Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №990/207/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 990/207/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Ключкович В.Ю.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду, як до суду першої інстанції, позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:

- відновити права на отримання пенсії за втратою годувальника перед Пенсійним фондом України, відповідно до статусу інваліда ІІ групи, що є непрацездатною особою та має право на пенсію по утраті годувальника відповідно положень частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- прийняти заходи щодо забезпечення прав відповідно до закону, включаючи виплату пенсії за втратою годувальника та відшкодування моральної шкоди відповідно до пролежень статті 56 Конституції України;

- зобов`язати відповідача перевести позивача на пенсію по втраті годувальника;

- зобов`язати відповідача відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 124 000 гривень, моральну шкоду здоров`ю у розмірі 439 747,00 гривень та відшкодувати судові витрати у розмірі 5000,00 гривень.

Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про порушення прав та свобод, незаконного позбавлення права на соціальну допомогу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції ухвалюючи вищезгадане судове рішення, дійшов висновку, що позивач як дитина померлого годувальника підпадає виключно під п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV, відповідно до якої право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника мають діти, старші 18 років, лише якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18-річного віку. Оскільки інвалідність позивача встановлена у віці 41 року, а висновок МСЕК відсутній, ОСОБА_1 не вважається непрацездатним членом сім`ї годувальника в розумінні цього Закону.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV особи з інвалідністю незалежно від групи та часу її настання є «непрацездатними громадянами», а тому на них поширюється ч. 1 ст. 36 без вікових обмежень. Наполягає, що п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV, яким передбачено право на пенсію для «осіб з інвалідністю» - членів сім`ї годувальника, охоплює і його як сина. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014, яким розкрито поняття «повнолітні непрацездатні діти» як осіб, визнаних інвалідами незалежно від групи інвалідності. Також зазначає про порушення судом норм процесуального права: розгляд справи у спрощеному провадженні без виклику сторін, ненавернення до Верховної Ради України та Міністерства юстиції України як відповідачів, ненадання йому правничої допомоги відповідно до ст. 59 Конституції України. Крім того, стверджує, що з 2013 року перебував на постійному утриманні батька, отримував щомісячну допомогу у розмірі 2 000 грн та повну оплату житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

ГУ ПФУ у м. Києві направило відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на правомірність відмови з підстав відсутності документа, передбаченого п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серія НОМЕР_1 , виданим Голосіївським РУ УМВС України в м. Києві 23.06.2009.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві і отримує пенсію по інвалідності , що підтверджується пенсійним посвідченням від 04.11.2015 № НОМЕР_2 . Пенсійне посвідчення видано позивачу у віці 41 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 26.03.2022.

15.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, вважаючи, що він як інвалід II групи є непрацездатною особою та має право на такий вид пенсії у зв`язку зі смертю батька.

Рішенням ГУ ПФУ від 24.02.2023 № 930010811421 у задоволенні заяви відмовлено у зв`язку з відсутністю висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення позивачем вісімнадцятирічного віку.

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що завдало йому матеріальної і моральної шкоди, звернувся до суду з позовом, в якому просив: відновити право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV); зобов`язати відповідача перевести його на пенсію по втраті годувальника; відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 124 000,00 грн, моральну шкоду у розмірі 439 747,00 грн та судові витрати у розмірі 5 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в оскаржуваній частині, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Частини друга та третя цієї статті містять вичерпний перелік осіб, що вважаються непрацездатними членами сім`ї. Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 36 відносить до них «чоловіка (дружину), батька, матір, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку»; п. 2 ч. 2 ст. 36 - «дітей померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років».

Позивач є сином (дитиною) померлого годувальника, а отже визначення його статусу як непрацездатного члена сім`ї можливе виключно через п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV. Пункт 1 ч. 2 ст. 36 за своїм суб`єктним складом поширюється лише на подружжя та батьків (матерів) годувальника - на дітей ця норма не поширюється. Перелік, передбачений ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV, є поосібним та вичерпним і не допускає розширеного тлумачення.

Оскільки пенсійне посвідчення (2 група інвалідності, загальне захворювання) видано ОСОБА_1 04.11.2015 - у віці 41 року, інвалідність встановлена після досягнення 18 років. Висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до 18-річного віку позивач не надав. За таких обставин ОСОБА_1 у розумінні Закону № 1058-IV не відноситься до непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника, а рішення ГУ ПФУ від 24.02.2023 № 930010811421 прийнято в межах повноважень, у встановленому законом порядку та спосіб.

Доводи апеляційної скарги про застосування загального визначення «непрацездатних громадян» зі ст. 1 Закону № 1058-IV колегія суддів відхиляє. Стаття 1 встановлює загальні визначення термінів для цілей Закону в цілому, тоді як ст. 36 є спеціальною нормою, що конкретизує умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника для кожної категорії членів сім`ї окремо. Відповідно до загального принципу правозастосування спеціальна норма має пріоритет перед загальною (lex specialis derogat legi generali). Пункт 2 ч. 2 ст. 36 прямо встановлює додаткову умову для дітей, старших 18 років, - настання інвалідності до цього віку, яку суд не може проігнорувати.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 11.02.2014 № 1-рп/2014 колегія суддів відхиляє як нерелевантне. Вказане рішення стосується тлумачення поняття «повнолітні непрацездатні діти» виключно у контексті права на обов`язкову частку у спадщині (ч. 1 ст. 1241 ЦК України) і жодного відношення до умов призначення пенсійних виплат не має. Застосування аналогії між нормами різних галузей права у цьому спорі є неприпустимим.

Доводи про дискримінаційний характер встановленої законодавцем умови щодо часу настання інвалідності також відхиляються. Конституційний Суд України у рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 підтвердив, що принцип соціальної держави допускає диференціацію умов отримання соціальних виплат за наявності об`єктивних і обґрунтованих підстав. Розмежування між особою, інвалідність якої настала до 18 років, та особою, інвалідність якої настала після повноліття, відображає об`єктивно відмінний характер залежності від годувальника і переслідує законну мету адресної соціальної підтримки тих, хто з дитинства позбавлений можливості набути трудового стажу. Питання конституційності ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV перебуває у виключній компетенції Конституційного Суду України (ч. 1 ст. 147, ст. 150 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»); підстав для зупинення провадження та ініціювання конституційного звернення колегія суддів не вбачає.

Процесуальні доводи апеляційної скарги також є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України за відсутності клопотання будь-якої зі сторін суд розглядає справу у спрощеному провадженні без повідомлення сторін за наявними матеріалами; встановлена процедура судом першої інстанції дотримана. Предмет спору - наявність чи відсутність одного юридичного факту (настання інвалідності до 18 років) - не вимагав збирання додаткових доказів. Клопотання про залучення Верховної Ради України та Міністерства юстиції України як відповідачів правомірно відхилено, оскільки ці органи не є суб`єктами спірних правовідносин щодо призначення пенсії ОСОБА_1 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 757/63985/16). Вимоги позивача щодо надання правничої допомоги Міністерством юстиції України не підлягають розгляду в межах цього спору, оскільки КАС України не наділяє адміністративний суд повноваженнями зобов`язувати Міністерство юстиції призначати адвоката у конкретній адміністративній справі.

Вимоги щодо встановлення реального рівня прожиткового мінімуму, інфляційного перерахунку пенсії та інші вимоги, заявлені позивачем у поданнях від 04.09.2024 і 05.09.2024, правомірно не прийняті до розгляду судом першої інстанції як такі, що виходять за межі первісних позовних вимог та є фактично новими позовами відповідно до ч. 1 ст. 47, ст. 160 КАС України.

Колегія суддів також зауважує, що навіть за умови встановлення факту перебування позивача на утриманні батька це не змінює наведених висновків. Для застосування п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV необхідна одночасна наявність двох умов: непрацездатності в розумінні цієї норми та перебування на утриманні. Непрацездатність позивача у відповідному розумінні не підтверджена, що виключає виникнення права на пенсію незалежно від наявності другої умови.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування або зміни рішення відповідно до ст. 317 КАС України не встановлено.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 77, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: В.Ю. Ключкович

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 21 серпня 2026 року)