Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/43821/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/43821/24 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління державної охорони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної охорони України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з травня 1998 року по 17 квітня 2014 року; зобов`язати відповідача донарахувати і виплатити цю індексацію за вказаний період з урахуванням січня 1998 року, квітня 2000 року та січня 2008 року як базових місяців (місяців, значення індексу споживчих цін в яких приймається за 1 або 100 відсотків); зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки.

Позов обґрунтовано тим, що впродовж проходження позивачем військової служби відповідач нараховував і виплачував індексацію грошового забезпечення із застосуванням неправильних базових місяців, унаслідок чого індексацію виплачено не в повному розмірі. Позивач наполягав, що базовими місяцями є місяці підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 1998 року, квітень 2000 року та січень 2008 року, оскільки саме підвищення окладу, а не зміна надбавок і премій, є підставою для визначення базового місяця.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з травня 1998 року по 17 квітня 2014 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з визначенням базових місяців, у яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, - січень 1998 року, квітень 2000 року та січень 2008 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період із застосуванням зазначених базових місяців та з урахуванням уже виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадового окладу особи, а зміна розміру доплат, надбавок і премій на визначення базового місяця не впливає; оскільки в періоди між підвищеннями окладів розміри посадових окладів військовослужбовців залишалися незмінними, індексація підлягала обчисленню, виходячи саме з місяців підвищення окладів. У задоволенні вимоги про компенсацію втрати частини доходів суд відмовив як передчасній, оскільки індексацію в повному обсязі ще не нараховано.

Не погодившись із рішенням у частині задоволених позовних вимог, Управління державної охорони України подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що встановлення, затвердження та підвищення розмірів посадових окладів і інших складових грошового забезпечення військовослужбовців належить до виключної компетенції Президента України та Кабінету Міністрів України, а тому відповідач не має повноважень самостійно змінювати розмір грошового забезпечення. Крім того, апелянт зазначає, що у період з травня 1998 року по 17 квітня 2014 року відповідно до Порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України № 663 та № 1078, базовим вважався місяць підвищення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії або грошових доходів населення, тоді як правило про визначення базового місяця у зв`язку з підвищенням тарифних ставок (окладів) запроваджено лише з 01 січня 2016 року. За розрахунком фінансової служби відповідача, базовими були місяці фактичного збільшення доходу позивача, у зв`язку з чим відповідач вважає застосування січня 1998 року, квітня 2000 року та січня 2008 року як базових місяців безпідставним. На думку апелянта, суд неповно з`ясував обставини справи, його висновки не відповідають установленим обставинам, а рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що доводи апелянта суперечать сталій практиці Верховного Суду, за якою базовим місяцем для проведення індексації є місяць підвищення посадового окладу (постійної складової грошового забезпечення), а не разових надбавок і премій; за весь період служби позивача підвищення посадових окладів відбувалося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 року № 829 (з 01 квітня 2000 року) та постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 (з 01 січня 2008 року), а першим базовим місяцем відповідно до Порядку № 663 є січень 1998 року; індексація грошового забезпечення є обов`язковою державною гарантією, а поточні коливання надбавок і премій базового місяця не утворюють.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу в Управлінні державної охорони України, з якої звільнений у запас за пунктом 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та виключений зі списків особового складу. За зверненнями представника позивача відповідач листами від 11 травня 2024 року № 2/6-1556 та від 21 серпня 2024 року № 20-1728-2024 повідомив, що індексацію грошового забезпечення проведено з визначенням базових місяців за розрахунком фінансової служби, і відмовив у її виплаті за період з травня 1998 року по 17 квітня 2014 року з урахуванням січня 1998 року, квітня 2000 року та січня 2008 року як базових місяців.

Спір між сторонами зводиться до одного питання - який місяць є базовим для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення позивача у спірний період.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною третьою цієї статті встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця; грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За приписами статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Отже, індексація грошового забезпечення військовослужбовця є складовою цього забезпечення і в силу закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, а обмежене фінансування підставою для її невиплати бути не може.

Порядок проведення індексації визначається Кабінетом Міністрів України. У спірний період діяли послідовно Порядок проведення індексації грошових доходів громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 663, та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Згідно з пунктом 1 Порядку № 663 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який обчислюється з наростаючим підсумком у разі, коли він перевищив 105 відсотків (величину порога індексації); базою для обчислення індексу споживчих цін є січень 1998 року. Пункт 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній до 01 грудня 2015 року) передбачав, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.

Ключовим для вирішення спору є зміст поняття "базовий місяць" у редакції зазначених Порядків, чинній до 01 грудня 2015 року. Всупереч доводам апелянта, зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, яке за наведеною нормою утворює базовий місяць, охоплює підвищення грошового забезпечення за рахунок його постійних складових, а не поточну зміну розміру разових надбавок, доплат чи премій. Ця правова позиція є усталеною в практиці Верховного Суду. У постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд, розкриваючи зміст цього поняття, зазначив: "Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової". Отже, і за правового регулювання, чинного до 01 грудня 2015 року, базовим є місяць підвищення постійних складових грошового забезпечення, насамперед посадового окладу, а зростання доходу за рахунок надбавок і премій, які мають змінний характер, базового місяця не утворює.

