Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/49550/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/49550/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2024 року щомісячної індексації пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 та щодо обмеження пенсії максимальним розміром десять прожиткових мінімумів; зобов`язати відповідача провести нарахування та здійснити виплату з 01 березня 2024 року індексації пенсії відповідно до постанови № 185 і постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 без обмеження максимальним розміром та виплатити заборгованість недоотриманої частини пенсії; зобов`язати відповідача надалі утримуватися від обмеження розміру пенсії максимальним розміром на підставі норм, визнаних Конституційним Судом України неконституційними.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугу років за Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а згідно з постановами № 185 і № 1381 загальна сума індексації пенсії мала становити 1875,00 грн, проте відповідач її не виплачує та обмежує розмір пенсії максимальним розміром.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 березня 2024 року, з урахуванням виплачених сум;

в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що: у резолютивній частині рішення суд не надав правової оцінки факту застосування відповідачем нечинної норми, визнаної неконституційною; мотивувальна частина рішення містить загальні та неконкретизовані формулювання без посилання на норми, які прямо зобов`язують відповідача здійснити нарахування та виплату індексації пенсії; суд не вирішив по суті вимогу про погашення заборгованості з індексаційних виплат, починаючи з 01 березня 2024 року; суд неправомірно застосував термін "нараховано" замість терміна "перерахунок", що призвело до помилкового правового висновку; суд не дослідив вимогу про зобов`язання відповідача надалі утримуватися від обмеження пенсії максимальним розміром, попри те, що відповідач відкрито демонструє намір продовжувати таке обмеження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, є особою з інвалідністю війни 3 групи та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії.

26 вересня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації пенсії, починаючи з 01 березня 2024 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 та постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381.

Листом від 17 жовтня 2024 року № 40607-40508/Д02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про проведення індексації пенсії з 01 березня 2024 року відповідно до постанови № 185 у розмірі 1500 грн, а також про те, що розмір пенсійної виплати, обчислений на виконання рішення Окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 640/21852/21, становить 54 218,60 грн і не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві рішення суду першої інстанції не оскаржило, у частині задоволених позовних вимог рішення переглядається лише за доводами апеляційної скарги позивача, при цьому погіршення його становища за наслідками розгляду поданої ним скарги є неприпустимим.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вирішуючи спір у частині обмеження пенсії максимальним розміром, суд першої інстанції правильно виходив з того, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнані неконституційними і втратили чинність з 20 грудня 2016 року, а приписи статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI у частині, що поширюється на Закон № 2262-XII, Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнані неконституційними. Зміни, внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для обмеження розміру пенсії. У постанові від 10 червня 2026 року у справі № 420/30259/24 Верховний Суд зазначив, що "обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону № 2262-XII". А отже, висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та про зобов`язання здійснити виплату пенсії без такого обмеження, починаючи з 01 березня 2024 року, з урахуванням виплачених сум, є правильним.

Довід апеляційної скарги про те, що в резолютивній частині рішення суд не надав правової оцінки факту застосування відповідачем нечинної норми, колегія суддів відхиляє. Таку оцінку надано: суд визнав протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, а розгорнуте обґрунтування нечинності частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та неконституційності статті 2 Закону № 3668-VI наведено в мотивувальній частині рішення. Резолютивна частина узгоджується з мотивами рішення і забезпечує ефективний захист порушеного права.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне вирішення вимоги про індексацію пенсії колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції встановив, що індексацію пенсії за 2024 рік враховано при обчисленні розміру пенсії позивача: базовий розмір пенсії збільшено на 1500 грн, а збільшення основного розміру пенсії на 25 відсотків, передбачене постановою № 1381 для осіб з інвалідністю внаслідок війни, зросло з 12 548,49 грн станом на 01 лютого 2024 року до 12 923,49 грн станом на 01 березня 2024 року, тобто на 375 грн. Ці обставини підтверджені розрахунками пенсії за вислугу років з пенсійної справи позивача і апелянтом по суті не спростовані. А отже, твердження апелянта про відсутність у рішенні посилань на норми, що регулюють індексацію, не відповідає змісту рішення, мотивувальна частина якого містить як посилання на постанови № 1381, № 118, № 168 і № 185, так і відповідний розрахунок.

Вимога апелянта про погашення заборгованості з індексаційних виплат охоплюється резолютивною частиною рішення. Зобов`язавши відповідача здійснити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, починаючи з 01 березня 2024 року, з урахуванням виплачених сум, суд першої інстанції присудив доплату всіх недоотриманих за цей період сум, у тому числі суми приросту, що утворилася внаслідок індексації. Відмова у вимозі провести нарахування індексації зумовлена тим, що індексацію вже враховано при обчисленні розміру пенсії, а повторне нарахування вже нарахованого не здійснюється. Застосування судом терміна "нараховано" замість терміна "перерахунок" на правильність висновку не вплинуло, оскільки обидва поняття в межах цього спору ведуть до єдиного наслідку - доплати позивачу недоотриманих сум пенсії без обмеження максимальним розміром. Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповне вирішення вимог щодо індексації є необґрунтованими.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача надалі утримуватися від обмеження розміру пенсії максимальним розміром колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в її задоволенні.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів особи, а не майбутніх прав, порушення яких лише передбачається. Захист права позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром вже забезпечено визнанням відповідних дій відповідача протиправними та зобов`язанням здійснювати виплату без такого обмеження, що є обов`язковим для виконання відповідачем. А отже, окреме зобов`язання відповідача утримуватися від певних дій у майбутньому судовому захисту не підлягає.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За наведеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його правильності не спростовують. Передбачених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування чи зміни рішення колегія суддів не встановила.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)