Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/36906/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/36906/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії № 10450005900 від 21 квітня 2023 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 13 квітня 2023 року. Позов обґрунтовано тим, що позивачка постійно проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю та подала всі необхідні документи, а відмова органу є протиправною.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії № 10450005900 від 21 квітня 2023 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з урахуванням висновків суду;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у вимозі про призначення пенсії, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а місто Миронівка, за висновком суду, не віднесене до зон радіоактивного забруднення.

Водночас суд визнав протиправним незарахування до страхового стажу періоду роботи з 18 липня 1987 року по 12 серпня 1989 року.

Не погоджуючись із цим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування скарги апелянт посилається на те, що: позивачка не набула статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, оскільки станом на 1 січня 1993 року не проживала і не працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років; період роботи з 18 липня 1987 року по 12 серпня 1989 року не підлягає зарахуванню, бо запис про звільнення внесено з порушенням пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок; копії позовної заяви та доданих до неї документів органу не направлялися, унаслідок чого його було позбавлено можливості подати відзив.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив від позивача до суду не надходив.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що остання підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відносини щодо пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

За частиною першою статті 55 цього Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з пунктом 2 частини першої цієї статті особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років; початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року.

Висновок суду першої інстанції про невіднесення міста Миронівки до зон радіоактивного забруднення є помилковим.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, місто Миронівка Київської області (раніше Миронівського, нині Обухівського району) віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю. Тому проживання позивачки у Миронівці є проживанням у зазначеній зоні, а питання полягає виключно у тривалості такого проживання станом на 1 січня 1993 року.

Виключення зони посиленого радіоекологічного контролю з переліку зон радіоактивного забруднення Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII з 1 січня 2015 року на право за статтею 55 не впливає, оскільки це право пов`язується з фактом проживання (роботи) у зоні станом на 1 січня 1993 року, коли така зона існувала.

З аналізу статті 55 Закону № 796-XII вбачається, що обов`язковою умовою права на зниження пенсійного віку за пунктом 2 частини першої цієї статті є факт постійного проживання та (або) роботи особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом чотирьох років, який обраховується з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року, а право на початкову величину зниження на 2 роки виникає лише за умови постійного проживання чи роботи в зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.

Цей підхід є усталеним у судовій практиці. У постанові від 2 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд вказав, що обов`язковою умовою права на зниження пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання (роботи) особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом чотирьох років до 1 січня 1993 року, а цей період обраховується з 26 квітня 1986 року; за наявності лише 3 років 5 місяців проживання Верховний Суд залишив відмову органу в силі, зазначивши, що навчання поза зоною з приїздами на канікули до періоду проживання не зараховується.

У постанові від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23 Верховний Суд вказав, що підставою для призначення такої пенсії є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні; навіть за наявності у позивачки посвідчення потерпілого 4 категорії суд відмовив у позові, оскільки довідка про реєстрацію не підтверджує фактичного проживання, а навчання й робота особи в іншому місці спростовують факт проживання у зоні, тоді як доказів проживання у зоні з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року надано не було.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20 Верховний Суд вказав, що факт проживання особи на території зони радіоактивного забруднення засвідчує виключно довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, колегія суддів встановила таке.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Миронівської міської ради № 02-14/704 від 13 квітня 2023 року позивачка проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю з 4 липня 1986 року по 5 вересня 1986 року, з 1 вересня 1987 року по 23 жовтня 1987 року та з 16 жовтня 1992 року по теперішній час. Отже, підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування період проживання у зоні станом на 1 січня 1993 року становить близько шести місяців, що значно менше чотирьох років.

У період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, з яким закон пов`язує право на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки, позивачка постійно у зоні не проживала і не працювала, оскільки згідно з довідкою № 43 від 20 березня 2023 року з 1 вересня 1985 року по 22 червня 1987 року навчалася в місті Ніжині. А отже, права на початкову величину зниження пенсійного віку позивачка не набула.

Період роботи з 18 липня 1987 року по 12 серпня 1989 року у військовій частині НОМЕР_1 не може бути зарахований як проживання (робота) у зоні, оскільки місцезнаходження цієї військової частини матеріалами справи не підтверджено.

Період проживання з 24 жовтня 1987 року по 16 жовтня 1992 року позивачка обґрунтовує свідоцтвом про народження сина та довідкою центральної районної лікарні, проте довідкою органу місцевого самоврядування про проживання у зоні цей період не підтверджений, тоді як саме така довідка за наведеною позицією Верховного Суду є належним доказом факту проживання.

Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи позивачка не надала.

Таким чином, позивачка не довела факту постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років станом на 1 січня 1993 року, а тому право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII у неї не виникло.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні такої пенсії є правомірним.

Висновок суду першої інстанції про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18 липня 1987 року по 12 серпня 1989 року правового значення для вирішення цього спору не має. Предметом позову є призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII, право на яку залежить від факту проживання (роботи) у зоні радіоактивного забруднення, а не від тривалості страхового стажу, який у позивачки і без спірного періоду становить понад 37 років та є достатнім. Зарахування цього періоду до страхового стажу не робить його періодом проживання (роботи) у зоні і права на пенсію за статтею 55 не породжує.

За таких обставин скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання органу повторно розглянути заяву не відповідають завданню адміністративного судочинства, оскільки за відсутності у позивачки матеріального права на пенсію повторний розгляд заяви не може мати наслідком її призначення і не відновлює жодного порушеного права. Належним наслідком встановлених обставин є відмова у задоволенні позову в повному обсязі.

Довід апелянта про відсутність у позивачки чотирирічного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 1 січня 1993 року знайшов підтвердження матеріалами справи і є обґрунтованим.

Таким чином, суд першої інстанції, дійшовши помилкового висновку про невіднесення міста Миронівки до зони радіоактивного забруднення та частково задовольнивши позов, неправильно застосував норми матеріального права.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)