Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/55612/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/55612/24 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 262740009258 від 25.05.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу визначеного статтею 26 Закону України 'Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - 29 років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком, згідно статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, з 17.05.2023 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що він у травні 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надіслало позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії, яке було розглянуте за принципом екстериторіальності та повідомило, що пенсія за віком не призначена у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки не враховується зазначені періоди роботи, які неможливо перевірити у зв`язку з тим, що деякі дати на номери наказів містять виправлення, які не засвідчені належним чином та відтиск печатки нанесений недостатньо сильно, що унеможливлює ознайомлення з інформацією на ній.

Проте, як вважає позивач, виправлення та неповність інформації через неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем, не може мати наслідком позбавлення його права на пенсійне забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 262740009258 від 25.05.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком періоди роботи з 02.09.1981 по 02.11.1981, з 02.09.1982 по 16.11.1982, 01.03.1988 по 14.08.1990 та з 01.06.1992 по 13.08.1996 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану у 17.05.2023 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 320/55612/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні його позовних вимог - відмовити; розгляд апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснювати у судовому засіданні апеляційної інстанції без участі сторін.

Зокрема, апелянт вказує, що рішення винесене з порушенням норм матеріального права.

Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт від 05.07.2019 року № НОМЕР_1 , виданий органом 8032. Відповідно до Закону України «Про Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з метою оформлення та призначення пенсії за віком, 17.05.2023 року звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві із відповідною заявою, надавши трудову книжку, заведену 09 листопада 1981 року серії НОМЕР_2 та інші документи.

У зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні позивач виїхав за кордон 22.06.2023 року, що підтвердження копією закордонного паспорта. На момент виїзду за кордон він не отримував відповіді ПФУ в м. Києві на його заяву від 17.05.2023 року. Пенсію він не отримував. Тому, звернувся з заявою від 20.06.2024 року до ПФУ в м. Києві, щоб дізнатися про результат розгляду заяви від 17.05.2023 року. Відповідь ПФУ в м. Києві №28624-27739/Ш-02/8-2600/24 від 16.07.2024 року, позивача поінформовано про відмову у призначенні пенсії, яку останній отримав 14.08.2024 року.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 262740009258 від 25.05.2023 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - 29 років згідно з листом від 16.07.2024 року. Дане Рішення отримано 14.08.2024 року.

Рішенням №262740009258 від 25.05.2023, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області у призначенні пенсії за віком позивачу відмовлено, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, який на дату звернення до органів Пенсійного фонду, а саме - 17.05.2023, складав 11 років 08 місяців 18 днів.

Зокрема, за результатами розгляду поданих до заяви про призначення пенсії за віком документів, до страхового стажу позивача, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 09.11.1981, не зараховані періоди роботи з 02.09.1981 по 02.11.1981, з 02.09.1982 по 16.11.1982, 01.03.1988 по 14.08.1990 та з 01.06.1992 по 13.08.1996, оскільки наявні неточності у датах наказу про прийняття на роботу, а інших обов`язкових документів, виданих за місцем роботи, чи архівними установами про вказані періоди роботи до органів Пенсійного фонду позивачем надано не було.

Не погоджуючись із незарахуванням до страхового стажу відповідного періоду роботи та вважаючи протиправним позбавлення права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно- правового характеру за умови сплати страхових внесків.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм вбачається, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.74 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції № 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 , у якій наявні трудові записи, про те, що позивач 2.09.1981 прийнятий на посаду електромонтера СЦБ 4-го розряду на період виробничої практики, наказ від 02.09.1981 №132/личн.

В подальшому 2.11.1981 року позивач звільнений у зв`язку з закінченням виробничої практики, наказ від 02.11.1981 року №188/личн.

02.09.1982 прийнятий на посаду електромонтера 4-го розряду Мостобудівельного поїзда №36 Дорбудтреста Півд-Зах. залізниці, наказ від 01.09.1982 №44.

16.11.1982 звільнений у зв`язку з призовом до армії, наказ від 15.11.1982 року №60.

01.03.1988 прийнятий електромонтером з технічного обслуговування, наказ від 29.02.1988 року №17-к.

14.08.1990 звільнений за власним бажанням, наказ від 15.08.1990 року №105-к.

01.06.1992 прийнятий на посаду інженера-програміста 2-ої категорії, наказ від 01.06.1992 року №12-к.

13.08.1996 звільнений за власним бажанням, наказ від 13.08.1996 року №28-к.

Статтею 48 КЗпП України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (в редакції Закону станом до 10.06.2021 року), статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-Х1І від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Лише у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній порядок підтвердження наявного трудового стажу встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637). До того ж, і пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

В пункті 3 Порядку № 637 зазначається, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (це вичерпна умова), для підтвердження стажу роботи приймаються інші документи. Тобто, за приписами наведеної норми інші будь-які документи для підтвердження трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці або містяться неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи, а не відомості та записи, що містяться в інших графах трудової книжки. Відповідна правова позиція викладена у п. 29 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VI11 висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В пункті 23 Порядку № 637 зазначається: документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Тобто, за приписами наведеної норми передбачається можливість підтвердження про період роботи без засвідчення печаткою. З цього випливає, що засвідчення печаткою не є обов`язковим елементом підтвердження страхового стажу.

Як зазначає ПФУ у своєму рішенні, "до страхового стажу не враховано трудову книжку НОМЕР_2 , дата заповнення 09.11.1981 року, оскільки перша сторінка трудової книжки засвідчена нечітким відбитком печатки. Окрім того, періоди з 02.09.1981 по 02.11.1981, з 02.09.1982 по 16.11.1982, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки; період з 01.03.1988 по 14.08.1990, оскільки в даті прийняття та в даті наказу про прийняття містяться виправлення; період з 01.06.1992 по 13.08.1996, оскільки в номері наказу про прийняття містяться виправлення".

Проте, аналіз всіх доказів в сукупності та із записів в трудовій книжці можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про прийняття на роботу та звільнення тощо.

Тому, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо вищезазначеного спірного періоду роботи.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

За таких обставин, доводи відповідача щодо не підтвердження страхового стажу, у зв`язку з тим, що в трудовій книжці позивача міститься виправлення, які не засвідчені належним чином або міститься нечіткий відбиток печатки - спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем до страхового стажу вищезазначеного періоду його роботи підтвердженого трудовою книжкою серії НОМЕР_2 є необґрунтованими та протиправними.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а зазначав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення (у даному випадку прийняття) у трудовій книжці.

Окрім цього відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваного періоду роботи позивача до його страхового стажу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те що періоди його роботи з 02.09.1981 по 02.11.1981, з 02.09.1982 по 16.11.1982, 01.03.1988 по 14.08.1990 та з 01.06.1992 по 13.08.1996 підлягають зарахуванню до страхового стажу та має бути врахований органом Пенсійного фонду України при вирішенні питання щодо призначення пенсії.

Керуючись наведеним, судова колегія погоджує висновки суду першої інстанції щодо наявності достатніх правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком періоди роботи з 02.09.1981 по 02.11.1981, з 02.09.1982 по 16.11.1982, 01.03.1988 по 14.08.1990 та з 01.06.1992 по 13.08.1996 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану у 17.05.2023 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

Колегія суддів враховує, що належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно з приписами частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина