Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/30984/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/30984/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Ключкович В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 березня 2024 року № 200030414.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15 березня 2024 року № 200030414.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок зарахування контролюючим органом сплачених позивачем коштів у рахунок погашення податкового боргу з порушенням черговості його виникнення виникло прострочення сплати самостійно узгоджених грошових зобов`язань, а відповідач, заперечуючи проти позову, доводів позивача в цій частині не спростував, унаслідок чого правомірності оскаржуваного рішення не довів.

Не погодившись із цим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи, та не дослідив наданих доказів. За пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником, а спрямування коштів на погашення поточного грошового зобов`язання до повного погашення податкового боргу заборонено. Згідно з пунктом 131.2 статті 131 цього Кодексу при погашенні суми податкового боргу кошти в першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання, у наступну чергу - у рахунок штрафів, в останню чергу - у рахунок пені. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 813/4825/17. Відповідальність за статтею 124 Податкового кодексу України настає в силу самого факту несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання та залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу. Ані позовна заява, ані рішення суду першої інстанції не спростовують висновку контролюючого органу про порушення позивачем строків сплати узгоджених сум податку на додану вартість.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на тому, що погашення контролюючим органом раніше виниклого податкового боргу за рахунок своєчасно сплачених позивачем коштів є дією податкового органу, а не платника, тому в діях останнього відсутній склад податкового правопорушення, що полягає в несвоєчасній сплаті грошових зобов`язань.

Колегія суддів, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановила такі обставини.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, у порядку пункту 76.3 статті 76 та статті 102 Податкового кодексу України Головне управління ДПС у м. Києві провело камеральну перевірку дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 15 лютого 2024 року № 12557/Ж5/26-15-04-14-03.

Актом зафіксовано порушення граничних строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначених пунктом 50.1 статті 50, пунктом 57.1 статті 57, пунктом 203.2 статті 203, підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, відповідальність за яке передбачена статтею 124 цього Кодексу.

На підставі висновків акта перевірки Головне управління ДПС у м. Києві винесло податкове повідомлення-рішення від 15 березня 2024 року № 200030414, яким до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" застосовано штраф у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу - 737 586,68 грн. Скаргу платника на це рішення Державна податкова служба України рішенням від 24 травня 2024 року № 15496/6/99-00-06-03-01-06 залишила без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Предметом камеральної перевірки були вісімнадцять податкових декларацій з податку на додану вартість за період з січня 2022 року по вересень 2023 року. Станом на 31 січня 2022 року в Товариства обліковувалася переплата в сумі 582 569,55 грн, станом на 28 лютого 2022 року - 276 157,55 грн. 10 червня 2022 року контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 70690415 на суму 302 503 грн з нарахуванням штрафних санкцій у сумі 30 250 грн, що зумовило відображення в інтегрованій картці платника податкового боргу в сумі 623 253,45 грн. Протягом 2022- 2023 років Товариство поповнило електронний рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість на загальну суму 8 691 654,07 грн; ці кошти контролюючий орган зараховував у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення, унаслідок чого самостійно узгоджені грошові зобов`язання з податку на додану вартість за поточні періоди були сплачені з простроченням.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки і збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 та пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, зазначену платником у поданій декларації, належить сплатити протягом десяти календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання такої декларації.

Сума грошового зобов`язання, самостійно визначена платником у податковій декларації, є узгодженою згідно з пунктом 54.1 статті 54 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків; спрямування коштів платником на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Установлена цією нормою заборона кореспондується з обов`язком контролюючого органу зараховувати сплачені кошти в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення.

Згідно з пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, він притягується до відповідальності у вигляді штрафу: при затримці до 30 календарних днів включно - у розмірі 5 відсотків, а при затримці більше 30 календарних днів - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Ця норма замінила статтю 126 Податкового кодексу України, зберігши відповідальність за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, а тому правова позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 87.9 статті 87 Кодексу у взаємозв`язку з такою відповідальністю є застосовною незалежно від того, чи йдеться про статтю 126, чи про статтю 124, оскільки ані механізм зарахування коштів, ані природа відповідальності за прострочення не змінилися.

Ключовим у цій справі є питання про те, чи правомірне застосування штрафу за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань, якщо прострочення виникло внаслідок зарахування контролюючим органом сплачених платником коштів у рахунок погашення раніше виниклого податкового боргу.

У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 813/4825/17 Верховний Суд зазначив, що незалежно від визначеного платником податку призначення платежу в платіжному документі, у разі наявності податкового боргу, сума такого платежу зараховується саме на погашення податкового боргу, оскільки це прямо передбачено нормами ПК України. У цій же постанові Верховний Суд визнав правомірним визначення платнику штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати самостійно визначених сум податкових зобов`язань, погашених унаслідок такого зарахування.

У постанові від 4 лютого 2026 року у справі № 826/8542/16 Верховний Суд вказав, що в разі перенаправлення контролюючим органом коштів на оплату поточних податкових зобов`язань у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, у платника виникає недоїмка за поточними податковими періодами, у разі несвоєчасного погашення якої нараховується штраф залежно від терміну затримки, та що "санкція норми… передбачає застосування до платника податків штрафу у випадку несплати ним узгодженої суми грошового зобов`язання безвідносно до підстав її виникнення. Будь-яких винятків до випадків застосування контролюючим органом норм пункту 87.9 статті 87 ПК України… не містить".

Штраф за пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України застосовується за фактом несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання і вчинення діяння умисно не потребує, оскільки умисел є кваліфікуючою ознакою лише для пунктів 124.2 і 124.3 цієї статті.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 280/6453/21, відповідальність за невиконання встановленого державою податкового обов`язку не настає лише тоді, коли держава не створила умов для його виконання, а посилання платника на незалежні від нього обставини як на підставу звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату відхиляються.

Застосовуючи наведене до встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що зарахування контролюючим органом сплачених Товариством коштів у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення відповідало імперативним приписам пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України. Виникнення в Товариства податкового боргу та обов`язок його першочергового погашення зумовлені поведінкою самого платника, а не діями контролюючого органу. А отже, прострочення сплати поточних грошових зобов`язань з податку на додану вартість є наслідком наявності податкового боргу, а застосування штрафу за пунктом 124.1 статті 124 Кодексу за таке прострочення відповідає закону.

Висновок суду першої інстанції про зарахування коштів "з порушенням черговості" не ґрунтується на встановлених обставинах: зарахування сплачених платником коштів у рахунок раніше виниклого податкового боргу становить саме дотримання передбаченої пунктом 87.9 статті 87 Кодексу черговості, а не її порушення. Цей висновок суперечить і правовій позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 813/4825/17, на яку суд першої інстанції послався у власному рішенні. Контролюючий орган навів нормативне обґрунтування правомірності зарахування та підтвердив обставини наявності податкового боргу, а тому обов`язок доказування, передбачений частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав - протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.

Доводи Товариства, викладені у відзиві, про відсутність складу податкового правопорушення з тих мотивів, що зарахування коштів є дією органу, а не платника, колегія суддів відхиляє.

Зарахування коштів у рахунок погашення податкового боргу є не самостійним волевиявленням контролюючого органу, а виконанням імперативної норми, застосування якої зумовлене самою наявністю в платника податкового боргу. Таким чином, відповідальність за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань настає безвідносно до того, що недоїмка за поточними періодами виникла внаслідок зарахування коштів за пунктом 87.9 статті 87 Кодексу, оскільки жодних винятків для такого випадку закон не передбачає.

За наведеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" до Головного управління ДПС у м. Києві - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)