Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №320/41284/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/41284/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача (апелянта): не з`явився;

від третьої особи: Канавський Д.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" до Київської міської ради, за участі третіх осіб: Громадської організації «Сварожичі» та Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та нечинним рішення від 30.05.2024 №476/8442, -

В С Т А Н О В И В:

Благодійна організація "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр"" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської ради, у якому просила визнати протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 30 травня 2024 року № 476/8442 "Про організаційно-правові заходи щодо розгляду Київською міською радою та її органами клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у м. Києві" (далі - рішення № 476/8442).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення № 476/8442 є регуляторним актом, проте під час його прийняття Київська міська рада не дотрималася процедури, передбаченої Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 1160-IV), зокрема не оприлюднила проєкт регуляторного акта разом з аналізом регуляторного впливу; що рада вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки порядок створення та оголошення територій і об`єктів природно-заповідного фонду вичерпно врегульовано Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (далі - Закон № 2456-XII); а також що окремі положення рішення № 476/8442 суперечать цьому Закону.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року позов задоволено:

визнано протиправним та нечинним рішення Київської міської ради «Про організаційно-правові заходи щодо розгляду Київською міською радою та її органами клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у м. Києві» від 30.05.2024 №476/8442;

зобов`язано Київську міську раду невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Суд встановив, що Позивач є суб`єктом правовідносин, у яких застосовано це рішення, оскільки на підставі пункту 12 рішення № 476/8442 знято з розгляду проєкти рішень про створення об`єктів природно-заповідного фонду, ініційовані Позивачем.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада подала апеляційну скаргу, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги Київська міська рада посилається на те, що рішення № 476/8442 не є регуляторним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норм права у сфері господарювання, прийняте не з питань господарської діяльності, не регулює господарські чи адміністративні правовідносини з суб`єктами господарювання і не поклало на них додаткових навантажень, а тому суд першої інстанції застосував Закон № 1160-IV, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин; що положення рішення № 476/8442 переважно відтворюють приписи законодавчих актів і лише деталізують порядок розгляду клопотань, не породжуючи для ініціаторів нових вимог і критеріїв; що Київська міська рада наділена повноваженнями приймати рішення, які врегульовували б розгляд нею та її органами клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, а статті 51- 53 Закону № 2456-XII порядку розгляду клопотань не визначають; що підпункти 5.1, 5.2 пункту 5 рішення № 476/8442 врегульовують відносини між структурними підрозділами Київської міської державної адміністрації і жодних вимог до суб`єкта подання клопотання не встановлюють, а підставою для відмови у схваленні клопотання є виключно недотримання вимог статті 51 Закону № 2456-XII; що підпункт 8.5 пункту 8 рішення № 476/8442 визначає вимоги до структури змісту проєктів рішень, а Закон № 2456-XII не містить заборони зазначати у проєктах рішень положення про встановлення охоронних зон; що посилання суду першої інстанції на лист Державної регуляторної служби України від 06 серпня 2024 року № 3146/20-24 є безпідставним, оскільки цей лист не містить обґрунтування, за яким рішення № 476/8442 віднесено до регуляторних актів; а також що рішення № 476/8442 прийнято з метою усунення недоліків, виявлених Тимчасовою контрольною комісією Київської міської ради, утвореною рішенням Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7549/7590.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" до Київської міської ради, за участі третіх осіб: Громадської організації «Сварожичі» та Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та нечинним рішення від 30.05.2024 №476/8442 та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач наполягає на тому, що жодна норма не наділяє Київську міську раду повноваженням визначати порядок розгляду клопотань; рішення № 476/8442 є регуляторним актом, на що вказано у листах Державної регуляторної служби України; що підпункт 5.3 пункту 5 рішення в частині слів "але не виключно" не узгоджується з підпунктом 5.5 пункту 5 і створює правову невизначеність; що пункт 12 рішення суперечить статті 49 Регламенту Київської міської ради та статті 58 Конституції України; що після прийняття рішення № 476/8442 у місті Києві не створено жодного об`єкта природно-заповідного фонду; а також що у Київській міській раді зареєстровано проєкт рішення про визнання рішення № 476/8442 таким, що втратило чинність.

Державна регуляторна служба України у відзиві на апеляційну скаргу підтримала позицію Позивача, зазначивши, що віднесення акта до категорії регуляторних є виключною компетенцією Державної регуляторної служби України; що проєкт рішення № 476/8442 не надходив до Державної регуляторної служби України для підготовки пропозицій щодо його удосконалення, чим порушено статтю 34 Закону № 1160-IV; що Київська міська рада надала оцінку регуляторності вже після прийняття рішення, скликавши постійну комісію 26 листопада 2024 року; що підпункт 5.3 пункту 5 рішення розширює встановлений статтею 51 Закону № 2456-XII перелік вимог до клопотання; а також що підпункт 8.7 пункту 8 рішення наділяє Київську міську державну адміністрацію повноваженням визначати обов`язки власників та користувачів природних ресурсів поза межами охоронного зобов`язання.

18 серпня 2026 року представник третьої особи, беручи участь у судовому засіданні, підтримав викладену ним правову позицію.

Інші сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що не заважає розгляду справи за наявною явкою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки в цій справі колегія суддів встановила неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, вона не обмежена нормативним обґрунтуванням, наведеним у апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 травня 2024 року на пленарному засіданні третьої сесії дев`ятого скликання Київська міська рада прийняла рішення № 476/8442, яким визначила організаційно-правові заходи щодо розгляду нею та її органами клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у м. Києві. Цим рішенням встановлено вимоги до клопотань, порядок їх попереднього розгляду Департаментом захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вимоги до змісту проєктів рішень про організацію чи оголошення таких територій та об`єктів (пункт 8), а також правило про зняття з розгляду проєктів рішень, поданих до набрання чинності цим рішенням (пункт 12).

Рішення № 476/8442 є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Відповідно до частини другої статті 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішальним для оцінки процедурної підстави, покладеної судом першої інстанції в основу рішення, є те, що рішення № 476/8442 прийнято 30 травня 2024 року, тобто в період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Відповідно до частини десятої статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII) у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та Закону України "Про державну допомогу суб`єктам господарювання". Цією нормою статтю 9 Закону № 389-VIII доповнено згідно із Законом України від 12 травня 2022 року № 2259-IX, і на час прийняття рішення № 476/8442 вона була чинною.

Отже, на рішення № 476/8442 вимоги Закону № 1160-IV, у тому числі щодо підготовки аналізу регуляторного впливу, оприлюднення проекту регуляторного акта та подання його до уповноваженого органу, не поширюються, незалежно від того, чи є це рішення регуляторним актом за ознаками статті 1 Закону № 1160-IV.

Таку позицію послідовно підтримує Верховний Суд. У постанові від 28 листопада 2025 року у справі № 160/34098/24 Верховний Суд зазначив: "частина десята статті 9 Закону № 389-VIII на період дії воєнного стану звільняє органи місцевого самоврядування від дотримання усіх процедурних вимог Закону № 1160-ІV".

У цій самій постанові Верховний Суд вказав, що звільнення від вимог Закону № 1160-IV поширюється на всі акти органів місцевого самоврядування, прийняті в період воєнного стану, незалежно від того, чи пов`язані вони безпосередньо з переліком заходів, викладеним у статті 8 Закону № 389-VIII. Частину десяту статті 9 Закону № 389-VIII застосовано і в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2025 року у справі № 320/48361/23.

А отже, довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин Закон № 1160-IV, який не підлягав застосуванню, знайшов підтвердження, проте з підстав частини десятої статті 9 Закону № 389-VIII, а не через нерегуляторну природу рішення № 476/8442. Питання про віднесення рішення № 476/8442 до регуляторних актів для періоду дії воєнного стану вирішального значення не має, оскільки навіть ствердна відповідь на нього не породжує обов`язку дотримання процедур Закону № 1160-IV. З цих самих підстав на вирішення спору не впливають доводи Державної регуляторної служби України про порушення статті 34 Закону № 1160-IV та про надання Київською міською радою оцінки регуляторності вже після прийняття рішення: обидва доводи стосуються процедури, вимоги якої на рішення № 476/8442 не поширюються.

Довід Державної регуляторної служби України про те, що віднесення акта до категорії регуляторних є її виключною компетенцією, колегія суддів відхиляє. Кваліфікація акта як регуляторного є питанням права, яке вирішує суд. Стаття 30 Закону № 1160-IV наділяє уповноважений орган повноваженням звертатися до регуляторних органів із запитами та пропозиціями про внесення змін або визнання такими, що втратили чинність, регуляторних актів, а не повноваженням, обов`язковим для суду. Колегія суддів приймає і довід апеляційної скарги про те, що листи Державної регуляторної служби України від 06 серпня 2024 року № 3146/20-24 та № 3148/20-24 не містять аналізу конкретних положень рішення № 476/8442 і обмежуються констатацією його регуляторного характеру; проте з огляду на висновок про незастосовність Закону № 1160-IV зміст цих листів на вирішення спору не впливає.

Разом з тим незастосовність до рішення № 476/8442 процедурних вимог Закону № 1160-IV не звільняє це рішення від обов`язку відповідати закону за своїм змістом. Відповідно до пунктів 1 і 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. У постанові від 28 листопада 2025 року у справі № 160/34098/24 Верховний Суд зазначив: "спрощена процедура прийняття нормативно-правових актів, запроваджена законодавцем на час воєнного стану, не усуває вимоги до цих актів відповідати критеріям, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема принципу правової визначеності". Тому колегія суддів переходить до перевірки відповідності положень рішення № 476/8442 Конституції України та Закону № 2456-XII.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Пунктом 37 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до питань, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, віднесено прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні. Згідно з частиною третьою статті 53 Закону № 2456-XII рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Наведені норми наділяють Київську міську раду повноваженнями у сфері організації та оголошення територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. Прийняття радою організаційного рішення, яке впорядковує розгляд нею та її органами клопотань з цих питань, само по собі меж її компетенції не перевищує. Узгоджується з законом і покладення рішенням № 476/8442 попереднього розгляду клопотань на Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки за статтею 52 Закону № 2456-XII клопотання про необхідність створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення попередньо розглядаються обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. У цій частині колегія суддів приймає довід апеляційної скарги про наявність у Київської міської ради відповідних повноважень і відхиляє довід Позивача про прийняття рішення № 476/8442 поза межами повноважень ради в цілому.

Проте наявність повноваження на прийняття організаційного рішення не означає повноваження встановлювати в ньому положення, які виходять за межі спеціального закону або суперечать йому. Прогалина у Законі № 2456-XII, на яку посилається апелянт, не наділяє орган місцевого самоврядування правом урегулювати відповідні відносини всупереч самому закону. За наведеним у частині другій статті 19 Конституції України дозвільним типом регулювання орган місцевого самоврядування вправі вчиняти лише те, що прямо передбачено законом, а відсутність прямої заборони джерелом повноваження не є. Наведене узгоджується і з частиною другою статті 17 Закону України "Про правотворчу діяльність", за якою підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону № 2456-XII підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватися науковими установами, природоохоронними громадськими об`єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення. Згідно з частинами другою та третьою статті 51 цього Закону клопотання має містити обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об`єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об`єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал; до клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об`єктів природно-заповідного фонду.

Підпункти 5.1, 5.2 пункту 5 рішення № 476/8442 встановлюють, що під час попереднього розгляду клопотання Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату отримує інформацію про правовий статус рекомендованих до заповідання територій від Департаменту земельних ресурсів та відомості про такі території від Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради. Ці підпункти врегульовують взаємодію структурних підрозділів Київської міської державної адміністрації і жодних вимог до змісту клопотання ініціатора не встановлюють. Частини друга та третя статті 51 Закону № 2456-XII визначають зміст клопотання ініціатора, а не обсяг матеріалів, які уповноважений орган досліджує під час попереднього розгляду, а Закон № 2456-XII не забороняє такому органу отримувати інформацію від інших підрозділів. Положення акта органу місцевого самоврядування, яке за своїм змістом узгоджується з нормами актів вищої юридичної сили, протиправним не є; подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 373/733/20. А отже, довід апеляційної скарги про те, що підпункти 5.1, 5.2 пункту 5 рішення № 476/8442 вимог до ініціатора не встановлюють і Закону № 2456-XII не суперечать, знайшов підтвердження, а протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим, і підстав для визнання цих підпунктів протиправними та нечинними немає.

Разом з тим правова невизначеність, на яку вказують Позивач і Державна регуляторна служба України, міститься в підпункті 5.3 пункту 5 рішення № 476/8442, яким передбачено, що Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату схвалює клопотання у разі дотримання вимог статті 51 Закону № 2456-XII, "але не виключно". Водночас підпункт 5.5 пункту 5 рішення № 476/8442 визначає, що Департамент відмовляє у схваленні клопотання у разі недотримання вимог статті 51 Закону № 2456-XII. Формулювання "але не виключно" надає Департаменту можливість висувати не передбачені законом додаткові умови схвалення клопотання, не узгоджується з підпунктом 5.5 пункту 5 цього рішення і звужує гарантоване частиною першою статті 51 Закону № 2456-XII право заінтересованих осіб на подання клопотань. Тим самим підпункт 5.3 пункту 5 рішення № 476/8442 у цій частині суперечить частині другій статті 19 Конституції України та статті 51 Закону № 2456-XII. Після виключення слів "але не виключно" підпункт 5.3 пункту 5 зберігає самостійний зміст, а саме обов`язок Департаменту схвалити клопотання у разі дотримання вимог статті 51 Закону № 2456-XII, і узгоджується з підпунктом 5.5 пункту 5 цього рішення. Таким чином, підпункт 5.3 пункту 5 рішення № 476/8442 у частині слів "але не виключно" є протиправним та підлягає визнанню нечинним.

Пунктом 8 рішення № 476/8442 встановлено, що проєкти рішень Київської міської ради про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон мають містити перелічені в ньому положення, зокрема, згідно з підпунктом 8.5, положення про встановлення охоронних зон території та об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення у м. Києві. Пункт 8 сформульовано імперативно словами "мають містити", а тому підпункт 8.5 зобов`язує проєкти рішень про організацію чи оголошення будь-якого об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення в обов`язковому порядку містити положення про встановлення охоронних зон. Закон № 2456-XII такого імперативу для всіх без винятку територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення не встановлює.

Довід апеляційної скарги про те, що Закон № 2456-XII не містить заборони зазначати у проєктах рішень положення про охоронні зони, колегія суддів відхиляє, оскільки відсутність прямої заборони не наділяє орган місцевого самоврядування повноваженням встановлювати обов`язкову вимогу, не передбачену законом. Таким чином, підпункт 8.5 пункту 8 рішення № 476/8442 суперечить Закону № 2456-XII і підлягає визнанню нечинним, а висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним.

Підпунктом 8.7 пункту 8 рішення № 476/8442 передбачено, що проєкти рішень мають містити положення про покладання обов`язків на власників та користувачів природних ресурсів, у тому числі оформлення охоронного зобов`язання. Відповідно до частини шостої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам, зокрема Київською міською державною адміністрацією, з оформленням охоронного зобов`язання. Згідно з абзацом третім частини першої статті 5 Закону № 2456-XII завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються, зокрема, Київською міською державною адміністрацією щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. Отже, обсяг обов`язків власників та користувачів природних ресурсів визначається охоронним зобов`язанням і положенням про територію чи об`єкт природно-заповідного фонду. Формулювання підпункту 8.7 пункту 8 рішення № 476/8442 наділяє Київську міську державну адміністрацію можливістю визначати у проєктах рішень обов`язки власників та користувачів, окрім тих, що передбачені охоронним зобов`язанням та положенням, і виходить за межі, встановлені частиною шостою статті 53 та абзацом третім частини першої статті 5 Закону № 2456-XII. А отже, довід Державної регуляторної служби України в цій частині є обґрунтованим, а підпункт 8.7 пункту 8 рішення № 476/8442 підлягає визнанню нечинним.

Пунктом 12 рішення № 476/8442 передбачено, що проєкти рішень Київської міської ради про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у м. Києві та встановлення охоронних зон, подані на розгляд Київської міської ради до набрання чинності цим рішенням, підлягають зняттю з розгляду в порядку, визначеному частиною третьою статті 49 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 04 листопада 2021 року № 3135/3176 (далі - Регламент). За змістом статті 49 Регламенту знятими з розгляду вважаються проєкти рішень, не прийняті Київською міською радою попереднього скликання за основу, відкликані та відхилені проєкти рішень, проєкти рішень депутатів, повноваження яких припинені, а також другий проєкт рішення, якщо в цілому прийнято перший; частина третя цієї статті передбачає, що Київська міська рада за поданням профільної постійної комісії, погодженим із постійною комісією, до функціональної спрямованості якої належать питання дотримання Регламенту, може своїм рішенням визнати проєкти рішень знятими з розгляду у зв`язку з утратою ними актуальності. Жодна з наведених підстав до проєктів рішень, поданих до набрання чинності рішенням № 476/8442, не належить, а такої підстави, як набрання чинності новим порядком розгляду клопотань, стаття 49 Регламенту не передбачає. Крім того, поширення дії рішення № 476/8442 на проєкти рішень, подані до набрання ним чинності, суперечить статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, пункт 12 рішення № 476/8442 є протиправним та підлягає визнанню нечинним. Довід апеляційної скарги про те, що рішення № 476/8442 прийнято з метою усунення недоліків, виявлених Тимчасовою контрольною комісією Київської міської ради, наведеного висновку не спростовує, оскільки мета прийняття рішення не виправдовує включення до нього положень, що суперечать закону і Регламенту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Позивача права на оскарження рішення № 476/8442. Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Матеріалами справи підтверджено, що на підставі пункту 12 рішення № 476/8442 знято з розгляду проекти рішень про створення об`єктів природно-заповідного фонду, ініційовані Позивачем, зокрема проект рішення "Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення "Ліс орхідей"" від 29 серпня 2023 року № 08/231-1042/ПР та проект рішення "Про оголошення природної території ботанічною пам`яткою природи місцевого значення "Сон розкритий"" від 26 жовтня 2023 року № 08/231-1340/ПР. Отже, рішення № 476/8442 застосовано щодо Позивача.

Водночас колегія суддів не приймає довід Позивача про те, що рішення № 476/8442 унеможливило створення об`єктів природно-заповідного фонду у м. Києві. Матеріали справи містять звернення Громадської організації "Старовікові дуби" від 03 січня 2025 року № 1/25 з клопотаннями про створення чотирьох ботанічних пам`яток природи, підготовленими та поданими саме в порядку, встановленому рішенням № 476/8442, з науковими обґрунтуваннями та картографічними матеріалами на 13 аркушах. Наведене свідчить, що визначений цим рішенням механізм розгляду клопотань застосовувався. Незгода особи з наслідками застосування нормативно-правового акта щодо неї сама по собі не є підставою для висновку про протиправність акта в цілому; подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 373/733/20.

Довід Позивача про те, що у Київській міській раді зареєстровано проєкт рішення від 12 вересня 2025 року № 08/231-796/ПР про визнання рішення № 476/8442 таким, що втратило чинність, на оцінку законності цього рішення не впливає, оскільки зазначений проєкт є лише поданим на розгляд документом, рішення за ним не прийнято, а рішення № 476/8442 є чинним; реєстрація такого проєкту визнанням Київською міською радою позову не є.

Відповідно до частини дев`ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Згідно з частиною другою статті 265 цього Кодексу нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Задоволення позову про визнання нормативно-правового акта нечинним не в повному обсязі, а в частині окремих його положень, є меншим за обсягом, ніж заявлена позовна вимога, і виходом за межі позовних вимог не є. Визнання окремих положень нормативно-правового акта протиправними та нечинними є достатнім та належним способом захисту прав особи, за захистом яких вона звернулася; такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 373/733/20.

Колегія суддів встановила, що Конституції України та Закону № 2456-XII суперечать не рішення № 476/8442 в цілому, а окремі його положення: підпункт 5.3 пункту 5 у частині слів "але не виключно", підпункт 8.5 пункту 8, підпункт 8.7 пункту 8 та пункт 12. Решта положень рішення № 476/8442, зокрема підпункти 5.1, 5.2 пункту 5, прийнята Київською міською радою в межах наданих їй повноважень і закону не суперечить. Правомірності підпункту 5.3 пункту 5 у частині слів "але не виключно", підпунктів 8.5 і 8.7 пункту 8 та пункту 12 рішення № 476/8442 Київська міська рада не довела. Таким чином, рішення № 476/8442 підлягає визнанню протиправним та нечинним не повністю, а лише в зазначеній частині.

Визнавши рішення № 476/8442 протиправним та нечинним повністю, суд першої інстанції застосував Закон № 1160-IV, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, і дійшов висновку, що не відповідає встановленому обсягу невідповідності цього рішення Конституції України та Закону № 2456-XII. Відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для зміни рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 317 цього Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За пунктом 2 частини першої статті 315 цього Кодексу суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Оскільки підтвердження знайшов довід апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції закону, який не підлягав застосуванню, апеляційна скарга Київської міської ради підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови та резолютивної частини в частині обсягу задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року - змінити, виклавши абзаци перший і другий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та нечинними підпункт 5.3 пункту 5 у частині слів "але не виключно", підпункти 8.5 і 8.7 пункту 8 та пункт 12 рішення Київської міської ради від 30 травня 2024 року № 476/8442 "Про організаційно-правові заходи щодо розгляду Київською міською радою та її органами клопотань про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення у м. Києві".

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 21 серпня 2026 року)