Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/33672/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/33672/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ "ОБУХІВТАРА" про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБУХІВТАРА", в якому просило стягнути з відповідача 82 712,17 грн, з яких 81 058,75 грн становлять адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2023 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та 1 653,42 грн - пеня за порушення строку їх сплати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2023 рік становила 46 осіб, середньооблікова чисельність працівників, яким установлено інвалідність, - 1 особа, тоді як норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 2 одиниці. Одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, залишилося не зайнятим. Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій сформовано 28 лютого 2024 року та розміщено 07 березня 2024 року в електронному кабінеті відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України. Нараховану суму відповідач самостійно у строк до 15 квітня 2024 року не сплатив, у зв`язку з чим за період з 16 квітня 2024 року по 05 червня 2024 року нараховано пеню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін, відповідачу встановлено строк для подання відзиву та витребувано докази. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, витребуваних судом доказів не надав, заяв і клопотань не заявляв, тому суд першої інстанції вирішив справу за наявними матеріалами відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання ухвали суду першої інстанції позивач подав додаткові пояснення від 02 серпня 2024 року, в яких навів помісячну деталізацію розрахунку, та додав до них роздруківку з Централізованого банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача, квитанцію від 07 березня 2024 року про розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця та інформацію Київського обласного центру зайнятості про неподання відповідачем у 2023 році звітності за формою № 3-ПН.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок перевірки суб`єктів господарювання щодо виконання нормативу робочих місць покладено на органи Держпраці; що обставини вжиття роботодавцем усіх передбачених законом заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю можуть бути встановлені лише за наслідками планових або позапланових перевірок цих органів; що в матеріалах справи немає доказів проведення такої перевірки за 2023 рік, а тому позивач звернувся до суду передчасно. Свій висновок суд першої інстанції обґрунтував посиланням на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На обґрунтування скарги апелянт посилається на неврахування судом змін, внесених Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX, якими запроваджено автоматизований механізм визначення виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Апелянт зазначає, що розрахунок санкцій сформовано на підставі звітності відповідача за 2023 рік, достовірність якої засвідчена електронними підписами, однак відповідач його не спростував. Крім того, відповідач у 2023 році не подавав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН, що, на думку апелянта, унеможливило направлення на створені робочі місця осіб з інвалідністю. Апелянт також вважає неактуальним висновок Верховного Суду у постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, оскільки він стосувався правовідносин до набрання чинності Законом № 2682-IX, та посилається на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23. На думку апелянта, суд першої інстанції також порушив вимоги статті 90 КАС України щодо оцінки доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу від 31 жовтня 2025 року, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо необхідності акта перевірки Держпраці та додатково зазначає, що звітність за формою № 3-ПН у 2023 році подавалася ним у паперовій формі і зберігалася за місцем провадження діяльності, проте 09 липня 2025 року на території підприємства сталася масштабна пожежа внаслідок влучення безпілотного літального апарата, якою знищено частину архівних даних, у тому числі ці звіти. Відповідач просить визнати причини неподання відповідних доказів суду першої інстанції поважними та прийняти копії звітів після їх відновлення. Крім того, відповідач посилається на частину другу статті 218 Господарського кодексу України та стверджує, що для виконання свого обов`язку йому достатньо було одноразово заявити про наявність вакансії для особи з інвалідністю, а обов`язок працевлаштування покладається як на роботодавця, так і на державну службу зайнятості.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (тут і далі - у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною четвертою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини одинадцятої статті 19 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Частиною дванадцятою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Половинний розмір санкції ця норма встановлює лише для роботодавців, де працює від 8 до 15 осіб.

