Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №320/63222/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/63222/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Кузьмишиної О.М., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, третя особа - «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач; КМДА), за участі третьої особи - «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо непроведення перевірки дотримання законодавства щодо правомірності скидання побутових каналізаційних відходів з будинку АДРЕСА_1 на територію АДРЕСА_4;

- зобов`язати Київську міську державну адміністрацію провести перевірку щодо правомірності розташування вигрібних ям на території АДРЕСА_4 міста Києва та скидання у них побутових каналізаційних відходів з будинку АДРЕСА_1 на територію АДРЕСА_4; та прийняти рішення в порядок та спосіб встановлений законом, у випадку встановлення порушень правил благоустрою міста Києва.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що через дорогу (АДРЕСА_5) навпроти від ділянки позивача знаходиться багатоквартирна будинок з адресою м. Київ, АДРЕСА_1. Загальна площа будинку - 412 квадратних метра. Будівля одноповерхова. Кількість квартир - 11. Рік будівництва - 1948. Вказана будівля не облаштована системою відведення каналізаційних стоків. Зазначає, що каналізаційні стоки зливаються просто на вулицю, з одного боку якої знаходиться цей будинок, а з другого боку ділянка Позивача. Враховуючи, що ухил місцевості йде в сторону ділянки позивача, стоки течуть йому на ділянку. Багатоквартирний дім обслуговується КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», власником якого є Київська міська рада. Голосіївська РДА у своєму листі № 100-08/Г-995(e)-1651 від 06.05.2025 зазначила з цього приводу таке: «Централізоване водовідведення в будинках не передбачене проєктом забудови. Мешканцями, в свій час самостійно господарським способом, без узгодження проєктно-дозвільної документації, були побудовані вигрібні ями та прокладені мережі до них».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано наступним:

- у позивача наявне право на доступ до правосуддя з метою захисту своїх прав з питань щодо довкілля;

- організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом;

- доводи відповідача в частині фактично відсутності з його боку порушених прав позивача не відповідають дійсності, адже згідно Правил благоустрою міста Києва, які затверджено рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 ( далі - Правила №1051/1051) саме на останнього покладено функції щодо перевірки дотримання вимог благоустрою у м. Києві та прийняття відповідних приписів (рішень), за наслідком здійснення перевірки, у випадку встановлення порушень чинного законодавства у сфері благоустрою населених пунктів;

- уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами є, зокрема, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації

- відповідачем жодних фактичних перевірок наявності чи відсутності сміттєзвалища не здійснювались;

- відповідачами не забезпечено виконання своїх функцій, вставлених законом, у тому числі, щодо контролю за відходами.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані наступним:

- контроль за станом благоустрою та побутовими відходами відповідно до обставин справи це компетенція районної у місті Києві державної адміністрації, а не відповідача;

- Голосіївська РДА знала про порушення, що підтверджується листом № 100-08/Г-995(e)-1651 від 06.05.2025, який міститься в матеріалах справи та на який посилається суд в оскаржуваному рішенні: «Централізоване водовідведення в будинках не передбачене проєктом забудови. Мешканцями самостійно господарським способом, без узгодження проєктно-дозвільної документації, були побудовані вигрібні ями та прокладені мережі до них»; в матеріалах справи міститься аналогічний за змістом лист від 26.12.2024 № 100/43-2713 від третьої особи, яка підпорядковується Голосіївській РДА;

- невірним також є висновок про покладення на КМДА обов`язку проводити перевірки стану благоустрою відповідно до Правил благоустрою міста Києва;

- умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав, тобто створення будь-яких перепон у реалізації свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи;

- судом не взято до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог, відсутність порушеного права з боку КМДА і, відповідно, - подання позову до неналежного відповідача;

- матеріали справи не містять будь-якої фіксації (фото, відео) на підтвердження доводів Позивача, а також інших доказів; позовна заява не містить нічого, крім припущень;

- судом взагалі не надана оцінка доводам КМДА стосовно недотримання Позивачем строку на звернення до суду; дана обставина залишилась поза увагою та не отримала оцінки ані в окремій ухвалі, ані в тексті оскаржуваного рішення;

- з наданих позивачем додатків до позовної заяви вбачається, що право власності на земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_2 набуто 20.12.2005 на підставі договорів купівлі-продажу № 4842 (ВСК № 825681) та № 4831 (ВСК № 825685) відповідно. Таким чином, датою вірогідного порушення прав є 20.12.2005. Первісний позов подано 30.12.2024, уточнену позовну заяву - 20.01.2025.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Грибан І.О., суддів: Ключковича В.Ю., Кузьмишиної О.М.) відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та законність рішення суду. Вказує на те, що делегування повноважень не припиняє компетенції делегуючого органу. Згідно Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» КМДА є уповноваженим органом у сфері благоустрою. Апелянт визнав існування порушення через листи підпорядкованих йому структур. Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач має охоронюваний законом інтерес у припиненні порушення благоустрою в безпосередній близькості до свого майна. Предметом оскарження у цій справі є не одноразова дія або рішення, а триваюча протиправна бездіяльність КМДА щодо непроведення перевірки дотримання законодавства у сфері благоустрою та поводження з побутовими відходами. Така бездіяльність триває донині і не припинена на момент розгляду справи ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом. Встановлення строків звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення та, відповідно, здійснення незаконної діяльності (бездіяльності).

Третя особа надала письмові пояснення, у яких просить вирішити справу згідно вимог законодавства України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2026 року:

- заяву суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Грибан Інни Олександрівни та Ключковича Василя Юрійовича про самовідвід задовольнити;

- відведено суддів Грибан Інну Олександрівну та Ключковича Василя Юрійовича від розгляду справи № 320/63222/24 за апеляційною скаргою Київської міської державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, третя особа - «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про зобов`язання вчинити певні дії;

- передано справу №320/63222/24 для визначення складу суду за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу справи вказана апеляційна скарга разом з матеріалами справи надійшла до провадження судді-доповідача Златіна С.В., суддів Кузьмишиної О.М., Кравченка Є.Д.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Златіна С.В., суддів Кузьмишиної О.М., Кравченка Є.Д.) прийнято адміністративну справу до свого провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

02 червня 2025 року за нотаріальним посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продав позивачці земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:476:0032), що підтверджується Витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначає позивач, через дорогу (АДРЕСА_5) навпроти від її ділянки знаходиться багатоквартирний будинок з адресою АДРЕСА_3 Загальна площа будинку - 412 квадратних метра. Будівля одноповерхова. Кількість квартир - 11. Рік будівництва - 1948.

Зазначена будівля не облаштована системою відведення каналізаційних стоків. Зазначає, що каналізаційні стоки зливаються просто на вулицю, з одного боку якої знаходиться цей будинок, а з другого боку ділянка Позивача.

Так, відповідно до листа Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 травня 2025 року № 100-08/Г-995(е)-1651 централізоване водовідведення в будинках не передбачене проєктом забудови. Мешканцями, в свій час самостійно господарським способом, без узгодження проєктно-дозвільної документації, були побудовані вигрібні ями та прокладені мережі до них.

Предметом позову є бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо непроведення перевірки дотримання законодавства щодо правомірності скидання побутових каналізаційних відходів.

Щодо права позивача на звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Частинами першою, другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини" визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Орхуська конвенція ратифікована Законом України № 832-ХІV від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є "національним законодавством, що стосується навколишнього середовища" у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2011 року у справі "Дубецька та інші проти України" (заява № 30499/03) дійшов висновку, що "п. 105. Посилаючись на свою судову практику, Суд зазначає, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі "Кіртатос проти Греції", заява № 41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи."

Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява № 36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі "Фадєєва проти Росії" (Fadeyeva v. Russia).

Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).

У відповідності до статті 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічні права громадян забезпечуються: б) обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Враховуючи наведені положення Конституції України та Конвенції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність права позивача на доступ до правосуддя з метою захисту своїх прав з питань щодо довкілля.

Стосовно строку звернення з даним позовом до суду.

Предметом позову є бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо непроведення перевірки дотримання законодавства щодо правомірності скидання побутових каналізаційних відходів.

В теорії права триваюче правопорушення розуміється, як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

При цьому Верховний Суд, зокрема у постанові від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, звертав увагу, що положення частини другої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ураховуючи те, що в цій справі оскаржується саме протиправна бездіяльність відповідача, то предметом спору в цій справі є триваюче порушення прав позивачки у виді невиконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку.

Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Отже, вчинена відповідачем бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постано від 6 лютого 2025 року у справі № 990/29/22 строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Отже, не є слушними доводи представника відповідача, наведені в апеляційній скарзі, про те, що позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер.

Щодо протиправної бездіяльності відповідача стосовно непроведення перевірки дотримання законодавства щодо правомірності скидання побутових каналізаційних відходів з будинку АДРЕСА_1 на територію АДРЕСА_4, колегія суддів зазначає наступне.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР).

Згідно із статтею 1 Закону №280/97-ВР виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад (частина перша статті 3 Закону №280/97-ВР).

Статтею 4 Закону №280/97-ВР визначено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

У свою чергу, система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (частина перша статті 5 Закону №280/97-ВР).

Згідно із статтею 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;

2) підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;

3) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об`єктів тваринного світу;

5) оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";

б) делеговані повноваження:

1) здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

3) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

4) погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;

5) вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;

6) вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;

7) визначення території для розміщення відходів відповідно до законодавства;

7-1) здійснення контролю за діяльністю суб`єктів підприємницької діяльності у сфері поводження з відходами;

8) підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

9) організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;

10) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;

11) створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;

12) здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з побутовими та виробничими відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи;

13) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

14) здійснення контролю за забезпеченням безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів та островів для загального водокористування відповідно до закону;

15) надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів, у тому числі на правах оренди (суборенди), емфітевзису, земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території відповідної сільської, селищної, міської ради, ради об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у пункті "б" частини першої цієї статті, належить координація на відповідній території діяльності спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи.

Між тим, спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначає Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15.01.1999 № 401-XIV (далі Закон № 401-XIV).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 4 Закону №401-XIV органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують в межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій виконання інших функцій міста Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України.

Здійснення столичних функцій забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у місті Києві та гарантується державою (частина друга статті 4 Закону № 401-XIV).

Статтею 6 Закону № 401-XIV встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи (ч. 1 ст. 8 Закону № 401-XIV).

Відповідно до статті 11 Закону № 401-XIV питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

У районах міста Києва діють районні в місті Києві державні адміністрації, які підпорядковуються Київській міській державній адміністрації, а в разі утворення районних у місті Києві рад також є підзвітними і підконтрольними відповідним радам як виконавчі органи таких рад.

У разі утворення районної в місті Києві ради на посаду голови районної в місті Києві державної адміністрації Президентом України призначається особа, яка обрана головою районної у місті Києві ради.

У разі неутворення районної у місті Києві ради голова районної у місті Києві державної адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України відповідно до Конституції України.

Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 22 Закону № 401-XIV у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право: придбавати у власність жилі і нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об`єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій; встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Разом з цим, правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV (далі Закон №2807-IV).

Відповідно до пунктів 6, 7 частини першої статті 3 Закону №2807-IV система благоустрою населених пунктів включає здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів; встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Законодавство з питань благоустрою населених пунктів складається з цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері (частина перша статті 4 Закону №2807-IV).

Згідно із частиною першою статті 5 Закону №2807-IV управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів належить забезпечення реалізації державної політики у цій сфері (пункт 1 частини першої статті 9 Закону №2807-IV).

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження правил благоустрою територій населених пунктів (пункту 2 частини першої статті 10 Закону №2807-IV).

Відповідно до пунктів 2, 5 частини другої статті 10 Закону №2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом (частина перша статті 20 Закону №2807-IV).

Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва (далі Правила №1051/1051), які визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Відповідно до розділу I Правил №1051/1051 благоустрій - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюється на території міста з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля; територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів загального користування: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах міста; утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до Генерального плану міста, іншої містобудівної документації, місцевих правил забудови, правил благоустрою території міста, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою; заходи з благоустрою міста - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації впорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.

Відповідно до підпункту 20.2.1 пункту 20.2 Правил №1051/1051 якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов`язана скласти та видати офіційний документ - припис, який є обов`язковим для виконання в термін до трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об`єктів благоустрою.

У приписі зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала припис, відомості про особу, на яку складений припис, та надаються пропозиції щодо усунення причин та умов, які спричиняють порушення благоустрою території.

Припис підписується особою, яка його склала, і особою, на яку він складений.

У разі відмови особи отримати припис в графі "Припис одержав" робиться про це запис.

У разі виявлення силами Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) самовільно встановлених елементів благоустрою, його власнику вноситься припис з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу у триденний термін (підпункт 20.2.11 пункту 20.2 Правил №1051/1051).

Відповідно до листа від 06.05.2025 № 100-08/Г-995(е)-1651 Голосіївської РДА повідомлено позивача, що централізоване водовідведення в будинках не передбачене проєктом забудови. Мешканцями, в свій час самостійно господарським способом, без узгодження проєктно-дозвільної документації, були побудовані вигрібні ями та прокладені мережі до них.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.01.2011 №94 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 11.02.2021 №223) затверджено Положення про Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у відповідності до пункту 4 основними завданням Департаменту є: профілактика запобігання правопорушенням у сфері благоустрою міста Києва; здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою міста Києва; притягнення винних до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Разом з цим, Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 №121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень (із змінами і доповненнями) (далі Розпорядження) відповідно до Законів України "Про столицю України - місто-герой Київ", "Про місцеве самоврядування в Україні", розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 № 787 "Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.09.2010 № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві", з метою забезпечення ефективного функціонування районних в місті Києві державних адміністрацій та належної реалізації прав мешканців територіальних громад районів в місті Києві доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими актами законодавства згідно з додатками 1 11.

Згідно із пунктами 4, 5 Додатку 4 Розпорядження до повноважень районної в місті Києві державної адміністрації належить контроль за належною організацією та здійсненням збирання та транспортування побутових відходів на території відповідного району; організація благоустрою території відповідного району, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою, у т. ч. виробничих територій, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що доводи відповідача в частині фактично відсутності з його боку порушених прав позивача не відповідають дійсності, адже згідно Правил №1051/1051 саме на відповідача покладено функції щодо перевірки дотримання вимог благоустрою у м. Києві та прийняття відповідних приписів (рішень), за наслідком здійснення перевірки, у випадку встановлення порушень чинного законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Також колегія суддів вважає вірним доводи позивача про те, що делегування відповідачем своїх повноважень іншим органам у порядку та спосіб, що передбачений Конституцією та законами України не припиняє компетенції відповідача у спірних правовідносинах.

Правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров`я людей та навколишнє природне середовище визначає Закон України «Про управління відходами» від 20.06.2022 №2320-IX (далі Закон №2320).

Відповідно до статті 1 Закону №2320 відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися.

Відповідно до статті 3 Закону №2330 основними цілями державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є:захист здоров`я людей та навколишнього природного середовища від негативного впливу відходів; здійснення заходів у сфері управління відходами без загрози здоров`ю людей та спричинення шкоди навколишньому природному середовищу в межах встановлених нормативів шкідливого впливу фізичних факторів; дотримання ієрархії управління відходами; запровадження розширеної відповідальності виробника.

Основними принципами державної політики у сфері запобігання утворенню та управління відходами є: запобігання - утворювач або власник відходів вживає заходів для запобігання утворенню відходів, а також для уникнення, зменшення або усунення негативного впливу відходів на здоров`я людей та навколишнє природне середовище; "забруднювач платить" - утворювач або власник відходів покриває витрати на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення та оброблення, включаючи витрати на створення та утримання об`єктів оброблення відходів; територіальної наближеності - оброблення відходів здійснюється на найближчій споруді або установці з оброблення відходів, або в місці захоронення відходів, враховуючи їх екологічну та економічну ефективність, відповідно до регіональних та місцевих планів управління відходами; формування конкурентного середовища у сфері управління відходами - суб`єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не повинні вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію у сфері управління відходами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 15 Закону №2320 встановлено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства у сфері управління відходами мають право на: одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про безпечність об`єктів оброблення відходів (тих, що експлуатуються, або будівництво яких розпочато чи планується).

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 25 Закону №2320 до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері поводження з відходами належить: ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ.

Уповноваженими органами виконавчої влади у сфері запобігання утворенню та управління відходами є Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом (ч. 1 ст. 18 Закону № 2320).

Відтак вірним є висновок суду першої інстанції про те, що уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами є, зокрема, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не забезпечено виконання своїх функцій, вставлених законом, у тому числі, щодо контролю за відходами.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при ухваленні рішення із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Київської міської державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року - залишити без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя О.М. Кузьмишина

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 20 серпня 2026 року.