Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/16756/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/16756/23 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії - 30 червня 2021 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII. У березні 2018 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 відповідач перерахував пенсію позивача з 01 січня 2016 року у зв`язку зі зміною розміру грошового забезпечення за постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988. Перерахований розмір пенсії та доплату за період з 01 січня 2018 року по 31 березня 2018 року виплачено у квітні 2018 року, а остаточну виплату перерахованих коштів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року здійснено лише 30 червня 2021 року. На заяву позивача від 24 жовтня 2022 року про нарахування компенсації за затримку виплати пенсійний орган відповів відмовою, що позивач вважає протиправним.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахованої за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсії та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити цю компенсацію, обраховуючи суму за період затримки виплати з листопада 2020 року по червень 2021 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що поетапний порядок виплати перерахованої за 2016- 2017 роки пенсії, установлений пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 103 та частиною другою пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088, утратив чинність унаслідок визнання відповідних норм протиправними (рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справах № 826/12704/18 та № 640/620/20, останнє з яких набрало законної сили 29 вересня 2020 року). З огляду на це невиплата перерахованої пенсії після 29 вересня 2020 року набула ознак прострочення, а оскільки повну виплату завершено в червні 2021 року, право на компенсацію виникло за період з листопада 2020 року по червень 2021 року.

Не погодившись із цим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2016 року здійснено у березні 2018 року на виконання постанови № 103, яка не позбавляє права на перерахунок, а визначає порядок виплати заборгованості, а виплата коштів Пенсійним фондом України здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України, тому відсутність фінансового забезпечення не може вважатися безпідставним невиконанням судового рішення, що підтверджується практикою Верховного Суду. Апелянт також зазначає, що станом на дату звернення позивача перераховані кошти виплачено, у тому числі по грудень 2019 року. Крім того, посилається на допустимість зміни механізму нарахування соціальних виплат за умови збереження сутності права на соціальний захист та необхідність дотримання пропорційності між соціальним захистом і фінансовими можливостями держави, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить з такого.

Питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. За статтями 1, 2 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють таку компенсацію у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу; до доходів цей Закон відносить, зокрема, пенсії. Згідно зі статтею 4 Закону виплата компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованого доходу. При цьому право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були відповідні суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, а сама виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу - добровільно чи на виконання судового рішення.

У цій справі встановлено, що перерахована позивачу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсія фактично виплачена із затримкою - її остаточну виплату завершено 30 червня 2021 року, чого апелянт не заперечує. Таким чином, наявні обидві умови виникнення права на компенсацію: установлені строки виплати нарахованого доходу (перерахованої пенсії) порушено, а сам дохід фактично виплачено. А отже, право позивача на компенсацію втрати частини доходів за період прострочення виникло.

Довід апелянта про здійснення виплати за наявності бюджетного призначення та про відсутність порушення строків з поважних причин наведеного не спростовує.

Стаття 1 Закону № 2050-III прямо передбачає компенсацію втрати частини доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу, тобто право на компенсацію виникає за самого факту затримки виплати нарахованого доходу незалежно від причин такої затримки та незалежно від наявності чи відсутності бюджетного фінансування. Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах № 811/1469/18, № 754/3105/17 та № 804/5081/13-а є нерелевантним, оскільки в них вирішувалося питання відповідальності за невиконання судового рішення про стягнення коштів, а не питання компенсації втрати частини доходів за Законом № 2050-III. Предмет цього спору - інший.

Довід про те, що постанова № 103 не позбавляє права на перерахунок, а лише визначає порядок виплати заборгованості, висновків суду першої інстанції не спростовує, а підтверджує їх: перерахована пенсія підлягала виплаті й була виплачена, проте із затримкою, що й зумовлює право на компенсацію. Та обставина, що частину коштів виплачено по грудень 2019 року, на цей висновок не впливає, оскільки повну виплату перерахованої за 2016- 2017 роки пенсії завершено лише в червні 2021 року.

Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та практику Європейського суду з прав людини у справах "Ейрі проти Ірландії" і "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" предмета цього спору не стосуються. Наведені акти визначають межі допустимості зміни державою механізму нарахування окремих видів соціальних виплат, тоді як у цій справі вирішується питання компенсації за прострочення виплати вже нарахованого доходу, а не правомірності зміни порядку його обчислення. А отже, ці доводи на правильність оскаржуваного рішення не впливають.

Колегія суддів зважає й на те, що суд першої інстанції обмежив період нарахування компенсації листопадом 2020 року - червнем 2021 року та відмовив у задоволенні позову в частині нарахування компенсації за більш ранній період. Це рішення позивач не оскаржив, апеляційну скаргу подано лише відповідачем. За частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки апеляційну скаргу подано виключно відповідачем, погіршувати його становище суд апеляційної інстанції не вправі, а тому встановлений судом першої інстанції період нарахування компенсації перегляду в бік збільшення не підлягає.

Наведені висновки узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду. У постанові від 24 липня 2024 року у справі № 600/1941/22-а Верховний Суд зазначив, що "компенсація, передбачена Законом № 2050-III, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої пенсії), а не виконання рішення суду". У постанові від 04 вересня 2025 року у справі № 420/16557/24 Верховний Суд зазначив, що "право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу", а така компенсація нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Підстави для скасування чи зміни рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)