Частиною четвертою статті 20 Закону № 875-XII визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Згідно з частиною другою цієї статті порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Матеріалами справи підтверджено, що за 2023 рік середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 46 осіб (помісячно 34, 36, 29, 30, 55, 51, 53, 59, 54, 50, 53 та 50 осіб, разом 554, у середньому за місяць 46,1), фонд оплати праці штатних працівників - 3 728 702,35 грн, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким установлено інвалідність, - 1 особа. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 2 одиниці (46 х 4 відсотки = 1,84, після округлення до цілого значення - 2), кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих такими особами, - 1. Середня річна заробітна плата одного штатного працівника становить 81 058,75 грн (3 728 702,35 грн : 46). Оскільки чисельність працівників відповідача перевищує 15 осіб, санкція за одне незайняте робоче місце дорівнює повній середній річній заробітній платі, тобто 81 058,75 грн. Пеню нараховано за 51 день прострочення з 16 квітня 2024 року по 05 червня 2024 року у розмірі 1 653,42 грн. Колегія суддів перевірила ці обчислення і встановила, що вони є арифметично правильними, а два округлення здійснено на користь відповідача: показник 0,5 працівника з інвалідністю округлено до 1, чим зменшено кількість незайнятих робочих місць, а одноденний розмір пені прийнято 0,04 відсотка замість арифметичних 0,0443 відсотка.

Щодо доводу апелянта про відсутність у законодавстві іншого порядку виявлення порушників нормативу, ніж автоматизований режим, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 19 Закону № 875-XII розмежовує два самостійні механізми: перевірки, які здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, і щорічне автоматизоване визначення роботодавців-порушників, яке до 10 березня здійснює Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю за даними двох державних інформаційних ресурсів. Частина одинадцята статті 19 Закону № 875-XII не ставить формування розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій у залежність від проведення перевірки органами Держпраці і не вимагає акта такої перевірки як передумови нарахування санкції. У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 Верховний Суд зазначив: "З 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8- 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні". Цей висновок Верховний Суд підтвердив у постанові від 13 липня 2026 року у справі № 160/11423/23. А отже, суд першої інстанції поклав в основу свого рішення правову позицію, сформовану щодо правовідносин 2021 року, тобто за редакції Закону № 875-XII, чинної до 06 листопада 2022 року, і застосував її до правовідносин 2023 звітного року, для яких вона не є актуальною. Відсутність акта перевірки Держпраці за 2023 рік не є перешкодою для стягнення адміністративно-господарських санкцій, а висновок суду першої інстанції про передчасність звернення позивача до суду є помилковим.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII встановлено: "Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права". Таким чином, довід апелянта про залишення поза увагою суду першої інстанції актуальної практики Верховного Суду є обґрунтованим.

Щодо доводу апелянта про формування показників розрахунку на підставі власної звітності відповідача та неспростування розрахунку колегія суддів встановила таке. Кількісні показники, використані у розрахунку, походять із Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, поданого самим відповідачем за 2023 рік, і через реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування потрапили до Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Роздруківки з Централізованого банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача, долучені позивачем до додаткових пояснень від 02 серпня 2024 року, містять як зведені показники за 2023 рік, так і їх помісячну деталізацію, і повністю збігаються з даними розрахунку. Колегія суддів дослідила ці дані безпосередньо і встановила відповідність кожного показника розрахунку відомостям Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Відповідач жодного з цих показників не заперечив ані в суді першої інстанції, ані у відзиві на апеляційну скаргу, уточнюючої звітності до контрольної дати 10 березня 2024 року не подавав і про помилки у власній звітності не заявляв. У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 Верховний Суд зазначив: "Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності". Таким чином, факт невиконання відповідачем у 2023 році нормативу робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю є доведеним належними і допустимими доказами.

Розглядаючи доводи апелянта про неподання відповідачем звітності за формою № 3-ПН та пов`язаних із ним заперечень відповідача колегія суддів зазначає таке. Пунктом 1.5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901, встановлено, що "форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії". Згідно з частиною першою статті 218 Господарського кодексу України (втратив чинність 28 серпня 2025 року на підставі Закону України від 09 січня 2025 року № 4196-IX; застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) "підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання", а за частиною другою цієї статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, тягар доведення вжиття всіх залежних від нього заходів лежить на відповідачеві. У постанові від 11 липня 2025 року у справі № 320/8104/22 Верховний Суд зазначив: "обов`язок центру зайнятості щодо сприяння у працевлаштуванні може бути реалізований лише за умови належного та своєчасного виконання роботодавцем свого обов`язку з інформування про вакансії. Несвоєчасне подання роботодавцем звітності унеможливлює виникнення кореспондуючого обов`язку центру зайнятості, а отже, роботодавець, який своїми діями не забезпечив цю взаємодію, не може посилатися на бездіяльність служби зайнятості як на підставу для звільнення від відповідальності".

Матеріали справи містять інформацію Київського обласного центру зайнятості про те, що відповідач у 2023 році звітність за формою № 3-ПН не подавав. Жодного доказу подання такої звітності відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Помісячна динаміка чисельності працівників відповідача у 2023 році, яка зросла з 29 осіб у березні до 59 осіб у серпні, свідчить про систематичне відкриття вакансій і прийняття працівників протягом року, проте жодна з цих вакансій не була заявлена центру зайнятості як така, на яку може бути працевлаштована особа з інвалідністю. А отже, відповідач не створив робоче місце для особи з інвалідністю і не поінформував державну службу зайнятості про наявність вакансії, тобто не вжив залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Посилання відповідача на достатність одноразового інформування про кожну вакансію не спростовує цього висновку: одноразовість інформування не скасовує вимоги його своєчасності та доведеності, а в цій справі не доведено ані своєчасного, ані будь-якого подання форми № 3-ПН.

Щодо клопотання відповідача про визнання поважними причин неподання доказів суду першої інстанції та прийняття копій звітів за формою № 3-ПН після їх відновлення колегія суддів зазначає таке.

Частиною четвертою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено: Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Провадження у справі судом першої інстанції відкрито 22 липня 2024 року, а пожежа, на яку посилається відповідач, сталася 09 липня 2025 року. Протягом майже дванадцяти місяців до цієї події відповідач мав процесуальну можливість подати відзив і докази на його підтвердження, проте нею не скористався і причин такої бездіяльності не пояснив. Крім того, форма звітності № 3-ПН подається до центру зайнятості, тому її подання підтверджується насамперед відомостями центру зайнятості, а не архівом роботодавця; доказів звернення до Київського обласного центру зайнятості по такі відомості відповідач не надав, тоді як у матеріалах справи є інформація цього ж органу протилежного змісту. Таким чином, неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, не доведена, і підстав для прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду немає.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивач довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відповідач своїх заперечень не довів.

Таким чином, у 2023 році відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю, у строк до 15 квітня 2024 року адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив, а обставин, які звільняли б його від відповідальності, не довів. Позовні вимоги про стягнення 81 058,75 грн адміністративно-господарських санкцій та 1 653,42 грн пені, а всього 82 712,17 грн, є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд першої інстанції не з`ясував обставин виконання відповідачем нормативу робочих місць за даними Централізованого банку даних з проблем інвалідності, не оцінив доказів неподання звітності за формою № 3-ПН і неправильно застосував статті 19, 20 Закону № 875-XII, поставивши стягнення санкції в залежність від акта перевірки, якого закон для цих правовідносин не вимагає. Обґрунтованим є і довід апелянта про порушення судом першої інстанції статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України при оцінці доказів: наявні в матеріалах справи дані Централізованого банку даних з проблем інвалідності та інформація Київського обласного центру зайнятості про неподання звітності за формою № 3-ПН залишилися без дослідження і оцінки. А отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Пунктами 1 і 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБУХІВТАРА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБУХІВТАРА" (ідентифікаційний код 37850795, місцезнаходження: 08700, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, буд. 132/2, оф. 14) на користь держави в особі Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ідентифікаційний код 19023989) адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2023 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у загальному розмірі 82 712,17 грн (вісімдесят дві тисячі сімсот дванадцять гривень 17 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)