Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №643/4357/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 р.Справа № 643/4357/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Юрлагіна Т.В., м. Харків, повний текст складено 29.06.26 року по справі № 643/4357/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту – ДПП, відповідач), в якому просив суд:

- скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4289517 від 17.03.2025, винесену старшим лейтенантом поліції Романчук Володимиром Сергійовичем.

В обґрунтування позовних вимог стверджував про протиправність постанови від серії ЕНА № 4289517 від 17.03.2025, оскільки при її складенні відповідачем не доведено правомірність зупинки транспортного засобу позивача, не враховано обставини наявності у позивача посвідчення водія відповідної категорії, відсутності обмежень на право керування транспортними засобами та не повідомлено ОСОБА_1 належним чином про дату час та місце розгляду справи, що є суттєвим порушенням прав позивача.

Переконував, що строк обмеження права позивача керування транспортним засобом тривав з 18.12.2019 по 18.12.2020, а посвідчення водія було повернуто ОСОБА_1 на законних підставах 19.11.2019, після ухвалення постанови Київського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 по справі № 953/16799/19, що підтверджується матеріалами справи та не було враховано при складенні оскаржуваної постанови.

Крім того, зауважив, що 09.03.2025 у присутності позивача працівниками поліції не складалося жодних протоколів та не попереджалося про притягнення його до адміністративної відповідальності, жодних зауважень з приводу відсутності або неналежності водійського посвідчення не висловлювалося та відпущено ОСОБА_1 без жодних попереджень та зауважень, після чого, без повідомлення про дату час та місце розгляду справи складено постанову серії ЕНА № 4289517 від 17.03.2025, яка підлягає скасуванню у судовому порядку.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29.06.2026 по справі № 643/4357/26 у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції:

- скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 червня 2026 року у справі № 643/4357/26;

- ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення — задовольнити;

- скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4289517 від 17.03.2025, винесену відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП;

- провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП закрити;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджував, що при вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції не врахував обставини не доведення відповідачем наявності у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення та фактично переклав обов`язок доказування правомірності постанови з суб`єкта владних повноважень на позивача.

Переконував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, призначений на 17.03.2025, а працівниками поліції у свою чергу такий розгляд справи проведено із роз`ясненням прав, наданням можливості подати пояснення та реалізувати ОСОБА_1 право на захист.

Стверджував, що відеозаписи, на які посилається відповідач, не підтверджують того, що транспортним засобом керував саме ОСОБА_1 , оскільки на них не зафіксовано ані особи водія за кермом, ані державного номерного знаку транспортного засобу в момент руху, однак суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт керування автомобілем позивачем за відсутності належних доказів, якими цей факт підтверджено.

Крім того, наполягав, що відеозаписи, які долучені відповідачем до матеріалів справи, не можуть мати належного доказового значення, оскільки з них вбачається, що вони не є первісними оригіналами, а є фактично перезаписом екрану на інший невідомий пристрій, що свідчить про їх недопустимість таких доказів на підтвердження вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, що також не було враховано судом першої інстанції.

Зазначив, що відсутність доказів належного повідомлення позивача про розгляд справи, який відбувся 17.03.2025 є не формальним недоліком, а істотним порушенням права особи на захист, оскільки саме повідомлення про розгляд справи було єдиною процесуальною гарантією, яка могла забезпечити позивачу можливість реалізувати свої права 17.03.2025.

Підсумовуючи викладене, вважав, що відсутність доказів керування, належного повідомлення про розгляд справи, доказів проведення розгляду справи та роз`яснення прав є істотними порушеннями, які є підставою для скасування спірної постанови.

Відповідач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її доводів, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування відзиву стверджував, що апелянтом не спростовано встановлених судом обставин, не наведено жодного нового доказу, який би ставив під сумнів законність оскаржуваної постанови, не доведено недопустимість досліджених судом доказів та не обґрунтовано, яким чином наведені у скарзі твердження могли вплинути на правильність вирішення справи по суті, у зв`язку з чим, підстави для скасування рішення Київського районного суду міста Харкова від 29.06.2026 у справі № 643/4357/26 відсутні.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання та надсилання повісток в системі "Електронний суд".

17.08.2026 до Другого апеляційного адміністративного суду надійшла заява адвоката Бабаскіна Кирила Сергійовича, у якій останній просив проводити розгляд справи № 643/4357/26 без участі позивача та його представника. Апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора взводу № 2 роти № 6 батальйону № 3 УПП в Харківській області Романчука Д. С. серії ЕНА № 4289517 від 17.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок порушення пункту 2.1 «а» Правил Дорожнього руху України (далі – ПДР України) притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн за частиною 2 статті 126 КУпАП.

Згідно з оскаржуваною постановою 09.03.2025 о 09 год 20 хв за адресою: м. Харків, вул. Нескорених, 6, водій т/з CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом, чим порушив пункту 2.1 «а» ПДР України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 4289517 від 17.03.2025 та відсутності підстав для її скасування, оскільки факт вчинення позивачем передбаченого частиною 2 статті 126 КУпАП адміністративного правопорушення у повному обсязі підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП за керування транспортним засобом, особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Відповідно до частини 2 статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Колегією суддів встановлено, що підставою для зупинки 09.03.2025 о 09 год 20 хвилин транспортного засобу CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 слугувала наявність у екіпажу патрульної поліції відомостей з інформаційно – телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» щодо причетності водія транспортного засобу до вчинення адміністративного правопорушення (за рішенням суду ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортним засобом за частиною 1 статті 130 КУпАП на один рік; статус посвідчення –«підлягає вилученню»), що у розумінні пункту 3 статті 35 Закону № 580-VIII є законною підставою для зупинки транспортного засобу та спростовує доводи апелянта про незаконність здійснення зупинки.

З метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища положеннями Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі по тексту – Закон № 3353-XII) визначено правові та соціальні основи дорожнього руху.

Згідно зі статтею 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

На виконання вимог статті 16 Закону № 3353-XII водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством;

на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка") або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на паперовому чи електронному носії або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), інші документи, що визначені законодавством.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України відповідно до Закону № 3353-XII встановлено Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

За пунктом 1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

На виконання приписів пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (страховий сертифікат “Зелена картка”) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.

Відповідно до підпункту “а” пункту 2.1. ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з підпунктом “а” пункту 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Виходячи з аналізу наведених норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Згідно з частиною 2 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП.

Відповідно до приписів статті 15 Закону № 3353-XII кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Право особи керувати транспортними засобами є спеціальним правом.

Спеціальне право полягає в наданому державою окремо передбаченого законодавчим актом дозволу, який підтверджує законність здійснення певних операцій / відносин / дій конкретним суб`єктом - отримувачем дозволу.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його на керування транспортними засобами

Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Приписами статті 317-1 КУпАП установлено, що виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.

Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.

Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов`язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції.

У разі виявлення в особи посвідчення водія, яке підлягає здачі, його вилучення здійснюється поліцейським.

Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі - Положення № 340) та Інструкцією «Про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2009 № 515 (далі – Інструкція № 515).

Відповідно до пункту 20 Положення № 340 повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами (крім осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення), здійснюється після складення теоретичного і практичного іспитів на право керування транспортними засобами всіх категорій, зазначених у посвідченні водія, що повертається.

Особам, позбавленим права на керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов`язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту.

Згідно з пунктом 2.31 Інструкції № 515 після закінчення терміну позбавлення права керування транспортними засобами посвідчення водія повертаються власникам або після складання іспитів із знань Правил дорожнього руху та навичок керування транспортними засобами проводиться їх обмін. Особам, позбавленим права керування транспортними засобами за керування ними в стані сп`яніння, посвідчення водія може бути повернуто після обов`язкового проходження медичного огляду та складання іспитів із знань Правил дорожнього руху та навичок керування транспортними засобами. При цьому іспит із навичок керування транспортними засобами приймається на транспортному засобі тієї категорії, право на керування яким особу було позбавлено.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії є спеціальним правом, яке надається кожному громадянину, який досяг визначеного законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами. При цьому, у разі позбавлення особи права керування транспортними засобами, зокрема через застосування до неї адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, таке спеціальне право може бути поновлено лише після спливу відповідного строку, визначеного постановою, складення теоретичного і практичного іспитів та проходження позачергового медичного огляду. Тобто лише за дотримання вищенаведених умов особа може вважатись такою, що має право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Колегією суддів встановлено, що постановою Київського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 у справі № 953/16799/19, яка набрала законної сили 18.12.2019 за наслідками апеляційного перегляду, було накладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративне стягнення за частиною 1 статті 130 КУпАП у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 10200 (десять тисяч двісті) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Враховуючи вищенаведені норми права, що регулюють порядок повернення посвідчення водія після закінчення терміну позбавлення права керування транспортними засобами, для поновлення спеціального права на керування транспортним засобом, ОСОБА_1 мав після 18.12.2020 скласти теоретичний та практичний іспит з проходженням медичного огляду.

Водночас, як вбачається з відповіді Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській Полтавській та Сумській областях від 18.05.2026 № 31/32/13-11027-2026 після позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік посвідчення водія ОСОБА_1 не надсилалося на зберігання. Статус посвідчення – «підлягає вилученню». Відомості щодо позбавлення внесено до ЄДР МВС ТСЦ 6341.

Відповіддю Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській Полтавській та Сумській областях від 27.05.2026 № 31/32/6341-11641-2026 підтверджується, що в Єдиному державному реєстрі МВС відсутня інформація, щодо складання теоретичного та практичного іспитів з проходженням медичного огляду громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для поновлення права керування транспортними засобами після закінчення строку позбавлення.

А відтак, з огляду на не складання позивачем після 18.12.2020 теоретичного та практичного іспитів з проходженням медичного огляду, станом на 09.03.2025 (дата зупинки транспортного засобу працівниками поліції) ОСОБА_1 , керуючи автомобілем CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вважався особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, тобто вчинив правопорушення, передбачене частиною 2 статті 126 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За загальними правилами статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

На виконання положень статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону № 580-VIII поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Так, дослідженим колегією суддів відеозаписом з відеореєстратора патрульного автомобіля «70 mai» підтверджено, що 09.03.2025 о 09 год 20 хв за адресою: м. Харків, вул. Нескорених, 6 працівниками патрульної поліції був зупинений транспортний засіб CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

З доданого до матеріалів справи відеозапису з нагрудної боді-камери 472879 встановлено, що після зупинки транспортного засобу, поліцейський підійшов до автомобіля CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 , представився та повідомив причину зупинки.

При цьому, колегія суддів наголошує, що з відеозапису чітко вбачається марка автомобіля, державний номерний знак та перебування ОСОБА_1 за його кермом в момент зупинки, що спростовує доводи позивача про зворотнє.

Також слід зазначити, що ОСОБА_1 особисто зазначив, що везе доньку на роботу, тобто підтвердив факт керування ним транспортним засобом.

Як вбачається з відеозапису нагрудної боді-камери, після нетривалого спілкування з позивачем, поліцейський повідомив ОСОБА_1 про наявність у останнього ознак алкогольного сп`яніння та неодноразово пропонував останньому пройти тест на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у медичному закладі, на що не отримав згоди, що слугувало підставою для складення відносно позивача протоколу за статтею 130 КУпАП.

Відеозаписом 472879 також підтверджено (10:03:23), що поліцейський уточнює у ОСОБА_1 , чи перездавав позивач екзамен після завершення строку стягнення, на що останні повідомляє, що не перездавав.

Слід звернути увагу на те, що як вбачається з наданих до суду відеозаписів з нагрудної боді – камери, у зв`язку з відсутністю у поліцейського на місці зупинки повної та документально підтвердженої інформації про складання ОСОБА_1 теоретичного та практичного іспитів з проходженням медичного огляду після завершення строку позбавлення права керування транспортними засобами, позивачу було запропоновано провести розгляд адміністративної справи за частиною 2 статті 126 КУпАП у приміщенні Управління патрульної поліції в Харківській області 17.03.2025 о 12:00, на що ОСОБА_1 відповів згодою.

У зв`язку з вищевикладеним, поліцейським під відеозапис було роз`яснено позивачу права, передбачені статтею 268 КУпАП, повідомлено в усній формі про дату, час та місце розгляду справи та складено письмове повідомлення про запрошення до підрозділу поліції для розгляду вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення на 17.03.2025 о 12:00 год за адресою: м. Харків, вулиця Шевченка 26, яке містить підпис позивача у графі «Повідомлення отримав».

З огляду на викладене, твердження позивача про його неналежне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення та не роз`яснення йому прав та обов`язків, передбачених статтею 268 КУпАП, є такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів зауважує, що на розгляд справи 17.03.2025 позивач до УПП в Харківській області не прибув, про що свідчить запис у графі 8 спірної постанови, доказів неможливості та поважності причин не прибуття до УПП в Харківській області не надав.

При цьому, колегія суддів зауважує, що з відеозапису 472879 вбачається (10:19:40) факт роз`яснення поліцейським позивачу наслідків неявки на розгляд справи про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 126 КУпАП, а саме те, що у такому випадку постанова буде складена без його участі.

Таким чином, долученими до матеріалів справи відеозаписами подій, що мали місце 09.03.2025, підтверджено, що поліцейськими не було позбавлено позивача права на захист, так як надано можливість прибути до підрозділу поліції для висловлення власної позиції та надання доказів, та саме у зв`язку з неприбуттям належним чином повідомленого ОСОБА_1 на розгляд справи, такий розгляд проведено за його відсутності, а тому доводи апелянта про те, що інспектором протиправно здійснено розгляд справи за його відсутності підлягають відхиленню.

Отже, твердження позивача про порушення поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення спростовані дослідженими судом апеляційної інстанції матеріалами справи.

Щодо тверджень позивача про неналежність як доказів доданих до матеріалів справи відеозаписів через те, що вони є копіями відтвореними з невідомого пристрою, слід зазначити, що у наданих до суду першої інстанції додаткових поясненнях відповідач повідомляв, що позивач звернувся до суду з даним позовом більше ніж через рік після винесення оскаржуваної постанови, а строки зберігання відповідних відеозаписів у підрозділі поліції були об`єктивно вичерпані, у зв`язку з чим, з метою забезпечення належного представництва інтересів відповідача, представником ДПП було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи № 953/2603/25 (в якій розглядалось питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП за подіями, що мали місце 09.03.2025) та отримано копії відеозаписів, які містились у зазначеній справі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що безпосередній факт вчинення адміністративного правопорушення (керування транспортним засобом будучи позбавленим права керування) зафіксовано відповідачем саме на реєстратор автомобіля «70 mai» та боді – камери 472879, 473209, посилання на які містяться у спірній постанові.

Таким чином, факт керування позивачем 09.03.2025 о 09 год 20 хв за адресою: м. Харків, вул. Нескорених, буд. 6 транспортним засобом CHEVROLET LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, підтверджується належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки станом на 17.03.2025 (день винесення оскаржуваної постанови) позивач не мав права керування транспортними засобами, інспектор патрульної поліції, встановивши вказаний факт, правомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності на підставі частини 2 статті 126 КУпАП.

Вищенаведене дозволяє дійти висновку про доведення відповідачем наявності складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , яке передбачене частиною 2 статті 126 КУпАП та правомірність спірної постанови, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та вимог апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України - відсутні.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29.06.2026 по справі № 643/4357/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко