Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №640/25681/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/25681/19 Суддя (судді) першої інстанції: Дерех Надія Володимирівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): Золотухін Р.М.;

від відповідача: Чорна В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" в особі філії "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" в особі Філії "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" в особі філії "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо відображення в інтегрованій картці платника за платежем єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (код класифікації доходів бюджету 71010000) облікових показників (операції) щодо донарахування суми 44 985 767,51 грн та зобов`язати відповідача здійснити коригування облікових показників інтегрованої картки платника шляхом виключення з неї цієї суми.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що самостійно не декларував (не визначав) відповідних сум єдиного внеску, а з моменту створення філії і по цей час не нараховує виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок, а тому відображення спірної суми в інтегрованій картці платника є протиправним і порушує його майнові права.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла у позивача на підставі самостійно поданих ним у період з червня по жовтень 2014 року звітів про суми нарахованого єдиного внеску, який сплачено не було, а уточнюючої звітності позивач не подавав. Суд також урахував, що ця сама заборгованість досліджувалася у справі № 640/3529/19, і застосував частину четверту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що обов`язок зі сплати єдиного внеску виникає не з факту складання чи подання звітності, а з факту нарахування заробітної плати (грошового забезпечення), на підтвердження чого посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 806/230/17 та від 22 червня 2022 року у справі № 640/8426/19; при цьому з моменту створення філія не нараховувала та не виплачувала заробітну плату й інші види виплат, а відтак не декларувала сум єдиного внеску. Також апелянт вказує, що документальні перевірки позивача не проводилися, рішення про визначення суми недоїмки відповідачем не приймалося, у зв`язку з чим правові підстави для нарахування недоїмки відсутні. Крім того, на думку апелянта, надані відповідачем електронні витяги зі звітів та таблиці 1 до них не відповідають вимогам допустимості та достовірності доказів, оскільки не містять кваліфікованого електронного підпису та не дають можливості перевірити їх справжність, а тому підлягають виключенню з матеріалів справи. Водночас апелянт наголошує, що обов`язок доведення правомірності дій покладається на відповідача, а визначена ним заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску не підтверджена первинними бухгалтерськими документами платника та, відповідно, є розрахованою неправильно.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" в особі філії "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" в особі Філії "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Головне управління ДПС у м. Києві подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що філія самостійно нарахувала із заробітної плати власних працівників суми єдиного внеску, уточнюючої звітності не подавала, а звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

18 серпня 2026 року представники сторін, беручи участь у судовому засіданні, підтримали викладені ними правові позиції.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши учасників справи та розглянувши доводи апеляційної скарги, дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Філію "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" створено 26 травня 2014 року з місцезнаходженням у м. Сімферополі; з 28 травня 2014 року філію взято на облік як платника податків, а з 04 червня 2014 року як платника єдиного внеску. У період з 04 червня 2014 року по 31 грудня 2016 року філія перебувала за основним місцем обліку в Офісі великих платників податків, тобто в контролюючому органі на підконтрольній Україні території. Протягом 2014 року філія подала до органу доходів і зборів звіти (розрахунки) про суми нарахованого єдиного внеску: за червень 2014 року розрахунок № 1410562676 від 22 серпня 2014 року на 8 771 925,08 грн; за липень 2014 року розрахунок № 1410562648 від 22 серпня 2014 року на 8 861 041,90 грн; за серпень 2014 року розрахунок № 1411683732 від 17 вересня 2014 року на 7 673 184,52 грн; за вересень 2014 року розрахунок № 412611524 від 15 жовтня 2014 року на 9 818 058,80 грн; за жовтень 2014 року розрахунок № 1414090608 від 18 листопада 2014 року на 9 861 557,21 грн. Сумарно самостійно нараховані за цими звітами суми становлять 44 985 767,51 грн. Єдиний внесок за цими звітами сплачено не було, а уточнюючої звітності позивач не подавав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За пунктом 4.1 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 454, звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок. Поданий страхувальником звіт сам по собі є підтвердженням того, що нарахування виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок, відбулося, оскільки такий звіт формується не довільно, а на підставі первинних бухгалтерських документів платника.

Відповідно до пункту 1 розділу III Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05 грудня 2013 року № 765, чинного в період виникнення спірних відносин, нарахуванню в інтегрованій картці платника підлягають, зокрема, суми до сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником. А отже, відображення в інтегрованій картці платника сум єдиного внеску, які платник визначив самостійно у власних звітах, є не донарахуванням, здійсненим контролюючим органом, а обліком самостійно задекларованих платником зобов`язань і саме по собі протиправним бути не може.

За пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Оскільки самостійно нарахований платником і не сплачений у строк єдиний внесок за визначенням є недоїмкою, для його відображення в інтегрованій картці платника не вимагається ані проведення документальної перевірки, ані прийняття окремого рішення контролюючого органу: підставою обліку є власні звіти платника.

Наведені апелянтом доводи колегія суддів оцінює таким чином.

Твердження про те, що обов`язок нарахувати єдиний внесок пов`язаний з фактом нарахування заробітної плати, а не з фактом подання звіту, є правильним по суті, проте свідчить на користь правомірності дій відповідача, а не позивача. Оскільки звіт формується на підставі бухгалтерських документів, сам факт подання таких звітів підтверджує, що нарахування виплат відбулося. Постанови Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 806/230/17 та від 22 червня 2022 року у справі № 640/8426/19, на які покликається апелянт, ухвалені за інших фактичних обставин: у тих справах платник допустив механічну помилку у звіті, самостійно виправив її поданням уточнюючої звітності, а спір стосувався застосування штрафних санкцій і пені на помилково завищену суму. У цій справі спірним є основне зобов`язання, самостійно нараховане платником у власних звітах і ним не виправлене. А отже, посилання апелянта на зазначені постанови є безпідставним.

Довод про те, що філія не нараховувала і не виплачувала заробітну плату та не декларувала сум єдиного внеску, спростовується обставинами, які вже встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Ця сама заборгованість зі сплати єдиного внеску вже була предметом судового розгляду за участю тих самих сторін у справі № 640/3529/19, у задоволенні позову в якій відмовлено. У постанові від 28 жовтня 2022 року у справі № 640/3529/19 Верховний Суд зазначив: "заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 44985766,51 грн, яка виникла з 22.08.2014 на підставі самостійно поданих до органу доходів і зборів у період з червня по жовтень 2014 року звітів". Доводи представника позивача про те, що така звітність філією не подавалась, уже відхилялися судами з тих мотивів, що відповідну посадову особу призначено лише 26 березня 2019 року, тоді як спірні правовідносини стосуються періоду з червня по жовтень 2014 року. А отже, цей довід є необґрунтованим.

Посилання на відсутність документальних перевірок і рішень щодо недоїмки ґрунтується на хибному розумінні природи спірної заборгованості. Як зазначено вище, спірна сума є не донарахованою контролюючим органом за результатами перевірки, а самостійно визначеною платником у власних звітах. Для обліку такої суми проведення перевірки та прийняття окремого рішення законом не передбачено. Таким чином, відсутність перевірки і рішення про недоїмку правомірності облікових дій відповідача не спростовує.

Заперечення допустимості і достовірності наданих відповідачем електронних витягів звітів та таблиць 1 до них через відсутність кваліфікованого електронного підпису ґрунтується на вимозі, яку неможливо було виконати. Кваліфікований електронний підпис запроваджено Законом України "Про електронні довірчі послуги" від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII, який набрав чинності 07 листопада 2018 року і яким одночасно визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 року № 852-IV. Спірні звіти подано в період з червня по жовтень 2014 року, тобто за чотири роки до запровадження такого підпису. Понад те, апелянт сам покликається на пункт 1.1 розділу I Порядку № 454, за яким звіт в електронній формі подається до органів доходів і зборів "в електронній формі з використанням ЕЦП через центр обробки електронних звітів". А отже, вимога кваліфікованого електронного підпису на документах 2014 року правових підстав не має.

Посилання апелянта на статтю 83 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу виключення доказів з матеріалів справи є помилковим: ця стаття регулює судові доручення щодо збирання доказів. Процедури виключення доказів з матеріалів справи цей Кодекс не передбачає, а відповідно до частини першої статті 74 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Крім того, факт подання філією звітів за червень - жовтень 2014 року встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, і в силу частини четвертої статті 78 цього Кодексу повторному доказуванню не підлягає, а тому від оцінки окремо взятого витягу не залежить.

Покликання на те, що обов`язок доведення правомірності дій покладається на відповідача, про необхідність задоволення позову не свідчить. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач цей обов`язок виконав: правомірність відображення спірної суми підтверджується власними звітами позивача, даними інтегрованої картки та судовими рішеннями у справі № 640/3529/19.

Твердження про непідтвердженість спірної суми первинними (бухгалтерськими) документами і, як наслідок, про її неправильний розрахунок обставинам справи не відповідає. Спірна сума не є розрахунком відповідача: вона складається з сум, які позивач визначив самостійно у п`яти власних звітах за червень - жовтень 2014 року, і арифметично дорівнює їх сукупності. Жодних доказів на спростування облікових даних інформаційної системи податкового органу позивач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Таким чином, цей довід жодним доказом не підкріплений і зводиться до заперечення позивачем власної звітності.

Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та повному з`ясуванні обставин справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, фактично повторюючи мотиви скасованого рішення про відмову.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" в особі філії "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" Публічного акціонерного товариства "ДТЕК КРИМЕНЕРГО" - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 21 серпня 2026 року)