А отже, довід апелянта про те, що норма про визначення базового місяця у разі підвищення окладів з`явилася лише з 01 січня 2016 року, а до того базовим вважався будь-який місяць збільшення доходу, спростовується наведеним тлумаченням. Зміни, запроваджені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, замінили термін "базовий місяць" на "місяць підвищення доходу", проте, як зазначив Верховний Суд у тій самій постанові, і до, і після цих змін відправною точкою для обчислення індексу споживчих цін залишався місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою; відмінність полягала лише в тому, що до 01 грудня 2015 року базовий місяць міг утворюватися також підвищенням будь-якої іншої постійної складової, тоді як після цієї дати - виключно підвищенням окладу. У жодній із редакцій зміна разових надбавок і премій базового місяця (місяця підвищення доходу) не утворювала.

Довід апелянта про те, що встановлення, затвердження і підвищення розмірів посадових окладів та інших складових грошового забезпечення військовослужбовців належить до виключної компетенції Президента України і Кабінету Міністрів України, предмета спору не стосується: позивач підвищення розмірів грошового забезпечення не вимагав, а рішення суду першої інстанції такого обов`язку на відповідача не покладає, оскільки спір зводиться виключно до визначення базового місяця для обчислення індексу споживчих цін при індексації вже встановленого забезпечення. Безпідставним є й довід апелянта про те, що відповідач діяв у межах наданих повноважень, визначивши базовими місяцями місяці збільшення доходу за розрахунком своєї фінансової служби. Визначення базового місяця не належить до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень. У постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 420/8564/22 Верховний Суд наголосив, що "повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 … не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки". Таким чином, відповідач не був наділений правом на власний розсуд обирати базовим місяцем будь-який місяць зростання доходу за рахунок непостійних складових; він був зобов`язаний визначити базовим місяцем місяць останнього підвищення посадового окладу, а суд, за наявності спору, вправі зобов`язати його врахувати конкретний базовий місяць.

Застосування цих висновків до обставин справи свідчить про правильність рішення суду першої інстанції. Розміри посадових окладів військовослужбовців визначалися постановами Кабінету Міністрів України. За весь період служби позивача, що охоплює спірний період з травня 1998 року по 17 квітня 2014 року, підвищення посадових окладів відбувалося тричі: першим базовим місяцем у силу прямого припису пункту 1 Порядку № 663 є січень 1998 року; у подальшому посадові оклади підвищено постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 року № 829 "Про грошове забезпечення військовослужбовців", яка набрала чинності з 01 квітня 2000 року, і постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01 січня 2008 року. У періоди між цими підвищеннями розміри посадових окладів залишалися незмінними. Наявність саме трьох базових місяців - січня 1998 року, квітня 2000 року та січня 2008 року - прямо випливає з установлених обставин та наведеного правового регулювання. Те, що останнє підвищення окладів до квітня 2014 року відбулося саме в січні 2008 року, підтверджується і сталою практикою Верховного Суду, зокрема постановами від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 та від 03 квітня 2024 року у справі № 420/8564/22, у яких Суд визнав січень 2008 року місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що індексацію грошового забезпечення позивача за спірний період відповідач був зобов`язаний обчислити, виходячи з базових місяців січня 1998 року, квітня 2000 року та січня 2008 року, а неврахування цих місяців призвело до виплати індексації не в повному розмірі і свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію із застосуванням визначених базових місяців і з урахуванням уже виплачених сум є належним та ефективним. Позивач не заявляв вимоги про стягнення конкретної суми індексації, а обчислення її розміру за період тривалістю понад п`ятнадцять років з урахуванням раніше виплачених сум належить до повноважень відповідача як органу, що здійснює грошове забезпечення. Подібний спосіб захисту визнано правомірним Верховним Судом: у постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 380/12370/21, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про зобов`язання нарахувати й виплатити індексацію із застосуванням базового місяця, Верховний Суд зазначив, що "початком відліку для визначення місяця підвищення доходу … та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою". А отже, обраний судом першої інстанції спосіб захисту є належним і зміни не потребує.

Обов`язок доказування правомірності бездіяльності покладено на відповідача. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних доказів застосування правильних базових місяців або виплати індексації в повному розмірі відповідач не надав, а посилання на власний розрахунок фінансової служби, складений із порушенням наведеного порядку визначення базового місяця, цей обов`язок не виконує.

Доводів щодо неправильності вирішення судом першої інстанції вимоги про компенсацію втрати частини доходів, у задоволенні якої відмовлено, апеляційна скарга не містить, а рішення в цій частині позивачем не оскаржується, тому з урахуванням меж перегляду справи судом апеляційної інстанції рішення в цій частині залишається без змін.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені апелянтом підстави, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, свого підтвердження не знайшли: обставини, що мають значення для справи, суд першої інстанції з`ясував повно, висновки суду відповідають обставинам справи, а норми матеріального і процесуального права застосовано правильно. За таких умов підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення немає.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління державної охорони України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)