Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/4895/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/4895/24 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язаня вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у донарахуванні та стягненні недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 11 566,00 грн та зобов`язати відповідача донарахувати і стягнути цю суму на його користь. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при визначенні розміру виплаченої у 2022 році допомоги підлягала застосуванню стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постанова Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування скарги апелянт зазначає, що розмір грошової допомоги визначено постановою Кабінету Міністрів України № 540, а не Головним управлінням, дії якого полягали лише в одноразовому включенні визначеної цією постановою суми до відомості (списку) на виплату пенсій за червень 2022 року. При цьому головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство соціальної політики України, невиплачені суми повертаються Пенсійним фондом України на його рахунок, а виплату допомоги, не виплаченої станом на 1 липня, здійснює відповідний місцевий орган соціального захисту населення. Повноважень на вчинення інших дій, не передбачених постановою № 540, органам Пенсійного фонду України не надано.

Також апелянт посилається на можливість обмеження в умовах воєнного стану права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України, з огляду на положення статті 64 Конституції України, статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; врахування державою фінансових можливостей при визначенні розмірів соціальних виплат відповідно до практики Конституційного Суду України; а також положення абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими в умовах воєнного стану Кабінету Міністрів України надано повноваження визначати порядок застосування та розміри державних соціальних стандартів і гарантій.

Крім того, апелянт посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22, за яким у 2022 році щорічна разова грошова допомога до 5 травня підлягала виплаті у розмірах, визначених додатком до Порядку, затвердженого постановою № 540, та зазначає, що розмір такої допомоги становить п`ять мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28 квітня 2015 року, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, що визнається сторонами. У 2022 році Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатило позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі 3 906,00 грн, про що зазначено в листі від 25 січня 2024 року № 2938-444/Ш-02/8-2600/24. Виплату здійснено в розмірі, встановленому для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи додатком до Порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540. Ці обставини апелянтом не заперечуються.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до частини п`ятої статті 13 цього Закону в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"" щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Саме ця редакція норми була чинною на час виникнення спірних правовідносин. Її дію відновлено Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом третім статті 2 Закону № 3551-XII нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Станом на 5 травня 2022 року цей розмір становив 1 934,00 грн, тож належна позивачу допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком складала 15 472,00 грн, тоді як фактично виплачено 3 906,00 грн.

Отже, на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV і Порядок № 540, які по-різному визначають розмір цієї допомоги. За правилом вирішення колізій, закріпленим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, застосуванню підлягають приписи Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Щодо доводу апелянта про необхідність застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22, колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22, і сформував такі правові висновки: держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту; Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ; тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, у разі запровадження режиму воєнного стану може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій; визначивши в додатку до Порядку № 540 інші, ніж у Законі, розміри допомоги, Уряд ухвалив акт, що не відповідає Закону № 3551-XII, який має вищу юридичну силу, а тому положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році; виплата інвалідам війни щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році має здійснюватися відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-ХІV: I групи - десять мінімальних пенсій за віком, II групи - вісім мінімальних пенсій за віком, III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Ці висновки застосовано Верховним Судом у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 260/2140/22, ухваленій у правовідносинах, тотожних спірним, - щодо виплати особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік органом Пенсійного фонду України. У цій постанові Верховний Суд зазначив: "оскільки на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 13 Закону №3551-XII та Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році слід застосовувати Закон №3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин". За результатами касаційного перегляду Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, який був відмовив у позові з посиланням саме на постанову у справі № 580/2869/22, і залишив у силі рішення суду першої інстанції про зобов`язання органу Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відступлений висновок застосуванню не підлягає. А отже, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22 як на підставу скасування рішення суду першої інстанції є безпідставним.

Окремої оцінки потребує співвідношення спірних правовідносин із постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у зразковій справі № 440/14216/23, якою у задоволенні позову про виплату допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відмовлено. Ця постанова ухвалена щодо виплати за 2023 рік і ґрунтується на тому, що частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції Законом України від 20 березня 2023 року № 2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань". Велика Палата Верховного Суду прямо визначила часову межу застосування попередньої редакції норми, зазначивши: "норма частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV діяла до набрання чинності "новою" нормою частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме до 15 квітня 2023 року". Підставою відмови в позові у зразковій справі стало застосування судом першої інстанції нечинної на час спірних відносин норми.

У справі, що переглядається, спірна виплата здійснена у червні 2022 року, тобто майже за рік до набрання чинності Законом № 2983-IX. На той час частина п`ята статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV була чинною, а обмеження розміру допомоги запроваджено не законом, а підзаконним актом Кабінету Міністрів України. Велика Палата Верховного Суду від висновків судової палати у справі № 560/8064/22 щодо 2022 року не відступала, а навпаки, відтворила їх і розмежувала за часовою ознакою. Таким чином, правовий підхід, застосований у зразковій справі № 440/14216/23, до спірних правовідносин не поширюється.

Доводи апелянта про те, що розмір допомоги визначено постановою № 540, а не Головним управлінням, і що повноважень на вчинення дій, не передбачених цією постановою, органам Пенсійного фонду України не надано, колегія суддів відхиляє. Виконання підзаконного акта, який обмежує пільгу ветерана війни всупереч спеціальному закону, не є підставою правомірності дій суб`єкта владних повноважень: за абзацом третім статті 2 Закону № 3551-XII такий акт є недійсним, а за частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує акт вищої юридичної сили. А отже, посилання на обов`язковість постанови № 540 не спростовує висновку про порушення права позивача.

Доводи апелянта про те, що головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство соціальної політики України, а органом, уповноваженим виплачувати невиплачену станом на 1 липня допомогу, є місцевий орган соціального захисту населення, спростовуються таким. Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540 установлено, що виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій. Пунктом 8 Порядку № 540 встановлено, що отримувачі, яким не виплачено грошової допомоги станом на 1 липня, мають право звернутися щодо її виплати до місцевого органу соціального захисту населення за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання та отримати її до 30 вересня поточного року. Позивач станом на 5 травня 2022 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, і саме Головне управління здійснило йому виплату допомоги. Пункт 8 Порядку № 540 регулює випадок, коли допомогу не виплачено взагалі, тоді як предметом цього спору є донарахування недоплаченої частини вже здійсненої виплати. Таким чином, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України, здійснює відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, і саме він є належним відповідачем у справі.

Доводи апелянта про допустимість обмеження права на соціальний захист в умовах воєнного стану з посиланням на статтю 64 Конституції України, статтю 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та на практику Конституційного Суду України щодо залежності розмірів соціальних виплат від фінансових можливостей держави колегія суддів оцінює таким чином. Верховний Суд у складі судової палати у постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 не заперечив самої можливості такого обмеження, проте визначив спосіб його запровадження: обмеження може відбуватись виключно за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій. Відповідні зміни до спеціального закону внесено Законом № 2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, тобто після виникнення спірних правовідносин. А отже, у 2022 році законодавчих підстав для зменшення розміру допомоги, встановленого частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, не існувало, а обраний Урядом механізм суперечив спеціальному закону.

Колегія суддів окремо відзначає, що предметом цього спору є право особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, розмір допомоги якій визначено частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII і становить вісім мінімальних пенсій за віком. Побудована в апеляційній скарзі аргументація щодо розміру у п`ять мінімальних пенсій за віком стосується учасників бойових дій і ґрунтується на приписах статті 12 названого Закону, які до статусу позивача не застосовуються.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт як суб`єкт владних повноважень правомірності виплати допомоги у розмірі, меншому за встановлений законом, не довів.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, доводів щодо цієї частини апеляційна скарга не містить, а тому вона перебуває поза межами апеляційного перегляду.

Наведені в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції окремі міркування щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії предмета спору не стосуються, проте на правильність вирішення справи по суті не вплинули.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про те, що виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, меншому за вісім мінімальних пенсій за віком, порушила його права, а належним способом захисту є визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання нарахувати і виплатити допомогу у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, з урахуванням попередньо виплаченої суми. Доводи апеляційної скарги викладених висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)