Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/2766/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2766/23 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправно та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію.

В обґрунтування позову зазначено, що 01 липня 2021 року позивачу виплачено різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01 січня 2016 року, яка нараховувалася і виплачувалася із затримкою, що, на думку позивача, є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію, обраховуючи її суму за період затримки виплати з листопада 2020 року по червень 2021 року; у решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після визнання нечинною частини другої пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 нормативне регулювання правовідносин щодо виплати перерахованої позивачу за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсії більше не передбачало поетапного порядку її виплати, а тому з 29 вересня 2020 року відповідач був зобов`язаний виплатити перераховану пенсію без невиправданих зволікань; невиплачені ж вчасно суми набули характеру доходу, виплаченого з порушенням установленого строку, що дає право на компенсацію.

Не погодившись із вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Апелянт вказує, що пенсії, призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, перераховано згідно з постановами Кабінету Міністрів України, а статтею 63 цього Закону Уряду делеговано повноваження встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат під час перерахунку пенсій.

Крім того, апелянт зазначає, що рішення судів щодо пенсійного забезпечення виконуються в межах бюджетних асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, тоді як взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням вимог бюджетного законодавства.

Також апелянт посилається на те, що Закон України № 2050-III підлягає застосуванню виключно у разі порушення строків виплати вже нарахованих та належних до виплати періодичних платежів. Натомість спірну суму було нараховано до виплати у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням, а тому, на думку апелянта, правові підстави для нарахування та виплати компенсації відсутні.

Апелянт також зазначає, що всі нараховані позивачу пенсійні виплати здійснювалися у встановлені строки та відповідно до вимог законодавства, тоді як інші розміри пенсії, самостійно визначені позивачем, виплаті не підлягали.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що позивач є пенсіонером, якому пенсію перераховано з 01 січня 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Суму перерахованої пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року виплачено позивачу поетапно: з січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - щомісяця окремою сумою 2255,50 грн, а з січня 2020 року - щомісяця окремою сумою 4510,99 грн; виплата доплати пенсії за 2016- 2017 роки тривала до повного погашення заборгованості - до червня 2021 року включно.

Поетапна виплата перерахованої пенсії здійснювалася на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 та від 24 грудня 2019 року № 1088, якими було запроваджено розстрочення виплати перерахованої за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсії. Пункт 3 постанови № 103 у частині такого розстрочення скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили 19 листопада 2019 року (справа № 826/12704/18), а частину другу пункту 1 постанови № 1088 визнано протиправною і нечинною судовим рішенням, що набрало законної сили 29 вересня 2020 року (справа № 640/620/20). А отже з 29 вересня 2020 року нормативне регулювання правовідносин щодо виплати перерахованої позивачу пенсії за вказаний період більше не передбачало поетапного (розстроченого) порядку її виплати.

Відносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 цього Закону компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам, причому під доходами розуміються грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 3 Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу, а статтею 4 - що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Кореспондуючу норму закріплено й частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за якою нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У постанові від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 Верховний Суд зазначив:, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Подібний за змістом висновок викладено у постанові від 31 березня 2026 року у справі № 420/30633/24, у якій Верховний Суд, визнаючи передчасними вимоги про компенсацію за ще не виплаченою заборгованістю, водночас зазначив, що відмова у задоволенні позову з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.

А отже право на компенсацію втрати частини доходів виникає за сукупності двох умов - порушення встановлених строків виплати нарахованого доходу та фактичної виплати такого доходу, а сама компенсація підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому погашено заборгованість.

У цій справі обидві умови наявні. Перерахована (донарахована) за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року пенсія, виплата якої здійснювалася поетапно, повністю виплачена позивачу в червні 2021 року, що відповідачем не заперечується. Заборгованість з виплати перерахованої пенсії є погашеною, а тому компенсація втрати частини доходів за статтею 4 Закону № 2050-III мала бути виплачена позивачу в тому ж місяці - у червні 2021 року. Відповідач цього обов`язку не виконав, що й утворює протиправну бездіяльність, на яку обґрунтовано вказав суд першої інстанції. Те, що до 29 вересня 2020 року виплата перерахованої пенсії здійснювалася поетапно на підставі чинних на той час постанов Кабінету Міністрів України, а після скасування розстрочення відповідач продовжував невиплату вже без будь-якої правової підстави, підтверджує наявність затримки виплати на один і більше календарних місяців у розумінні статті 2 Закону № 2050-III.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не навело жодних правових підстав для затримки виплати перерахованої пенсії після 29 вересня 2020 року, а також не надало доказів виплати позивачу компенсації втрати частини доходів за період такої затримки.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Посилання апелянта на ухвалення рішення суду першої інстанції з порушенням норм матеріального права є бланкетним, оскільки конкретних норм, які, на думку апелянта, суд застосував неправильно, у скарзі не наведено, а тому цей довід охоплюється оцінкою інших доводів апеляційної скарги.

Посилання апелянта на перерахунок пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України та делегування Уряду повноважень за статтею 63 Закону № 2262-XII не стосуються предмета цього спору, оскільки правомірність самого перерахунку пенсії чи поетапного порядку її виплати у цій справі не оцінюється. Предметом спору є виключно питання нарахування компенсації за затримку виплати вже перерахованої пенсії.

Доводи апелянта щодо виконання судових рішень у межах бюджетних асигнувань та дотримання вимог бюджетного законодавства також не звільняють відповідача від обов`язку нарахувати компенсацію. На відміну від випадків, коли заборгованість залишається невиплаченою і вимога про компенсацію є передчасною, у цій справі перераховану пенсію фактично виплачено у червні 2021 року, у зв`язку з чим настала передбачена статтею 4 Закону № 2050-III умова для нарахування компенсації.

Твердження апелянта про те, що Закон № 2050-III застосовується лише до нарахованих, але не виплачених доходів, не відповідає змісту цього Закону. Компенсація обчислюється на суму нарахованого доходу, виплаченого із затримкою (стаття 3 Закону № 2050-III), та виплачується у місяці погашення заборгованості (стаття 4 цього Закону). Отже, виплата перерахованої пенсії із затримкою не виключає право на компенсацію, а, навпаки, є підставою для її нарахування.

Довід апелянта про своєчасність виплати всіх нарахованих сум також спростовується встановленими у справі обставинами, відповідно до яких після 29 вересня 2020 року перерахована за 2016- 2017 роки пенсія залишалася невиплаченою до червня 2021 року, тобто була виплачена із затримкою понад один календарний місяць.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду та відповідає встановленим у справі обставинам; передбачених законом підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи та узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 20 серпня 2026 року)