Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/57732/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/57732/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу за Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" у зв`язку з порушенням строку виплати невиплаченої частини щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, нарахованої на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у справі № 640/15466/21, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити цю компенсацію за весь період невиплати, починаючи з 24 червня 2022 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на виконання рішення у справі № 640/15466/21 відповідач мав доплатити йому щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, проте належну суму своєчасно не виплатив, унаслідок чого позивач зазнав втрати частини доходу через інфляцію і має право на її компенсацію.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що щорічна грошова допомога до 5 травня має разовий характер, а тому на правовідносини з приводу строків її виплати дія Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не поширюється.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що виплата до 5 травня є соціальною виплатою, а не виплатою разового характеру, у зв`язку з чим суд першої інстанції помилково не відніс її до соціальних виплат, на які поширюється дія Закону України № 2050-III.

Також апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження понад установлені законом строки - з 02 грудня 2024 року до 21 травня 2025 року, що, на думку апелянта, суперечить вимогам статей 193, 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, апелянт посилається на принцип тлумачення закону на користь особи (in dubio pro persona), відповідно до якого у разі існування сумнівів суд має обирати таке тлумачення правової норми, яке найбільшою мірою забезпечує захист прав фізичної особи.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18, від 18 липня 2023 року у справі № 200/10663/21 та від 21 серпня 2023 року у справі № 460/6767/20.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що щорічна грошова допомога до 5 травня є разовою грошовою допомогою (стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункт 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України) і не підпадає під визначення доходів за статтею 2 Закону № 2050-III; належну суму допомоги (10 246 грн) розраховано на виконання рішення у справі № 640/15466/21, однак не виплачено через відсутність бюджетного фінансування, а саме це рішення перебуває під № 361 у черзі виконання; постанови Верховного Суду, на які посилається апелянт, стосуються несвоєчасної виплати пенсій та страхових виплат, тобто інших правовідносин.

У відповіді на відзив апелянт наполягає, що відповідач протягом понад трьох років не виплатив нараховану заборгованість у сумі 10 246 грн, і посилається на статтю 46 Конституції України та практику Європейського суду з прав людини, за якою держава не може виправдовувати невиконання своїх зобов`язань відсутністю бюджетних коштів.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статей 1, 2 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати; компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Згідно зі статтею 3 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Статтею 4 Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зі змісту наведених норм випливає, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає за сукупності двох умов: порушення встановленого строку виплати нарахованого доходу та фактична виплата (погашення) заборгованості за цим доходом. Законодавець прямо пов`язав виплату компенсації з виплатою основної суми заборгованості - компенсація і сама заборгованість підлягають виплаті в одному місяці.

Доки нарахований дохід фактично не виплачено, друга умова не настає, а тому вимога про нарахування і виплату компенсації є передчасною.

Такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду. У постанові від 31 березня 2026 року у справі № 420/4689/25 Верховний Суд зазначив, що "законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці", а тому для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу та порушення встановлених строків його виплати. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 та від 31 березня 2026 року у справі № 420/30633/24, за якими обов`язок нарахувати і виплатити компенсацію виникає саме з моменту фактичної виплати основної заборгованості, а відмова в позові за ще не виплаченим боргом не позбавляє особу права на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, а сторонами не заперечується, що належну позивачу щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік на виконання рішення у справі № 640/15466/21 відповідач розрахував у розмірі 10 246 грн, проте фактично не виплатив: відповідне рішення перебуває під № 361 у черзі виконання, а сам апелянт у відповіді на відзив підтверджує, що нараховану суму 10 246 грн не виплачено. Відтак, основну заборгованість не погашено, друга з умов виникнення права на компенсацію не настала, і вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу є передчасною.

Відмова в позові з цих підстав не позбавляє позивача права звернутися за компенсацією в майбутньому - після фактичної виплати нарахованої суми допомоги. Не спростовують цього висновку й наведені апелянтом у відповіді на відзив посилання на статтю 46 Конституції України та практику Європейського суду з прав людини, за якою держава не може виправдовувати невиконання своїх зобов`язань відсутністю бюджетних коштів: предметом цього спору є не стягнення самої заборгованості з виплати щорічної грошової допомоги, присудженої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року у справі № 640/15466/21, а компенсація втрати частини доходу, право на яку виникає лише після фактичної виплати цієї заборгованості.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 814/1428/18, від 18 липня 2023 року у справі № 200/10663/21 та від 21 серпня 2023 року у справі № 460/6767/20 висновків колегії не спростовують. Зазначені постанови ухвалені у відносинах щодо несвоєчасної виплати пенсій та щомісячних страхових виплат, причому за обставин, коли основну заборгованість було фактично виплачено, що й давало підставу для нарахування компенсації за період прострочення. Натомість у цій справі основну суму допомоги не виплачено, через що наведена практика до спірних правовідносин не застосовна.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції строків розгляду справи (статті 193, 258 Кодексу адміністративного судочинства України) не може бути підставою для скасування по суті правильного рішення. За частиною другою статті 317 цього Кодексу порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що воно призвело до неправильного вирішення справи; саме лише перевищення строку розгляду до такого наслідку не призвело.

Принцип тлумачення закону на користь особи (in dubio pro persona), на який посилається апелянт, застосовується у разі неоднозначності правового регулювання і не дозволяє відступити від чіткого правила про те, що право на компенсацію виникає лише після фактичної виплати основної заборгованості.

Що ж до висновку суду першої інстанції про разовий характер щорічної грошової допомоги до 5 травня, то він не впливає на правильність вирішення спору: навіть якщо виходити з того, що така виплата охоплюється дією Закону № 2050-III, право на компенсацію за наведених обставин не виникло з огляду на невиплату основної заборгованості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні позову.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи та узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)