Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/59612/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/59612/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо вилучення запису "Ні, порушує", проставленого в Єдиній державній електронній базі з питань освіти в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту"", в особовій картці позивача, та внесення запису "Так, не порушує", а також зобов`язати відповідача вчинити відповідні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року позов задоволено:

визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні змін до відомостей про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, в графу «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - «Так, не порушує»;

зобов`язано Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не завершив навчання за магістерським рівнем у Київському національному університеті будівництва і архітектури, не проходив атестації та не отримував диплома магістра, а відтак його повторне зарахування на той самий рівень освіти не свідчить про порушення послідовності її здобуття. Крім того, суд зазначив, що лист Міністерства від 03 червня 2024 року № 1/9758-24, на якому ґрунтується алгоритм формування довідки, не є нормативно-правовим актом, а тому не може встановлювати нові правові норми. Водночас суд дійшов висновку, що повноваження щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти належать саме Міністерству як її розпоряднику.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство освіти і науки України подало апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що за результатами будь-якого залучення особи до освітнього процесу у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки, незалежно від обсягу такого залучення, у неї формуються знання, уміння, навички та компетентності на відповідному рівні вищої освіти. У зв`язку з цим відрахована особа для збереження послідовності здобуття освіти має поновитися на навчанні, а не повторно вступати для здобуття того самого ступеня.

Також апелянт посилається на доручення Міністра освіти і науки України від 31 травня 2024 року № 1/34-Д-24, яким визначено алгоритм встановлення послідовності здобуття освіти, та зазначає, що алгоритм, викладений у листі Міністерства від 03 червня 2024 року № 1/9758-24, повністю відповідає вимогам освітнього законодавства.

Крім того, апелянт зазначає, що на Міністерство покладено організаційні та контролюючі функції щодо ведення Єдиної державної електронної бази з питань освіти, тоді як внесення до неї відомостей про здобувачів освіти належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності. Отже, на думку апелянта, Міністерство не здійснює владних управлінських функцій щодо позивача.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції неналежно оцінив першу позовну вимогу з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, оскільки під «дією» слід розуміти активну поведінку, тоді як Міністерство не вчиняло жодних дій щодо внесення відомостей про позивача до Єдиної державної електронної бази з питань освіти. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що резолютивну частину рішення суду сформульовано абстрактно, без конкретизації дій, які має вчинити відповідач.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на тому, що незавершене навчання за своєю правовою природою є процесом здобуття освіти, а не її результатом, і не може прирівнюватися до здобутого рівня освіти.

Колегія суддів, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановила такі обставини.

30 червня 2018 року позивач отримав диплом бакалавра. 0

1 вересня 2018 року ОСОБА_1 розпочав навчання за освітнім рівнем магістра (заочна форма, спеціальність "Екологія") у Київському національному університеті будівництва і архітектури, проте наказом від 23 травня 2019 року № 813/2 був відрахований з 06 травня 2019 року зі складу здобувачів магістерського рівня вищої освіти без проходження атестації та отримання диплома магістра.

30 серпня 2024 року позивача зараховано студентом першого курсу магістратури (денна форма, спеціальність 017 "Фізична культура і спорт") до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука".

17 вересня 2024 року з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач отримав довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 17 вересня 2024 року № 342734, у графі якої "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту"" проставлено запис "Ні, порушує".

Заявами від 04 жовтня 2024 року позивач звернувся до відповідача та до технічного адміністратора бази - Державного підприємства "Інфоресурс" - з проханням вилучити зазначений запис і внести запис "Так, не порушує".

Листом від 21 жовтня 2024 року № 3/7716-24 Міністерство повідомило позивача, що, оскільки 31 серпня 2018 року його було зараховано на навчання за освітнім рівнем магістра, а 30 серпня 2024 року - повторно зараховано на той самий рівень, він здобуває освіту в непослідовному порядку, у зв`язку з чим запис "Ні, порушує" відповідає дійсності.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить з такого.

Спірним у справі є питання дотримання позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", при застосуванні пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а відтак - правомірність формування довідки про здобувача освіти із записом "Ні, порушує".

Частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" рівнями освіти визначено, зокрема у послідовності: фахову передвищу освіту, початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, другий (магістерський) рівень вищої освіти та третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Пунктом 23 частини першої статті 1 цього Закону рівень освіти визначено як завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про вищу освіту" здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти, а за частинами першою, другою статті 6 і частиною першою статті 7 цього Закону заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти, тоді як документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

Колегія суддів встановила, що позивач отримав диплом бакалавра 30 червня 2018 року, тоді як магістерський рівень вищої освіти ним здобутий не був: розпочавши навчання у Київському національному університеті будівництва і архітектури, позивач був відрахований 06 травня 2019 року до завершення навчання, без проходження атестації та без отримання диплома магістра.

Конструкція норми пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" пов`язує право на відстрочку зі здобуттям рівня освіти, вищого за "раніше здобутий рівень освіти". Словосполучення "здобутий рівень освіти" вказує на завершений і офіційно підтверджений документом про освіту етап, а не на сам факт зарахування чи незавершену спробу навчання. Здобуваючи магістерський рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним перший (бакалаврський) рівень, позивач послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", не порушує.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у подібних правовідносинах сформував сталу та послідовну практику. У постанові від 20 травня 2026 року у справі № 280/9417/24, фактичні обставини якої тотожні обставинам цієї справи (повторне зарахування на магістерський рівень 30 серпня 2024 року після попереднього відрахування без отримання диплома магістра), Верховний Суд зазначив: "До успішного виконання освітньої програми, проходження атестації та видачі документа про вищу освіту - навчання особи у закладі вищої освіти за певним рівнем вищої освіти не може розглядатись як здобуття нею відповідного рівня вищої освіти у розумінні законодавства про освіту". У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що зарахування особи на навчання за певним рівнем вищої освіти з подальшим її відрахуванням до завершення навчання - з будь-яких підстав, у тому числі за невиконання індивідуального навчального плану або умов договору про навчання - не створює юридичного факту здобуття нею відповідного рівня вищої освіти та, відповідно, не може враховуватись при визначенні послідовності здобуття особою освіти.

Так, Верховний Суд вказав на необхідність розрізняти процес навчання та юридичний факт здобуття рівня освіти, зазначивши, що зміна освітнього статусу особи пов`язується не із самим фактом зарахування, тривалістю навчання чи попередньою спробою здобути освіту, а з успішним виконанням освітньої програми, проходженням атестації та отриманням документа про вищу освіту встановленого зразка.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд виклав і у постанові від 29 жовтня 2025 року у справі № 200/5372/24, зазначивши, що продовження навчання особою, яка жоден документ про вищу освіту раніше не отримувала, незалежно від тривалості та перерв у навчанні, не порушує послідовність здобуття освіти у розумінні частини другої статті 10 Закону України "Про освіту". Той самий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2025 року у справі № 160/31314/24, від 11 листопада 2025 року у справі № 280/11497/24, від 14 листопада 2025 року у справі № 160/30918/24 та від 26 листопада 2025 року у справі № 160/29658/24.

А отже, довід апелянта про те, що будь-яке долучення особи до освітнього процесу прирівнюється до здобуття відповідного рівня освіти, а відрахована особа зобов`язана саме поновитися на навчання, суперечить наведеним висновкам Верховного Суду та змісту пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", і колегією суддів відхиляється.

Крім того, колегія суддів зазначає, що алгоритм формування довідки про здобувача освіти, на який посилається апелянт, викладений у листі Міністерства освіти і науки України від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 "Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти". Оцінюючи цей довід, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 280/9417/24 вказав, що такий документ не належить до нормативних актів, а отже має лише рекомендаційний характер для суб`єктів, яким він адресований. Лист як акт службового листування може мати роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинен містити нових правових норм, що зачіпають права та законні інтереси громадян; такі норми викладаються виключно у нормативно-правовому акті, прийнятому уповноваженим суб`єктом нормотворення та зареєстрованому в установленому порядку. Запроваджений Міністерством алгоритм ґрунтується виключно на формальному факті повторного зарахування особи на навчання за тим самим рівнем вищої освіти, без урахування відсутності у такої особи раніше виданого документа про вищу освіту відповідного ступеня.

Таким чином, лист від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 не є належним джерелом правового регулювання спірних відносин і не може застосовуватися всупереч приписам закону, що мають вищу юридичну силу.

Крім того доводи апелянта, що внесення відомостей про здобувачів освіти належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності, а Міністерство виконує лише організаційні та контролюючі функції - колегія суддів вважає необґрунтованим.

Так, відповідно до пункту 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620, розпорядником цієї бази та володільцем інформації, що в ній міститься, є Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором - Державне підприємство "Інфоресурс". Розпорядник бази встановлює вимоги до її апаратного та програмного забезпечення, тоді як суб`єкти освітньої діяльності таких повноважень не мають і не можуть змінювати технічні параметри й алгоритми її функціонування.

У постанові від 20 травня 2026 року у справі № 280/9417/24 Верховний Суд зазначив, що формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міносвіти закріплених за ним у законі повноважень, це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства. Верховний Суд також наголосив, що якщо автоматизований алгоритм ЄДЕБО формує результат (документ), який не відповідає змісту закону та фактичним обставинам, Міносвіти як розпорядник ЄДЕБО не може перекладати відповідальність на технічний алгоритм або на заклад освіти, який не має повноважень змінювати параметри такого алгоритму.

Заклад вищої освіти, в якому навчається позивач, не мав технічної можливості сформувати довідку з іншим змістом відомостей, оскільки вона формується автоматично засобами програмного забезпечення, вимоги до якого визначає саме відповідач. А отже, відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти недостовірних відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти є наслідком виконання владних повноважень саме Міністерством освіти і науки України.

Цифровізація адміністративних процедур, як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 280/9417/24, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також від обов`язку забезпечити достовірність інформації, яка використовується для реалізації прав особи. Обраний судом першої інстанції спосіб захисту - визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у внесенні змін до відомостей бази та зобов`язання внести достовірний запис - відповідає змісту порушеного права позивача на отримання повної і достовірної інформації в галузі освіти та забезпечує реальне його поновлення, що узгоджується з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо воно призвело до неправильного вирішення справи; таких порушень у цій справі не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Міністерство освіти і науки України правомірності відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти запису "Ні, порушує" в особовій картці позивача не довело.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи та узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)