Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/53266/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/53266/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАВИДОВ-ГРУПП" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Давидов-Групп" до Головного управління ДПС у м. Києві:

визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у місті Києві від 30.09.2024р. за №207866, яким Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАВИДОВ-ГРУПП" визнано таким, що відповідає критеріям ризиковості платників податків;

зобов`язаноГоловне управління ДПС в м. Києві виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАВИДОВ-ГРУПП" з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління ДПС у м. Києві не довело наявності обґрунтованих підстав для віднесення Товариства до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості за пунктом 8 Критеріїв ризиковості платника податку, а оскаржуване рішення № 207866 не містить конкретизованих відомостей про господарські операції та податкові накладні, що стали підставою для висновку про ризиковість, чим порушено вимоги обґрунтованості, передбачені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із цим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову повністю.

На обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки є незаконним та необґрунтованим, рішення № 207866 прийнято в межах чинного законодавства відповідно до пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку з огляду на наявну у контролюючого органу податкову інформацію про ризиковість господарських операцій Товариства, обов`язок обирати неризикового контрагента покладено на платника, який несе відповідальність за дотримання законодавства у власній господарській діяльності, а включення Товариства до переліку ризикових платників є лише передумовою для зупинення реєстрації податкових накладних, саме по собі не створює для платника негативних правових наслідків та не порушує його прав, оскільки відповідна інформація в інформаційних системах має службовий характер. На підтвердження цих доводів апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 серпня 2019 року у справі № 540/2077/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 480/4006/18 та від 3 березня 2020 року у справі № 240/3665/19.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Колегія суддів оцінює наведені апелянтом доводи таким чином.

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165, пунктом 6 якого передбачено, що у разі встановлення відповідності платника хоча б одному з критеріїв ризиковості комісія регіонального рівня приймає рішення про відповідність платника критеріям ризиковості, в якому зазначається підстава, відповідно до якої таку відповідність встановлено.

Пунктом 8 додатка 1 до Порядку № 1165 визначено той критерій, за яким Товариство віднесено до ризикових: у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.

Довід апелянта про те, що рішення про ризиковість не породжує правових наслідків і не підлягає судовому оскарженню, є безпідставним. Пункт 6 Порядку № 1165 прямо зобов`язує комісію регіонального рівня виключити платника з переліку ризикових у разі надходження рішення суду, що набрало законної сили, а затверджена додатком 4 до Порядку № 1165 форма рішення містить застереження про право платника оскаржити його в адміністративному або судовому порядку. Включення до переліку ризикових зупиняє реєстрацію усіх без винятку податкових накладних платника, а не лише тих, що стосуються операцій, покладених в основу рішення, покладає на платника додатковий обов`язок надавати пояснення й документи та погіршує становище його контрагентів, оскільки взаємовідносини з ризиковим платником самі стають підставою їх ризиковості. Отже, оскаржуване рішення безпосередньо породжує негативні правові наслідки для Товариства та зачіпає його права.

До того ж висновки, на які посилається апелянт у постановах у справах № 540/2077/18, № 480/4006/18 та № 240/3665/19, застосуванню не підлягають, оскільки Верховний Суд від них відступив.

Так, у постанові від 5 січня 2021 року у справі № 640/11321/20 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що посилання на висновки, викладені, зокрема, у постанові від 27 серпня 2019 року у справі № 540/2077/18, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, бо не відповідають положенням Порядку № 1165. Право платника на судове оскарження рішення про ризиковість підтверджене також постановами Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 340/474/20, від 5 січня 2021 року у справі № 640/10988/20 та від 20 січня 2022 року у справі № 160/2840/20.

А отже, апеляційний аргумент про неоскаржуваність рішення спростовується як приписами Порядку № 1165, так і чинною практикою Верховного Суду.

Безпідставним є й довід апелянта про достатність самого лише посилання на наявну податкову інформацію. Хоча затверджена Порядком № 1165 форма рішення не вимагає конкретизації підстав у разі відповідності пунктам 1- 8 Критеріїв, це не скасовує обов`язку контролюючого органу доказування, передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Комісія, приймаючи рішення з посиланням на наявну податкову інформацію за пунктом 8 Критеріїв, має обґрунтувати, на підставі якої саме інформації вона дійшла такого висновку, та надати належні й допустимі докази в її підтвердження. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 5 січня 2021 року у справі № 640/11321/20 і підтверджений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/2030/24, де зазначено, що при вирішенні спорів цієї категорії суд досліджує зміст оскаржуваного рішення, зміст протоколу засідання комісії та наданих податковим органом документів, порядок прийняття рішення і повноваження комісії контролюючого органу.

Головне управління ДПС у м. Києві належних і допустимих доказів, які підтверджували б ризиковість конкретних господарських операцій Товариства, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надало, обмежившись загальним викладенням норм Податкового кодексу України та переліку критеріїв ризиковості. Натомість Товариство надало первинні документи на підтвердження реальності операцій з постачання та придбання олії соняшникової, шроту соняшникового та шроту соняшникового гранульованого: договори купівлі-продажу й поставки, видаткові накладні, митні декларації, документи щодо умов поставки. Контролюючий орган, послідовно приймаючи щодо Товариства рішення № 23722 від 29 грудня 2023 року, № 88399 від 8 березня 2024 року та оскаржуване рішення № 207866 від 30 вересня 2024 року, щоразу змінював підстави ризиковості - від кодів 03 і 11 до кодів 14 та 01 - і щоразу висував нові вимоги щодо надання документів. Така зміна мотивації по суті є визнанням безпідставності попередніх рішень, свідчить про довільність висновків органу та порушує принцип правової визначеності, за яким акт індивідуальної дії має бути зрозумілим і передбачуваним для платника.

Таким чином, Головне управління ДПС у м. Києві не виконало покладеного на нього обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення, а суд першої інстанції обґрунтовано визнав це рішення протиправним.

Не заслуговує на увагу й довід апелянта про покладення обов`язку підбору неризикового контрагента на самого платника. Цей обов`язок не звільняє контролюючий орган від необхідності довести, що саме операції Товариства мають ознаки ризиковості; сама лише наявність у платника господарських відносин із контрагентом, без доказів нереальності чи ризиковості конкретних операцій, не є підставою для віднесення платника до ризикових. До того ж порушення, можливо допущені одним платником, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника.

А отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а оскаржуване рішення суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права і є законним та обґрунтованим у розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)