Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/39632/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/39632/25 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

05 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому первісно заявила п`ять вимог:

про визнання протиправною бездіяльності Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, яка полягає у відмові призначити та виплатити допомогу на проживання з 01 серпня 2023 року;

про зобов`язання цього ж органу призначити та здійснити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи за період з 01 серпня 2023 року по 01 лютого 2025 року включно;

про визнання протиправними дій Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо неналежного оформлення взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи у 2022 році;

про зобов`язання цього органу внести до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про повторне переміщення у 2022 році;

про визнання незаконною вимоги Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), викладеної у листі від 01 лютого 2024 року № 051-2282, щодо повернення 34 000,00 грн.

Ухвалою суду першої інстанції позовну заяву було залишено без руху з наданням десятиденного строку на усунення недоліків.

На виконання цієї ухвали позивачка подала заяву про усунення недоліків та про уточнення позовних вимог, якою звузила позов до двох вимог, звернених виключно до Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації: визнати протиправною бездіяльність цього органу, яка полягає у відмові призначити та виплатити їй допомогу на проживання з 01 серпня 2023 року та зобов`язати його призначити і здійснити виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеної особи за період з 01 серпня 2023 року по 01 лютого 2025 року включно.

Одночасно позивачка подала заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій зазначила, що останню виплату допомоги отримала у липні 2023 року; 21 вересня 2023 року звернулася до відповідача через Урядовий контактний центр і листом від 06 жовтня 2023 року № 100/06-9317 отримала відповідь про ненадходження заяви про надання допомоги; 31 жовтня 2023 року подала заяву через центр надання адміністративних послуг, за результатами розгляду якої 08 листопада 2023 року отримала повідомлення про відмову; зверталася зі скаргами до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради та Національної соціальної сервісної служби України; 04 березня 2024 року і 01 травня 2024 року подавала нові заяви про надання допомоги, за якими отримала відмови листом від 19 березня 2024 року та рішенням від 28 червня 2024 року № 1197403196-2024-1; 03 січня 2025 року і 20 січня 2025 року зверталася із запитами про надання копій документів з особової справи для підготовки позову, відповідь з копіями отримала 27 січня 2025 року за № 100/06-562; 15 травня 2025 року вкотре просила відповідача переглянути рішення про відмову і 30 травня 2025 року отримала відмову за № 100/06-100/06/Б-84-341. Зниження активності у період з травня 2024 року до січня 2025 року позивачка пояснила станом здоров`я і проходженням з 30 травня 2024 року по 30 липня 2024 року курсу лікування, що завершився хірургічним втручанням із встановлення зубних імплантів. Окремо позивачка просила обчислювати строк звернення до суду за частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто тримісячний строк від дати відмови відповідача від 30 травня 2025 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року причини пропуску строку звернення до суду визнано неповажними, клопотання про поновлення строку залишено без задоволення, а позовну заяву повернуто позивачці.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не отримувала виплат з серпня 2023 року і достеменно знала з листопада 2023 року про відмову відповідача, проте жодного з рішень про відмову не оскаржила; повторні звернення не змінюють момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав; відвідування лікарів і лікування із встановленням зубних імплантів не підтверджують позбавлення можливості звернутися до суду. Окремо суд зазначив, що заявлені вимоги обмежені 01 лютого 2025 року, а отже не входять у піврічний строк звернення до суду.

Не погодившись із цією ухвалою, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, поновити строк звернення до суду та направити справу для продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянтка посилається на таке: тривале досудове врегулювання є реалізацією законного права, а не зволіканням, і суд першої інстанції обмежився формальним обрахунком кількості днів, не дослідивши зміст і спрямованість її дій; мотиви відмов відповідача послідовно змінювалися (спочатку ненадходження заяви, потім звернення за допомогою не вперше, потім невідповідність ознаці повторного переміщення після 01 січня 2022 року), що об`єктивно вимагало з`ясування фактичних підстав відмови та отримання документів особової справи для формулювання позову; підхід суду до оцінки стану здоров`я є надмірно формалізованим, оскільки закон не вимагає доводити перебування у цілодобовому стаціонарі, а поважність причин оцінюється за сукупністю віку, стану здоров`я та характеру медичних втручань; після подання позову вона продовжувала збирати докази фактичного проживання у смт Миронівський; оскаржувана ухвала порушує право на ефективний судовий захист, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Управлінням соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подано відзив на апеляційну скаргу від 04 грудня 2025 року, у якому цей орган просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін, посилаючись на імперативність строків, установлених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, на те, що досудове врегулювання перебігу цих строків не зупиняє, і на непідтвердженість обставин, пов`язаних зі станом здоров`я позивачки.

18 грудня 2025 року позивачка подала додаткові пояснення, в яких наполягає на доводах апеляційної скарги та зазначає, що відсутність записів про звільнення у трудовій книжці у 2015 і 2022 роках зумовлена призупиненням роботи підприємства через бойові дії і не спростовує факту її фактичного переміщення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною другою статті 123 цього Кодексу встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. За пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадку, передбаченому частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Ключовим для правильного вирішення цієї справи є те, що після усунення недоліків позовної заяви на розгляді суду першої інстанції перебували дві позовні вимоги, різні за своєю часовою конструкцією.

Перша вимога сформульована як визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у відмові призначити та виплатити допомогу на проживання з 01 серпня 2023 року і кінцевої дати не містить.

Друга вимога обмежена закритим періодом - з 01 серпня 2023 року по 01 лютого 2025 року включно. У позовній заяві позивачка прямо зазначила, що станом на день її подання виплати на проживання внутрішньо переміщеної особи не отримує з серпня 2023 року по теперішній час.

Суд першої інстанції цієї відмінності не врахував. Мотивуючи повернення позовної заяви, він виходив з єдиної тези про те, що заявлені вимоги обмежені 01 лютого 2025 року, а отже не входять у піврічний строк звернення до суду. Окремої оцінки дотримання строку звернення щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності, яка триває і кінцевої дати не має, оскаржувана ухвала не містить.

У постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим". У цій самій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала: "строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває".

Ці висновки застосовуються і на стадії вирішення питання про відкриття провадження. У постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 380/6826/25 Верховний Суд, скасовуючи ухвалу про повернення позовної заяви у спорі про визнання протиправною бездіяльності органу, вказав, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, коли у відповідача виник обов`язок вчинити дію і чи зберігається за позивачем відповідне право станом на час звернення до суду, а тому їхні висновки про пропуск строку звернення обґрунтованими визнати не можна.

А отже вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача з 01 серпня 2023 року, яка на день звернення до суду не була припинена, потребувала окремої оцінки з урахуванням триваючого характеру заявленого порушення. Такої оцінки суд першої інстанції не здійснив, обмежившись висновком, що стосується лише другої вимоги.

У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 120/1248/25 Верховний Суд зазначив: "повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з`ясування причин пропуску цього строку". У цій самій постанові Верховний Суд вказав, що питання дотримання строків звернення до суду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України може бути вирішене не лише на стадії до відкриття провадження у справі, а й після, а обмеження доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення застосовується з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, не має абсолютного характеру і не застосовується автоматично.

Таким чином, у частині повернення позовної заяви щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача суд першої інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи, і його висновок не відповідає обставинам справи, оскільки заявлена вимога не обмежена 01 лютого 2025 року. Ця частина ухвали підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Інакшим є висновок щодо другої вимоги - про зобов`язання призначити та здійснити виплату допомоги на проживання за період з 01 серпня 2023 року по 01 лютого 2025 року включно.

Допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам, механізм надання якої визначено Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332, є щомісячною виплатою. У постанові від 05 червня 2025 року у справі № 320/34124/24 Верховний Суд зазначив: "спірні виплати, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа)".

Позивачка звернулась до суду 05 серпня 2025 року. Шість місяців до дня звернення спливають 05 лютого 2025 року. Останнім щомісячним платежем у межах заявленого нею періоду є допомога за січень 2025 року, про неотримання якої позивачка мала дізнатися 01 лютого 2025 року, а шестимісячний строк за цим платежем сплив 01 серпня 2025 року. Усі попередні платежі перебувають за межами строку з ще більшим відривом: про відмову у призначенні допомоги позивачка достеменно дізналася 08 листопада 2023 року, отримавши повідомлення про відмову за рішенням № 1197403196-2023-3, тобто за один рік і майже дев`ять місяців до звернення до суду. А отже висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення щодо цієї вимоги є правильним.

Доводи апелянтки цього висновку не спростовують з таких мотивів.

Щодо доводу про те, що тривале досудове врегулювання є реалізацією законного права, а не зволіканням. У постанові від 05 червня 2025 року у справі № 320/34124/24 Верховний Суд, відтворюючи висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, зазначив: "отримання позивачем листа відповідача, у відповідь на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду". Звернення позивачки до відповідача, до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради, Національної соціальної сервісної служби України та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є легальними способами захисту, проте самі по собі перебігу шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не зупиняють і його не переривають. Таким чином, цей довід підстав для поновлення строку не створює.

Щодо доводу про зміну мотивів відмов і необхідність отримання документів особової справи для формулювання позову. Колегія суддів встановила, що копії документів з особової справи позивачка отримала 27 січня 2025 року листом відповідача № 100/06-562, тобто після цієї дати перешкода, на яку вона посилається, відпала. Проте з позовом позивачка звернулася лише 05 серпня 2025 року, і жодних обставин, які унеможливлювали б звернення до суду протягом цих шести з половиною місяців, ані в заяві про поновлення строку, ані в апеляційній скарзі не наведено. А отже цей довід поважності пропуску строку не підтверджує.

Щодо доводу про стан здоров`я і похилий вік. У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 120/1248/25 Верховний Суд виклав умови, за одночасної наявності яких причина пропуску строку може вважатися поважною: обставина безпосередньо унеможливлює або ускладнює вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; вона виникла об`єктивно, незалежно від волі особи; вона виникла протягом строку, який пропущено; вона підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Курс лікування, на який посилається позивачка, тривав з 30 травня 2024 року по 30 липня 2024 року, тоді як строк звернення до суду за платежами 2023 року сплив ще до його початку, а за платежами кінця 2024 року і січня 2025 року - вже після його завершення. Отже наведена обставина не охоплює строку, який пропущено, і третій умові не відповідає. Скріншоти з електронної системи HELSI, як правильно зазначив суд першої інстанції, підтверджують лише факт звернень за медичними консультаціями і не свідчать про позбавлення можливості подати позов. Таким чином, і цей довід відхиляється.

Щодо доводу про активність позивачки після подання позову. Колегія суддів встановила, що пояснення свідка від 01 вересня 2025 року, протокол ультразвукового обстеження від 01 лютого 2020 року та дані з порталу пенсійних послуг за 2022 рік спрямовані на доведення факту фактичного проживання позивачки у смт Миронівський і її повторного переміщення у 2022 році, тобто стосуються суті спору, а не моменту, з якого позивачка дізналася про порушення свого права. До питання дотримання строку звернення до суду ці докази відношення не мають.

Окремо колегія суддів перевірила довід, наведений позивачкою у заяві про поновлення пропущеного строку, про обчислення строку звернення за частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України від дати відмови відповідача від 30 травня 2025 року. Оскаржувана ухвала оцінки цьому доводу не містить, тому колегія суддів надає її самостійно.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 580/4033/22 Верховний Суд зазначив: "направлення позивачем заяви та запиту відповідачу не є досудовим врегулюванням спору в розумінні КАС України, а тому не може бути підставою для встановлення тримісячного строку для звернення до суду". У цій самій постанові Верховний Суд указав, що застосування строку, визначеного частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагає дослідження судом умов застосування цієї норми, зокрема встановлення законом можливості досудового порядку вирішення спору, фактичних обставин, за яких позивач скористався таким порядком і способу оскарження, а також обставин прийняття рішення за результатами розгляду скарги та дати вручення цього рішення позивачу.

Лист відповідача від 30 травня 2025 року № 100/06-100/06/Б-84-341 є відповіддю на звернення позивачки від 15 травня 2025 року, адресоване тому самому органу, який раніше ухвалив рішення про відмову, а не рішенням за результатами розгляду скарги, поданої в порядку підлеглості до органу вищого рівня. Відповідно тримісячний строк, установлений частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, до спірних правовідносин не застосовується, а строк звернення до суду щодо вимоги про виплату допомоги за закритий період обчислюється за загальним правилом частини другої цієї статті. Таким чином, цей довід є необґрунтованим.

Колегія суддів також звертає увагу позивачки на те, що згідно з частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Довід апелянтки про те, що оскаржувана ухвала порушує право на ефективний судовий захист, гарантоване статтями 55, 124 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, знайшов часткове підтвердження - у частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності доступ до суду обмежено безпідставно, що і є підставою для скасування ухвали в цій частині. Щодо вимоги про виплату допомоги за закритий період застосування шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 цього Кодексу, переслідує легітимну мету правової визначеності, є пропорційним і суті права на доступ до суду не порушує, тим більше що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню.

Відповідно до статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині повернення позовної заяви щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з направленням справи в цій частині для продовження розгляду, а в іншій частині ухвала є законною і обґрунтованою та скасуванню не підлягає. Відповідно апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - скасувати в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління соціальної та ветеранської політики Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, яка полягає у відмові призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на проживання з 01 серпня 2023 року.

Справу у цій частині направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)