Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/4400/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/4400/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного підприємства «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 № 559880413. В обґрунтування позову позивач зазначав, що штрафну санкцію застосовано за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, яка сталася не з його вини, а внаслідок безпідставного віднесення підприємства до переліку ризикових платників податку, а також що акт перевірки він не отримував, чим був позбавлений права подати заперечення на нього.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що акт перевірки направлено на юридичну адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення і повернуто у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується копією довідки форми 20 про причини повернення/досилання, а тому доводи про позбавлення права оскаржити висновки акта перевірки є непідтвердженими; що стаття 201 Податкового кодексу України не містить норми, за якою включення платника до переліку ризикових суб`єктів господарювання є підставою для звільнення від виконання податкового обов`язку; що позивач не надав доказів того, що саме прийняття рішень про включення його до переліку ризикових суб`єктів господарювання призвело до несвоєчасної реєстрації спірних податкових накладних.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Приватне підприємство "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних сталася не з вини платника, оскільки рішенням комісії від 08.12.2021 № 110688 підприємство віднесено до ризикових платників та з 08.12.2021 по 11.11.2022 було позбавлене можливості реєструвати податкові накладні. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції неправомірно застосував пункт 6-1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, запроваджений постановою від 02.06.2023 № 574, яка набрала чинності 08.07.2023, тобто після виникнення спірних правовідносин, чим порушив статтю 58 Конституції України та статтю 3 КАС України. Крім того, на думку апелянта, рішення про віднесення позивача до ризикових платників є необґрунтованим, оскільки прийняте лише на підставі інформації щодо контрагентів, не містить належної мотивації, а визначеного пунктами 40, 42- 46 Порядку № 1165 алгоритму дій контролюючий орган не дотримався. Апелянт вказує, що повернення поштового відправлення відбулося через закінчення строку його зберігання, а не з підстав, передбачених пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, при цьому суд не дослідив спроби вручення листа, чим позбавив платника можливості подати заперечення на акт перевірки. Також апелянт зазначає, що суд не встановив причин пропуску строку реєстрації податкових накладних та не перевірив, чи вчинив платник усі залежні від нього дії, тоді як відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Головне управління ДПС у м. Києві подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що акт перевірки направлено платнику з дотриманням статті 42 Податкового кодексу України, а добросовісний платник зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції; що Законом України від 12.05.2022 № 2260-IX з 27.05.2022 поновлено відповідальність платників податків і скасовано дію мораторію на застосування штрафних санкцій; що стаття 201 Податкового кодексу України не передбачає звільнення ризикового платника від податкового обов`язку, а підприємство здійснювало господарську діяльність протягом 2022 року, проте податкові накладні у встановлені строки не зареєструвало.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягає на доводах апеляційної скарги та додатково зазначає, що підставою включення до переліку ризикових став статус контрагентів, а не власна діяльність підприємства, і що принцип індивідуальної відповідальності платника податків застосовано Європейським судом з прав людини у рішеннях у справах "Булвес АД проти Болгарії" та "Інтерсплав проти України".

Колегія суддів встановила такі обставини.

Рішенням комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.12.2021 № 110688 Приватне підприємство "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА" віднесено до переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості. Рішенням тієї самої комісії від 11.11.2022 № 172266 платника визнано таким, що не відповідає критеріям ризиковості платника податку.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку Приватного підприємства "КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА" з питання своєчасності реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування, за результатами якої складено акт від 14.07.2023 № 48872/ж5/26-15-04-13-03/35900097. Перевіркою встановлено порушення граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування, складених за липень, листопад, грудень 2021 року, червень, липень, вересень, жовтень 2022 року, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у період з 15.11.2022 по 21.11.2022, на загальну суму податку на додану вартість 1 915 120,95 грн.

Акт перевірки направлено на юридичну адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення і повернуто контролюючому органу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. Заперечень на акт перевірки платник не подавав.

На підставі висновків акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 № 559880413, яким застосовано штрафну санкцію у розмірі 744 567,01 грн. Це рішення отримано платником 05.10.2023.

Скаргою від 09.10.2023 № 216 платник оскаржив податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України від 30.11.2023 № 35588/6/99-00-06-03-01-06 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України встановлено, що порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку на додану вартість - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків - від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків - від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків - від 61 до 365 календарних днів; 50 відсотків - на 366 і більше календарних днів.

Цим самим пунктом передбачено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.

Щодо доводу апелянта про відсутність його вини у зв`язку з віднесенням підприємства до переліку ризикових платників податку колегія суддів зазначає таке.

Наведена вище норма пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України прямо і вичерпно визначає єдиний випадок, коли статус платника у процедурі зупинення реєстрації звільняє його від штрафної санкції: коли податкова накладна подана на реєстрацію і реєстрацію такої накладної зупинено згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу. Саме подання накладної на реєстрацію і формування квитанції про зупинення її реєстрації є тими юридичними фактами, з якими закон пов`язує незастосування штрафу. Отже законодавець захистив платника від наслідків блокування реєстрації, але не від наслідків утримання від подання податкових накладних на реєстрацію взагалі.

Матеріали справи не містять жодної квитанції про зупинення реєстрації спірних податкових накладних, як не містять і будь-яких інших доказів того, що позивач подавав ці накладні на реєстрацію у період з 08.12.2021 по 11.11.2022. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що всі спірні накладні направлено на реєстрацію лише після прийняття рішення від 11.11.2022 № 172266 і зареєстровано у період з 15.11.2022 по 21.11.2022. Позивач у власних процесуальних документах послідовно зазначає, що "з 15.11.2022 платником податку були зареєстровані всі податкові накладні", не посилаючись при цьому на жодний випадок зупинення реєстрації конкретної накладної.

А отже фактична підстава для застосування абзацу пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України у цій справі відсутня.

У постанові від 27 березня 2025 року у справі № 320/5033/23 Верховний Суд, розглядаючи спір за тотожних обставин, у якому платник посилався на віднесення його до переліку ризикових суб`єктів господарювання рішенням того самого контролюючого органу і направив податкові накладні на реєстрацію лише після виключення з цього переліку, зазначив: "наявність рішення про відповідність ТОВ "ІОНІТІ" критеріям ризиковості платника податку є лише підставою для зупинення реєстрації в ЄРПН податкових накладних, складених таким платником, однак не свідчить про неможливість здійснення реєстрації податкових накладних як таких".

Таким чином, віднесення платника до переліку ризикових не позбавляє його можливості подати податкову накладну на реєстрацію, а лише зумовлює зупинення такої реєстрації, наслідки якого врегульовано пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України на користь платника.

Колегія суддів відмежовує від обставин цієї справи правову ситуацію, за якої об`єктивна неможливість виконання податкового обов`язку є доведеною. У постанові від 02 квітня 2026 року у справі № 400/7425/24 Верховний Суд зазначив, що "в період, коли податкова накладна має статус "реєстрацію зупинено", платник фактично позбавлений можливості реалізувати свій обов`язок щодо реєстрації розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних". Наведений висновок стосується розрахунку коригування до податкової накладної, реєстрацію якої фактично зупинено, тобто до документа, який програмне забезпечення Єдиного реєстру податкових накладних об`єктивно не приймає. У цій справі позивач не довів ані подання спірних накладних на реєстрацію, ані зупинення їх реєстрації, а тому наведена правова ситуація до спірних правовідносин не застосовується.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що податкові накладні, складені за липень 2021 року, складені до прийняття рішення від 08.12.2021 № 110688, тому довід про неможливість їх реєстрації через статус ризикового платника є непридатним до них взагалі.

Щодо самої конструкції вини як умови відповідальності колегія суддів враховує, що у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 240/29537/23 Верховний Суд зазначив: "Приписами ПК України вина платника не передбачена як обов`язковий елемент складу податкового правопорушення, відповідальність за яке передбачена п.120-1.1 ст.120-1 ПК України, що підтверджується змістом ст.109 цього кодексу". Своєю чергою, у постанові від 27 березня 2025 року у справі № 320/5033/23 Верховний Суд зазначив: "податкове правопорушення за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної є вчиненим із моменту закінчення граничного терміну реєстрації податкової накладної, передбаченої пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а строк затримки реєстрації має правове значення для визначення розміру штрафної санкції, а не для його кваліфікації".

А отже посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 821/819/17 не спростовує висновків суду першої інстанції: причини пропуску строку реєстрації у цій справі встановлені, і полягають вони у неподанні позивачем податкових накладних на реєстрацію, а не у зупиненні реєстрації поданих ним накладних.

Перевіряючи дотримання контролюючим органом умов притягнення до відповідальності, колегія суддів виходить з такого.

Пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України було встановлено, що за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім прямо перелічених у цій нормі порушень, до яких порушення строків реєстрації податкових накладних не належить.

Законом України від 12 травня 2022 року № 2260-IX, який набрав чинності 27 травня 2022 року, підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено положенням, за яким "вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються".

Абзацом другим підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності зазначеним Законом, за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року.

У постанові від 10 березня 2026 року у справі № 160/24242/23 Верховний Суд, відтворюючи висновок судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 200/4768/23, зазначив: "попри те що пункт 52-1 формально залишався в цьому Кодексі, дія цього положення на період воєнного стану фактично була припинена і не могла бути застосована". У тій самій постанові Верховний Суд, застосовуючи принцип верховенства права і заборону дискримінації платників податків, закріплену підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, зазначив: "податкові накладні, складені в період дії "ковідного" мораторію до початку дії воєнного стану мають бути зареєстровані до 15 липня 2022 року".

Отже перехідний період до 15 липня 2022 року поширюється не лише на податкові накладні, складені з 1 лютого по 31 травня 2022 року, а й на податкові накладні, складені раніше і не зареєстровані через дію мораторіїв. Наслідки пропуску цього періоду визначено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі № 320/5033/23: "якщо податкові накладні/розрахунки коригування складені платником в період з 01 лютого по 31 травня 2022 року, а зареєстровані в ЄРПН з порушенням строку після 15 липня 2022 року, у контролюючого органу також є підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до пункту 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України".

Спірні податкові накладні зареєстровано у період з 15.11.2022 по 21.11.2022, тобто після спливу перехідного періоду, а тому підстави для застосування штрафної санкції у контролюючого органу були.

Водночас колегія суддів перевірила, чи не вплинув на розмір санкції спосіб визначення початку відліку днів затримки щодо податкових накладних, складених до 1 лютого 2022 року, а саме за липень, листопад і грудень 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючий орган визначив кількість днів затримки цих накладних починаючи з 27.05.2022, унаслідок чого затримка склала 172 календарних дні. За наведеною вище правовою позицією Верховного Суду відлік для таких накладних мав починатися з 16.07.2022, тобто з дня, наступного за останнім днем перехідного періоду, і в такому разі затримка становила б від 122 до 128 календарних днів залежно від дати фактичної реєстрації конкретної накладної.

Обидва обрахунки перебувають у межах одного інтервалу, встановленого пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, - "від 61 до 365 календарних днів", якому відповідає ставка штрафу 40 відсотків суми податку на додану вартість. Таким чином, різниця у способі відліку днів затримки на розмір застосованої штрафної санкції не вплинула, а ставка 40 відсотків застосована правильно.

Щодо податкових накладних, складених за червень, липень, вересень і жовтень 2022 року, застосуванню підлягали загальні граничні строки, встановлені пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки пункт 89 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" цього Кодексу запроваджено Законом України від 12 січня 2023 року № 2876-IX лише з 08.02.2023. З тієї самої причини не підлягають застосуванню і зменшені розміри штрафу, встановлені пунктом 90 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України: у постанові від 10 березня 2026 року у справі № 160/24242/23 Верховний Суд зазначив, що "зменшений розмір штрафних санкцій може бути застосований лише щодо податкових накладних, складених та зареєстрованих несвоєчасно після набрання чинності Законом № 2876-IX або до накладних, строк реєстрації яких не скінчився станом на день набрання чинності цим Законом (08 лютого 2023 року)". Усі спірні накладні складені і зареєстровані до цієї дати, а тому відповідальність правомірно визначено за пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України.

Таким чином, склад податкового правопорушення і розмір штрафної санкції знайшли своє підтвердження.

Щодо доводу апелянта про застосування судом першої інстанції пункту 6-1 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1165, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пункт 6-1 до Порядку № 1165 внесено постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2023 року № 574, яка набрала чинності 08.07.2023. Спірні обставини - віднесення позивача до переліку ризикових платників 08.12.2021, визнання його таким, що не відповідає критеріям ризиковості, 11.11.2022 та реєстрація податкових накладних у період з 15.11.2022 по 21.11.2022 - цій даті передували. Отже цей довід апеляційної скарги є обґрунтованим: пункт 6-1 Порядку № 1165 до спірних правовідносин не застосовується, і суд першої інстанції відтворив його в мотивувальній частині рішення помилково.

Разом з тим ця норма не є тією, на якій ґрунтується висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення. Такий висновок ґрунтується на пунктах 201.1, 201.10 статті 201 та пункті 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, чинних на час виникнення спірних правовідносин, і, як встановлено вище, є правильним по суті. А отже виявлений дефект мотивування усувається шляхом зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, а не його скасування.

Щодо доводу апелянта про безпідставність включення підприємства до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості, колегія суддів зазначає таке.

Предметом цього спору є податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 № 559880413, а не рішення комісії від 08.12.2021 № 110688. Рішення про відповідність платника критеріям ризиковості є самостійним актом індивідуальної дії, який підлягає окремому судовому оскарженню. Доказів оскарження рішення від 08.12.2021 № 110688 у судовому порядку матеріали справи не містять, а сам позивач посилається виключно на звернення, подані до контролюючого органу через електронний кабінет платника податків. Це рішення діяло до 11.11.2022 і в установленому законом порядку протиправним не визнавалося.

Практика Верховного Суду, на яку посилається апелянт, а саме постанови від 30 листопада 2021 року у справі № 340/1098/20, від 23 червня 2022 року у справі № 640/6130/20, від 07 квітня 2023 року у справі № 280/3639/20 та від 05 січня 2021 року у справі № 640/11321/20, сформована у спорах, предметом яких була правомірність рішень комісії про відповідність платника критеріям ризиковості. Предмет цього спору інший, а тому наведені висновки до спірних правовідносин не застосовуються.

З цих самих підстав не можуть бути застосовані у цій справі й посилання позивача на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, наведений Європейським судом з прав людини у рішеннях у справах "Булвес АД проти Болгарії" та "Інтерсплав проти України": цей принцип захищає платника від негативних наслідків поведінки його контрагентів, тоді як штрафну санкцію за оскаржуваним рішенням застосовано за власне діяння позивача - неподання ним податкових накладних на реєстрацію у встановлені строки. Таким чином, оцінка правомірності рішення від 08.12.2021 № 110688 виходить за межі предмета цього спору.

Щодо доводу апелянта про неналежне вручення акта перевірки колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Наведена норма містить не вичерпний, а відкритий перелік обставин невручення, про що прямо свідчить формулювання "або з інших причин". Закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення охоплюється цим формулюванням. А отже твердження апелянта про те, що зазначена в довідці форми 20 причина повернення не відповідає жодній з підстав пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, ґрунтується на неправильному тлумаченні цієї норми.

У постанові від 29 вересня 2025 року у справі № 320/27124/23 Верховний Суд, посилаючись на висновок, викладений у постанові від 10 лютого 2023 року у справі № 160/5278/19, зазначив: "добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатися на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків".

Крім того, право позивача на оскарження висновків перевірки реалізоване у повному обсязі: скаргою від 09.10.2023 № 216 він оскаржив податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України, яка розглянула скаргу по суті і рішенням від 30.11.2023 № 35588/6/99-00-06-03-01-06 залишила її без задоволення, після чого позивач скористався правом на судовий захист. Таким чином, наведена апелянтом обставина не вплинула і об`єктивно не могла вплинути на правильність висновків контролюючого органу про порушення граничних строків реєстрації податкових накладних, які позивач по суті не заперечує.

Щодо доводу апелянта про невиконання відповідачем обов`язку доказування колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач надав акт камеральної перевірки від 14.07.2023 № 48872/ж5/26-15-04-13-03/35900097, докази його направлення платнику та податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 № 559880413, чим підтвердив факт складення спірних податкових накладних у липні, листопаді, грудні 2021 року, червні, липні, вересні, жовтні 2022 року та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у період з 15.11.2022 по 21.11.2022. Ці обставини позивач не спростовує. Своєю чергою, обставина, на якій ґрунтується позов, а саме неможливість подати податкові накладні на реєстрацію у період дії статусу ризикового платника, є обставиною, на якій позивач обґрунтовує власні вимоги, і доказів на її підтвердження, зокрема квитанцій про зупинення реєстрації, він не надав.

Таким чином, обов`язок доказування, покладений частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України на відповідача, виконано.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, відмовивши у задоволенні позову, проте частково неправильно застосував норми матеріального права, послався на пункт 6-1 Порядку № 1165, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, і не перевірив правильності визначення початку відліку днів затримки реєстрації податкових накладних, складених до 1 лютого 2022 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Частиною четвертою цієї статті визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

А отже апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, із залишенням резолютивної частини без змін.

Керуючись статтями 77, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «КОМСЕРВІС-БЕЗПЕКА» - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)