Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/3462/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/3462/20 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міжрегіонального управління (Укртрансбезпека) про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним акт № 206817 від 18 лютого 2020 року з розрахунком № 042712 від 18 лютого 2020 року на суму 243,00 Євро по габаритно-ваговому контролю стану дотримання габаритно-вагових норм автомобіля VOLVO FH-12 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) з напівпричепом KRONE SD 27 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), а також скасувати постанову заступника начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки № 195123 від 23 березня 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн. Позов обґрунтовано тим, що позивач не був автомобільним перевізником під час перевірки 18 лютого 2020 року, оскільки перевізником за товарно-транспортною накладною є інша особа; що методика виконання вимірювань поосьових навантажень у русі не поширюється на транспортні засоби з сипучим вантажем; що постанову вручено неналежно, чим позивача позбавлено можливості взяти участь у розгляді справи.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року позов задоволено: визнано протиправним акт № 206817 від 18 лютого 2020 року з розрахунком № 042712 від 18 лютого 2020 року на суму 243,00 Євро та скасовано постанову № 195123 від 23 березня 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників, тоді як згідно з товарно-транспортною накладною від 18 лютого 2020 року № 533688 автомобільним перевізником зазначене ТОВ "Стрій Компані", а тому оскаржувані рішення складено відносно особи, до якої не можуть застосовуватися адміністративно-господарські санкції.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зазначає, що товарно-транспортна накладна є документом на вантаж, а не документом, який визначає автомобільного перевізника, та вказує, що водій був зобов`язаний пред`явити документи, що підтверджують законність користування транспортним засобом, зокрема договір оренди і тимчасовий реєстраційний талон, однак таких документів не надав, у зв`язку з чим висновок про те, що позивач не є автомобільним перевізником, є безпідставним. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 804/8740/16 щодо необхідності оформлення тимчасового реєстраційного талона, а також на висновки Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/21304/20, Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/7508/22 та Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 480/1597/20. Крім того, апелянт зазначає, що плата за проїзд великоваговим транспортним засобом за своєю правовою природою не є штрафною санкцією, а становить суму відшкодування матеріальних збитків, завданих державі, а тому спір у частині розрахунку № 042712 має приватноправовий характер та не належить до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів встановила, що 18 лютого 2020 року о 15 год. 40 хв. посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області на підставі направлення на перевірку від 17 лютого 2020 року № 008062 на автодорозі Р-60, км 171+884, с. Млини Лохвицького району Полтавської області здійснили габаритно-ваговий контроль автомобіля VOLVO FH-12 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) з напівпричепом KRONE SD 27 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), водій ОСОБА_2 . За результатами зважування зафіксовано повну масу 42,68 т та навантаження на осі 6,48 т, 12,12 т, 8,08 т, 7,70 т, 8,30 т, тобто перевищення нормативного навантаження на одиночну вісь на 10,18 відсотка. Того ж дня складено довідку № 0023959 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акт № 042712 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, розрахунок № 042712 плати за проїзд на 243,00 Євро та акт № 206817 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

В акті № 206817 у графі про належність транспортного засобу зазначено, що автомобіль використовується згідно з довіреністю ОСОБА_1, а виявлене порушення описано як допущене під час надання послуг з вантажних перевезень згідно з товарно-транспортною накладною, замовником за якою є ТОВ "Кернел-Трейд". В акті № 042712 суб`єктом, що перевіряється, зазначено водія ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як особу, яка використовує транспортний засіб. Водночас у товарно-транспортній накладній від 18 лютого 2020 року № 533688, якою оформлено перевезення насіння соняшнику насипом за маршрутом Заводське - Кропивницький, автомобільним перевізником зазначене ТОВ "Стрій Компані", замовником і вантажовідправником - ТОВ "Кернел-Трейд", вантажоодержувачем - ТОВ "Придніпровський ОЕЗ", водієм - ОСОБА_2 . Накладна містить відмітку вантажоодержувача про вигруз 20 лютого 2020 року.

23 березня 2020 року заступник начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки виніс постанову № 195123 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 відсотків, але не більше 20 відсотків, відповідальність за яке передбачена абзацом п`ятнадцятим частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". У постанові графи щодо коду згідно з ЄДРПОУ, свідоцтва про державну реєстрацію та ліцензії не заповнені. Постанову разом з актом і повідомленням від 4 березня 2020 року про розгляд справи 17 березня 2020 року надіслано позивачеві в одному конверті та отримано ним 15 квітня 2020 року.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 640/280/20, предметом якої були довідка про результати габаритно-вагового контролю, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів і розрахунок плати за проїзд, Верховний Суд зазначив: "спірний акт, довідка та розрахунок не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому вони не можуть бути предметом спору". Суд касаційної інстанції виходив з того, що повноваження органу обмежуються лише нарахуванням плати за проїзд, а "сама плата за проїзд є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування та у разі недобровільної сплати стягується шляхом звернення до суду з відповідним позовом". Наведений висновок ґрунтується на позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 820/1203/17 та від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18.

Акт № 206817 і розрахунок № 042712 у цій справі мають ту саму правову природу: акт фіксує результати перевірки і є носієм доказової інформації, а розрахунок визначає розмір плати за проїзд, стягнення якої не належить до повноважень контролюючого органу. Самостійно жоден із цих документів обов`язку для позивача не породжує, оскільки правові наслідки для нього створила саме постанова № 195123. А отже, вимога про визнання протиправними акта № 206817 з розрахунком № 042712 не може бути предметом розгляду адміністративного суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 319 цього Кодексу "судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу". При цьому за частиною другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про визнання протиправними акта № 206817 з розрахунком № 042712 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині, а довід апелянта про непоширення адміністративної юрисдикції на цю вимогу є обґрунтованим лише в частині процесуальних наслідків, які полягають у закритті провадження, а не у відмові в позові.

Щодо постанови № 195123 колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом першим частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року № 2344-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що "за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи". За статтею 1 цього Закону "автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами". Відповідно до статті 33 цього Закону "автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах". Згідно з частиною першою статті 50 цього Закону "договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо)".

Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, визначено, що "основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил".

Із наведених норм випливає, що особу автомобільного перевізника визначає договір перевезення, укладення якого підтверджується транспортною накладною, а не факт володіння транспортним засобом чи право керування ним за довіреністю.

Такий підхід відповідає сталій практиці касаційного суду. У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зазначив: "автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу". У тій самій постанові касаційний суд наголосив, що особа порушника має бути з`ясована під час розгляду справи про порушення, "адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки".

У цій справі орган визначив позивача суб`єктом відповідальності виключно за ознакою використання транспортного засобу за довіреністю. Жодного документа, який називав би ОСОБА_1 автомобільним перевізником, матеріали справи не містять. Натомість єдиний перевізний документ рейсу - товарно-транспортна накладна від 18 лютого 2020 року № 533688 - називає автомобільним перевізником ТОВ "Стрій Компані", і саме на перевезення за товарно-транспортною накладною посилається сам акт № 206817. Отже, орган не встановив особу порушника під час розгляду справи 17 березня 2020 року і застосував санкцію до особи, яка учасником відповідних правовідносин перевезення не була.

Окремою і самостійною підставою протиправності постанови № 195123 є статус особи, до якої застосовано санкцію. Статтею 238 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що "за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції". За частиною першою статті 241 цього Кодексу "адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності". Пунктом 2 частини другої статті 55 цього Кодексу визначено, що суб`єктами господарювання є "громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці".

У постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 140/6000/22 Верховний Суд зазначив: "суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, може бути лише суб`єкт господарювання, зокрема, фізична особа-підприємець".

Постанова № 195123 не містить ані коду згідно з ЄДРПОУ, ані даних свідоцтва про державну реєстрацію позивача як підприємця, а відомостей про наявність у ОСОБА_1 статусу суб`єкта господарювання станом на 18 лютого 2020 року і 23 березня 2020 року матеріали справи не містять. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України "в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача". Цього обов`язку відповідач не виконав. А отже, підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу не було і за цією ознакою.

Колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги таким чином.

Довід про те, що товарно-транспортна накладна є документом на вантаж і не визначає автомобільного перевізника, спростовується пунктом 11.1 Правил № 363 та наведеною позицією Верховного Суду у справі № 240/22448/20, за якою перевізника визначають на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу, і саме таким документом у справі була товарно-транспортна накладна. Слід зауважити, що орган не навів жодного іншого документа, який визначав би перевізником позивача.

Довід про непред`явлення водієм договору оренди і тимчасового реєстраційного талона та посилання на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 804/8740/16 не змінюють висновків суду. У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд щодо аналогічного аргументу вказав, що ця обставина "має значення для з`ясування питання законності користування транспортним засобом для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за перевищення встановлених габаритно-вагових норм вантажу". Таким чином, відсутність документів про право користування транспортним засобом не перетворює власника або користувача на автомобільного перевізника.

Довід із посиланням на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/21304/20, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/7508/22 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 480/1597/20 не може бути прийнятий, оскільки згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України "при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду". Рішення судів першої та апеляційної інстанцій такого значення не мають, а наведена вище позиція касаційного суду є сталою.

Довід про приватноправовий характер відносин щодо плати за проїзд визнано обґрунтованим, і його наслідки враховано шляхом закриття провадження у відповідній частині. Водночас цей довід не стосується постанови № 195123, якою застосовано адміністративно-господарський штраф. Така постанова є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що безпосередньо породжує для особи обов`язок сплатити 17 000 грн, а тому спір щодо неї є публічно-правовим і вирішується за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині скасування постанови № 195123 від 23 березня 2020 року ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині його не спростовують. Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України "суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права".

Оскільки перевірка законності оскаржуваних рішень підтвердила порушення прав позивача застосуванням до нього санкції як до автомобільного перевізника, яким він не був, порушене право підлягає захисту в обраний спосіб шляхом скасування постанови № 195123. Водночас у частині акта № 206817 з розрахунком № 042712 спір, який підлягав би вирішенню адміністративним судом, відсутній.

Керуючись статтями 77, 238, 239, 242, 243, 308, 315, 316, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним акта № 206817 від 18 лютого 2020 року з розрахунком № 042712 від 18 лютого 2020 року на суму 243,00 Євро по габаритно-ваговому контролю стану дотримання габаритно-вагових норм автомобіля VOLVO FH-12 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) з напівпричепом KRONE SD 27 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та ухвалити в цій частині нове судове рішення, який провадження у справі - закрити.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)