Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №592/7341/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 р.Справа № 592/7341/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Фоменко І.М., м. Суми, повний текст складено 22.06.26 року по справі № 592/7341/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми із позовом до інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського Семена Едуардовича (далі по тексту – перший відповідач, інспектор), Департаменту патрульної поліції (далі по тексту – другий відповідач, ДПП), в якій просив суд:

- постанову інспектора роти 1 взводу 4 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського С. Е. від 21.04.2026 серії ЕНА № 7061322, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за ч. 1 ст. 122 КУпАП України – скасувати, провадження у адміністративній справі – закрити.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про незаконність винесеної інспектором постанови від 21.04.2026 серії ЕНА № 7061322, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за частиною 1 статті 122 КУпАП України, оскільки наведені у ній відомості не відповідають фактичним обставинам справи, а викладені висновки – суперечать нормам матеріального права.

Наполягав, що з наданого інспектором відеозапису чітко вбачається, що позивач здійснював рух на транспортному засобі по вулиці Сумської артбригади в напрямку вулиці Петропавлівська у м. Суми по лівій частині правої смуги руху та перед пішохідним переходом біля Центрального міського кладовища спочатку зменшив швидкість, а потім повністю зупинився. Після зупинки транспортного засобу на декілька секунд, ОСОБА_1 оцінив дорожню обстановку та показавши пішоходам, що дає їм дорогу, побачив, що пішохід не перебуває на переході та не здійснює рух по ньому, продовжив рух автомобіля. Водночас, вже після проїзду позивачем пішохідного переходу побачив, що пішохід ступив на перехід, а тому з метою уникнення створення перешкод руху, ОСОБА_1 продовжив керування автомобілем.

За таких обставин, оскільки в силу висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.12.2019 по справі № 751/4821/17, на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід, дії позивача у повній мірі відповідали Правилам дорожнього руху України.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.06.2026 по справі № 592/7341/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського Семена Едуардовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – залишено без задоволення.

Постанову інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського Семена Едуардовича серія ЕНА № 7061322 від 21.04.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП – залишено без змін.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просив суд апеляційної інстанції рішення Ковпаківського районного суду у м. Суми від 22.06.2026 у справі № 592/7341/26 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського С.Е. про скасування постанови інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського С.Е. від 21.04.2026 серії ЕНА № 7061322 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: пункт 18.1 ПДР України та не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 751/4821/17, що є підставою для скасування судового рішення з прийняттям нового - про задоволення позовних вимог.

Вкотре наголосив, що з дослідженого під час розгляду справи відеозапису (зафіксованого на відеореєстратор Xiaomi yi car dvr та відеореєстратор Motorola solutions vb-400) вбачається, що позивач здійснював рух на транспортному засобі по вулиці Сумської артбригади в напрямку вулиці Петропавлівська у м. Суми по лівій частині правої полоси руху та перед пішохідним переходом зменшив швидкість, та у подальшому повністю зупинився. Так, на відеозаписі (з 0.00 сек. по 05.00 сек.) чітко видно, що транспортний засіб AUDI Q3 чорного кольору, номерний знак НОМЕР_1 , не лише знизив швидкість перед пішохідним переходом, а навіть зупинився та деякий час перебував у такому стані, у той час як пішохід перебував на тротуарі. Коли пішохід ступив на пішохідний перехід, зокрема, здійснив перший крок на нього (на відео на 05.00 сек.), ОСОБА_1 вже проїжджав через вказаний перехід. Вважає, що дослідження наведеного епізоду є суттєвим для належної правової оцінки фактичних обставин справи. Водночас, суд першої інстанції за результатами дослідження відеозапису констатував іншу версію реальності. На думку суду, водій AUDI Q3 призупинився, але перевагу у русі пішоходу не надав та на невеликій швидкості проїхав вперед. Разом з цим, побачивши на тротуарі (не на самому переході) пішохода, позивач оцінив дорожню обстановку, та проявивши обачність та обережність, зупинився перед переходом. Однак, упевнившись (як мінімум упродовж 5 секунд, як це видно на відеозапису), що пішохід не розпочав рух переходом, ОСОБА_1 продовжив свій рух. Відразу після цього, коли автомобіль позивача вже рушив з місця та внаслідок цього опинився на пішохідному переході, пішохід розпочав свій рух по ньому. Водночас, зупинка позивачем автомобіля безпосередньо на пішохідному переході створила б перешкоду для руху по ньому та могла бути розцінена представниками поліції, як порушення пункту 15.9 ПДР України, а тому такий маневр (гальмування) позивачем свідомо не вчинявся.

Також просив врахувати поведінку інших водіїв у вказаній ситуації, зокрема, в той час як автомобіль під керуванням позивача стояв перед пішохідним переходом, як мінімум 3 автомобілі не зупинились та проїхали далі, не пропустивши пішохода, що стояв на тротуарі (на відеозаписі з 0.00 сек. до 06.00 сек). Дії водіїв вказаних автомобілів, як і ОСОБА_1 , відповідали вимогам пункту 18.1 ПДР України, оскільки під час наближення до пішохідного переходу пішохід ще стояв на тротуарі.

Підтвердженням правовірності можна вважати також те, що поліція, зафіксувавши це на камеру, їх не зупинила та до відповідальності не притягнула.

Приведення у приклад поведінки водія, який керував автомобілем білого кольору та пропустив пішохода, на переконання позивача, не спростовує його добросовісної поведінки.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу другий відповідач заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Звернув увагу, що із відеозапису з відеореєстратора патрульного автомобіля Xiaomi моделі Yi Car DVR, відеозапис signal-2026-05-08-144035 вбачається, що пішохід перебував у межах нерегульованого пішохідного переходу та здійснював перетин проїзної частини у момент руху транспортного засобу AUDI Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 . При цьому апелянт, рухаючись крайньою лівою смугою, хоч і зменшив швидкість, але не зупинився наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, коли інший автомобіль у сусідній музі для руху вже зупинився. Крім того, з вказаного відеозапису вбачається наявність дорожнього знаку 5.38.1 «Пішохідний перехід», який завчасно інформував позивача про наближення до нерегульованого пішохідного переходу та необхідність бути уважним до дорожньої обстановки. Таким чином, постанова у справі про адміністративне правопорушення винесена уповноваженою посадовою особою на підставі належних та допустимих доказів, а підстави для її скасування відсутні.

З посиланням на висновок Верховного суду у постанові від 04.12.2019 року у справі № 751/4821/17 вказував, що вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися. Таким чином, водій повинен враховувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу. Однак, ОСОБА_1 вказаних вимог дотримано не було, що свідчить про правомірність винесеної постанови.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання та надсилання повісток в системі "Електронний суд", однак в судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надавали.

Позивач у апеляційній скарзі просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.04.2026 інспектором взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовським Семеном Едуардовичем була складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 7061322, згідно з якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Із змісту вказаної вище постанови вбачається, що 21.04.2026 о 10 год.12 хв. в м. Суми, вул. Петропавлівська, 129, водій, керуючи транспортним засобом, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив пункт 18.1 ПДР України, оскільки як водій транспортного засобу не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 122 КУПАП.

Не погодившись із такою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення інспектора взводу № 4 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Якубовського С. Е. серія ЕНА № 7061322 від 21.04.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн, прийнята правомірно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, так як наявним в матеріалах справи відеозаписом підтверджено порушення позивачем пункту 18.1 ПДР України, що є підставою для притягнення його до відповідальності за вчинене правопорушення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

На виконання пункту 11 частини першої статті 23 Закону 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Колегією суддів встановлено, що підставою для зупинки 21.04.2026 транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 слугувало твердження інспектора про порушення позивачем вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху України.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначенні положеннями Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі Закон № 3353-XII).

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Положеннями статті 16 Закону № 3353-XII визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-XII встановлено Правилами дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.

Згідно з пунктом 1.1. ПДР України ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.

На виконання пункту 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР).

Відповідно до пункту 1.10 ПДР України, пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску.

Пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу.

Відповідно до пункту 4.7 ПДР України, пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.

В силу пункту 4.14 ПДР України пішоходам забороняється, зокрема, виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

Пунктом 4.16 ПДР України надано право пішоходу на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора.

Згідно з пунктом 18.1 ПДР України, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП інспектором вказано те, що водій, керуючи транспортним засобом та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішохода та, як наслідок, порушив пункт 18.1 ПДР України, відповідальність за що передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП.

Як встановлено частиною 1 статті 122 КУпАП України, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями статті 31 Закону № 580-VIII надано право поліції застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Частиною 1 статті 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За визначенням, наведеним у статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, на підтвердження наявності у діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП ДПП до матеріалів справи долучено відеозапис із реєстратора патрульного автомобіля та нагрудної камери інспектора.

Дослідивши вказані відеозаписи колегією суддів встановлено, що на останніх вбачається рух машини білого кольору (автомобіля АUDI Q3, номерний знак НОМЕР_1 ) із увімкненим лівим покажчиком повороту, належний позивачу, які наближаються до пішохідного переходу та пригальмовують, у той час, як до пішохідного переходу наближається пішохід.

У той же час, у момент, коли пішохід розпочав рух по пішохідному переходу, автомобіль Ауді під керуванням позивача, розпочав маневр руху, а машина яка знаходилась у крайній правій смузі надала перевагу пішоходу.

Колегія суддів зазначає, що із вказаного відеозапису вочевидь вбачається, що автомобіль Ауді, під керуванням позивача, розпочав свій рух безпосередньо після того, як пішохід ступив на пішохідний перехід.

Крім того, вказаним відеозаписом підтверджена наявність дорожнього знаку 5.38.1 «Пішохідний перехід», який завчасно інформував позивача про наближення до нерегульованого пішохідного переходу та необхідність бути уважним до дорожньої обстановки.

Разом з цим, незважаючи на вказаний попереджуваний знак та знаходження пішоходу на пішохідному переході у момент перетину останнього автомобілем АUDI Q3, номерний знак НОМЕР_1 , позивач, який ним керував, рухаючись до пішохідного переходу та побачивши пішохода, який має намір перейти дорогу, як водій не враховував його можливий маневр на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) та не дав йому дорогу.

Отже, приймаючи оскаржувану постанову у працівників патрульної поліції були достатні підстави вважати, що позивач порушив вимоги пункту 18.1 ПДР України.

Схожі висновки були викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 751/4821/17, на яку посилається апелянт.

При цьому, у вказаній справі Верховний Суд дійсно зауважив, що вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід.

Разом з цим, також Судом у вказаній справі було зазначено, що для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися, що не було належним чином здійснено позивачем.

Посилання апелянта на порушення іншими транспортними засобами ПДР України колегія суддів відхиляє, адже можливі порушення ПДР України іншими учасниками дорожнього руху не звільняє позивача від обов`язку дотримуватись вимог пункту 18.1 ПДР України та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП.

Таким чином, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт порушення ОСОБА_1 пункту 18.1 ПДР України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та, як наслідок, відсутність підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.06.2026 по справі № 592/7341/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко