Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №493/508/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2596/26

Справа № 493/508/25

Головуючий у першій інстанції Волошин І. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Подільської окружної прокуратури, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органом прокуратури, органом досудового слідства та їх посадовими особами,

встановив:

У березні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним вище позовом, у якому просили стягнути солідарно з Подільської окружної прокуратури, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на свою користь по 50 000 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що посадові особи органів прокуратури та поліції, незаконними діями яких в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024161180000186, зокрема, внаслідок обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_1 та у його автомобілі, викликами його на допит та його батьків, завдано позивачу та членам його сім`ї моральну шкоду. Так, відповідні дії, на переконання сторони позивача, вчиняються правоохоронними органами з метою тиску на бізнес ОСОБА_1 .

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним вище позовом.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов та порушення судом норм процесуального права та принципу доступу до правосуддя, просять скасувати ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інтенції.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним нормам, з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що встановлення розміру заподіяної громадянину моральної шкоди у разі незаконних дій посадових осіб правоохоронних органів не віднесено до компетенції суду ,а отже не підлягає вирішенню в межах позовного провадження.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду помилковим, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі N 910/12787/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання.

Саме до таких нормативних актів відноситься й Закон № 266/94-ВР. Для визначення порядку виконання цього Закону було також прийнято наказ Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - наказ № 6/5/3/41).

Крім того, Законом № 266/94-ВР та наказом № 6/5/3/41 окремо визначено й порядок розгляду звернень про відшкодування моральної шкоди. Так, стаття 13 зазначеного Закону визначає питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 зазначеного закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. При цьому цей Закон не передбачає розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди іншими органами, зазначеними у цьому Законі, крім суду.

Відповідності до частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

При цьому у частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того, Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини четверта та п`ята статті 4 цього Закону).

Зазначені положення цивільного законодавства застосовуються при визначенні підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов`язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості при визначенні її розміру.

Разом з тим Законом № 266/94-ВР встановлено мінімальні гарантії держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР провадиться за рахунок державного бюджету.

Крім того, наказ № 6/5/3/41 містить також положення щодо строків розгляду таких звернень, форми постанови уповноваженого на розгляд цього звернення органу, форми доказів, необхідних для підтвердження шкоди, строків та порядку оскарження прийнятих постанов тощо.

При цьому наказ № 6/5/3/41 також містить посилання на право суду призначити незалежну експертизу для визначення наявності у громадянина моральної шкоди, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що заява про відшкодування моральної шкоди розглядається тільки судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, у тому числі висновків експертизи. Такі процесуальні дії суду притаманні змагальному процесу, яким є за чинними на цей час процесуальними кодексами саме позовне провадження.

Слід при цьому звернути увагу на те, що стаття 136 ЦПК УРСР 1963 року «Прийняття заяви», яка діяла на час прийняття Закону № 266/94-ВР та час прийняття наказу № 6/5/3/41, зазначала, що суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви у цивільній справі,суддя відмовляє в прийнятті заяви. Одночасно стаття 137 ЦПК УРСР 1963 року визначала форму позовної заяви, відносно якої суддя мав право здійснити дії, зазначені у статті 136 цього Кодексу.

Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».

За таких обставин термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.

Вказані висновки викладену постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 201/10234/20.

При цьому трактування судом першої інстанції вимог національного законодавства, зокрема, вказаних вище, як таких, що визначають компетенцію органів, якими завдано шкоду особі самостійно визначати розмір такої у позасудовому порядку є помилковим.

Тож, таким, що відповідає положенням чинного національного законодавства є звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами про відшкодування завданої їм моральної шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури саме із позовною заявою.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі "Bellet у. France" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Суд першої інстанції ці обставини не урахував, застосував неправильне тлумачення процесуальних норм, що в свою чергу позбавило позивачів права на доступ до суду і завадило розгляду їх позовних вимог та відповідно є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 30 квітня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова