Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/38945/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/38945/23 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулас до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02 серпня 2023 року № 558 і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити їй з 01 серпня 2023 року пенсію з урахуванням заробітної плати за період з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року на підставі довідки про заробітну плату від 23 вересня 2003 року № 57-136.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що пенсійний орган протиправно не врахував довідку про заробітну плату, видану Ташкентським авіаційним виробничим об`єднанням імені В.П. Чкалова, пославшись на непідтвердження цієї довідки первинними документами та відсутність акта перевірки, тоді як позивач не може бути позбавлена гарантованого державою пенсійного забезпечення за наявності самої лише формальної підстави для відмови.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02 серпня 2023 року № 558 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року на підставі довідки про заробітну плату від 23 вересня 2003 року № 57-136. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням заробітної плати за вказаний період на підставі зазначеної довідки, з 01 серпня 2023 року.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок перевірки достовірності виданих для оформлення пенсії документів покладено на пенсійний орган, а неможливість проведення такої перевірки не є підставою для неврахування заробітної плати, зазначеної в довідці.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

На обґрунтування скарги апелянт зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, пенсію за віком їй призначено з 16 серпня 2022 року, а до цього пенсія призначалася в Республіці Узбекистан, при цьому документи позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким 02 серпня 2023 року прийнято рішення № 558 про відмову. Апелянт посилається на те, що страховий стаж обчислюється за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди до її запровадження - на підставі документів у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Також зазначає, що заробітна плата за період до 01 липня 2000 року враховується при обчисленні пенсії лише за умови підтвердження відповідної довідки первинними документами, із зазначенням у ній назв таких документів, місця їх зберігання та адреси, за якою може бути проведено перевірку їх відповідності змісту довідки, а основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому довідку про заробітну плату від 23 вересня 2003 року № 57-136 за період з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року, на думку апелянта, правомірно не враховано, оскільки її не підтверджено первинними документами та відсутній акт перевірки, а тому підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні. Крім того, апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в місті Біла Церква Київської області, має посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 зі строком дії до 17 червня 2032 року та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (пенсійна справа № 104250012882).

З січня 1987 року по грудень 1991 року позивач працювала в Ташкентському авіаційному виробничому об`єднанні імені В.П. Чкалова, що підтверджено записами трудової книжки.

23 вересня 2003 року вказане підприємство видало позивачу довідку про заробітну плату № 57-136 за період з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року. У довідці наведено суми заробітної плати з розшифровкою, зазначено періоди роботи, а також вміщено посилання на особові рахунки як на первинні документи, на підставі яких довідку видано, і відомості про те, що на всі виплати проведено відрахування страхових внесків.

На підставі цієї довідки позивачу вперше призначено пенсію в Республіці Узбекистан з 27 вересня 2003 року; виплату пенсії в Республіці Узбекистан позивач отримувала по 31 січня 2021 року.

В Україні пенсію за віком призначено позивачу з 16 серпня 2022 року. Листом від 20 квітня 2023 року № 1000-0202-8/59162 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача, що її страховий стаж становить 34 роки 11 місяців 17 днів, коефіцієнт страхового стажу - 0,34917, а довідку про заробітну плату від 23 вересня 2003 року № 57-136 при призначенні пенсії не враховано.

01 серпня 2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати на підставі довідки № 57-136.

За результатами розгляду цієї заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняло рішення від 02 серпня 2023 року № 558 про відмову у проведенні перерахунку пенсії, про що позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03 серпня 2023 року № 1000-0206-8/116233. Єдиною підставою відмови зазначено те, що довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами та відсутній акт перевірки.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV встановлено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Ключове значення для вирішення спору має частина третя статті 44 Закону № 1058-IV, за якою органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Це право кореспондує з пунктом 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV, згідно з яким виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Згідно з абзацом першим пункту 2.10 Порядку № 22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

Пунктом 4.7 розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Оскільки спірний період роботи позивача мав місце за межами України, до спірних правовідносин застосовуються також норми міжнародних договорів. Частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Абзацами другим і третім статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою; обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Абзацом другим статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна вийшла з наведеної Угоди; для України Угода припинила дію 19 червня 2023 року. Робота позивача в Ташкентському авіаційному виробничому об`єднанні імені В.П. Чкалова відбувалася з січня 1987 року по грудень 1991 року, пенсію в Україні призначено з 16 серпня 2022 року, тобто і трудова діяльність, і виникнення пенсійних прав позивача передували припиненню дії Угоди. А отже норми Угоди підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а вихід України з неї набутих позивачем прав не позбавляє.

Ці висновки узгоджуються зі сталою практикою касаційного суду. У постанові від 30 жовтня 2025 року у справі № 300/6020/23 Верховний Суд зазначив: "наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення". У цій же постанові Верховний Суд вказав, що, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають, а припинення участі держави в Угоді не є підставою для відмови, оскільки відповідні права набуті до прийняття відповідних нормативних актів.

Переходячи до оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Факт перебування позивача на обліку у відповідача-1, призначення їй пенсії в Україні з 16 серпня 2022 року та прийняття рішення про відмову відповідачем-2 за принципом екстериторіальності судом першої інстанції встановлені й сторонами не заперечуються. Ці доводи є викладом фактичного боку справи, а не аргументом проти висновків суду.

Що стосується порядку обчислення страхового стажу та підтвердження стажу трудовою книжкою, колегія суддів зазначає, що предметом цього спору страховий стаж позивача не є: тривалість стажу визначено пенсійним органом у розмірі 34 роки 11 місяців 17 днів, позивач її не оскаржує, а вимоги позову стосуються виключно врахування заробітної плати за період з 01 січня 1987 року по 31 грудня 1991 року при обчисленні розміру пенсії. Таким чином, посилання апелянта на статтю 24 Закону № 1058-IV та на Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, до предмета спору не належать.

Головним доводом апелянта є непідтвердження довідки первинними документами та відсутність акта перевірки.

Довідка про заробітну плату від 23 вересня 2003 року № 57-136 видана самим підприємством, у якому працювала позивач, тобто належним суб`єктом у розумінні пункту 2.10 Порядку № 22-1. Ця довідка містить суми заробітної плати з розшифровкою, періоди роботи та пряме посилання на особові рахунки як на первинні документи, на підставі яких її видано, що відповідає вимозі абзацу другого підпункту 3 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1.

Отже твердження апелянта про непідтвердження довідки первинними документами спростовується самим змістом довідки: вона не лише посилається на конкретний вид первинних документів, а й додатково фіксує проведення з усіх виплат відрахувань страхових внесків.

Довід про відсутність акта перевірки є самоспростовним. Акт перевірки складається не пенсіонером, а самим пенсійним органом у реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 та пунктом 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі вживали будь-яких заходів для перевірки обґрунтованості видачі довідки № 57-136 з моменту її подання. Відповідач не звертався до компетентних органів Республіки Узбекистан, не витребовував особові рахунки та не складав акта перевірки, а натомість поклав наслідки власної бездіяльності на пенсіонера у вигляді відмови у перерахунку пенсії. Невиконання органом покладеного на нього законом обов`язку не може створювати для особи негативних наслідків.

У постанові від 15 травня 2025 року у справі № 440/2166/23 Верховний Суд зазначив: "неможливість відповідача провести перевірку обґрунтованості видачі довідки про заробітну плату для обчислення пенсії в більш ранній строк, ніж її було проведено, не повинна покладати надмірного тягаря на позивача, адже довідка … видана належним органом та містить усі необхідні реквізити і відомості". У постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/5001/21 Верховний Суд відтворив висновок, згідно з яким перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Вимога подати особові рахунки підприємства, розташованого в іншій державі, за період більш ніж тридцятирічної давнини покладає на пенсіонера тягар, який вона об`єктивно виконати не може. Такий підхід прямо суперечить пункту 4.7 розділу IV Порядку № 22-1, який зобов`язує орган встановлювати право особи на пенсію на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Окремої оцінки потребує та обставина, що спірний період роботи припадає на 1987- 1991 роки. Касаційна практика, за якою врахування заробітної плати, одержаної за межами України, потребує підтвердження сплати страхових внесків до пенсійного фонду відповідної держави, сформована щодо періодів роботи в незалежних державах після розпаду СРСР. У постанові від 03 листопада 2025 року у справі № 560/129/24 Верховний Суд прямо відмежував цю практику, зазначивши: "Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2020 року та від 6 листопада 2023 року (справи №№ 291/99/17, 560/764/21, відповідно), оскільки у зазначених справах вирішувалось питання про зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01 січня 2004 року".

Період з січня 1987 року по грудень 1991 року є періодом роботи на території колишнього СРСР у межах єдиної загальносоюзної системи соціального страхування, коли окремих пенсійних фондів союзних республік не існувало. Стаття 6 Угоди прямо охоплює трудовий стаж, набутий на території колишнього СРСР за час до набуття Угодою чинності, а стаття 11 Угоди зобов`язує приймати без легалізації документи, видані на території держав, що входили до складу СРСР, або до 1 грудня 1991 року. Таким чином, вимагати від позивача доказів сплати страхових внесків до пенсійного фонду Республіки Узбекистан за 1987- 1991 роки означає вимагати неможливого, а самим змістом довідки № 57-136 факт проведення відрахувань і без того засвідчено.

Додатково колегія суддів враховує, що саме на підставі довідки № 57-136 позивачу вперше призначено пенсію в Республіці Узбекистан з 27 вересня 2003 року. Отже цей документ уже був покладений в основу пенсійного забезпечення позивача компетентним органом держави - учасниці Угоди, недійсним не визнавався і не скасовувався. Доказів того, що довідка містить недостовірні відомості, відповідачі не надали.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб`єкти владних повноважень правомірності відмови у перерахунку пенсії не довели. Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02 серпня 2023 року № 558 є протиправним і правомірно скасоване судом першої інстанції, а обов`язок здійснити перерахунок і виплату пенсії правомірно покладено на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області як орган, у якому позивач перебуває на обліку.

Довід апелянта про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України має загальний характер, конкретних порушень норм матеріального чи процесуального права апелянт не називає, а тому цей довід висновків суду першої інстанції не спростовує.

Нарешті, колегія суддів окремо оцінює вимогу апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 319 цього Кодексу судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається або позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Жодної з підстав, передбачених статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, апелянт не називає, і матеріали справи таких підстав не містять. Усі доводи апеляційної скарги стосуються виключно суті спору - порядку обчислення страхового стажу та умов врахування заробітної плати. Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, вимога про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає як не підтверджена жодним доводом і не заснована на законі.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильності його висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни рішення немає.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)