Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №320/30069/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/30069/24 Суддя першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача з 01.04.2024 максимальним розміром при нарахуванні та виплаті підвищень встановлених Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2023 році» від 24.02.2023 № 168 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2024 році» від 24.02.2024 № 185;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 01.04.2024 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням підвищень встановлених Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2023 році» від 24.02.2023 № 168 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2024 році» від 24.02.2024 № 185, з урахуванням проведених раніше виплат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII). При цьому, обмеження максимального розміру пенсії були введені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 (далі - Закон №3668-VI) зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII.

Втім, 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 максимальним розміром при нарахуванні та виплаті підвищень встановлених Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2023 році» від 24.02.2023 № 168 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2024 році» від 24.02.2024 № 185.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2024 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням підвищень встановлених Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2023 році» від 24.02.2023 № 168 та Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2024 році» від 24.02.2024 № 185, з урахуванням проведених раніше виплат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до п.3 ст. 27 Закону №1058-ІV максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категорія осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність. Станом на 01.07.2024 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить 2361,00 грн. Відповідно, розмір пенсії позивача до виплати становить 23610,00 грн, тобто в розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2025. Також судом встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року, справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1-ї категорії), відповідно до Закону №796-XII, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.

06.05.2024, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 року № 2-р(ІІ)/2024, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій з урахуванням вказаного рішення суду просив провести перерахунок та виплату йому пенсії з 20.03.2024 пенсії без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Однак, листом ГУ ПФУ у Київській області від 16.05.2024 позивачу повідомлено, що за положеннями статті 2 Закону №3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. За таких обставин підстави для перерахунку пенсії відсутні.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, так само, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними, з огляду на що, після звернення позивача, відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон № 796-XII.

Згідно зі ст. 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною 1 ст. 54 Закону № 796-XII, встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків від захворювання, що пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Спірними у цій справі є дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», що набрав чинності з 01.10.2011.

За положеннями статті 2 Закону № 3668-VІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачене у частині 3 статті 67 Закону № 796-XII.

20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Згідно із частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» та частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що визнання норми закону неконституційною має наслідком втрату нею чинності з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, зберігаючи дію такої норми до 24 години дня набрання чинності цим рішенням.

Із зазначеними конституційними приписами узгоджується і пункт 3 частини першої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» №3354-ІХ, відповідно до якого нормативно-правовий акт або його окремий структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі ухвалення Конституційним Судом України рішення про його неконституційність.

Водночас стаття 57 Конституції України гарантує кожному право знати свої права й обов`язки, а закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, набирають чинності лише за умови їх офіційного оприлюднення.

Згідно із частини 3, 6 статті 57 Закону №3354-ІХ моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо: 1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом; 2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.

Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом. У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) попередня норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а нова норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов`язки та обмеження для суб`єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини 1 статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону №3354- IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов`язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади. Водночас, визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а нова норма (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.

Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 у справі №580/7744/23 вказав, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-ХІІ зі змінами, та першого речення частини 3 статті 67 Закону №796-ХІІ зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21.03.2024.

А тому з 21.03.2024 стаття 67 Закону №796-ХІІ не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а також приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796- XII зі змінами, визнано неконституційними.

Отже, як обґрунтовано виснував суд першої інстанції, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, так само, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними, з огляду на що, після звернення позивача, відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Скасовані приписи законодавства, якими встановлювалось обмеження максимального розмірі пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які отримують пенсії, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

Таким чином, вбачається висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 320/30069/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін