Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №480/472/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 р. Справа № 480/472/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 28.05.26 по справі № 480/472/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України

про визнання протиправними висновку та наказу, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.12.2025 № 1930-ОС в частині продовження строку контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 понад встановлені строки з 04.01.2026 на період дії воєнного стану;

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби на підставі пп. "ж" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "ж" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що до триваючих правовідносин застосовується законодавство, чинне на момент вчинення юридично значущих дій та прийняття відповідних рішень, якщо інше прямо не передбачено законом. Вказує, що положення ст.58 Конституції України не можуть тлумачитися таким чином, що до триваючих правовідносин військової служби застосовується виключно законодавство, чинне на момент укладення контракту. Стверджує, що на момент подання позивачем рапорту про звільнення та на момент закінчення строку контракту діяла саме редакція пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка надавала позивачу право на звільнення з військової служби у зв`язку із закінчення строку контракту. Зауважує, що пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є імперативним, не допускає вибору уповноваженого суб`єкта звільняти чи не звільняти за наявності визначених обставин (умов). Тобто, єдиним можливим варіантом поведінки є прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби.

Також ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що позиція відповідача щодо застосування редакції закону, чинної на момент укладення контракту, є вибірковою і призводить до наслідків, несумісних із принципом рівності перед законом. Вказує, що автоматичне продовження строку дії контракту на період воєнного стану не є безумовним і не поширюється на випадки, коли військовослужбовець, строк контракту якого спливає, не висловив бажання продовжувати військову службу. Закінчення строку контракту, укладеного під час воєнного стану, за відсутності такого бажання виключає продовження строку контракту. Посилається на правові позиції, викладені у постановах Першого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2026 у справі №200/4133/25, від 08.07.2026 у справі №200/8385/25, Другого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2026 у справі №480/5422/25, Третього апеляційного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі №280/3319/25, від 21.05.2026 у справі №160/35959/25, від 26.05.2026 у справі №160/26562/25, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №420/33872/25, Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №580/6350/24, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі №560/12865/24, 08.06.2026 у справі №120/13433/25, від 14.07.2026 у справі №120/18203/25, від 21.07.2026 у справі №240/25926/25, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №380/259/25, від 29.05.2026 у справі №380/22404/25, від 29.05.2026 у справі №460/19013/25.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , який укладено 04.01.2023 строком на три роки.

23.12.2025 представник позивача засобами поштового зв`язку направив рапорт позивача від 19.12.2025 начальнику прикордонної зенітної ракетно-артилерійської застави прикордонної комендатури швидкого реагування Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», повідомив про небажання продовжувати військову службу.

30.12.2025 відповідачем надано висновок щодо рапорту, в якому зазначено, що підстави для звільнення позивача за п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні, оскільки умову пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану, слід розуміти, як таку, що контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18.05.2024, але у межах тривалості правового режиму воєнного стану.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 27.12.2025 №1930-ОС строк контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 продовжено понад встановлені строки з 04.01.2026 на період дії воєнного стану.

Вважаючи протиправним наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.12.2025 №1930-ОС в частині продовження строку контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 понад встановлені строки з 04.01.2026 на період дії воєнного стану та протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладання контакту 04.01.2023 чинне законодавство не передбачало можливості для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, продовження служби за новими контрактами, а містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Відповідно до п.2 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За приписами п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент підписання контракту) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Станом на дату подання позивачем рапорту, п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII встановлено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (підпункт «ж»).

Тобто приписами підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.

Вказані зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі по тексту – Закон №3633-ІХ).

За цим, пункт 3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII зазнав суттєвих змін, а саме доповнений підпунктом «ж», на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановлено судом, 04.01.2023 між ОСОБА_1 та НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, строком на 3 роки.

У контракті зазначено, що він може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Так, Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі по тексту – Положення №1115/2009; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (пункт 1).

Відповідно до п.17 Положення №1115/2009 з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

З громадянином, який вступає на військову службу, можуть бути укладені такі види контрактів:

контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (додаток 1);

контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу (додаток 1);

контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу (додаток 1);

контракт про проходження військової служби (навчання) курсантами вищого військового навчального закладу Державної прикордонної служби України (додаток 2);

Пунктами 26, 27 Положення №1115/2009 визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Днем припинення (розірвання) контракту є:

1) день закінчення строку контракту;

2) день, зазначений у наказі начальника органу Держприкордонслужби про виключення військовослужбовця зі списків особового складу цього органу в разі дострокового припинення (розірвання) контракту;

3) день набрання чинності контрактом про навчання в разі вступу особи рядового складу, сержантського і старшинського складу до вищого військового навчального закладу;

4) день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця;

5) день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

6) день, зазначений у наказі ректора вищого військового навчального закладу про виключення курсанта зі списків особового складу;

7) дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть військовослужбовця, у разі встановлення в судовому порядку факту смерті військовослужбовця в певний час або оголошення його померлим;

8) день набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця в установленому законом порядку безвісно відсутнім.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

У спірному випадку позивачеві відмовлено у звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, яка набула чинності 18.05.2024, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (04.01.2023).

Між тим, суд вважає, що закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, якими встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, для звільнення з військової служби.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 в справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Отже, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача.

При цьому, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що позивач станом на 04.01.2023 мав право на звільнення зі служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з відповідним рапортом, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та наказ від 27.12.2025 №1930-ОС в частині продовження строку контракту про проходження військової служби позивачу є протиправними.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

За цим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 по справі № 480/472/26 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 із військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.12.2025 №1930-ОС в частині продовження строку контракту про проходження військової служби ОСОБА_1 понад встановлені строки з 04.01.2026 на період дії воєнного стану.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло