Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/32957/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/32957/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства "Головне управління комунального господарства" Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства "Головне управління комунального господарства" Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, у якому просило стягнути з відповідача 191 667,38 грн, з яких 189 469,47 грн адміністративно-господарських санкцій та 2 197,91 грн пені.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач у 2023 році не виконав встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За даними Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, сформованого в автоматизованому режимі та розміщеного в електронному кабінеті відповідача 07 березня 2024 року, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2023 рік становила 8 осіб, середньооблікова чисельність працівників, яким установлено інвалідність, - 0 осіб, а норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця. Оскільки відповідач адміністративно-господарські санкції та пеню самостійно не сплатив, Відділення Фонду звернулося до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що нарахування адміністративно-господарських санкцій є заходом впливу на правопорушника, а обставини невиконання нормативу можуть бути встановлені лише за наслідками перевірки органами Держпраці; оскільки в матеріалах справи акт такої перевірки відсутній, позивач звернувся до суду передчасно. На обґрунтування цього висновку суд послався на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Київське обласне відділення Фонду подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки після набрання чинності Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX механізм визначення невиконання нормативу та застосування адміністративно-господарських санкцій набув автоматизованого характеру і не потребує перевірки органами Держпраці. Апелянт також вважає неактуальним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, оскільки він стосувався правовідносин 2021 року та попередньої редакції статті 19 Закону № 875-XII, і посилається на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, якою підтверджено незастосовність цього висновку до правовідносин після 06.11.2022. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач не спростував Розрахунок адміністративно-господарських санкцій, не подав відзиву на позов та у 2023 році не подавав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН, що підтверджується листом Київського обласного центру зайнятості.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (тут і далі - у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною одинадцятою статті 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю; для підприємств, де працює від 8 до 15 осіб, - у розмірі половини такої заробітної плати.

Висновок суду першої інстанції про передчасність звернення Відділення Фонду до суду ґрунтується на правовій позиції, яка станом на час виникнення спірних правовідносин втратила свою актуальність. Постанову Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21 ухвалено за наслідками розгляду правовідносин 2021 року, тобто в період дії попередньої редакції статті 19 Закону № 875-XII, яка передбачала реєстрацію роботодавців у Фонді, подання звіту за формою № 10-ПОІ та можливість стягнення санкцій лише за наслідками перевірки Держпраці.

Спірні ж правовідносини у цій справі виникли у 2023 році - після набрання чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX (06 листопада 2022 року), яким статтю 19 Закону № 875-XII викладено в новій редакції, скасовано реєстрацію роботодавців у Фонді та подання звіту за формою № 10-ПОІ, а механізм виявлення порушників нормативу переведено в автоматизований режим.

У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 Верховний Суд зазначив: "з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні".

У тій самій постанові Верховний Суд наголосив, що відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації, а несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.

А отже, для правовідносин 2023 року наявність акта перевірки органами Держпраці не є умовою стягнення адміністративно-господарських санкцій, а протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.

Водночас застосування санкцій за статтею 20 Закону № 875-XII лишається заходом господарсько-правової відповідальності, підставою якого згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України є вчинене правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII роботодавець зобов`язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування. Така інформація подається за формою звітності № 3-ПН, затвердженою наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22. Своєчасне подання звітності за формою № 3-ПН є ключовим доказом вжиття роботодавцем залежних від нього заходів, на що вказав Верховний Суд у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом 2023 року відповідач робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю не створив, особу з інвалідністю не працевлаштував і форми звітності № 3-ПН до центру зайнятості не подав; зворотного відповідач не довів. За таких обставин відповідач не вжив залежних від нього заходів, а в його діях наявний склад правопорушення, що тягне відповідальність за статтею 20 Закону № 875-XII.

Кількісні показники Розрахунку адміністративно-господарських санкцій сформовані на підставі даних, які надавалися до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у звітному Податковому розрахунку самого відповідача за 2023 рік. Розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача 07 березня 2024 року. Відповідач ані до звернення позивача до суду, ані під час розгляду справи цих показників не спростував, про помилки у звітності не заявляв і доказів виконання нормативу не надав, а тому наведені в Розрахунку дані є достовірними.

Відповідач є комунальним підприємством, тобто окремою юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність і має власний фонд оплати праці, що підтверджується показниками Розрахунку, а не установою, що повністю утримується за рахунок коштів місцевого бюджету; відтак виняток, передбачений частиною першою статті 20 Закону № 875-XII, на нього не поширюється.

Таким чином, відповідач у 2023 році не виконав встановленого статтею 19 Закону № 875-XII нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не вжив залежних від нього заходів, а Відділення Фонду правомірно нарахувало адміністративно-господарські санкції та пеню.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд доходить до висновку, що доводи апелянта знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки містить посилання на обставини, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Головне управління комунального господарства" Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (ідентифікаційний код 38183153) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ідентифікаційний код 19023989) адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 191 667 (сто дев`яносто одна тисяча шістсот шістдесят сім) гривень 38 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)