Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №520/25509/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 р. Справа № 520/25509/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 (суддя: Григоров Д.В., м. Харків) по справі № 520/25509/25

за позовом ОСОБА_1

до Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації (далі - УСВП Харківської РДА, відповідач, апелянт), в якому просила суд:

- визнати протиправною відмову Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 520/25509/25 адміністративний позов задоволено частково, вийшовши за межі позовних вимог.

Визнано протиправною відмову Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та видачі відповідного посвідчення.

Зобов`язано Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України та ухвалити відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 46063793) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні) 48 коп. Решту судових витрат залишено за позивачем.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 480/4518/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив факт проживання позивача з загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі статусом одного з подружжя. На думку апелянта, статтею 10-1 Закону України № 3551-XII визначено вичерпний перелік осіб, які належать до членів сім`ї загиблого Захисника України, до якого особи, які проживали з загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не віднесені. Рішення суду про встановлення факту спільного проживання має значення для цивільних правовідносин, однак не є підставою для набуття відповідного соціального статусу. Крім того, Порядком № 740 не передбачено можливості підтвердження статусу одного з подружжя таким судовим рішенням, тоді як позивач свідоцтва про шлюб не надала. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18, відповідач стверджує, що відмова у наданні позивачу статусу члена сім`ї загиблого Захисника України прийнята в межах повноважень та відповідно до вимог законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 29.05.2025 у справі № 631/1764/24, яке набрало законної сили, встановлено факт її проживання з загиблим ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та виховання спільної доньки, а тому ці обставини відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України повторному доказуванню не підлягають. На її думку, у спірних правовідносинах визначальним є наявність прав та обов`язків сім`ї у розумінні статті 3 СК України, а не прав та обов`язків подружжя, тоді як Закон № 3551-XII та Порядок № 740 не встановлюють вичерпного переліку документів, якими має підтверджуватися членство в сім`ї загиблого Захисника України, та не передбачають обов`язкового подання свідоцтва про шлюб. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18 позивач вважає нерелевантним, оскільки у тій справі вирішувалося питання щодо статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни за іншого правового регулювання, тоді як цей спір стосується статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та виник після внесення відповідних змін до законодавства. Також зауважує, що суд першої інстанції не втрутився у дискреційні повноваження відповідача, оскільки лише зобов`язав його повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків суду, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (в частині задоволення позову), дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 23.01.2020 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 проходив службу цивільного захисту в ГУ ДСНС України в Харківській області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув, про що видано свідоцтво про смерть від 09.04.2024 серії НОМЕР_4 .

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 13.05.2024 №178/640, загиблий ОСОБА_2 дійсно брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в м. Харків.

Відповідно до постанови голови центральної лікарсько-експертної комісії (а.с. 16 зв.), поранення головного майстер-сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_2 "вибухова травма", яке стало причиною його смерті, так, отримане під час виконання службових обов`язків, у період дії воєнного стану під час безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Надалі, 18.06.2024 Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації видано довідку №3322ВС, згідно з якою ОСОБА_1 є матір`ю, опікуном дитини - віком до 14 років ОСОБА_3 , яка має статус член сім`ї загиблого (померлого) захисника чи захисниці України відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 101 та право на пільги відповідно до статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 29.05.2025 по справі №631/1764/24 встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з квітня 2009 року до 04 квітня 2024 року.

22.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації із заявою про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.

Листом від 25.08.2025 №3942ВС Управління повідомило позивача, що проживання сім`єю без шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, прав спільної сумісної власності на майно, однак не є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Таким чином, в Управління відсутні правові підставі для встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни чи члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, оскільки визнання судом факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем за відсутності реєстрації шлюбу не є підставою визнання її одним із подружжя відповідно до Кодексу та Закону №3551.

Вважаючи вказану відмову такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 29.05.2025 у справі № 631/1764/24, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та виховання спільної доньки. Суд зазначив, що для вирішення питання про надання спірного статусу визначальними є права та обов`язки сім`ї у розумінні статті 3 СК України, а не права та обов`язки подружжя, тому посилання відповідача виключно на відсутність зареєстрованого шлюбу та положення статті 21 СК України є необґрунтованим. Урахувавши, що інших передбачених пунктом 16 Порядку № 740 підстав для відмови відповідачем не встановлено, суд визнав спірну відмову протиправною.

Водночас, з огляду на дискреційні повноваження відповідача щодо надання відповідного статусу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання останнього прийняти рішення про встановлення позивачу статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та видати відповідне посвідчення, у зв`язку із чим, вийшовши за межі позовних вимог, зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача від 22.08.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На виконання приписів частини 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України № 2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

За приписами статті 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 6 статті 18 Закону № 2011-XII визначено, що вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Закон № 3551-XІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

За нормами статті 2 зазначеного Закону, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Відповідно статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 3551-XII, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

В силу приписів пунктів 5, 6 частини 1 статті 10-1 Закону № 3551-XII до сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України належать:

- сім`ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також сім`ї працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

- сім`ї осіб, які загинули, померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у бойових діях при проведенні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону № 3551-ХІІ, до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать:

батьки;

один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;

утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

За приписами частини 5 статті 10-1 Закону № 3551-ХІІ, члени сімей осіб, зазначених у пункті 5 частини першої цієї статті (крім військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) Служби безпеки України та осіб, які входять до складу розвідувальних органів України), або їх представники мають право відповідно до Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг" подати заяву про надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, у тому числі засобами Реєстру та/або Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони, та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, до органу, уповноваженого встановлювати статус сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» (далі - Постанова № 379) визначено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Наказом Міністерства оборони України № 937 від 31.12.2014 затверджено Інструкцію з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України (далі - Інструкція № 937), згідно з пунктом 4.16 якої членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (у тому числі членам сімей військовослужбовців строкової служби), видається посвідчення члена сім`ї (батька, матері, дружини, чоловіка або дитини) військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, у порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби".

Процедуру надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України визначає Порядок надання статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 740 від 23.09.2015 (далі - Порядок № 740).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 740 посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України" видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Пунктом 2 Положення № 302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 4 Положення № 302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого", а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України".

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що до членів сім`ї, які мають право користування пільгами членів сім`ї військовослужбовців, які загинули під час виконання військового обов`язку, та на отримання посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України» належать батько, матір, дружина, чоловік або дитина, разом з цим, ОСОБА_1 , незважаючи на факт спільного проживання з загиблим ОСОБА_2 , не набула статусу дружини останнього.

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За приписами частин 1, 2 статті 21 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Верховний Суд України у постанові від 10.03.2015 №21-615а14, дійшов наступних висновків:

«У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї.

Але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім`ї, а її учасники визнаватися членами сім`ї, яким з огляду на об`єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов`язки.

Ззовні такі відносини подібні до шлюбних. Однак попри цю схожість, вони не уподібнюються (не ототожнюються) з ними, і жінка та чоловік, які утворили неодружену сімейну пару та за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім`ї, що не є рівнозначним поняттям "чоловік" та "дружина", позаяк саме цими термінами закон персоніфікує кожного з подружжя як суб`єкта правовідносин між собою.»

У постанові від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність відмови у встановленні статусу "Член сім`ї загиблого (померлого)" та видачі "Посвідчення члена сім`ї загиблого", оскільки позивач, хоч і проживала спільно із загиблим військовослужбовцем, однак у зареєстрованому шлюбі з ним на час його загибелі не перебувала, а тому статусу члена його сім`ї не мала.

Також, Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 у справі № 205/5929/17 (2-а/205/214/17) висловив позицію, відповідно до якої Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не містить відсилки на застосування до правовідносин, пов`язаних із наданням групі осіб відповідних пільг і компенсацій у разі загибелі військовослужбовця, положень Сімейного кодексу України.

Отже, встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06.07.2022 по справі № 809/1346/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 29.05.2025 у справі № 631/1764/24, на яке також послався суд першої інстанції, наведених висновків не спростовує, оскільки встановлений цим рішенням факт проживання позивача з загиблим ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу може мати правове значення для виникнення чи припинення окремих цивільних прав та обов`язків, однак не є підставою для набуття нею статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та отримання гарантій, передбачених Законом № 3551-XII.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України та видачі посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України", діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а, відтак, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на набуття статусу члена сім`ї загиблого Захисника України на підставі встановленого судовим рішенням факту проживання з загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 520/25509/25 у частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління у справах ветеранів Харківської районної державної адміністрації - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі № 520/25509/25 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.

Ухвалити в цій частині постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова