Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №640/21096/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/21096/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.Б. Головко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: Горбач І.В.;

від відповідача (апелянта): Мазурак В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш перевізник" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваш перевізник" звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 01.06.2020 № 0003793207, № 0003803207, № 0003813207, № 0003823207, № 0003833207, визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо невидачі ліцензій за заявами про отримання ліцензії на зберігання пального для потреб власного споживання, а також зобов`язати Державну податкову службу України визнати скаргу Товариства на зазначені податкові повідомлення-рішення задоволеною.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління ДПС у м. Києві № 63032/10/26-15-32-03-16 від 16.04.2020 у видачі ліцензії на право зберігання пального за заявами Товариства від 31.03.2020 вх. № 46391/10, № 46392/10; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.06.2020 № 0003793207, № 0003803207, № 0003813207, № 0003823207, № 0003833207; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2020 № 3550 про проведення фактичних перевірок не відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, оскільки не містить конкретної фактичної підстави для призначення перевірки, а тому перевірка є незаконною, акт перевірки - недопустимим доказом, і прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Відмову у видачі ліцензій суд визнав протиправною, оскільки Товариство здійснювало зберігання пального виключно для потреб власного споживання і за таких обставин подає лише заяву, а відмова прийнята з підстав, не передбачених законом, та у формі листа замість рішення.

Не погодившись із рішенням у частині задоволення позову, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить це рішення в зазначеній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

На обґрунтування скарги апелянт послався на те, що: суд першої інстанції на порушення частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України не з`ясував усіх обставин та не надав оцінки доводам контролюючого органу; для правомірності наказу достатньо посилання на підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а незазначення конкретної підстави не свідчить про незаконність наказу; наказ як акт індивідуальної дії реалізований його застосуванням, допуск до перевірки нівелює процедурні порушення, оскарження вже реалізованого наказу не є ефективним способом захисту, а директору Товариства під підпис вручено накази та направлення; звернення із заявою про видачу ліцензії не наділяє суб`єкта правом зберігати пальне без ліцензії, а причини відмови повідомлені листом від 16.04.2020; по суті перевіркою встановлено зберігання пального без ліцензії на обох акцизних складах, відсутність рівнемірів-лічильників та ненадання первинних документів.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш перевізник" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ваш перевізник" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Товариство наполягає на тому, що наказ № 3550 не містить жодної конкретної підстави, доповідна записка від 16.04.2020 його не згадує та стосується невизначеного кола суб`єктів, тому перевірка призначена без законних підстав, а відмова у видачі ліцензій є безпідставною, оскільки для зберігання пального для потреб власного споживання додаткові документи не подаються.

18 серпня 2026 року представники сторін, беручи участь у судовому засіданні, підтримали викладені ними правові позиції.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позову, тому в частині відмови у задоволенні вимоги до Державної податкової служби України воно не переглядається.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила такі обставини.

22.01.2020 Товариство сплатило за дві ліцензії на право зберігання пального по 780,00 грн згідно з платіжними дорученнями № 2396 та № 2397. 31.03.2020 Товариство подало до Головного управління ДПС у м. Києві заяви вх. № 46391/10 та № 46392/10 на одержання ліцензій на право зберігання пального за адресами: м. Київ, Кільцева дорога, 4-Б, та м. Київ, вул. Якутська, 7.

16.04.2020 управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку склало доповідну записку № 702/26-15-32-07-14, якою з посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України запропоновано провести фактичні перевірки суб`єктів господарювання, зазначених у додатку № 1, з метою перевірки дотримання вимог законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального. Того ж дня, 16.04.2020, складено лист № 63032/10/26-15-32-03-16, яким Товариству відмовлено у видачі ліцензій на право зберігання пального з мотивів ненадання належним чином завірених копій документів.

17.04.2020 Головне управління ДПС у м. Києві видало наказ № 3550 "Про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання", яким на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, вирішено провести фактичні перевірки суб`єктів господарювання згідно з додатками 1- 16 тривалістю 10 діб з метою дотримання вимог законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального. У пункті 1 розпорядчої частини наказу як обґрунтування зазначено реквізити доповідної записки від 16.04.2020 № 702/26-15-32-07-14.

На підставі цього наказу 22.04.2020 - 04.05.2020 проведено фактичні перевірки Товариства за обома адресами, за результатами яких складено акти від 04.05.2020 № 959/26-15-32-07/36942062 та № 960/26-15-32-07/36942062. 01.06.2020 на підставі актів перевірок Головне управління ДПС у м. Києві прийняло податкові повідомлення-рішення № 0003793207, № 0003803207, № 0003813207, № 0003823207 та № 0003833207. Рішенням Державної податкової служби України від 14.08.2020 № 25598/6/99-00-06-02-06-06 ці податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу Товариства - без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірним у справі є питання правомірності наказу про проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в ньому підстави для її проведення, а також похідне питання правових наслідків недотримання цих вимог.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника, зокрема щодо наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів.

Згідно з пунктом 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цією нормою, зокрема згідно з підпунктом 80.2.5 - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Абзацом третім пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлено вимоги до наказу про проведення перевірки, який має містити, зокрема, дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта, у разі проведення перевірки в іншому місці - адресу об`єкта, перевірка якого проводиться, мету, вид перевірки, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дату початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Тлумачення наведених норм наведено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23. Верховний Суд зазначив: "Оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності)". Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розвиваючи цей висновок, у тій самій постанові Верховний Суд наголосив, що "саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки". Верховний Суд також роз`яснив спосіб такого відображення: "у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про "наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення" або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію"; якщо ж фактичною підставою стало здійснення відповідних функцій, контролюючий орган повинен саме про це зазначити. Окремо Верховний Суд вказав, що "таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу".

Наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 17.04.2020 № 3550 цим вимогам не відповідає. Серед підстав його прийняття, тобто перед резолютивною частиною, зазначено виключно підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та "інші нормативні акти", а мета перевірки сформульована загально - дотримання вимог законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального. Наказ не містить вибору жодної з двох передбачених підпунктом 80.2.5 самостійних фактичних підстав: у ньому не зазначено ані про наявність (отримання) інформації про можливе порушення Товариством вимог законодавства у відповідній сфері, ані про призначення перевірки у зв`язку зі здійсненням функцій, визначених законодавством. Реквізити доповідної записки від 16.04.2020 № 702/26-15-32-07-14 наведено в наказі як обґрунтування, проте вміщено їх у пункті 1 розпорядчої частини, тобто після слова "НАКАЗУЮ", тоді як за наведеним висновком Верховного Суду інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, перед резолютивною частиною наказу.

Незалежно від місця розташування цього посилання, доповідна записка від 16.04.2020 № 702/26-15-32-07-14 недоліку наказу не усуває. Верховний Суд визнає достатнім зазначення реквізитів документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить інформацію щодо можливого порушення. Зазначена ж записка такої інформації не містить: у ній наведено лише мету недопущення порушень у сфері обігу підакцизних товарів, запобігання незаконному обігу пального та упередження можливих втрат бюджету, а по суті питання - з посиланням на той самий підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України висловлено думку про доцільність проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання, зазначених у додатку № 1, та звернення за дозволом на їх проведення. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваш перевізник" записка не називає, ознаки, за якою відібрано суб`єктів господарювання, не наводить, як не наводить і реквізитів будь-якого документа чи джерела, з якого контролюючий орган одержав би інформацію про можливе порушення вимог законодавства цим платником. Отже, зазначена записка не ідентифікує фактичної підстави перевірки в розумінні підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а відтворює те саме нумераційне позначення норми, що й наказ.

Саме цим обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи № 280/1431/23, у якій наказ поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 містив реквізити доповідної записки, що ґрунтувалася на листі Державної податкової служби України про проведення перевірок суб`єктів господарювання за конкретною ознакою - наявністю ліцензії на оптову торгівлю пальним за відсутності місць оптової торгівлі, і саме тому Верховний Суд визнав такий наказ таким, що містить мінімально достатній обсяг інформації. У справі, що розглядається, наказ містить реквізити доповідної записки, проте сама записка такої ознаки або іншої інформації щодо Товариства не містить, а тому фактична підстава перевірки залишається невідображеною.

Доводи апелянта про те, що для правомірності наказу достатньо самого посилання на підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, ґрунтуються на правових висновках, сформульованих щодо підпунктів, які містять єдину фактичну підставу перевірки. Підпункт 80.2.5 має істотну особливість з огляду на закріплення в ньому двох самостійних підстав, унаслідок чого до нього застосовується спеціальний стандарт, визначений постановою від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23. Розмежування цих ситуацій підтверджено і у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 560/8768/24, якою визнано помилковим поширення висновків справи № 280/1431/23 на накази, видані на підставі підпунктів, що містять по одній фактичній підставі. А отже, ці доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.

Порушення, допущене при виданні наказу від 17.04.2020 № 3550, є істотним. Фактична підстава перевірки визначає її предмет і межі, тому за її відсутності платник податків позбавлений можливості з`ясувати, у зв`язку з чим призначено перевірку, оцінити правомірність її призначення та вирішити питання про реалізацію права, передбаченого абзацом п`ятим пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Мета перевірки, як її сформульовано в наказі, охоплює весь спектр відносин щодо придбання, зберігання та реалізації пального і не звужена до жодної з двох підстав підпункту 80.2.5, а доповідна записка стосується невизначеного кола суб`єктів господарювання. За таких умов перевірку проведено не з недоліком оформлення наказу, а без установленої законом підстави.

Безпідставними є й доводи апелянта про те, що допуск посадових осіб до перевірки та реалізація наказу його застосуванням унеможливлюють оцінку процедурних порушень. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, "неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки". У цій справі Товариство оскаржує не наказ, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки, а тому воно не позбавлене права посилатися на порушення, допущені при призначенні перевірки. Тією самою постановою Велика Палата Верховного Суду визначила критерій оцінки таких порушень: "Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення". Незазначення у наказі фактичної підстави перевірки цьому критерію відповідає з наведених вище мотивів. Подібний підхід підтверджено і в подальшій усталеній практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 520/33391/24, згідно з якою допуск до перевірки не послаблює вимог до дотримання процедури її призначення. Таким чином, посилання апелянта на вручення директору наказів і направлень та на факт проведення перевірки не спростовують протиправності податкових повідомлень-рішень.

Оскільки перевірку Товариства проведено на підставі наказу, оформленого з істотним порушенням закону, така перевірка є незаконною. Відповідно до частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. А отже, акти перевірок від 04.05.2020 № 959/26-15-32-07/36942062 та № 960/26-15-32-07/36942062 є недопустимими доказами, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 01.06.2020 - протиправними. Аналогічного підходу дотримується Верховний Суд, який у постанові від 10 червня 2026 року у справі № 520/4401/25 виснував, що недотримання вимог закону щодо підстав перевірки робить її незаконною, акт такої перевірки є недопустимим доказом, а прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення - протиправним. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо суті виявлених порушень - зберігання пального без ліцензії, відсутності рівнемірів-лічильників та ненадання первинних документів - не потребують окремої оцінки, оскільки вони ґрунтуються на доказах, здобутих унаслідок незаконної перевірки.

Щодо визнання протиправною відмови у видачі ліцензій колегія суддів зазначає таке. Суд першої інстанції встановив, що Товариство як транспортне підприємство здійснювало зберігання пального за адресами: м. Київ, Кільцева дорога, 4-Б, та м. Київ, вул. Якутська, 7, виключно для потреб власного споживання. Цю обставину в апеляційній скарзі не оспорено: Головне управління ДПС у м. Києві не стверджує, що Товариство реалізовувало пальне іншим особам або що на нього не поширюється виняток, установлений статтею 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". З огляду на межі перегляду, визначені частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить із зазначеної обставини як установленої судом першої інстанції та неоспореної.

Відповідно до частини сорок третьої статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають; такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального. Частиною сорок п`ятою тієї ж статті встановлено, що вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється.

Перелік документів, які подаються разом із заявою про отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального, визначений частиною тридцять восьмою статті 15 наведеного Закону і є вичерпним. У постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 320/10079/24 Верховний Суд зазначив: "Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 15 Закону № 481/95-ВР".

Єдиним мотивом листа Головного управління ДПС у м. Києві від 16.04.2020 № 63032/10/26-15-32-03-16 є ненадання Товариством належним чином завірених копій документів. Проте для суб`єкта господарювання, який зберігає пальне виключно для потреб власного споживання, подання копій цих документів законом не передбачене, а вимагати їх заборонено. А отже, підстава, з якої контролюючий орган відмовив у видачі ліцензій, законом не встановлена.

Крім того, частиною сорок шостою статті 15 наведеного Закону визначено, що ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів, а щодо пального - не пізніше 20 календарних днів, з дня одержання зазначених у цьому Законі документів, а у рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. За наслідками розгляду заяв на одержання ліцензій контролюючий орган мав прийняти відповідне рішення із зазначенням підстави відмови та посиланням на норми законодавства, а не направити Товариству відповідь у формі листа, у якому конкретних документів, яких, на думку органу, бракувало, і норми, що передбачає таку підставу відмови, не наведено. Таким чином, відмова, оформлена листом від 16.04.2020 № 63032/10/26-15-32-03-16, прийнята з порушенням закону, а висновок суду першої інстанції про її протиправність є правильним.

Довід апеляційної скарги про те, що звернення із заявою про видачу ліцензії не наділяє суб`єкта господарювання правом зберігати пальне без ліцензії, колегія суддів відхиляє. Суд першої інстанції такого висновку не робив і подання заяви з наявністю ліцензії не ототожнював. Предметом оцінки суду була правомірність відмови у видачі ліцензій, а підставою скасування податкових повідомлень-рішень - недопустимість актів перевірок, а не факт подання Товариством заяв від 31.03.2020.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Головне управління ДПС у м. Києві правомірності наказу від 17.04.2020 № 3550, прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень та відмови у видачі ліцензій належними доказами не довело.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підтвердження не знайшов: суд дослідив і наказ від 17.04.2020 № 3550, і доповідну записку від 16.04.2020 № 702/26-15-32-07-14, на які посилався контролюючий орган, та надав оцінку його доводам щодо достатності самого лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а незгода апелянта з результатом цієї оцінки про неповноту встановлення обставин справи не свідчить.

За наведених обставин суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування або зміни немає.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 21 серпня 2026 року)