Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/22312/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/22312/25 Суддя (судді) першої інстанції: Білоус А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство економіки України; Міністерство юстиції України; Рада національної безпеки і оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невнесенні до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції про скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо громадянина України ОСОБА_1 шляхом виключення пункту 2 з Додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025, та зобов`язати Кабінет Міністрів України внести до Ради національної безпеки і оборони України таку пропозицію.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року адміністративну справу передано за інстанційною підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції.

Суд першої інстанції виходив із того, що, попри формулювання позовних вимог як бездіяльності Кабінету Міністрів України, фактичним предметом спору є оцінка обґрунтованості застосованих до позивача санкцій та законності Указу Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України; за відсутності рішення Верховного Суду, яке набрало законної сили, про визнання протиправним і скасування зазначеного Указу законність застосування санкцій не може бути предметом розгляду місцевого адміністративного суду. Такий висновок суд першої інстанції обґрунтував посиланням на пункт 2 частини першої статті 29, частину четверту статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України та постанову Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 640/7728/20.

Не погоджуючись із ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що перелік справ, підсудних Верховному Суду як суду першої інстанції, визначений частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, є вичерпним і Кабінет Міністрів України до нього не належить, крім випадку невнесення законопроекту на виконання рішення всеукраїнського референдуму. На думку апелянта, спір щодо бездіяльності Кабінету Міністрів України належить до юрисдикції окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, тоді як суд першої інстанції помилково ототожнив територіальну та інстанційну підсудність. Крім того, пункт 2 частини першої статті 29 КАС України передбачає передачу справи лише за належністю до іншої територіальної юрисдикції, а тому не може застосовуватися для передачі справи за інстанційною підсудністю. Апелянт також зазначає, що позов не містить вимог щодо визнання незаконним чи скасування Указу Президента України № 81/2025, а також вимог до Президента України чи Ради національної безпеки і оборони України, оскільки предметом спору є виключно бездіяльність Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим посилання суду першої інстанції на практику щодо оскарження актів Президента України є нерелевантним.

Міністерство економіки України у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях просило залишити ухвалу без змін, наполягаючи на тому, що за своєю суттю спір зводиться до перегляду правомірності застосування санкцій, а тому вирішення питання про наявність чи відсутність бездіяльності Кабінету Міністрів України неминуче потребує оцінки законності Указу Президента України, що відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України належить до виключної підсудності Верховного Суду. Позивач подав відповіді на відзиви та додаткові пояснення, в яких доводи апеляційної скарги підтримав.

Колегія суддів, перевіривши законність оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

Наведена норма встановлює виключний перелік суб`єктів владних повноважень, дії, рішення чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до Верховного Суду як суду першої інстанції. Єдиний випадок, у якому до цього переліку віднесено Кабінет Міністрів України, стосується його бездіяльності щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання рішення Українського народу, підтриманого на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

У цій справі позивач оскаржує бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невнесенні до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції про скасування застосованих до нього санкцій. Вимог про визнання незаконним чи скасування Указу Президента України від 12 лютого 2025 року № 81/2025, а також вимог до Президента України чи Ради національної безпеки і оборони України позовна заява не містить. Заявлена бездіяльність Кабінету Міністрів України не належить до єдиного передбаченого частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України випадку урядової бездіяльності, підсудного Верховному Суду. А отже, ця справа не підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції.

Вичерпність зазначеного переліку є усталеною в судовій практиці. У постанові від 26 травня 2026 року у справі № 320/37946/25 Верховний Суд зазначив: "законодавцем встановлено вичерпний перелік суб`єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у справах, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, і наведений перелік осіб є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає". Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2026 року у справі № 160/5908/26.

Помилковим є й застосування судом першої інстанції пункту 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для передачі справи. Згідно з цією нормою суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Зазначена норма пов`язує передачу справи виключно з належністю її до іншої територіальної юрисдикції та не поширюється на випадки інстанційної підсудності. У постанові від 30 січня 2025 року у справі № 140/10981/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "передача справ з одного суду до іншого за підсудністю забороняється з підстав саме територіальної підсудності, а не інстанційної". Таким чином, передавши справу за інстанційною підсудністю з посиланням на пункт 2 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції неправильно ототожнив територіальну та інстанційну юрисдикцію.

Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 640/7728/20, стосуються меж дослідження місцевим адміністративним судом законності Указу Президента України, а не правил підсудності. У зазначеній справі, а також у справі № 640/7408/20 з тотожним предметом спору (бездіяльність щодо невнесення пропозиції про скасування санкцій) спір розглядався в системі місцевих адміністративних судів; при цьому справу № 640/7408/20 Верховний Суд направив на новий розгляд саме до окружного адміністративного суду. А отже, наведена судом першої інстанції практика не свідчить про підсудність цієї справи Верховному Суду як суду першої інстанції. Довід Міністерства економіки України про те, що перевірка заявленої бездіяльності неминуче потребує оцінки законності Указу Президента України, правил підсудності не змінює: інстанційна підсудність визначається за суб`єктом владних повноважень і предметом заявлених вимог, а не за колом питань, які можуть постати перед судом під час розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті. Згідно з частиною першою статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Оскільки заявлена бездіяльність вчинена Кабінетом Міністрів України стосовно конкретної особи - позивача, а місцезнаходженням відповідача є місто Київ, така справа підсудна окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Таким чином, справа за позовом ОСОБА_1 підлягає розгляду Київським окружним адміністративним судом.

За змістом наведених норм оскаржувана ухвала постановлена з порушенням правил підсудності та підлягає скасуванню. При цьому колегія суддів враховує, що ухвалу про передачу справи за підсудністю постановлено судом першої інстанції без відкриття провадження у справі, а тому за наслідками апеляційного перегляду справу належить направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, а не закривати провадження у ній. Подібного підходу дотримався Верховний Суд у постанові від 26 травня 2026 року у справі № 320/37946/25.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)