТ «СК «АРКС», оскільки покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника – ОСОБА_2 , який уклав відповідний договір страхування і сплачував страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу вказує, що такий є надмірним, необґрунтованим та таким, що не відповідає складності справи, визначена сума витрат на правову допомогу у розмірі 12793,30 грн є у 3 рази більше, ніж основна сума стягнення (3706,29 грн).

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування збитків в порядку регресу у розмірі 3706,29 гривень, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.10.2021 близько 11:57 год. по вул. Комарова, 31 в м. Одесі, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Suzuki Grand Vitara, номерний знак НОМЕР_1 , перетнув подвійну суцільну смугу, тим самим створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху та здійснив зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ номерний знак НОМЕР_2 , який повертав ліворуч попереду в попутному напрямку. Після вказаних обставин автомобіль ЗАЗ номерний знак НОМЕР_2 втратив керування та здійснив наїзд на припаркований автомобіль Mercedes-Benz S 350 номерний знак НОМЕР_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

25.11.2021 постановою Київського районного суду м. Одеси по справі № 947/34840/21 ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні вказаного ДТП, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. (а.с. 24зв-25)

На момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Mercedes-Benz S 350, номерний знак НОМЕР_3 , був застрахований в ПрАТ «СК «Вусо» за Договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 16897225-02-16-001 від 22.07.2021 року. (а.с. 4-8)

Фактичними витратами понесеними ПрАТ «СК «Вусо» по Договору страхування є сума у розмірі 17433,90 грн. (а.с. 31)

Транспортний засіб Suzuki Grand Vitara, номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, був забезпечений Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту ЕР № 202706830 в АТ «СК «АРКС», згідно з яким страхова сума визначена: ліміт за шкоду життю та здоров`ю - 260000 грн, ліміт за шкоду майну – 130000 грн, франшиза – 0,00 грн (а.с. 32).

Вказана страхова компанія винуватця ДТП визнало подію від 02.09.2021 страховою та здійснило виплату згідно Полісу ЕР № 202706830 страхового відшкодування на рахунок ПРАТ «СК «ВУСО» як страховика потерпілої особи, що виплатила страхове відшкодування, з урахуванням амортизаційного зносу та вирахування франшизи в розмірі 13727,61 грн (а.с. 33).

29.07.2024 ПрАТ «СК «Вусо» та ФОП ОСОБА_1 уклали Договір № 29/07/2024 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведено у Додатку № 1 до Договору. В тому числі новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 16897225-02-16-001 від 22.07.2021 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що порядок виплати страхового відшкодування страховиком особи, винної у заподіянні шкоди, - у цьому випадку АТ «СК «АРКС» - визначений Законом України «Про страхування» та іншими нормами законодавства, зокрема з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу відповідно до статті 29 Закону, франшизи, передбаченої страховим полісом, відповідно до статті 12 Закону, а також у межах страхової суми, встановленої полісом згідно зі статтею 9 Закону. На виконання своїх зобов`язань АТ «СК «АРКС» сплатило ПрАТ «СК «Вусо» суму матеріального збитку, визначену з урахуванням фізичного зносу та франшизи, у розмірі 13727,61 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Водночас фактичні витрати ПрАТ «СК «Вусо» за договором страхування становили 17433,90 грн, тому різниця між фактичним розміром завданих збитків та сумою страхового відшкодування, сплаченою страховиком особи, відповідальної за заподіяння шкоди, становить 3706,29 грн (17433,90 грн – 13 727,61 грн), і саме зазначена сума підлягає відшкодуванню відповідачем як винуватцем в ДТП. Суд зазначив, що оскільки 29.07.2024 між ПрАТ «СК «Вусо» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір № 29/07/2024 про відступлення права вимоги, то до позивача перейшло право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у розмірі виплаченого страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 16897225-02-16-001 від 22.07.2021. Враховуючи встановлені обставини, наявність у позивача права вимоги до відповідача та відсутність доказів добровільного відшкодування збитків, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Переглядаючи оскаржуване заочне рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі N 607/20787/19 (провадження N 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі -Закон N 1961-IV у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 3 Закону N 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 вказаного Закону) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц, провадження N 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17, провадження N 14-95цс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі N 201/16373/16-ц (провадження N14-27цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови- винною особою.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадженняN14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц (провадження N 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі N 753/15214/16-ц (провадження N 14-25цс20)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17 (провадження N 14-95цс20) зазначено, що "Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц (провадження N 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06липня 2022 року у справі N 641/10491/15-ц (провадження N 61-12709св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к вказано, що правова позиція, сформульована в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи в межах ліміту відповідальності страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до страховика у цій справі. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Отже, колегія суддів зауважує, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.

Вказане колегія суддів враховує, виходячи зі змісту виниклих спірних правовідносин та діючи в межах доводів апеляційної скарги, якими є порушення судом норм матеріального права, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 376 ЦПК України є неправильним тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц, провадження N 14-61цс18, пункти 40, 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі N 367/2022/15-ц (провадження N 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі N 635/4741/17 (провадження N 14-46цс20, пункт 33.2).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі N 910/17792/17 (провадження N 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі N 457/726/17 (провадження N 61-43201св18)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 із вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди (17433,90) і страховим відшкодуванням (13727,61) у розмірі 3706,29 грн, тобто в межах ліміту страхового відшкодування (130000 грн) відповідно до договору, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «СК «АРКС».

Ураховуючи те, що позивач звернувся до страхувальника із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, яка не перевищує ліміт страхового відшкодування згідно укладеного між сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та стягнення шкоди з ОСОБА_2 , на що слушно посилається скаржник, оскільки останній є неналежним відповідачем.

З матеріалів справи убачається, що позивач не звертався до суду із клопотанням про залучення до участі у цій справі страховика АТ «СК «АРКС», як співвідповідача, позовні вимоги заявлені лише до ОСОБА_2 як водія транспортного засобу, визнаного судом винним у ДТП.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц(пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі N 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі N 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі N 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі N 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі N 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі N 640/22013/18 (пункт 31)).

У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем є страховик, тому колегія суддів вважає, що саме з вказаних вище підстав слід відмовити в задоволенні позову.

Так, згідно з усталеною практикою Верховного Суду, сума франшизи, яку не відшкодовує страхова компанія за договором обов`язкового страхування (ОСЦПВ), стягується безпосередньо з винуватця ДТП.

Разом із тим розмір встановленої договором франшизи становить 0,00 грн, а відтак підстави для стягнення з винуватця ДТП суми франшизи відсутні.

Встановивши по справі, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія транспортного засобу Suzuki Grand Vitara, номерний знак НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, була забезпечена Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту ЕР № 202706830 в АТ «СК «АРКС», за яким розмір франшизи становить – 0,00 грн, та який як страхова компанія винуватця ДТП визнало подію від 02.09.2021 страховою та здійснило виплату згідно Полісу ЕР № 202706830 страхового відшкодування на рахунок ПРАТ «СК «ВУСО» як страховика потерпілої особи, суд не дав вказаному належної правової оцінки та помилково поклав обов`язок стягнення завданої шкоди в сумі 3706,29 грн на відповідача як винуватця ДТП, не взявши до уваги наявність підстав для стягнення суми страхового відшкодування з АТ «СК «АРКС» в порядку суброгації.

Саме вказане є визначальним для правильного вирішення справи.

Доводи скарги щодо застосування строку позовної давності до виниклих спірних правовідносин сторін, то колегія суддів бере до уваги висновки, зроблені у постанові Великої Палати ВерховногоСуду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18), що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.

Оскільки позовні вимоги не є обгрунтованими, то заява відповідача про застосування строку позовної давності з огляду на неналежність повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, не може бути розглянута та задоволена.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність вирішення справи, оскільки визначальним для правильного вирішення теперішнього спору є саме неналежний суб`єктний склад учасників справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 902/1331/22).

У відповідності до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене вище, з урахуванням наведеного неправильного застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

В ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

За подачу апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1453,44 грн.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмолено, апеляційна скарга задоволена, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Дімітріу Вікторії Валеріївни задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця « ОСОБА_1 » (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1453,44 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Дата складення повного тексту постанови – 18 серпня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

В.В. Кострицький