Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/27183/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/27183/24 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Громадська організація "Захистимо Протасів яр" про визнання протиправним та нечинним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської ради, у якому просили визнати протиправним та нечинним пункт 1.1 рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 424/1834 "Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Протасів яр" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-культурного та побутового призначення в кварталі вулиць Волгоградської, Докучаєвської, Протасів яр та Солом`янської у Солом`янському районі м. Києва".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків, зокрема для подання заяви про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з наведенням доказів обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації права на звернення до суду.

На виконання вимог цієї ухвали позивачі подали заяву про усунення недоліків, у якій, заперечуючи проти пропуску строку звернення до суду, зазначили, що оскаржуване рішення від 15 липня 2004 року № 424/1834 за своїм змістом є нормативно-правовим актом, а тому підлягає оскарженню протягом усього строку його чинності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року позовну заяву повернуто позивачам на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не є нормативно-правовим актом у розумінні статті 4 КАС України, а є актом індивідуальної дії, оскільки ним передано визначеному в ньому суб`єкту приватного права - Товариству з обмеженою відповідальністю "Протасів яр" - земельну ділянку в короткострокову оренду для будівництва, змінено її цільове призначення та затверджено інші умови й зобов`язання виключно для учасників цих правовідносин, а дія рішення вичерпується його виконанням. Тому до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду, який позивачами пропущено, а поважних причин такого пропуску не наведено.

Не погодившись з зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 (далі - апелянт) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу від 10 лютого 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми права, визначивши рішення № 424/1834 актом індивідуальної дії, тоді як воно є нормативно-правовим актом, прийнятим суб`єктом владних повноважень, оскільки зміна Київською міською радою категорії (цільового призначення) земельних ділянок потребувала внесення відповідних змін до Генерального плану міста Києва та фактично змінила загальні правила регулювання однотипних відносин. Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення розраховане на невизначене коло осіб - територіальну громаду міста Києва - та багаторазове застосування, а рішенням Київської міської ради від 19 вересня 2024 року № 27/9835 його визнано таким, що не відповідає інтересам територіальної громади міста Києва. Крім того, апелянт посилається на справу № 640/16006/20 щодо земельної ділянки того самого ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр», у якій застосовано частину третю статті 264 КАС України щодо можливості оскарження нормативно-правового акта протягом усього строку його чинності, що підтверджено постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви розглянуто в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини другої статті 312 КАС України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

За частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга цієї статті встановлює для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виняток із цього правила встановлює частина третя статті 264 КАС України, за якою нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності. А отже, вирішення питання про дотримання позивачами строку звернення до суду залежить від того, чим є оскаржуване рішення Київської міської ради - нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії.

Розмежування цих понять закріплене у статті 4 КАС України. За пунктом 18 частини першої цієї статті нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За пунктом 19 частини першої цієї статті індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб і дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У постанові від 28 листопада 2024 року у справі № 520/12940/23 Верховний Суд зазначив, що індивідуально-правові акти адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів, містять індивідуальні приписи щодо суб`єктивних прав та/чи обов`язків адресатів, розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією.

Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення від 15 липня 2004 року № 424/1834 у частині пункту 1.1 має всі ознаки акта індивідуальної дії. Цим рішенням Київська міська рада передала визначеному в ньому суб`єкту - товариству з обмеженою відповідальністю "Протасів яр" - конкретну земельну ділянку для будівництва житлового комплексу, змінила цільове призначення цієї ділянки та встановила умови й зобов`язання виключно для учасників цих правовідносин. Таке рішення стосується прав визначеної в ньому особи, адресоване чітко визначеному колу осіб і вичерпує свою дію виконанням - переданням ділянки в оренду під забудову. Воно не встановлює, не змінює і не припиняє загальних правил регулювання однотипних відносин і не розраховане на неодноразове застосування.

Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Сам по собі факт прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування не надає йому нормативного характеру, оскільки і нормативно-правові, і індивідуальні акти приймаються суб`єктами владних повноважень, а їх розмежування здійснюється за змістом і правовими наслідками акта, а не за суб`єктом його прийняття.

Не заслуговує на увагу й довід про те, що зміна цільового призначення земельних ділянок фактично змінила загальні правила. Оскаржуване рішення не вносить змін до Генерального плану міста Києва чи до іншої містобудівної документації - воно змінює призначення конкретної ділянки, переданої конкретній особі. Сам апелянт визнає, що формально Генеральний план цим рішенням не змінювався. Зміна цільового призначення окремої земельної ділянки є наслідком застосування норм права до конкретної ситуації і не перетворює рішення про передачу цієї ділянки на нормативно-правовий акт. Таким чином, цей довід є безпідставним.

Безпідставним є й твердження, що рішення розраховане на невизначене коло осіб і багаторазове застосування. Оскаржуване рішення адресоване визначеному суб`єкту - товариству з обмеженою відповідальністю "Протасів яр", створює права та обов`язки лише для нього і вичерпує дію переданням ділянки. Та обставина, що ділянка розташована в межах міста і її використання зачіпає інтереси територіальної громади, не робить коло адресатів рішення невизначеним.

Не впливає на висновок про пропуск строку й посилання апелянта на рішення Київської міської ради від 19 вересня 2024 року № 27/9835. Це рішення прийняте після звернення позивачів до суду у травні 2024 року і не змінює правової природи оскаржуваного рішення № 424/1834, яка визначається його змістом, а не наступними актами ради. А отже, ця обставина дотримання позивачами строку звернення до суду не підтверджує.

Помилковим є й посилання апелянта на практику у справі № 640/16006/20. Предметом розгляду у тій справі було інше рішення Київської міської ради - від 26 квітня 2007 року № 503/1164, яким, на відміну від оскаржуваного у цій справі рішення, безпосередньо внесено зміни до Генерального плану розвитку міста Києва та до Програми розвитку зеленої зони міста Києва, виключено земельну ділянку з переліку озеленених територій загального користування і затверджено відповідне містобудівне обґрунтування. Саме ці положення надали рішенню № 503/1164 ознак нормативного характеру. Оскаржуване ж рішення № 424/1834 таких положень не містить.

Крім того, у постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 640/16006/20 Верховний Суд питання про нормативний чи індивідуальний характер рішення ради не вирішував. Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив виключно з того, що відповідач - Київська міська рада - визнав позов, і прямо зазначив, що доводи касаційної скарги не впливають на результат розгляду справи з огляду на визнання відповідачем позову. Відповідні доводи щодо правової природи рішення наводив касатор, проте Верховний Суд їх не оцінював. А отже, ця постанова не підтверджує позиції апелянта про те, що рішення про передачу земельної ділянки під забудову є нормативно-правовим актом.

Таким чином, оскаржуване рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 424/1834 у частині пункту 1.1 є актом індивідуальної дії, а тому до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, а не правило частини третьої статті 264 цього Кодексу.

Позов подано у травні 2024 року - майже через двадцять років після прийняття оскаржуваного рішення 15 липня 2004 року. Згідно з частиною другою статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності; діє презумпція знання закону, за якою особа, вважаючи свої права порушеними, має знати про встановлений Кодексом строк звернення до суду. Жодних обставин об`єктивного і непереборного характеру, які унеможливили б своєчасне звернення до суду протягом установленого строку, позивачі не навели ні в заяві про усунення недоліків, ні в апеляційній скарзі.

Колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення стосується земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення, а спір має екологічний вимір. Повернення позовної заяви у цій справі не ставить під сумнів широке право фізичних осіб та громадських організацій на звернення до суду за захистом довкілля, гарантоване Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція, ратифікована Законом України від 6 липня 1999 року № 832-XIV). У цій справі вирішується виключно питання додержання строку звернення до суду, а не право на позов. Орхуська конвенція такого строку не скасовує: за пунктом 4 статті 9 Конвенції процедури мають бути справедливими та своєчасними, що не виключає застосування розумних строків звернення до суду, спрямованих на досягнення правової визначеності.

Не змінює цього висновку й практика Верховного Суду, за якою у справах щодо охорони довкілля суди мають з особливою обережністю підходити до застосування процесуальних строків, а їх відлік пов`язувати з моментом, коли особа фактично дізналася про порушення (постанова від 12 лютого 2026 року у справі № 240/23099/24). Ця позиція сформована щодо особливого статусу прокурора, який не є учасником відповідних правовідносин і не зобов`язаний здійснювати моніторинг актів суб`єктів владних повноважень. Для позивачів - фізичних осіб частина друга статті 122 КАС України вже визначає початок перебігу строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Позивачі ж не навели жодних обставин щодо моменту, коли вони дізналися про оскаржуване рішення 2004 року, не порушували питання про пізню обізнаність і не просили поновити строк. Оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, дія якого вичерпалася його виконанням, а тому навіть застосування підходу про відлік строку з моменту обізнаності іншого результату не дає.

А отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачами строку звернення до адміністративного суду за відсутності поважних причин такого пропуску та правильно застосував наслідки, передбачені частиною другою статті 123 і пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України, повернувши позовну заяву.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги її висновків не спростовують.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)