Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №280/5775/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 280/5775/25

Головуючий суддя І інстанції: Новікова І.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/5775/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо перебування громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

-зобов`язати відповідача вжити позитивні дії: негайно припинити дискримінацію та утриматися від порушення принципу недискримінації; застосувати до виплати пенсії позивачки висновки постанови Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі №360/777/23 що «Виплату пенсії особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, можливо здійснювати шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. Відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена»; здійснювати виплату поточної пенсії позивача на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «Приват Банк»; здійснити виплату пенсії Позивачці, яку відповідно до рішень Запорізького окружний адміністративний суд від 01.06.2020 та 16.01.2021 у справі № 280/2921/20 від 09.07.2021 має бути поновлено з 07.10.2009 року, на визначений позивачкою банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «Приват Банк», з урахуванням компенсації втрати частини доходів; розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті належних сум пенсії на визначений нею банківський рахунок.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати виплату ОСОБА_1 поточної пенсії, а також пенсії яку відповідно до рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 та 16.01.2021 по справі №280/2921/20 має бути поновлено з 07.10.2009, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «Приват Банк», з урахуванням компенсації втрати частини доходів.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що оскільки позивачем не були подані до відповідача, у визначеному законом порядку, заява про поновлення пенсії та заява про виплату пенсії або грошової допомоги, то для виплати пенсії позивачу немає законних підстав.

Позивач, також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачем було зазначено, що пенсійним органом щодо неї допускається протиправна дискримінація. Вказано, що позивач має право на отримання моральної та матеріальної шкоди.

Також, адвокатом Меламед Вадимом Борисовичем було подано клопотання про зупинення провадження по справі у зв`язку зі смертю позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 236 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, ліквідації суб`єкта владних повноважень, іншого органу, а також злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника.

З матеріалів справи видно, що до заяви про зупинення провадження по справі, та і в подальшому на дату прийняття даної постанови, адвокатом Меламед Вадимом Борисовичем не було долучено жодних доказів, які б підтверджували смерть позивача.

Матеріали справи таких доказів також не містять, а тому вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі №280/2921/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 30.10.2019 на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації.

Також, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2021 по справі №280/2921/20 (Провадження №ПР/280/29/20) зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 29.10.2019 на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації.

Представник позивача зазначає, що з метою належного отримання пенсійних виплат він звернувся до відповідача з заявою, в якій просив проводити виплату пенсії на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «Приват Банк».

Разом з тим, відповідач листом від 21.08.2024 №0800-0202-8/73404 відмовив у проведенні виплати пенсії на вказаний банківський рахунок.

Позивач, не погодившись з відмовою у виплаті пенсії на визначений банківський рахунок, звернулася з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої існтанції виходив з того, що позивач має право на отримання пенсії на рахунок відкритий на її ім`я в АТ «Приватбанк», оскільки пенсія з моменту її нарахування є власністю пенсіонера і саме пенсіонер наділений правом обирати у який спосіб отримувати належні йому виплати. Вказано, що жодних підстав для відмови позивачу у виплаті пенсії на рахунок у банку судом не встановлено.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Стаття 5 Закону №1058-ІV визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ст. 51 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У своєму Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після прийняття Конституційним Судом України вищевказаного Рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має право на пенсію.

Як видно з матеріалів справи, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі №280/2921/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 30.10.2019 на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації.

Також, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2021 по справі №280/2921/20 (Провадження №ПР/280/29/20) зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 29.10.2019 на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації.

З матеріалів справи видно, що позивачем було направлено до відповідача звернення щодо виплати перерахованої позивачу пенсії на банківський рахунок, відкритий у АТ КБ ПриватБанк. В заяві позивач, від імені якого діяв його повноважний представник, просив належні суми пенсії перераховувати саме на вказаний вище банківський рахунок.

В даному випадку волевиявлення позивача щодо виплати пенсії на відкритий нею поточний рахунок в уповноваженому банку оформлено письмово, подано через її представника, що не суперечить жодній нормі діючого законодавства.

Доводи відповідача, що заява про виплату пенсії надійшла від представника (а не від банківської установи) без дотримання вимог порядку №1596 є безпідставними, оскільки як вже зазначалося, цією заявою позивачем визначено його волевиявлення та реалізовано право на отримання пенсій на відкриті ним поточний рахунок в уповноваженій банківській установі.

До того ж, врегульований на законодавчому рівні порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті покладає на банк відповідальність за достовірність даних, внесених уповноваженим працівником банку до заяви про виплату пенсії щодо проведення у повному обсязі ідентифікації одержувача під час відкриття рахунку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до абз. 6 п. 10 Порядку №1596 уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на виплату поточної пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії на банківський рахунок, відкритий у АТ КБ ПриватБанк, а тому відповідач зобов`язаний перерахувати розмір поточної пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою, поданою представником.

Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо позовних вимог про припинення дискримінації відносно позивача, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Однаковий підхід до визначення порядку призначення пенсії, переведення з одного на інший вид пенсії, поновлення раніше призначеної пенсії (в частині переліку необхідних документів, зокрема, щодо посвідчення особи заявника) відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2).

Прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, переведення з одного виду на інший або поновлення раніше призначеної пенсії саме собою не може бути ознакою дискримінації або зловживання дискреційними повноваженнями, водночас таке рішення може бути предметом перевірки під час розгляду справи адміністративним на відповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, а саме чи прийняте таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за наслідком розгляду справи жодної дискримінації по відношенню до позивача не встановлено, а позивачем наявності такої дискримінації не доведено.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги «розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України», оскільки завданням адміністративного судочинства є захист права та законних інтересів осіб, які звертаються за судовим захистом, а не відновлення правопорядку в державі.

При цьому, суд не може перебирати на себе функції законодавчої та виконавчої гілок влади, оскільки буде порушено конституційний принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

Що стосується правомірності зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

-соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення);

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом

або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.04.2024 року по справі № 560/8194/20, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відтак, оскільки сума пенсії, яка підлягає перерахунку позивачу виплачена не була, то відповідно наведені позовні вимоги є передчасними, а апеляційна скарга відповідача в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної та матеріальної шкоди, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

За приписами ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду N 5 від 25.05.2001 N 1 від 27.02.2009) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Заявляючи вимогу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач зазначає, що витрачаючи кошти на вартість лікування, остання розраховувала на відшкодування витрат і була впевнена у виконанні державою своїх зобов`язань.

Однак, колегія суддів зазначає, що відшкодування моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності. В свою чергу, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Враховуючи, що відшкодування моральної (немайнової шкоди) є видом цивільно-правової відповідальності, спосіб її застосування передбачає встановлення об`єктивних обставин щодо наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, причинового зв`язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) заподіювача та наслідками у вигляді немайнової шкоди. Вказане безумовно свідчить на користь неможливості звільнення від доказування обставин, що можуть свідчити про наявність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності - відшкодування моральної шкоди.

Позивачем не надано до суду жодних доказів які б свідчили в чому полягають немайнові негативні наслідки, страждання (фізичні, душевні, психічні тощо), які остання зазнала. Позивачем не приведено і розрахунку та обґрунтування, що саме заявлена до відшкодування моральної шкоди сума відповідає понесеним втратам немайнового характеру, також позивачем не зазначено з чого саме вона виходила визначаючи розмір понесеної шкоди.

Також позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що дії (бездіяльність) відповідача перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з заподіяною позивачу матеріальною шкодою.

Отже, вимога про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволенню не підлягає.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню зі зміною абзацу 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/5775/25– змінити шляхом викладення абзацу 3 його резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати виплату ОСОБА_1 поточної пенсії, а також пенсії яку відповідно до рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2020 та 16.01.2021 по справі №280/2921/20 має бути поновлено з 07.10.2009, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «Приват Банк».

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №280/5775/25– залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко